§ 22. Країни Передньої Азії. Розпад Османської імперії. Модернізація Туреччини та Ірану. Основні аспекти Близькосхідної проблеми

1. РЕВОЛЮЦІЯ В ТУРЕЧЧИНІ. КЕМАЛЬ АТАТЮРК

Капітуляція Османської імперії в жовтні 1918 р. поклали кінець владі молодотурків, що відстоювали цілісність імперії.

Країни Антанти, незадовольнившись відокремленням від Османської імперії арабських земель, прагнули покінчити з існуванням самої Туреччини. Після підписання Мудросського перемир’я (30 жовтня 1918 р.) почалася окупація Анатолії (азіатської частини Туреччини) військами Англії, Франції, Італії і Греції.

Держави Антанти взяли під свій контроль банки, фабрики і рудники, залізниці і державні установи. Невдовзі почали виникати партизанські загони, товариства захисту прав місцевого населення, на чолі яких стояли представники нового покоління підприємців, патріотичної інтелігенції й офіцерства.

У 1919 р., спочатку в липні в Ерзерумі, а потім у вересні в Сівасі відбулися один за одним два конгреси цих товариств, на яких був обраний Представницький комітет на чолі з генералом М. Кемалем. Документи конгресів закликали до боротьби проти окупантів і за незалежність країни, а султана — до створення нового, патріотично орієнтованого уряду.

Скликаний на вимогу прихильників М. Кемаля в січні 1920 р. у Стамбулі парламент прийняв Декларацію незалежності Туреччини («Національну обітницю»). У відповідь на ці дії війська Антанти окупували Стамбул. Парламент було розігнано, султан був змушений підкоритися диктату. Більшість патріотично налаштованих громадських і політичних діячів було заарештовано.

Нав’язавши султанському уряду Севрський договір (1920), який розчленовував і поневолював Туреччину, країни Антанти організували відкриту інтервенцію і доручили її проведення грецьким військам.

Дії країн Антанти змусили кемалістів стати на шлях боротьби з окупантами. 23 квітня 1920 р. в Анкарі, куди ще наприкінці 1919 р. було перенесене місцеперебування Представницького комітету, зібрався новий парламент — Великі Національні збори Туреччини (ВНЗТ). Головою ВНЗТ став М. Кемаль, який проголосив новий орган влади єдиною законною владою Туреччини.

2. ТУРЕЧЧИНА ПІД ВЛАДОЮ АТАТЮРКА

Двовладдя. У країні затвердилося двовладдя: у Стамбулі знаходився султанський уряд, а в Анкарі — кемалістський (прихильників республіки). Туреччина була на порозі громадянської війни.

20 січня 1921 р. республіканці прийняли Тимчасову конституцію, відповідно до якої вища влада в Туреччині переходила до Великих Національних зборів. Велику допомогу Туреччині надала радянська Росія, що протистояла державам Антанти. З її фінансовою підтримкою кемалістський уряд почав формувати свої збройні сили.

Проголошення республіки. 1 листопада 1922 р. ВНЗТ ухвалили закон про ліквідацію султанату. Останній турецький султан Мехмед IV Вахіддін спішно втік із країни. Восени 1923 р. Туреччина була проголошена республікою.

Британські війська зі складу окупаційних формувань Антанти на вулицях Стамбула. Січень 1919 року.

Мустафа Кемаль (Ататюрк) (1881-1938) — турецький державний, політичний і військовий діяч, засновник і перший президент Турецької Республіки. Прізвище Ататюрк («батько турків») одержав від ВНЗТ у 1934 р. при запровадженні прізвищ. Народився в Салоніках у родині дрібного торговця лісом. У 1904 р. закінчив Стамбульську академію генерального штабу. Брав участь у молодотурецькому русі, але невдовзі відійшов від нього. Був учасником балканських війн. У 1913-1914 рр. — військовий аташе в Болгарії. У роки Першої світової війни відіграв помітну роль в обороні Дарданелл (1915), у 1916 р. здобув чин генерала і звання паші. З 1919 р. очолив національно-визвольний руху країні. З 1923 р. — перший президент Турецької Республіки. Провів низку прогресивних реформ, сприяв консолідації нації і становленню Турецької держави. Ім’я Ататюрка в нинішній європеїзованій та індустріальній Туреччині оточено надзвичайною пошаною і поклонінням.

Керенман Хеліс — турецька піаністка. У 1932 р. вона стала першою переможницею конкурсу «Міс Світу». На честь перемоги М. Кемаль (Ататюрк) дарував їй ім'я «Едже» (з турецьк. «королева»)

Умови кабального Севрського договору, нав’язані султану в 1920 р., були переглянуті. У червні на міжнародній конференції в Лозанні (1923) була визнана незалежність Туреччини в її сучасних кордонах.

Прийняття конституції. У 1924 р. була ухвалена Конституція Турецької Республіки.

Курс на реформи. Турецький уряд приступив до ліквідації іноземних концесій, які частково були анульовані, частково викуплені. Уряд взяв у свої руки будівництво нових залізниць, портів, промислових підприємств. У сільському господарстві була проведена податкова реформа і створені умови для підвищення товарності сільськогосподарського виробництва.

Іслам, спочатку оголошений державною релігією, невдовзі втратив цей статус. Держава була відокремлена від релігії, ставала світською й освіта.

Запроваджувався цивільний шлюб і ліквідовувалося багатоженство. Жінки зрівнювалися в правах з чоловіками. Спеціальні закони передбачали перехід на європейську форму одягу, європейський календар і літочислення. Латинський алфавіт замінив арабський. Запроваджувалось світське судочинство за європейським зразком.

Однак Туреччина в цей період була далеко не ідеальним суспільством. Про опозицію проти політики президента не могло бути й мови.

3. ІРАН У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД. РЕЗА-ХАН

Особливості розвитку країни. На 1918 р. провідні позиції в країні належали Англії і Росії. Економіка Ірану на закінчення війни була у стані розрухи, фінансова система підірвана, значно скоротилася внутрішня і зовнішня торгівля. Різко зросли ціни, процвітала спекуляція, лютував голод, епідемії.

Населення країни становило 12 млн. чоловік. Більшу половину складали осілі селяни-землевласники, близько 25% — різні кочові племена (курди, лури, бахтіяри, белуджі, туркмени, араби й ін.) і близько 20% — міське населення.

В іранському селі продовжували панувати феодальні відносини, в основі яких лежала власність шаха, феодалів, духовенства на землю і зрошувальні споруди. Значну частину селян становили безземельні здольники і батраки.

За формою державного правління Іран був конституційною монархією.

Зміцнення позицій Англії в країні. На початку 1918 р. Англія окупувала майже всю територію Ірану, створюючи плацдарм для вторгнення на територію Закавказзя.

У серпні 1918 р. в Ірані був утворений проанглійський уряд на чолі з Восуг-ед-Доуме. Із порушенням конституції і без відома меджлісу (парламенту) Восуг-ед-Доуме уклав 9 серпня 1919 р. англо-іранську угоду, яка фактично встановлювала залежність Ірану від Англії.

Козаки перської дивізії. Початок XX ст.

Піднесення визвольного руху. У Тебрізі (адміністративному центрі Іранського Азербайджану), що на півночі країни, у квітні 1920 р. почалося повстання проти шахської влади і колонізаторів, яке очолив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіабані.

Повстанці встановили свій контроль практично над всім Іранським Азербайджаном, але в результаті активного втручання англійців у вересні 1920 р. виступ демократичних сил був розгромлений.

У 1920—1921 рр. країну потрясли антибританські й антишахські повстання в Гіляні, Хорасані. На осінь 1921 р. визвольний рух був жорстоко придушений.

Загострення внутрішньополітичної боротьби. У ході боротьби з англійцями різко загострилася і внутрішньополітична боротьба. Проанглійский уряд Восуг-ед-Доуме в червні 1920 р. пішов у відставку. Уряди, що прийшли йому на зміну, не зважилися визнати ірано-англійську угоду.

Ця обставина, а також піднесення визвольного руху багато в чому визначили вихід англійців з Ірану. Вони були змушені в 1921 р. вивести свої війська. Залишили Іран англійські військові і фінансові радники.

Державний переворот. У лютому 1921 р. перські козаки під командуванням підполковника Реза-хана вчинили в Тегерані державний переворот. Війська Реза-хана здійснили швидкий перехід з Казвіна в Тегеран, руйнуючи на своєму шляху лінії зв’язку, і скинули уряд практично без єдиного пострілу.

Після захоплення влади Реза-ханом був створений новий уряд на чолі з Зія-ед-Діном, який одержав в Ірані назву «чорного кабінету» (за кольором мундирів козаків). Реза-хан спочатку був призначений командиром козацької дивізії, а потім військовим міністром. Проголошувалася незалежна зовнішня політика. Англо-іранська угода 1919 р. анулювалася.

Реза-хан — шах Ірану. Реза-хан у лютому 1925 р. примусив меджліс проголосити себе верховним головнокомандувачем збройних сил країни, змістивши з цієї посади Ахмед-шаха, якому довелося виїхати за кордон.

Потім, спираючись на створену ним і підтримуючу його партію «Таджед-дод», Реза-хан примусив меджліс дати згоду на скинення династії Каджарів і скликання Установчих зборів. У результаті, скликані в грудні 1925 р. Установчі збори проголосили Реза-хана шахом нової династії Пехлеві.

Здійснення реформ. Новий правитель Ірану провів ряд законів, пов’язаних зі зміцненням централізації, правовою основою управління, земельними відносинами, фінансами. За рахунок державної казни будувалися нові промислові підприємства, залізниці й шосейні дороги. У 1928 р. був створений Національний банк. Відкривалися світські школи, був прийнятий закон про обов’язкову початкову освіту; створювалися середні і вищі навчальні заклади, включаючи Тегеранський університет (1934), де навчання було платним.

У країні скасовувалися титули і звання, запроваджувалися прізвища, іранцям приписувалось переходити на європейську форму одягу.

Водночас створюваний режим влади все більше набував авторитарного характеру. В умовах одноосібної влади режим Реза-шаха переслідував будь-який опозиційний рух. Запроваджувалась політика релігійної нетерпимості навіть до інших напрямків ісламу (більшість іранців були шиїтами), не кажучи вже про інші релігії.

Шиїтське духовенство чинило значний опір реформам в країні.

Зовнішня політики. У зовнішній політиці Реза-шах орієнтувався на ті сили, що могли протистояти англійцям.

Такою силою в 30-ті рр. була нацистська Німеччина. Вона монополізувала поставки в країну залізничного і промислового устаткування. Німеччина будувала в Ірані аеродроми, поставляла озброєння, контролювала військові заводи.

Реза-хан

З Великою Британією Іран продовжували зв’язувати спільні інтереси по розробці і видобутку нафти. У 1933 р. була укладена нова угода з Англо-іранською нафтовою компанією. За англійцями були збережені всі основні права і привілеї з експлуатації нафти на Каспії.

Реза-шах у другій половині 30-х рр. прагнув обмежити зв’язки між Іраном і СРСР, що призвело до повного згортання ірано-радянської торгівлі.

4. ПАЛЕСТИНСЬКА ПРОБЛЕМА

Походження проблеми. Палестина — історична область у південній частині Передньої Азії, на східному узбережжі Середземного моря. Тут здавна проживали євреї і араби, інші народності.

На цій території утворювалися і розпадалися держави, велися тривалі, спустошливі війни. Землі Палестини приваблювали єгиптян, хрестоносців, турків-османів, інших завойовників, які встановлювали тривале панування в цьому регіоні. З 1516 р. Палестина знаходилася в складі Османської імперії.

Наприкінці XIX ст. у Палестину, на свою історичну батьківщину, рушили єврейські переселенці. Ідея утворення національного центру євреїв (єврейської держави) була висунута австрійським журналістом єврейського походження Т. Герцелем наприкінці XIX ст. Він обґрунтував її на конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія) у 1897 р.

Конгрес прийняв рішення про утворення єврейської держави на території Палестини. На площу близько 25 тис. кв. км передбачалося переселити 10 млн. євреїв з усього світу. Сіоністи запропонували турецькому султану, під владою якого знаходилася Палестина, продати цю територію, але він відмовився. Незважаючи на це, євреї почали таємно переселятися в Палестину. їхнє переселення вороже зустріло арабське населення.

