Узагальнення до розділу II «Облаштування повоєнного світу»

Велика війна 1914-1918 рр. по-різному закарбувалася в історичній пам’яті народів світу. У сприйнятті сучасного європейця це була певного мірою громадянська війна в межах Євросоюзу. У колективній же свідомості народів країн Центрально-Східної Європи й Середнього Сходу Велика війна — це серія національно-визвольних воєн, період утворення національних держав.

Унаслідок підписання країнами-переможницями Версальського мирного договору з Німеччиною та мирних договорів з її союзниками, проведення Вашингтонської конференції порушилася рівновага сил у Європі та у світі.

Світ поділився на переможців і переможених. Усі труднощі облаштування післявоєнного світу лягли на плечі переможених народів. І хоча в Статуті Ліги Націй новим принципом відносин між державами проголошували відмову від воєн, цей принцип не був реалізований на практиці. Збитки й людські втрати були настільки масштабними, що переможені не могли розраховувати на великодушність переможців. Тільки США, які виступали кредитором як переможців, так і переможених, не були зацікавлені в повному розоренні й приниженні Німеччини та її союзників. Такий підхід міг видатися лицарським, однак насправді це був холодний діловий розрахунок: нещадне приниження переможених загрожувало неповерненням ними боргів і новою війною.

Німеччина страждала від територіальних, військових, економічних, фінансових і політичних обмежень і вилучень. Німці були переконані, що їх надмірно покарано й принижено. Натомість французи вважали, що німці покарані й принижені недостатньо, аби Франція почувалася безпечно. Для британців санкції, накладені на Німеччину під тиском Франції, особливо економічні, були невиправдано жорсткими. Цю думку поділяли й у США.

Ставлення країн-переможниць до Німеччини

Австрія, Угорщина, Болгарія й Туреччина були ображені на «несправедливі» статті мирних договорів з ними. Німеччина й Росія від самого початку були зацікавлені в руйнуванні Версальської системи, що робило їх природними союзниками в міжвоєнний період.

Росія стала парією післявоєнного світу. Зрадивши Антанту й підписавши сепаратний мир з Німеччиною, Росія позбавила себе статусу переможниці у війні й пов’язаних із ним переваг. Крім того, для здійснення світової революції Росія створила таку собі міжнародну партію з штаб-квартирою в Москві й філіями майже в усіх європейських державах — Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн). Більшовицькі лідери очікували, що російський переворот стане початком світової революції, але вона так і не відбулася. Короткочасні комуністичні заколоти в Угорщині й Німеччині в 1919 р. та жорстокі зіткнення в післявоєнні роки в Італії та Іспанії закінчилися поразкою комуністів.

Після війни розпочалося радянсько-німецьке зближення. Підписання Рапалльського договору активізувало економічну співпрацю між країнами. За дозвіл на використання німецьких технологій СРСР фактично розмістив на своїй території німецькі військові училища й заводи. Завдяки цьому німці змогли в обхід Версальського договору відновити свій економічний і військовий потенціал.

Локарнська конференція (1925) змінила ставлення до Німеччини. Дж. О. Чемберлен та інші європейські лідери вважали, що рано чи пізно Росія порушить європейську рівновагу й нападе на Європу. Аби створити бар’єр проти радянської експансії, європейцям потрібно було повернути Німеччину до активної політики, прийняти її до Ліги Націй та зняти більшість обмежень у військовій сфері. На противагу Франції, Британія й США підтримали політику відродження Німеччини та стали на сторону Німеччини в її суперечці з Францією, як це було за Рурської кризи 1923 р. Франція не змогла завадити відновленню статусу Німеччини.

У першій половині 1930-х років у міжнародних відносинах відбулися важливі зміни. З 1919 по 1923 р. активно формувалася нова система відносин між державами: проведено Паризьку конференцію, укладено Версальський мир і низку договорів між європейськими країнами; створено Лігу Націй; у ході Вашингтонської конференції підписано договори щодо Азійсько-Тихоокеанського регіону. Ліга Націй запровадила практику надання окремим країнам тимчасових повноважень на управління колонією. Така «мандатна система» завдала серйозного удару по колоніалізму.

Основні ознаки післявоєнного «версальського» світового порядку

Розплата за війну: проблема виплати Німеччиною репарацій була джерелом неспокою в міжнародних відносинах аж до 1929 р., коли за «планом Юнга» німцям надали відстрочку майже на 60 років.

Територіальні втрати: Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, території на кордоні з Бельгією, населений данцями район Шлезвігу, частину Західної Пруссії, порти Данциг і Мемель, а також частину Верхньої Сілезії. Майже 6 млн етнічних німців опинилися поза кордонами переможеної Німеччини.

Репарації: Німеччину змусили відшкодувати переможцям збитки. Сума та графік платежів не були детально продумані та зафіксовані.

Роззброєння: Німеччина була фактично роззброєна, хоча вона систематично порушувала військові зобов’язання. Переможці також узяли на себе певні зобов’язання щодо роззброєння, принаймні на папері.

Нові держави. Унаслідок краху Німецької, Австрійської, Російської та Османської імперій утворилися нові «малі» держави. Зокрема, на карті Східної Європи знову з’явилася незалежна Польща, була створена нова держава Чехословаччина. Однак принцип права народів на самовизначення не був застосований щодо всіх без винятку націй.

Французи претендували на багатий на вугілля Саар, який був етнічно німецьким. Завдяки позиції В. Вілсона їм дозволили експлуатувати вугільні шахти та промислові підприємства Саару протягом 15 років під керівництвом Ліги Націй, після чого мав відбутися плебісцит (референдум). Отже, те, що в 1935 р. саарці проголосували за приєднання до Німеччини, було прогнозованим.

Ліга Націй була заснована з метою збереження миру через застосування принципу колективної безпеки. Ліга діяла в складних умовах: її членами не були США, а також Росія. Створення в 1919 р. Комінтерну, який мав стати інструментом поширення світової революції, свідчило, що Росія зацікавлена в підтриманні нестабільності у світі.

Локарнська угода (1925) зафіксувала взаємне визнання франко-німецьких і бельгійсько-німецьких кордонів. Гарантами договору виступали Велика Британія та Італія. Локарнська угода означала повернення Німеччини до спільноти націй. При цьому договір гарантував непорушність лише західних, а не східних кордонів Німеччини, де в Росії набирав силу тоталітарний комуністичний режим.

Отже, Версальський мирний договір і вся система міжнародних відносин у 20-х роках XX ст. не лише не стали запобіжником війни в майбутньому, вони заклали міну сповільненої дії під мир у Європі й у світі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно