§ 38. Воєнні дії у другій половині 1942-1943 р.

1. Сталінградська битва

Сталінградська битва — одна з найбільших і найважливіших операцій Другої світової війни. Умовно її можна поділити на дві частини. Перша — це наступ німецьких військ улітку 1942 р. і вихід їх до Волги й на Північний Кавказ. Друга — контрнаступ радянських військ і розгром німецько-італійсько-румунсько-угорського угруповання на Волзі.

6-а німецька армія 25 серпня 1942 р. досягла західних околиць міста на Волзі. Окрім неї, на Сталінград наступала ще й 4-а танкова армія. їм протистояли ослаблені 38 радянських дивізій.

Стратегічне й політичне значення Сталінградської битви радянське командування правильно оцінило. Вона перетворилася на символ боротьби двох тоталітарних режимів, протистояння їхніх лідерів.

14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почалися жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких утрат. 14 листопада нацисти почали останній штурм міста, їм вдалося на окремих ділянках пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх.

Після впертих і безплідних спроб штурмом скинути радянські війська у Волгу, німецьке командування в середині жовтня змушене було віддати наказ про перехід до оборони.

На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР. Віддалені комунікації, розтягнутий фронт вимагали величезних зусиль німецьких тилових служб і економіки. Тотальні мобілізації знекровили німецькі підприємства. Водночас економіка СРСР у другій половині 1942 р. безперервно нарощувала випуск військової продукції. Застосовуючи жорстоку дисципліну й експлуатацію, сталінський режим спромігся за короткий термін налагодити діяльність за Уралом могутнього військово-промислового комплексу.

На кінець осені 1942 р. склалися сприятливі умови для переходу радянських військ у наступ. Головний удар передбачалося завдати військами Калінінського й Західного фронтів в районі Ржева — Вязьми — Сичовки у напрямі до Ризької затоки. Тут зосередили 2 млн солдатів, 3300 танків, 1000 літаків, 24 тис. гармат і мінометів. Це угруповання мало перейти в наступ 25 листопада 1942 р.

Для забезпечення головного удару передбачалося на шість днів раніше здійснити відволікаючий удар в районі Сталінграда. У відповідності з планом «Уран» 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів — Південно-Західного, Сталінградського і Донського — перейшли в контрнаступ, завдавши флангових ударів. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі й техніці вже була на боці радянської армії.

Радянські солдати у Сталінградській битві

23 листопада 1942 р. Червона армія замкнула кільце навколо 330-тисячного угруповання ворога (22 дивізії). Операція із деблокування 6-ї армії Паулюса завершилася провалом. Почалось знищення оточених німецьких військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Незважаючи на заборону Гітлера, 30 січня 1943 р. фельдмаршал Паулюс підписав акт про капітуляцію. 2 лютого припинили опір останні оточені гітлерівці: 100 тис. із 330 тис. оточених здалися в полон, інші загинули (згодом з полону повернулося лише 15 тис. осіб). Загальні втрати нацистів під Сталінградом становили 1,5 млн осіб, майже 3,5 тис. танків і штурмових гармат, 12 тис. гармат і мінометів, 3 тис. літаків. Від такої поразки німецька армія вже не змогла отямитись. Ініціатива на східному фронті перейшла до СРСР. У Другій світовій війні стався корінний перелом.

Тим часом як під Сталінградом було здобуто блискучу перемогу, Ржевсько-Сичовська операція зазнала повного провалу.

2. Курська битва

У січні 1943 р. радянські війська добилися ще одного значного успіху — блокаду Ленінграда прорвали, а на заході Червона армія підійшла до Смоленська.

12 січня 1943 р. війська під командуванням генерала Голикова перейшли в наступ з-під Воронежа в загальному напрямку на Харків. 7 лютого було звільнено Курськ, а 9 — Бєлгород. Війська під командуванням генерала Ватутіна оволоділи Ізюмом і створили загрозу оточення великого німецького угруповання в районі Харкова 16 лютого ворог залишив це велике індустріальне місто.

У другій половині лютого ситуація змінилася. Побоюючись загрози оточення військ, що відійшли з Кавказу й Кубані під Ростов і на Донбас, німецьке командування завдало могутнього контрудару у фланг по розтягнутих військах Голикова й Ватутіна. Харків, Бєлгород та ряд інших міст знову перейшли до рук ворога. Утворилася величезна Орловсько-Курська дуга.

Навесні 1943 р. радянсько-німецький фронт від Ленінграда й до Чорного моря стабілізувався. Обидві сторони накопичували сили для літнього наступу. Промисловість безперервно нарощувала випуск усіх видів озброєння.

З 1 січні 1943 р. в Червоній армії були введені погони для солдатів, сержантів, офіцерів, генералів, маршалів. ЧА із 1946 р. стала називатися Радянською армією. Поява радянських солдатів із погонами іноді неоднозначно сприймалося населенням, що перебувало на окупованій території.

Навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану «Цитадель» гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі й розгорнути наступ на Москву. Для наступу задіяли створені нові зразки зброї (танки — «Тигр», «Пантера», самохідні гармати — «Фердинанд» тощо), які повинні були забезпечити німецьким військам технічну перевагу.

Для здійснення прориву з обох кінців Орловсько-Курського виступу німецьке командування зосередило угруповання кількістю 900 тис. осіб, 10 тис. гармат і мінометів, 2700 танків і штурмових гармат, 2050 літаків. Радянська сторона теж накопичила значні сили, і на цей раз перевага була на її боці.

Наступ німецьких армій з-під Бєлгорода та від Орла в напрямку Курська розпочався 5 липня. Радянське командування вчасно визначило напрямки наступальних операцій противника й ретельно підготувалося до відсічі. У момент, коли ворог вже виснажився, але ще не встиг перейти до оборони, в наступ рушили радянські війська Брянського, Степового й Південно-Західного фронтів. Слідом за ними перейшли в наступ Центральний та Воронезький фронти.

12 липня під Прохорівкою відбулась одна з найбільших танкових битв Другої світової війни. З обох боків у ній брало участь 1200 танків і самохідних гармат (800 радянських і 400 німецьких). Гітлерівські війська за один день втратили сотні танків і 10 тис. солдатів. Цього ж дня змінився характер всієї Курської битви, радянські з’єднання перейшли в рішучий наступ. Ламаючи опір ворога, вони 5 серпня звільнили Орел (операція «Кутузов») і Бєлгород, 23 серпня прорвалися до Харкова (Операція «Рум’янцев»).

5 серпня 1943 р. на честь перемог Червоної армії, звільнення міст Орел і Бєлгород у Москві був здійснений перший артилерійський салют. У подальшому Москва 347 раз салютувала воїнам радянської армії за визволення і взяття міст, в окремі дні — по 4-5 разів.

Курська битва засвідчила, що ініціатива повністю належить радянським військам. Вона ознаменувала завершення корінного перелому у Другій світовій війні. У Курській битві загинуло і поранено 863 тис. радянських солдатів. Водночас за 50 днів безперервних боїв німецька армія втратила 30 дивізій: 500 тис. осіб, 1300 танків, 3 тис. гармат, 1000 літаків. Все ж Червона армія мала значні резерви, в той час як міць вермахту була підірвана.

Найновіші німецькі танки на Курській дузі, липень 1943 р.

Документи розповідають

Оцінки Курської битви

Маршал Р. Малиновський

«Курська битва за жорстокістю і завзятістю не мала собі рівних... У цьому страшному протистоянні був зламаний хребет німецької армії, і фашистська Німеччина, остаточно втративши сподівання на успіх, реально побачила перед собою поразку у війні».

Американський історик М. Кейдин

«Значення Курської битви полягає в такому: коли відбувся останній постріл, рушійні сили війни перебували під контролем російської армії, і тепер вона вже диктувала, коли, де і як цю війну вести».

Колишній німецький фельдмаршал Е. Манштейн

«Операція «Цитадель» була останньою спробою зберегти нашу ініціативу на сході. З її припиненням, рівнозначним провалу, ініціатива остаточно перейшла до радянської сторони. У цьому відношенні операція «Цитадель» є рішучим, поворотним пунктом війни».

1. Спираючись на оцінки учасників і сучасників, дайте історичну оцінку Курській битві.

2. Чим була зумовлена перемога радянських військ на Курській дузі?

3. Битва за Дніпро

Розвиваючи наступ, радянські війська до кінця вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий «Східний вал». Гітлерівці намагалися використати повноводну ріку з високим правим берегом як природне укріплення. На Дніпрові кручі німці стягли групу армій «Центр» у складі 62 дивізій. Наприкінці вересня 1943-го перевага радянських військ була незначною. У планах осінніх операцій цього року першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі. Битва за Дніпро розгорнулася від Лоєва до Запоріжжя.

Червона армія за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсувала ріку й створила плацдарми на північ та південь від Києва. Основний прорив передбачалося здійснити з Букринського плацдарму, проте всі спроби виявилися марними, ворог завзято оборонявся.

Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра.

Після невдалих спроб під Букрином (загинули 250 тис. радянських солдатів) головні сили радянських військ непомітно для ворога були зосереджені на Лютізькому плацдармі.

Радянські війська на Дніпрі, 1943 р.

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти столицю України до річниці Жовтневої революції. 6 листопада 1943 р. з Києва нацистів таки вигнали.

В результаті форсування Дніпра, ціною значних втрат (за різними оцінками від 417 тис. до 1 млн осіб), Червона армія 14 жовтня вступила в Запоріжжя, 25 жовтня — в Дніпропетровськ, 6 листопада — у Київ.

Таким чином, пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німців в районі Житомира і підготували умови для подальшого наступу й очищення території СРСР від нацистів.

4. Корінний перелом у бойових діях у Північній Африці. Капітуляція Італії

У жовтні-листопаді 1942 р. у Північній Африці теж відбувся корінний перелом на користь англо-американських союзників. Вирішальна битва відбулась у районі містечка Ель-Аламейн (Єгипет). У жовтні 1942 р. британські війська, маючи значну військову перевагу, під керівництвом генерала Б. Монтгомері завдали німцям та італійцям поразки. Останні вимушені були спішно відійти на захід. У листопаді 1942 р. з протилежної сторони Північної Африки (Марокко, Алжир) почалась висадка американських військ під командуванням Д. Ейзенгауера (операція «Торч» — «Факел»). Німецько-італійські дивізії потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі. їхній відчайдушний опір і навіть деякі успіхи на лівому фланзі американських військ не змінили загальної розстановки сил, і 13 травня 1943 р. вони капітулювали.

Серйозні поразки, що зазнали у 1943 р. країни фашистського блоку, стали поштовхом до його розвалу. Першою з війни намагалася вийти Італія.

Значні втрати в людській силі та техніці, що їх зазнали держави «осі» в Тунісі (близько 130 тис. лише полонених), сприяли успішному десанту союзних військ на о. Сицилія. Він розпочався у липні 1943 р. висадкою парашутистів і морської піхоти (операція «Хаскі»). Залишки німецьких частин евакуювалися на Апеннінський півострів, а британські й американські війська очистили останній рубіж оборони німців на Сицилії — порт Мессіну.

Під впливом поразок 25 липня в Італії відбувся державний переворот за участю короля Віктора Еммануїла й маршала Бадольйо. Муссоліні заарештували. Короля проголосили головнокомандувачем, а Бадольйо очолив уряд і став міністром закордонних справ. 8 вересня 1943 р. нова влада підписала перемир’я з союзниками.

Полонені італійські солдати під Ель-Аламейном, 1943 р.

Операція «Хаскі», 1943 р.

Гітлер віддав наказ кинути дивізії на південь та окупувати Апеннінський півострів. Союзним військам довелося долати сильний опір німців в районі Салерно, Неаполя й інших південних італійських міст («Лінія Густава»), Операції тут набули затяжного характеру. Північну частину Італії утримували нацистські з’єднання під командуванням Роммеля. Туди ж було доставлено й визволеного за наказом Гітлера дуче. Той очолив маріонетковий режим, який тримався лише на німецьких багнетах (Держава Сало).

Німці міцно тримали оборону. Лише 4 червня 1944 р. союзні війська взяли Рим. Далі вони просунутися не могли.

5. Тегеранська конференція

Вирішальні події, що визначали результат війни, безумовно, відбувалися на фронтах, але для подальшої долі світу й людської цивілізації велике значення мали події в дипломатичній сфері. У міру того як щораз чіткіше вимальовувалися перспективи завершення війни, перед лідерами антигітлерівської коаліції все гостріше поставали питання повоєнного врегулювання. Консультації з цього приводу стартували з початку 1943 р. Перше серйозне обговорення відбулося на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії, що проходила з 19 по 30 жовтня 1943 р. Головним завданням конференції було підготувати зустріч глав держав і урядів СРСР, США та Англії — «Великої трійки».

У центрі уваги міністрів було декілька питань, зокрема проблема відкриття у Франції Другого фронту навесні 1944 р., а також ідея про необхідність заснування після війни загальної міжнародної організації для підтримання миру й безпеки, яка була б заснована на принципах суверенітету і рівності всіх миролюбних держав.

Водночас конференція виявила й основні питання, що викликали розбіжності між союзниками антигітлерівської коаліції: питання кордонів і політичних режимів у визволених країнах.

Сталін, Рузвельт, Черчілль на Тегеранській конференції

Велика робота, проведена дипломатами, дала змогу організувати зустріч на вищому рівні між Й. Сталіним, Ф. Рузвельтом, В. Черчіллем, яка увійшла в історію під назвою Тегеранська конференція (28 листопада — 1 грудня 1943 р.), бо відбувалась у столиці Ірану Тегерані. Під час перемовин обговорювались питання подальшого ведення війни І повоєнного устрою світу. За їхніми результатами, незважаючи на суперечності, які виникли між керівниками союзних держав (Черчілль пропонував відкриття Другого фронту на Балканах, Сталін — у Північній Франції, звідки пролягав найкоротший шлях до кордонів Німеччини), СРСР домігся необхідних для нього рішень ключових питань:

• остаточна домовленість про висадку у Франції в травні 1944 р. союзних військ;

• перенесення кордонів Польщі на захід до Одеру та визнання майбутнього східного кордону по «лінії Керзона»;

• визнання радянських претензій на Кенігсберг;

• визнання анексії балтійських держав Радянським Союзом.

Сталін дав згоду на участь СРСР у війні з Японією після розгрому нацистської Німеччини.

При обговоренні проблеми повоєнного устрою світу згоди не було досягнуто. Незважаючи на те, що з деяких ключових питань між сторонами були виявлені розбіжності й не було досягнуто домовленостей, сам факт проведення конференції лідерів країн СРСР, США й Англії зміцнив антигітлерівську коаліцію і засвідчив їхню рішучість покінчити з нацизмом у Європі.

Запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте хід основних подій війни в 1942-1943 рр. 2. Яка роль Сталінградської і Курської битв у розгромі Німеччини? 3. Охарактеризуйте бойові дії на Півночі Африки у 1942-1943 рр. 4. Чим була обумовлена висадка союзників в Італії, а не у Франції? 5. Чи можна вважати висадку союзників на Сицилії та в Італії відкриттям Другого фронту? 6. Визначте взаємозалежність подій на фронтах Другої світової війни. Заповніть синхроністичну таблицю.

7. Дайте визначення поняттю «корінний перелом». Які битви стали переломними у Другій світовій війні?

Запам’ятайте дати:

17 липня 1942 р. - 2 лютого 1943 р. — Сталінградська битва.

Осінь 1942 р. — перемога англійців у битві під Ель-Аламейном.

Лютий 1943 р. - серпень 1943 р. — Курська битва.

Травень 1943 р. — капітуляція італійсько-німецьких військ у Північній Африці.

Липень 1943 р. — висадка англо-американських військ в Італії.

28 листопада - 1 грудня 1943 р. — Тегеранська конференція.

Практичне заняття

Цілі учасників Другої світової війни

скачать dle 11.0фильмы бесплатно