§ 28. Індія

1. Наслідки Першої світової війни

Перша світова війна призвела до соціально-економічних зрушень, які зумовили нове загострення суперечностей між індійським народом та англійськими колонізаторами. Колоніальна влада обіцяла надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійців не виправдалися. Це дало новий поштовх до антиколоніальної боротьби. На чолі цієї боротьби стали інтелігенція та національна буржуазія.

Індійська буржуазія в роки війни отримала можливість швидкого збагачення. Зросли, зокрема, прибутки в галузі бавовняної промисловості, чому сприяли військові замовлення та скорочення імпорту англійських тканин.

Індійські промисловці в період війни вкладали свої капітали в подальше виробництво. Імперська політика гальмування промислового розвитку Індії завдяки збільшенню цін на устаткування обмежувала підприємницьку діяльність. Внаслідок цього зростали суперечності між індійською національною буржуазією та англійськими колонізаторами у сфері економіки.

Загострилися суперечності і в політичній сфері. Так, індійська еліта підтримала військові зусилля Англії, сподіваючись після війни розширити свою участь в управлінні країною. Індійський національний конгрес (ІНК) допомагав вербувати солдатів до англійської армії та сприяв поширенню військових позик. Надії на поступки не виправдались. Індія й далі потерпала від політичного безправ’я. Усі невдоволені існуючим ладом стали в опозицію до англійських властей. Британська колоніальна адміністрація уміло грала на релігійних та кастових суперечностях суспільства.

2. Національно-визвольний рух. Кампанії громадянської непокори

Революційний рух у Європі мав величезний вплив на індійське суспільство. Безпосереднім поштовхом до розгортання загальнонародного руху 1918-1921 рр. були реформи, які закріплювали колоніальне становище Індії.

М. Ганді, Д. Неру, А.К. Азат — лідери ІНК

На чолі національно-визвольного руху залишався ІНК, визнаним лідером якого був Могандас Ганді.

Ідеологією цього руху став гандизм. Він поєднував у собі політичні, морально-етичні та філософські концепції, закорінені в індійську культуру.

Гандизм, завдяки його соціальним ідеям про створення суспільства на засадах справедливості (сарвадайя), знаходив підтримку серед широкого загалу індійського селянства і міських низів. Заслугою Ганді було те, що ідеї боротьби за незалежність і перетворення суспільства він виклав у доступних і прийнятних для більшості населення образах. У народі його називали Магатмою, що означає «велика душа».

Широку підтримку мали методи боротьби, що їх запропонував Ганді. Вони базувалися на принципі ненасилля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва та ін.). Важливим було те, що Ганді поєднував протест із терпимістю до колонізаторів (сатьяграха).

Отже, гандизм об’єднав індійське суспільство у спільній боротьбі та, зрештою, змусив колонізаторів без кровопролитного збройного протистояння надати країні незалежність. Ганді та його вчення піддавалися критиці з боку радикально налаштованих діячів за те, що він ішов на компроміс із колонізаторами й не реалізовував сповна усі революційні можливості.

У 1918 р. ІНК перетворився на масову загальноіндійську партію. Організовані ним акції мали широку підтримку в населення. Крім ІНК, розгорнула свою діяльність і Мусульманська ліга, яка іноді вдавалася до збройних акцій.

Репресії колоніальних властей посилювали національно-визвольну боротьбу. Повоєнне піднесення такої боротьби розпочалося з масових страйків у великих промислових центрах — Бомбеї, Мадрасі, Канпурі, Ахмадабаді.

Англійська колоніальна адміністрація, щоби хоч якось вгамувати стихійний рух, вдалася, за пропозицією міністра у справах Індії Монтег’ю, до реформи управління країною. У 1919р. англійський парламент ухвалив відповідний закон. Він підтверджував колоніальний статус Індії. Реформа передбачала розширення індійського представництва в раді при віце-королю Індії та губернаторах провінцій, а також збільшення числа виборців з 1 до 3%. Водночас було прийнято закон Роулетта, який визначав покарання за антиурядові акції.

Дії колоніальної адміністрації, а надто закон Роулетта, дали могутній поштовх до розгортання масового руху громадянської непокори.

6 квітня 1919 р. Ганді закликав до згортання будь-якої ділової активності й закриття магазинів на знак протесту проти закону Роулетта.

Бійня в Амрітсарі. Картина сучасника

Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. в Амрітсарі, провінція Пенджаб, англійці розстріляли мирну демонстрацію. Загинуло понад 1 тис. осіб, 2 тис. було поранено. Ця акція насилля могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки Ганді його пощастило уникнути.

Восени 1919 р. на з’їзді ІНК ухвалили рішення про бойкот виборів за законом Монтег’ю. Кампанія досягла своєї мети.

Події 1919 р. привели Ганді до думки про необхідність чіткого плану подальшої боротьби. Він виробив тактику ненасильницького опору британським колонізаторам. На першому етапі передбачалася кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів. На другому — ухилення від сплати податків. Це вже означало відкритий конфлікт із колоніальною адміністрацією.

Кампанія ненасильницького опору розпочалася 1 серпня 1920р. Її очолили ІНК, який на той час налічував 10 млн членів, і Мусульманська ліга.

На початку 1922 р. сталися події, що змусили припинити кампанію. В одному селищі селянський натовп спалив живцем кількох поліцейських. У мусульманських районах спалахнуло повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. Ганді засудив такі дії та оголосив про припинення акції.

Документи розповідають

Ганді про неспівробітництво і ненасилля

Коріння мого неспівробітництва — не в ненависті, а в любові... Метою неспівробітництва не є покарання противника або завдання йому шкоди. За моїм неспівробітництвом — завжди непоборне бажання співробітничати навіть з найгіршими з моїх недругів...

Істинна ахінса (безумовне непротивлення насильству. — Ред.) повинна означати повну свободу від злої волі, гніву й ненависті та безмежну любов до всього сущого.

Я не вірю у швидке поступування насилля до успіху. Справжнє добро ніколи не може стати результатом неправди й насилля... Я твердо вірю в те, що свобода, завойована кровопролиттям та обманом, — це не свобода.

1. Чому Ганді засуджував насилля? 2. Як ідеї Ганді вплинули на національно-визвольний рух в Індії?

Період стабілізації (1922-1929 рр.) Індія пережила без значних потрясінь, хоча саме в той час один із лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмне гасло «пурна сварадж» — повна незалежність.

3. Проблеми деколонізації та майбутнього країни

Світова економічна криза тяжко вразила економіку Індії. Впали ціни на її головні експортні товари. Розорення й зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання чергової хвилі національно-визвольного руху. Новий період антиколоніальної боротьби відзначався більшою організованістю і чіткістю мети — незалежність і конституція.

Поштовхом до боротьби став приїзд комісії британських політичних діячів на чолі з Саймоном, які мали виробити нову конституцію для Індії. Громадськість Індії була обурена тим, що від розроблення конституції усунули найвідоміших індійських діячів. Усі Індійські організації бойкотували роботу комісії Саймона.

За рішенням ІНК розпочалося проведення нової кампанії громадянської непокори.

Вона відбувалася затією самою схемою, що й у 20-ті рр. 26 січня 1930 р. проголосили Днем незалежності Індії. Сигналом до початку другого етапу мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії монополії колоніальних властей на видобування і продаж солі.

У березні 1930 р. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоби випарити сіль із морської води. Ця акція мала величезний вплив на індійську громадськість. У деяких містах почалися стихійні повстання. Колоніальна влада оголосила ІНК поза законом і вдалася до репресій. Але рух не припинявся та набув іще більшого розмаху. По всій країні населення протестувало проти арешту свого лідера. Учасники масових демонстрацій, що були віддані заповітам Ганді, не застосовували сили, навіть коли їх жорстоко били.

І все ж багато хто з них відходив від принципів сатьяграхи, вступаючи в сутички з поліцією, піднімаючи справжні повстання. Хвиля насилля змусила колонізаторів та лідерів ІНК піти на переговори.

У 1931 р. лідери ІНК та британська адміністрація уклали угоду, за якою колонізатори припиняли репресії та звільняли ув’язнених, соляна монополія ліквідовувалась, а ІНК припиняв кампанію громадянської непокори. Віце-король Індії Едвард Ірвін (лорд Галіфакс) висловив туманну обіцянку в майбутньому надати Індії незалежність.

Ганді під час «Соляного походу», 1930 р.

Війська на вулицях індійського міста, 1930 р.

Ганді погодився на участь у конференції «круглого столу», скликану в Лондоні для обговорення проблем Індії. Відтак боротьбу було перенесено за стіл переговорів. На конференції ІНК подав проект конституції під назвою «Про основні права та обов’язки громадян Індії». Там були такі пункти:

• введення в Індії демократичних свобод;

• визнання кастової та релігійної рівності;

• адміністративно-територіальна перебудова країни з урахуванням релігійного чинника;

• обмеження орендної плати за землю;

• зменшення податків.

Конференція завершилася повним провалом. Тоді ІНК у 1932 р. оголосила нову кампанію громадянської непокори. У відповідь колонізатори заборонили ІНК та кинули до в’язниці Ганді.

Проте англійський уряд розумів, що з Індією треба щось робити, бо з часом індійці самі вирішать проблему незалежності на свою користь. У 1935 р. британський парламент затвердив Акт про управління Індією, за яким Індійська імперія мала перетворитися на федеральний домініон, що складався з окремих штатів. Проте колоніальний стан зберігався.

У 1937 р. було проведено вибори, котрі засвідчили авторитет ІНК. Він здобув більшість у 8 з 11 провінцій і сформував місцеві уряди. Це був великий крок вперед у здобутті влади і в накопиченні демократичного, парламентського досвіду. Незважаючи на такий успіх, ІНК не зміг об’єднати людей усіх релігійних конфесій Індії. Мусульманська ліга закликала своїх прихильників боротися за створення окремої мусульманської провінції — країни Пакистан («Країни чистих»).

Запитання і завдання:

1. Які заходи англійських колонізаторів сприяли розгортанню масового національно-визвольного руху в Індії після Першої світової війни? 2. Які методи застосовував ІНК у боротьбі за незалежність Індії? 3. Яка мета «соляного походу»? 4. З’ясуйте основні етапи національно-визвольної боротьби індійського народу у 20-30-х рр. 5. Хто очолював національно-визвольний рух в Індії? 6. Охарактеризуйте ідеологічну основу боротьби індійського народу за незалежність. 7. Чому Дж.Неру назвав конституцію 1935 р. рабською?

Запам’ятайте дати:

1919 р. — закон про управління Індією

26 січня 1930 р. — проголошення Дня незалежності Індії.

Березень 1930 р. — «Соляний похід» Ганді

1935 р. — Акт про управління Індією.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно