§ 16. Італія

1. Наслідки Першої світової війни

Італія була середньорозвиненою країною Європи. Участь у Першій світовій війні коштувала їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. скалічених, 1 млн поранених; країна втратила третину національного багатства.

Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдалися. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій), даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала «переможеною серед переможців».

Важке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо поліпшення життя населення. Повоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми й призвели до розгортання у 1920-1921 рр. масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Робітничі страйки супроводжувалися захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад (ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Такий рух охопив переважно північні промислово розвинуті райони країни й увійшов в історію під назвою «червоне дворіччя».

Складне становище у державі призвело до втрати популярності традиційних партій. Усі прошарки суспільства вимагали змін. Найбільший авторитет мали соціалісти. Але розкол в їхніх рядах на прихильників більшовизму (згодом утворили Комуністичну партію Італії на чолі з Тольятті) і соціал-демократії не дав змоги захопити владу або хоча б закріпити здобутки робітничого руху.

Беніто Муссоліні у Римі

2. Виникнення фашизму

Виклик праву власності налаштував проти робітничого руху дрібних господарів (ремісників, торговців тощо) і селянство, які до того ж не довіряли існуючій владі.

Настрої цих прошарків населення відбились у фашистському русі, що виник 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії. Фашисти сповідували ідеї підпорядкування всіх інтересів країни державі та нації.

У 1919-1920 рр. фашисти не становили серйозної небезпеки. На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандата.

Зростанню їхнього впливу сприяли реваншистські настрої, що охопили всі прошарки італійського суспільства. На цій хвилі фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті території, що їх обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919 р. загін чорносорочечників на чолі з поетом Габріеле Д’Аннунціо захопив порт Фіуме. Це сприяло виникненню навколо них ореолу патріотів.

Навесні 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження «великої нації» почали погроми робітничих організацій. У листопаді 1921 р. фашисти об’єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б. Муссоліні (дуче — вождь). На виборах вона здобула 32 депутатських мандати.

3. Прихід фашистів до влади

У таких умовах Муссоліні, підтримуваний великими промисловцями, висунув вимогу передати фашистам владу. Король Віктор-Еммануїл III доручив Муссоліні сформувати уряд.

30 жовтня 1922 р. останній на чолі загонів чорносорочечників вступив до Риму та очолив уряд («похід на Рим»). Так в Італії було відкрито шлях до ліквідації ліберальної демократії та встановлення фашистської диктатури.

Спочатку влада Муссоліні була обмеженою. Його уряд передав у приватну власність нерентабельні державні підприємства, придушив страйковий рух. Щоб закріпити успіх фашисти починають створювати напівпартійні-напівдержавні органи, які потроху перебирають на себе державні функції. Так, при голові уряду створили Велику фашистську раду, поряд з поліцією (карабінерами) організувалася Добровільна міліція національної безпеки, що складалася з чорносорочечників.

Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва зріс з 1920 р. до 1928 р. на 60%. Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну.

Документи розповідають

Із заяви Муссоліні після призначення його головою уряду Італії

Те, чого до цього часу не було, є — уряд. Це Я. І всі, слухайте мене добре, всі італійці повинні і будуть коритися. Італійці до цього часу нікому не корилися. Жоден уряд не мав в Італії реальної влади. Італійці повинні бути керовані... завжди, в усіх сферах життя.

1. Як ви оцінюєте заяву Муссоліні? 2. Чим було зумовлено такий зухвалий виступ дуче? На які сили він опирався?

4. Фашизація країни

Перші успіхи фашистів забезпечили їм симпатії більшості населення. Муссоліні поспішив це закріпити на виборах. Ухвалили новий виборчий закон, за яким партія, що набирає 50% + 1 голосів отримує 2/3 місць у парламенті. Та успіх фашистів на виборах 1924 р. було поставлено під сумнів опозиційними партіями (комуністична, соціалістична, частина лібералів), які утворили «Авентинський блок», який на знак протесту проти фальсифікацій виборів і вбивств опозиціонерів залишив парламент, сподіваючись на дострокові вибори. Однак цього не сталося. Муссоліні оголосив, що піднімається друга хвиля «фашизму» і висунув гасло: «Вся влада фашистам!». У країні почались погроми опозиції. За відсутності опонентів, Муссоліні провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права. Дуче був звільнений від відповідальності перед парламентом і отримав право одноосібно видавати декрети. Заборонялися всі профспілки і партії, крім фашистських. Почалися масові арешти. 1926 р. в країні була встановлена однопартійна система.

