§9. Велика Британія

1. Назвіть характерні риси соціально-економічного та політичного розвитку Великої Британії на початку XX ст. 2. Яку роль відіграла країна в Першій світовій війні та облаштуванні післявоєнного світу?

1. Наслідки Першої світової війни для Великої Британії. Велика Британія сплатила за участь у війні набагато більшу ціну, ніж передбачалося. Понад 10% населення було мобілізовано, 743 тис. осіб загинуло, а 1,7 млн дістали поранення. Внутрішній борг зріс у 10 разів і досяг 6,6 млрд фунтів стерлінгів, зовнішній — 1,2 млрд фунтів стерлінгів. Уперше за свою історію Велика Британія перетворилася на країну-боржника. Виробництво товарів скоротилося на 20%, через ослаблення зв’язків із колоніями відчувалася гостра нестача сировини. Було втрачено 70% торговельного флоту. Через припинення житлового будівництва, зростання цін і податків соціальне становище загострилося.

Населення покладало відповідальність за все на лібералів, які керували урядом. Незважаючи на активність їхнього лідера — прем’єр-міністра Девіда Ллойд Джорджа, суттєво змінити ситуацію на краще в умовах війни не вдавалося.

У грудні 1918 р. відбулися перші післявоєнні парламентські вибори. Коаліція лібералів і консерваторів здобула перемогу. Однак у її складі консерватори суттєво посилили свої позиції. Д. Ллойд Джордж зберіг посаду прем’єр-міністра коаліційного уряду лібералів і консерваторів.

Напередодні виборів у країні провели парламентську реформу. Виборче право було надано всім чоловікам від 21 року, що мали відповідний ценз осілості або володіли майном, і частково жінкам із 30 років, що володіли майном із певним прибутком на рік.

На виборах у парламент у 1918 р. вперше було дозволено голосувати жінкам

Яку інформацію про проведення виборів у Великій Британії в цей час можна отримати за ілюстрацією?

2. Розвиток Великої Британії в 1918—1929 рр. Уряд Д. Ллойд Джорджа намагався швидко покращити ситуацію в країні, стимулюючи приватне підприємництво й ліквідуючи важелі державного регулювання, що з’явилися в роки війни. Однак цей процес відбувався досить складно. До того ж необхідність сплачувати воєнні борги примусила підняти податки на 40 % та скоротити соціальні програми. Це спричинило невдоволення населення й підйом робітничого руху.

Гострі дискусії в суспільстві й уряді викликало колоніальне питання. Колонії зробили значний внесок у перемогу в роки війни та прагнули послаблення імперського контролю й більшого самоврядування. Проте чимало британців розуміли їхню роль у добробуті країни й противилися цьому. Важливе значення мало здійснення освітньої реформи. Було запроваджено обов’язкове навчання дітей до 14 років і безкоштовну початкову освіту.

Складним залишалося ірландське питання. На початку 1919 р. сепаратний ірландський парламент проголосив Ірландію «суверенною і незалежною нацією». У відповідь британський уряд запровадив там воєнний стан. Проте загроза війни примусила уряд Д. Ллойд Джорджа в грудні 1921 р. підписати угоду про створення незалежної ірландської держави. На території Ірландської республіки залишалися британські військово-морські бази, а провінція Ольстер опинилася під подвійним британсько-ірландським управлінням. Це не зупинило конфлікт, а лише погіршило ситуацію. Рішення уряду викликало незадоволення в більшості представників як британського, так і ірландського суспільства. В Ірландії спалахнула громадянська війна.

Нездатність уряду покращити ситуацію в країні, колоніальне питання й ірландська проблема спричинили падіння уряду Д. Ллойд Джорджа в 1922 р. й позачергові вибори до парламенту. На них перемогу здобули консерватори, а на друге місце вийшли лейбористи. Уряд консерваторів очолив Стенлі Болдуїн. Він проіснував менше року. С. Болдуїн, намагаючись посилити свої позиції, домігся нових парламентських виборів. За результатами виборів 1923 р. консерватори зменшили своє представництво в парламенті, а друге місце посіли лейбористи. Оскільки консерватори й ліберали відмовилися разом сформувати уряд, було вирішено передати це право лідеру лейбористів Джеймсу Рамсею Макдональду. Він сформував перший в історії країни лейбористський уряд.

Не маючи більшості в парламенті, лейбористи не могли багато змінити, проте вони домоглися скорочення податків на предмети першої необхідності, збільшення розмірів допомоги безробітним і пенсій за віком, а також державних субсидій на житлове будівництво. Під час трудових конфліктів уряд лейбористів намагався припинити страйки й придушував національно-визвольний рух у колоніальних володіннях.

Побоюючись падіння прихильності виборців, лейбористи ініціювали нові вибори в жовтні 1924 р. Проте на них перемогу здобули консерватори, лідер яких С. Болдуїн у 1924—1929 рр. очолював уряд Великої Британії.

В економічній сфері уряд С. Болдуїна намагався повернути країні роль фінансового центру світу. Він зміцнив фунт стерлінга, запровадивши його золотий стандарт. Уряд стимулював промислове виробництво, надавав підтримку підприємцям. Однак така політика не влаштовувала робітництво. Поступове напруження в суспільстві призвело до початку протистояння між власниками шахт і шахтарями влітку 1925 р.

4 травня 1926 р. було оголошено загальний страйк. Кількість його учасників досягла 40% населення країни. Після цього парламент законом заборонив загальні страйки й пікетування.

Досягти поставлених цілей повного мірою уряд консерваторів не зміг. Темпи зростання економіки були мінімальними, безробіття становило 10% працездатного населення. Консерватори програли парламентські вибори 1929 р., на яких першість здобули лейбористи.

3. Велика Британія в передвоєнному десятилітті. У 1929 р. уряд лейбористів знову очолив Дж. Р. Макдональд. Він отримав владу в період світової економічної кризи. Вона спричинила падіння виробництва й зростання безробіття до 25% працездатного населення. У соціально-економічній сфері уряд лейбористів спробував вирішити проблеми зайнятості й безробіття. Однак в умовах економічної кризи дії уряду були обмеженими. Країну охопила нова хвиля страйків, демонстрацій і «голодних походів» безробітних.

У 1931 р. Дж.Р. Макдональд подав у відставку. Консерватори також не бажали одноосібно брати відповідальність за виведення країни з кризи, тому було висунуто ідею створення «національного уряду» з усіх трьох партій. Саме ця коаліція виграла вибори й створила новий уряд, який знову очолив Дж. Р. Макдональд. Вирішальна роль у ньому належала консерваторам.

«Національний уряд» одразу скасував золотий стандарт фунта стерлінгів. Усі країни, що користувалися у взаєморозрахунках британською валютою, було об'єднано у «стерлінговий блок». У 1932 р. Велика Британія відмовилася від принципу вільної торгівлі й запровадила протекціоністські тарифи на імпорт. Завдяки цьому зросла конкурентоспроможність британських товарів і зменшилося падіння виробництва. Країна також змогла уникнути фінансової кризи. Із метою зменшення соціального напруження було запроваджено адресну допомогу потерпілим від кризи.

Загострення соціальних проблем у період кризи призвело до активізації британських радикальних сил. Щоб зупинити можливість розгортання їх рухів, у 1934 р. було прийнято закон про підбурювання до бунту.

Завдяки політиці «національного уряду» Велика Британія подолала найбільш важкий етап кризи.

У 1937 р. уряд очолив Невілл Чемберлен. Основну увагу він приділяв зовнішній політиці.

Запитання і завдання

1. Укажіть дату підписання урядом Д. Ллойд Джорджа угоди про створення незалежної ірландської держави. 2. Хто очолював британський уряд, що існував у 1924—1929 рр.?

3. Визначте, у чому полягали «здобутки і втрати» післявоєнного становища Великої Британії. 4. Проаналізуйте соціально-економічний і політичний розвиток країни в 1918—1929 рр. 5. Охарактеризуйте розвиток Великої Британії в передвоєнне десятиліття.

6. За допомогою пошукових систем Інтернету знайдіть інформацію про устрій тогочасної Британської співдружності націй і складіть схему.

7. Підготуйте есе на тему «У чому полягали сильні й слабкі сторони британської цивілізаційної моделі в міжвоєнні роки?».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно