§20. Югославія

1. Чому Балкани називали «пороховим льохом» Європи? 2. Якими були підсумки Балканських війн 1912—1913 рр.? 3. Чому вбивство в Сараєві стало приводом до Першої світової війни?

1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Видовданська конституція. Восени 1918 р. південнослов’янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. За такої ситуації 5—б жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій від усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Було оголошено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держави СХС). Народне віче стало верховним органом влади.

Нова держава перебувала в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов’янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу територію. Також нова держава мала збройний конфлікт з Австрією за прикордонні території.

У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати лише Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріатики, щоб нейтралізувати дії італійських військ. Сербія претендувала на об’єднання всіх південнослов’янських земель під зверхністю династії Карагеоргієвичів. Хорватські та словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС була змушена піти на угоду із Сербією. Унаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов’янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія.

Перша світова війна дорого коштувала південнослов’янським народам. Загальні втрати складали 1,9 млн осіб загиблими. Сербія втратила понад 369 тис. осіб убитими й пораненими із 705 тис. мобілізованих; Чорногорія — 63 тис., що становило 25% від її довоєнного населення.

Утворення Королівства СХС

Королівство СХС було парламентською монархією. 28 червня 1921 р., у день Святого Вида (Видовдан) — день пам’яті битви на Косовому полі, Установча скупщина (Установчі збори) прийняла конституцію. Король мав значні права, у тому числі право разом зі скупщиною (парламентом) здійснювати законодавчу владу. Він був головнокомандувачем збройних сил, призначав прем’єр-міністра, міг запровадити в країні надзвичайний стан, зупинити дію конституції. Король був непідзвітним ні перед скупщиною, ні перед народом. Верховним законодавчим органом країни була Народна скупщина.

Таким чином було закріплено унітарний устрій Королівства СХС. Панівне становище в країні здобула сербська еліта, яка обійняла майже всі адміністративні посади в країні.

2. Національна проблема. У 1920-ті рр. в Королівстві СХС було проведено аграрну реформу, яка на деякий час послабила гостроту земельного питання. Почала розвиватися промисловість, але країна залишалася аграрною, хоча деякі райони Словенії та Хорватії були економічно розвиненими.

Найбільш гострим питанням для Королівства СХС стала національна великосербська політика, яку проводили король та уряд. Вона призвела до розгортання сепаратистських рухів хорватів, словенців і мусульман, які вимагали зрівняння їх у правах і надання автономії всім народам. Сепаратистський рух очолювала Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП) під керівництвом її лідера Степана Радича. Надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише на деякий час послабило суперечності. У 1927—1928 рр. національний конфлікт досяг найбільшої гостроти. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії в скупщині лідера опозиції С. Радича та інших парламентаріїв від опозиції було вбито. Загострення національних відносин спонукало короля Александра І Карагеоргієвича до встановлення особистої влади.

6 січня 1929 р. Александр І оприлюднив маніфест, згідно з яким у країні було ліквідовано парламентську монархію, скасовано Видовданську конституцію, розпущено Народну скупщину і всі партії та організації, які проводили антидержавну політику. Король перебрав на себе всю повноту влади. У жовтні 1929 р. держава дістала назву Королівство Югославія.

Одночасно було проведено адміністративну реформу, за якою країна поділялася на дев'ять банів та один столичний округ. Кордони адміністративних одиниць були проведені так, щоб у банах переважало сербське населення. Бани призначав король, якому вони й підпорядковувалися.

У 1930 р. Югославію охопила економічна криза. Промислове виробництво скоротилося наполовину, а ціни на сільськогосподарську продукцію впали вдвічі. У 1934 р. національний дохід порівняно з 1929 р. складав 46,5%. Крім того, у суспільстві загострилися національні та соціальні суперечності. Боротьба за права хорватів, словенців і мусульман набула інтернаціонального характеру. Хорватські усташі (націоналісти) на чолі з Анте Павеличем, яких підтримувала Італія, а згодом і Німеччина, почали вдаватися до терористичних актів.

Уряд, намагаючись хоч якось послабити кризу, встановив контроль за цінами на сільськогосподарську продукцію. Проте обійтися без іноземних кредитів було неможливо. У 1931 р. Франція надала Югославії значний кредит за умови послаблення королівської диктатури. Не бажаючи здаватися в очах світової громадськості диктатором, король погодився на конституцію, яка відновила деякі демократичні права й свободи.

У жовтні 1934 р. в Марселі усташі, діючи згідно з розробленим у Німеччині планом «Тевтонський меч», убили короля Александра І і французького міністра закордонних справ Луї Барту. Знищивши двох найбільших прихильників політики колективної безпеки, Німеччина домоглася своїх цілей чужими руками.

У зовнішній політиці Югославія дотримувалася союзу із Францією, входила до Малої Антанти та Балканської Антанти (Югославія, Греція, Румунія, Туреччина). Найбільш напружені відносини в неї склалися з Італією та Болгарією.

Після смерті Александра І королем став його ll-річний син Петар II, а регентом при ньому — принц Павел. У 1935 р. уряд очолив М. Стоядинович. Він намагався подолати кризу в національних відносинах. М. Стоядинович розумів, що для приборкання хорватських сепаратистів треба позбавити їх зовнішньої підтримки. Тому він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька церква (хорвати, переважно католики) отримувала ряд привілеїв. Проте це призвело до конфлікту між урядом і православною церквою, яка мала величезний вплив у суспільстві.

У 1937 р. М. Стоядинович уклав договір із Болгарією та Італією. За його умовами Італія припиняла підтримку усташів, Югославія визнавала окупацію Ефіопії та аншлюс Австрії, а після розчленування Чехословаччини заявила про припинення існування Малої Антанти. Проте вирішити хорватське питання уряд не зумів. Тоді король надав право формувати уряд Д. Цвєтковичу (лютий 1939 р.).

26 серпня 1939 р. було підписано угоду з лідером хорватського руху В. Мачеком про створення Хорватської самостійної адміністративної одиниці. Югославія також приєдналася до союзу Німеччини, Італії та Японії.

Пронімецька політика мала багато противників. 27 березня 1941 р. стався переворот. Регента принца Павела та уряд Д. Цвєтковича було усунуто від влади. Виник новий уряд на чолі з Д. Симовичем. Це був проанглійський державний військовий переворот, підтриманий демократичною опозицією. Заколотники уклали союзницький договір із СРСР. Ці події поламали наміри Німеччини. А. Гітлер вирішив напасти на Югославію, навіть якби довелося відкласти запланований напад на СРСР.

Йосип Броз Тіто

6 квітня 1941 р. німецькі війська вдерлися на територію Югославії та Греції. 10 квітня Хорватія проголосила незалежність. Між Італією та Хорватією було укладено договір, за яким Італія визнавала територіальну цілісність Хорватії, а Хорватія зобов’язувалася не мати флоту та пропускати італійські війська через свою територію. Із частини території Сербії було створено маріонеткову Сербську державу. Решту території Югославії було поділено між Болгарією, Угорщиною, Німеччиною та Італією. Проте південнослов’янські народи не змирилися з поневоленням, розпочавши партизанську боротьбу, домінуючою силою в якій були комуністи на чолі з Йосипом Броз Тіто.

Запитання і завдання

1. У якому році виникла Держава словенців, хорватів і сербів? 2. Коли Держава СХС, Сербія і Чорногорія об'єдналися в одну державу? 3. Які народи були об'єднані в Королівство СХС? 4. У якому році було прийнято Видовданську конституцію? 5. Що стало приводом до встановлення особистої влади короля Александра І? 6. Яку нову назву отримало Королівство СХС у 1929 р.? 7. Якою була мета операції «Тевтонський меч»? 8. До складу яких союзів входила Югославія в 1920—1930-ті рр.?

9. Яким чином була утворена Югославія? 10. Дайте оцінку внутрішній політиці урядів Югославії в 1920—1930-ті рр. 11. Як склалася доля Югославії після агресії Німеччини та її союзників?

12. Проведіть дискусію за проблемним питанням «Що відіграло вирішальну роль у загибелі першої Югославії: внутрішні чи зовнішні чинники?».

13. Підготуйте презентацію на тему «Від Королівства сербів, хорватів і словенців до Югославії».

Практичне заняття

Центрально-Східна Європа: вибір між демократією та авторитаризмом

Практичне заняття

Міжнаціональні відносини в державах Центрально-Східної Європи

Завдання для узагальнення знань та підготовки до тематичного контролю за розділом IV «Держави Центрально-Східної Європи»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно