Войти
Закрыть

Початок Другої світової війни

10 Клас , Всесвітня історія 10 клас Гісем, Мартинюк (рівень стандарту)

 

§28. Початок Другої світової війни

1. Які країни в 1930-ті рр. проводили агресивну політику на розпалювання світової війни? 2. Коли між Німеччиною та СРСР було укладено Пакт про ненапад?

1. Причини, передумови, характер війни. Версальсько-Вашингтонська система поставила багато народів у принизливе становище, унаслідок чого країни прагнули реваншу — нового переділу світу. Це проявилося в політиці Німеччини, Італії та Японії. Економічна криза 1930- х рр. загострила суперечності між країнами, і вони не змогли об’єднати зусилля в боротьбі за мир. Систему безпеки 1920-х рр. було зруйновано.

Розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а також ізоляція США. Прийнявши закон про нейтралітет, Сполучені Штати фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі. СРСР, підписавши з Німеччиною Пакт про ненапад, відкрив їй шлях для нападу на Польщу.

Держави-агресори прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. Головною метою вони проголошували світове панування. Із їхнього боку війна була несправедливою й загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і були окуповані, війна була визвольною. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У перший період війни він сам виступав у ролі агресора. Однак після нападу Німеччини СРСР ніс на собі основний тягар боротьби.

Періодизація Другої світової війни

2. Початок війни. Напад на Польщу. Друга світова війна розпочалася з нападу Німеччини на Польщу. На польському кордоні вермахт (війська нацистської Німеччини) зосередив понад 50 із 75 існуючих у нього дивізій кількістю 1,5 млн осіб. Німецьким військам протистояла польська армія, що налічувала понад 1 млн солдатів і офіцерів, але мала обмаль танків, літаків, гармат. До війни також готувався і СРСР, якому згідно з таємним протоколом мала відійти територія Польщі до річки Вісли.

Вторгнення німецьких військ на територію Польщі розпочалося 1 вересня 1939 р.

Нападу на Польщу передувала провокація Німеччини. 31 серпня 1939 р. о 20.00 загін із карних злочинців, переодягнених у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено кілька пострілів, і один із нападників, що знав польську мову, зачитав заяву, зміст якої полягав у тому, що «настав час війни Польщі проти Німеччини». Потім почалася перестрілка із загоном поліції, що оточив станцію. Щоб приховати наслідки цієї провокації, усі її учасники були розстріляні.

Німецькі солдати ламають шлагбаум на польсько-німецькому кордоні. 1 вересня 1939 р.

До 8 вересня головні сили польської армії були розгромлені. Героїчною стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшави, Кракова, Гдині. 17 вересня, коли крах Польщі став очевидним, а польський уряд залишив країну, польський кордон перейшли радянські війська. Для здійснення вторгнення до Польщі було створено два фронти — Український та Білоруський. На вимогу А. Гітлера Червона армія форсовано просувалася в напрямку Коломиї—Косова, щоб перетнути шлях відступу польським солдатам і біженцям до Румунії. Вийшовши до річок Західний Буг і Сян, Червона армія зупинилася.

Відповідно до домовленостей 23 серпня 1939 р. німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію (лінію розмежування) від Львова й Бреста. Підсумком агресії Німеччини та СРСР стало укладення між ними 28 вересня 1939 р. у Москві Договору про дружбу і кордон, до якого додавалися таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома країнами. Цей договір зафіксував розділ Польщі й уточнив лінію радянсько-німецького кордону. Він приблизно проходив етнографічними межами проживання поляків, з одного боку, й українців, білорусів — з іншого («лінія Керзона»). Землі з виключно польським населенням залишилися у складі Німеччини, СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Так, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі й 69,9% її населення, а до СРСР — 51,4% території і 30,1% населення.

Цей поділ мав одну позитивну рису: нарешті дві частини народів, українського й білоруського, об’єдналися в єдині республіки, хоча і в межах сталінського репресивного режиму. Радянське керівництво називало агресію й поділ Польщі як «визвольний похід» заради возз’єднання Західної України й Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР.

Під час наступу Червоної армії було взято в полон близько 250 тис. польських військовослужбовців. Дві третини ув'язнених становили офіцери запасу — лікарі, інженери, учителі, письменники, громадські діячі, тобто це була інтелектуальна еліта польського суспільства. У квітні 1940 р. 15 тис. осіб було знищено НКВС біля Катині (Смоленська область) і Харкова.

3. «Дивна війна». Англія, а згодом і Франція після марних спроб схилити А. Гітлера стати на шлях переговорів і вивести війська з Польщі й окупованої частини Чехословаччини оголосили Німеччині війну. Проте переходити в наступ союзники не поспішали. Період війни між 3 вересня 1939 та 10 травня 1940 р. дістав назву «дивної війни», оскільки, оголосивши війну, жодна сторона її фактично не вела.

Французькі війська залишилися за «лінією Мажіно» (110 дивізій), до яких почали прибувати ще й англійські дивізії. Німецькі війська розміщувалися за «лінією Зігфріда» (23 дивізії). На захід від кордону з Бельгією союзники споруджували нову лінію укріплень аж до самого Північного моря. Вони розпочали блокаду Німеччини й СРСР та рейди бомбардувальників на промислові центри Німеччини.

Одразу після розгрому Польщі А. Гітлер готувався до наступу на Заході. Проте німецька армія поступалася союзникам. Тому було розроблено план на основі стратегії бліцкригу («блискавичної війни»), яка передбачала раптові дії для захоплення противника зненацька. Було заплановано наступ через Арденнську ущелину на стику кордонів Бельгії—Люксембургу—Франції в обхід «лінії Мажіно» з півночі з виходом ударних танкових груп у район Кале—Дюнкерк. Цей план («Грюн») мав відрізати, оточити і знищити угруповання союзників на північному фланзі. Далі ударні групи повертали на південь і виходили в тил оборони «лінії Мажіно». Реалізацію цього плану було відкладено до весни 1940 р.

4. Напад СРСР на Фінляндію («зимова війна»). У той же час бойові дії спалахнули на півночі Європи між СРСР та Фінляндією. Між двома країнами велися тривалі переговори, у ході яких СРСР вимагав від фінської сторони поступитися на його користь значними територіями в районі Ленінграда (сучасний Санкт-Петербург) та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі. Проте це зовсім не компенсувало втрату Виборга і стратегічно важливої оборонної «лінії Маннергейма». Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію.

Фіни оглядають розгромлену радянську колону техніки. Листопад 1939 р.

На світанку 30 листопада 1939 р. радянські війська атакували фінську армію, що займала прикордонні укріплення. Нападу передувала провокація з обстрілом власної прикордонної застави. Угруповання радянських військ налічувало 240 тис. осіб, 1915 гармат, 1131 танк та 967 бойових літаків. 140-тисячна фінська армія мала у своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків. Здавалося, що долю Фінляндії вже вирішено. Проте невелика фінська армія змогла стримати перший потужний удар і навіть завдала поразки деяким радянським частинам. 30 грудня наступ радянських військ припинився. Й. Сталін вжив жорстоких заходів для наведення порядку у військах. Почалися нещадні бомбардування фінських міст. Фінляндія фактично опинилася наодинці з агресором. Жодна з країн не надала їй дієвої допомоги.

11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ радянських військ, що завершився проривом «лінії Маннергейма». 12 березня 1940 р. СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, за яким жертва агресії втрачала значну частину своєї території, де до війни проживало 450 тис. осіб, тобто 1/8 населення країни. Тяжкими були міжнародні наслідки війни й для СРСР. Ліга Націй виключила СРСР зі свого складу, загострилися його відносини майже з усіма європейськими країнами та США. СРСР опинився в міжнародній ізоляції. У листопаді 1940 р. нейтральна напередодні конфлікту Фінляндія приєдналася до агресивної «осі» Берлін—Рим—Токіо і взяла участь у війні проти СРСР («війна продовження»).

5. Окупація Німеччиною Данії, Нідерландів, Бельгії та Люксембургу. Поразка Франції. Події на півночі Європи спонукали Англію та Францію до рішучих дій. Прагнучи сильніше стиснути блокаду навколо Німеччини, вони почали мінування прибережних вод Норвегії і 8 квітня спрямували туди транспорт з армією. Проте німецькі війська випередили своїх противників. 9 квітня 1940 р. Німеччина без оголошення війни напала на Данію та Норвегію (операція «Везерські навчання»). Данія одразу капітулювала, Норвегія чинила опір агресії. Однак у командуванні норвезькою армією активізувалися прихильники нацистів. У червні 1940 р. у зв’язку із загрозливим становищем на Західному фронті десант союзників було евакуйовано до Англії. Уся Норвегія була окупована німецькими військами. Проте німецький флот зазнав відчутних втрат.

10 травня 1940 р. німецька армія вторглася в Бельгію, Нідерланди й Люксембург. Англо-французькі війська прийшли їм на допомогу. У цей момент головні сили німецьких військ завдали головного удару в Арденнах, які союзники вважали непридатними для дій танків. Прорвавши на цій ділянці слабку оборону, німецькі танки обійшли «лінію Мажіно», повернули на північ і 20 травня вийшли до Ла-Маншу. У районі Кале—Дюнкерка було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських, бельгійських і французьких дивізій (близько 400 тис. осіб). Ще 15 травня капітулювали Нідерланди, 28 травня склала зброю Бельгія. Спроби англо-французького командування організувати контрудари успіху не мали. Однак несподівано А. Гітлер наказав зупинити свої війська. Це дало змогу забезпечити евакуацію солдатів та офіцерів союзників на Британські острови (операція «Динамо»).

5 червня німецькі війська розпочали наступ на південь. Спроби генерала Шарля де Голля організувати лінію оборони на підступах до Парижа успіху не мали. 10 червня уряд Франції переїхав до міста Бордо, а 14 червня німці увійшли в столицю. Уряд Франції подав у відставку. Новий голова уряду маршал Анрі-Філіпп Петен 22 червня 1940 р. уклав із Німеччиною перемир’я. Щоб принизити французів, перемир’я було підписано у вагончику маршала Ф. Фоша, який спеціально до цієї події привезли в Комп’єнський ліс із музею.

Під впливом успіху німецьких військ у війну вступила Італія, яка прагнула взяти участь у поділі Франції. Проте італійська армія наразилася на сильний опір французьких частин і не змогла просунутися вперед.

За умовами перемир’я Франція втратила понад 2/3 території, що переходила під контроль окупаційної влади. Ельзас і Лотарингія увійшли безпосередньо до складу Третього рейху. Маріонетковий уряд А.-Ф. Петена контролював так звану «вільну зону», що мала вихід лише до Середземного моря, а не до Атлантики. Місцем його розташування було обрано містечко Віші, від якого влада маршала отримала свою назву — «режим Віші». А. Гітлер свідомо зберіг французьку державу, забезпечивши контроль над величезною французькою колоніальною імперією та її флотом.

Деякі французи не погодилися на капітуляцію. Центром їх об’єднання став Французький національний комітет, утворений генералом ПІ. де Голлем у Лондоні. 7 серпня 1940 р. між В. Черчиллем і ПІ. де Голлем було укладено угоду, яка давала право формувати в Англії французькі збройні сили.

6. Доля Західної України, Західної Білорусії, Північної Буковини, Бессарабії, держав Балтії. Відносини між СРСР та Німеччиною. У той час як Німеччина була зайнята на Заході, СРСР «упорядковував» свою зону впливу, яка відзначалася відповідними таємними протоколами 23 серпня і 28 вересня 1939 р. Західна Україна була включена до складу УРСР, а Західна Білорусія — до складу БРСР. На цих територіях активно впроваджували заходи радянізації.

Наступним об’єктом експансії СРСР стали країни Балтії. 28 вересня 1939 р. у Москві було підписано пакт про взаємодопомогу з Естонією, за яким СРСР отримав право ввести на її територію свої війська. Такі договори було підписано також із Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов’язання не втручатися у внутрішні справи країн Балтії. Також СРСР передавав Литві Віленську область, яку в 1920 р. окупувала Польща.

Проте вже влітку 1940 р. СРСР висунув урядам держав Балтії необґрунтовані ультиматуми про порушення зобов’язань. На територію Литви, Латвії та Естонії увійшли додаткові радянські війська. Під наглядом окупаційної влади в країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. ці республіки увійшли до складу СРСР.

23 червня — 3 липня 1940 р. радянські війська, користуючись тим, що головні сили вермахту були зосереджені на Заході, зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини, що входили до Румунії. Це викликало обурення в Берліні, оскільки територію Буковини не було зазначено в таємному протоколі як зону впливу СРСР. До того ж радянські війська підійшли занадто близько до румунських нафтових родовищ, які забезпечували німецьку армію пальним.

27 вересня 1940 р. Німеччина, Італія та Японія уклали між собою пакт. Німеччина почала готуватися до війни із СРСР.

Щоб утримати СРСР у межах своєї політики до вирішення ситуації з Англією, А. Гітлер запропонував радянському керівництву приєднатися до пакту для ведення спільних бойових дій проти Великої Британії та розподілу її володінь. Радянське керівництво серйозно розглядало цю пропозицію й навіть висловило свої територіальні побажання. Так Німеччині вдалося виграти час для підготовки нападу на СРСР у зручний момент.

7. Зміна політики США. Унаслідок воєнної поразки Франції кількість прихильників політики ізоляціонізму в США зменшувалася. Президент Ф. Рузвельт одразу після початку Другої світової війни змінив законодавство щодо нейтралітету США на користь Англії. Спочатку було запроваджено принцип «кеш енд кері» («плати і вези»), який дозволяв закуповувати зброю в США та вивозити її на англійських суднах. У вересні 1940 р. було досягнуто домовленостей про передачу Англії 50 американських есмінців в обмін на отримання в оренду строком на 99 років військово-повітряних і військово-морських баз у Вест-Індії (Багамські острови, Ямайка, Карибські острови тощо), на Бермудських островах та Ньюфаундленді.

Після свого переобрання на третій термін у листопаді 1940 р. Ф. Рузвельт рішуче взявся за ліквідацію закону про нейтралітет. Зрештою в березні 1941 р. було прийнято закон про ленд-ліз. Він передбачав надання зброї та іншого військового спорядження в борг або оренду тим країнам, оборона яких є важливою для інтересів США. Це дало змогу Англії, фінансові ресурси якої вже були вичерпані, отримувати достатньо зброї, продовольства, сировини для продовження війни з Німеччиною.

Ф. Рузвельт підписує закон про ленд-ліз у березні 1941 р.

8. Повітряна війна над Англією. Боротьба за Атлантику. Після поразки Франції Англія залишилася сам-на-сам із Німеччиною. 16 липня 1940 р. А. Гітлер підписав план операції «Морський лев», яка передбачала завоювання Англії. Можливостей здійснити масову висадку військ на Британські острови в Німеччини не було через нестачу плавучих засобів.

Тоді Німеччина вдалася до повітряного наступу на англійські міста з метою примусити Велику Британію капітулювати. Наступ розпочався 15 серпня, а завершився пізньої осені. Англія вистояла, зазнавши значних матеріальних і людських втрат (понад 30 тис. осіб). Повітряна війна над Великою Британією («битва за Англію») коштувала Німеччині приблизно 2 тис. літаків і життя 1 тис. досвідчених льотчиків.

Іншим серйозним випробуванням для Англії була боротьба за Атлантику. Країна отримувала водними шляхами 50% стратегічної сировини й продовольства. Проте Німеччині не вдалося перерізати атлантичні комунікації.

Завоювання Франції, Норвегії, Данії дало можливість Німеччині перейти в рішучий наступ. Вирішальну роль у цій боротьбі німецьке командування відводило лінкорам «Бісмарк», «Тірпіц» тощо. Проте вони зазнали поразки, не завдавши значних втрат Англії. Успішніше діяли німецькі підводні човни. Навесні 1941 р. для боротьби з англійськими конвоями німецькі підводники застосували тактику «вовчих зграй» (відкрита атака відразу декількох підводних човнів). Англійський флот зумів вистояти, а після вступу у війну США союзники поступово відновили контроль над Атлантикою.

9. Агресія в Північній Африці та на Балканах. Після поразки Франції серйозну небезпеку для Великої Британії становила не лише Німеччина, але й Італія, яка мала досить значні сухопутні, військово-морські та повітряні сили.

Влітку 1940 р. італійські війська розпочали воєнні дії проти англійських військ у Східній Африці. Італія мала в Ефіопії 300 тис. солдатів та офіцерів проти 30 тис. англійців у Сомалі, Кенії та Судані. У липні італійська армія зайняла частину Кенії, ряд пунктів у Судані й захопила Британське Сомалі. Однак у Судані й Кенії італійцям не вдалося досягти успіху, і вони змушені були перейти до оборони. Головні сили Італія кинула на захоплення Єгипту та Суецького каналу, сподіваючись встановити свій вплив на всьому Близькому Сході. У вересні 1940 р. італійські війська завдали удару з Лівії (Кіренаїка, Триполітанія) у Єгипет і просунулися в глиб країни на 90 км, але були зупинені англійськими військами.

Ще 28 жовтня 1940 р. у ході «битви за Англію» Б. Муссоліні без узгодження з А. Гітлером розпочав наступ із території Албанії на Грецію, прагнучи реалізувати плани створення Середземноморської імперії. Грецький уряд оголосив загальну мобілізацію й звернувся по допомогу до Великої Британії. Англія була стурбована становищем у Єгипті й переживала не найкращі часи, але перекинула в Грецію та на острів Крит деякі сухопутні й авіаційні частини та надіслала на допомогу кілька кораблів. Італійський наступ дуже швидко здав позиції, і грецька армія, перейшовши в контрнаступ, відкинула італійські дивізії за кордон Албанії.

Тим часом у листопаді 1940 р. англійські торпедоносці завдали вирішального удару італійському флоту, що перебував на головній військово-морській базі Італії Таранто. Італія відразу втратила три лінкори. Після погрому італійський флот більше не наважувався на активні дії, а Англія змогла утримати свої бази в Гібралтарі та на острові Мальта. У січні—травні 1941 р. англійські війська вигнали італійську армію із Британського Сомалі, Кенії, Судану, Ефіопії. На початку лютого 1941 р. раптовим контрударом англійські солдати оточили італійські війська в Єгипті та оволоділи Кіренаїкою. Італійські війська були повністю деморалізовані й ледве стримували наступ британських частин у Триполітанії.

У січні 1941 р. А. Гітлер мав намір надати Б. Муссоліні допомогу в Греції. Проте втягуватися у війну на Балканах напередодні війни із СРСР він не бажав. У вирішенні цієї справи він поклався на дипломатію. Однак проанглійський переворот у Югославії поламав ці плани. У відповідь німецькі війська напали на Югославію («операція Маріта»). Спільно з ними діяли армії Болгарії, Угорщини та Італії. Лідер хорватських усташів А. Павелич оголосив про утворення Незалежної Хорватської держави (НХД), що згодом приєдналася до держав «осі». Королівство Югославія припинило своє існування.

Майже одночасно німецька армія завдала удару по Греції. Грецька армія капітулювала. Англійські війська, що перебували в Греції, відступили на Крит. Щоб оволодіти цим стратегічно важливим островом, 27 травня 1941 р. німецьке командування здійснило повітряно-десантну операцію. Обидві сторони зазнали значних втрат.

Німецькі солдати піднімають прапор зі свастикою (символом нацизму) на Акрополі в Афінах. 1941 р.

А. Гітлер не зміг скористатися перевагами, які здобула Німеччина після захоплення Балканського півострова й острова Крит, для просування на схід. Так само марними для Німеччини були успіхи німецького корпусу під командуванням генерала Е. Роммеля в Єгипті, який прибув на допомогу італійським військам. Напад на СРСР уже затримувався на місяць, до того ж вимагав напруження й концентрації всіх сил Третього рейху.

Запитання і завдання

1. Якими були причини і передумови Другої світової війни? 2. Визначте характер війни? 3. Що таке бліцкриг? 4. Коли почалася Друга світова війна? 5. Яка країна першою зазнала нападу нацистів?

6. Чи можна події вересня 1939 р. називати «четвертим поділом Польщі»? 7. Чому Німеччині вдалося відносно швидко захопити Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Францію? 8. Завдяки чому Велика Британія вистояла в боротьбі з Німеччиною? Як відбувалася боротьба за Атлантику? 9. Чим була зумовлена агресія на Балканах? Яким був перебіг подій у цьому регіоні? 10. Що завадило Німеччині скористатися перемогами на Балканах і в Африці в 1941 р.?

11. Дайте власну оцінку «дивній війні». Складіть тези. 12. Розкрийте причини та наслідки війни між СРСР та Фінляндією. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

13. Чому напад на Польщу вважають початком Другої світової війни? Обґрунтуйте свою відповідь.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 
Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 10 клас Гісем, Мартинюк (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду

Навігація