Декларація Бальфура. Під час Першої світової війни уряд Османської імперії почав виселяти євреїв, звинувативши їх у допомозі країнам Антанти. 2 листопада 1917 р. після окупації Палестини Англія прийняла Декларацію Бальфура, яка підтримувала ідею створення єврейської держави і поклала початок новій хвилі переселення євреїв. У 1920 р. в Палестині починають створюватися єврейські політичні і військові організації.

Мандат Великої Британії. За рішенням конференції країн Антанти в Сан-Ремо (1920) і Ліги Націй (1922) Велика Британія одержала від Ліги Націй мандат на управління Палестиною, що відразу викликало повстання арабів проти англійців і євреїв. Але Лондон продовжував сприяти переселенському руху євреїв практично до кінця 30-х рр. Уже на 1939 р. єврейське населення в Палестині становило 30%.

Теодор Герцль

Текст офіційного листа міністра закордонних справ Великої Британії А. Бальфура («Декларація Бальфура»)

Сіонізм — єврейський національний рух, спрямований на створення і укріплення єврейської держави на історичній батьківщині єврейського народу — в Ерец-Ісраель (Землі Ізраілю). Сіонізм не спрямований проти будь-якого іншого народу, він пропагує ідею про необхідність зібрання всіх євреїв світу в Ізраїлі.

Палестина — (від слова «филистимляни», місце їх розселення; після Юдейської війни, у 73 р. н.е. римський імператор Тит наказав всю територію між Середземним морем і р. Йордан називати Палестиною) — історична область у Західній Азії. На початку XX ст. від слова «Палестина» було утворено назву «палестинці», яким англійці називали місцевих євреїв і арабів. Після Шестиденної війни 1967 р. палестинцями стали називати арабів, які жили на захоплених Ізраїлем територіях.

Учасники арабської делегації протесту проти політики Британії у Палестині. 1929 р.

Посилення протистояння. Боротьба арабів проти англійців і євреїв-переселенців стала набувати організованих форм. Вони зуміли створити свою організацію «Арабський виконавчий комітет» (АВК). З 1936 р. окремі повстання арабського населення під керівництвом АВК переросли в загальні страйки і партизанську війну.

План поділу Палестини. У 1937 р. Велика Британія висунула план поділу Палестини на три частини:

• єврейську державу;

• арабську державу;

• територію, що повинна знаходитися під безпосереднім управлінням британської влади.

Однак цей проект наштовхнувся на сильну опозицію в арабському світі. Велика Британія не хотіла втрачати вигідні нафтові родовища в арабських країнах, де англійський капітал мав націлені у майбутнє плани.

Тоді в 1939 р. британський уряд завірив арабські країни і весь світ, що суверенна і незалежна держава Палестина буде створена через 10 років. Відстрочка була взята з метою примирення арабів і євреїв.

Але вирішення палестинської проблеми відсунулося на довгі роки.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Назвіть імена лідерів Ірану й Туреччині в 20-30-ті рр.

2. Яка подія відбулася в Ірані у 1925 р.?

3. Як прийшов до влади в Ірані Реза-хан?

4. Розкажіть про шлях Туреччини до досягнення незалежності і суверенітету.

5. Якою була мете єврейських переселенців у Палестину?

6. Покажіть на карті: Середній Схід; Близький Схід.

7. Поясніть значення поняття «сіонізм».

II. Обговоріть у групі

1. Розкажіть про шлях Туреччини до досягнення незалежності і суверенітету,

2. У чому полягала схожість і відмінність у проведенні реформ в Ірані і Туреччині в міжвоєнний період?

3. Проаналізуйте зародження палестинської проблеми. У чому її сутність?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Як Ви вважаєте, чому Ататюрк є і в наш час національним героєм Туреччини?

2. Яка роль в історії Ірану і Туреччини належала ісламському фактору?

3. Як Ви вважаєте, чому в країнах Близького і Середнього Сходу не стали переважаючими демократичні тенденції розвитку?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

2 листопада 1917 р. Декларація Бальфура

1923 р. На Лозаннській конференції визнана незалежність Туреччини

1925-1941 рр. Правління Шаха Реза Пехлеві в Ірані

скачать dle 11.0фильмы бесплатно