Для управління економікою у 1927 р. створювалася корпоративна структура (у 1934 р. існувало 22 корпорації в усіх галузях господарства). Кожна корпорація об’єднувала представників промисловців, фашистських профспілок і функціонерів фашистської партії. Було ліквідовано безробіття. Уряд замінили Великою фашистською радою, а парламент — палатою корпорацій.

Поза владою дуче залишалась лише церква, на конфлікт з якою той не наважувався, бо більшість італійців були ревними католиками. У 1929 р. Муссоліні уклав угоду із Папою Римським (конкордат), згідно із якою утворювалася держава Ватикан; католицька церква отримала ряд привілеїв.

Фашистам здавалось, що вони створили ідеальну модель держави. Та у 1929 р. до Італії докотилась економічна криза. На 1932 р. більшість компаній виявились збитковими. Щоб подолати кризу, Муссоліні вдався до ще жорсткішого одержавлення всіх сторін життя суспільства. Населення мобілізовувалось на масові «битви за хліб». Але незважаючи на всі зусилля, відчувалась нестача фінансів, стрімко зростав державний борг, податки збільшувалися, скорочувався золотий запас. Внутрішні резерви країни були вичерпані. Муссоліні залишалось покластися лише на успіхи в зовнішній експансії.

5. Експансіоністські претензії Італії. Створення імперії

Прийшовши до влади, фашисти прагнули відродити Римську імперію і перетворити Середземне море у «mare nostrum» («наше море», як його називали давні римляни). Реалізація цих завойовницьких планів — прямий шлях до війни. Фашисти почали процес мілітаризації економіки і всіх аспектів життя суспільства.

Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, яку війська захопили в 1935-1936 рр. Агресія проти Ефіопії була засуджена провідними країнами світу (Англія, Франція, США та ін.), проти Італії запровадили економічну блокаду. У відповідь Муссоліні проголосив політику автаркії (самозабезпечення). Був обмежений імпорт. Купувати іноземні товари вважалося недостойним. Поступово Італія досягла позитивного сальдо у зовнішній торгівлі.

На хвилі патріотичного піднесення 9 травня 1936 р. Італію проголосили імперією. Дуче вимагав «підняти на імперський рівень все національне життя країни». Аби прищепити молоді фашистські ідеали, створювалися масові молодіжні організації. Насаджувався культ особи Муссоліні. Почалася шалена підготовка до війни: армія збільшувалась чисельно, нарощувався випуск озброєнь. Імперські устремління вкрай виснажили економіку Італії. Стало зрозумілим, що фашистська модернізація країни провалилася. Становище в країні не поліпшувалось. Остаточний крах італійського фашизму відтягнув союз із Німеччиною, яка надавала значної економічної допомоги, і насування Другої світової війни.

6. Союз із Німеччиною

Прагнення до переділу світу швидко привело Італію до зближення з нацистською Німеччиною та Японією, незважаючи на певні суперечки щодо Австрії та Балкан.

До того ж, будучи першим фашистом, Муссоліні не хотів поступатися цією роллю «вискочці» Гітлеру.

Але вже перша агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія не здатна здійснити жодної серйозної акції.

У 1937 р. Італія приєдналася до Антикомінтернівського пакту, а 1939 р. Італія та Німеччина уклали між собою «Сталевий пакт».

Першою спільною акцією Німеччини та Італії стала підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 рр. Італія відправила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї.

У квітні 1939 р. Італія захопила Албанію, а 1940 р. вступила у Другу світову війну на боці Німеччини. Вступ у війну прискорив крах фашизму в Італії.

Муссоліні і Гітлер

Запитання і завдання:

1. Якими були наслідки Першої світової війни для економічного і соціально-політичного розвитку Італії? 2. Вкажіть території, приєднані до Італії після Першої світової війни. 3. Які причини виникнення фашизму в Італії? 4. З’ясуйте етапи фашизації Італії. Проаналізуйте структуру управління державою, що була створена фашистами. 5. Яку зовнішню політику проводили фашисти? 6. Чому Італія стала молодшим партнером Німеччини? 7. Які особливості італійського фашизму?

Запам’ятайте дати:

1922 р. — прихід фашистів до влади в Італії.

1929 р. — утворення держави Ватикан.

1935-1936 рр. — італійсько-ефіопська війна.

9 травня 1936 р. — проголошення Італії імперією.

1939 р. — «Сталевий пакт» між Італією та Німеччиною.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно