§ 29—30. Японія

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати розвиток Японії в 1920—1930-ті рр.; розповідати про боротьбу за демократизацію країни і причини поразки; визначати причини повернення до агресивної зовнішньої політики в 1930-ті рр.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Як Японія долучилася до числа провідних держав світу? 2. Коли Японія вступила в Першу світову війну? Якими були її територіальні придбання?

ЦІКАВІ ФАКТИ

Землетрус у Токіо був одним із найруйнівніших в історії людства. За деякими даними загинули 150 тис. осіб, мільйони залишилися без житла. Загальні збитки, спричинені землетрусом, склали близько 5,5 млрд єн. У багатьох районах країни одразу після землетрусу почалися масові пограбування. Звинувативши в цьому китайських та корейських емігрантів, а також комуністів, поліція вдалася до репресій.

1. ЯПОНІЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилася окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія максимально використала цю ситуацію для нарощування свого військового потенціалу, особливо флоту. Проте посилення військової могутності відбувалося за рахунок добробуту населення. У серпні-вересні 1918 р. країною прокотилася хвиля «рисових бунтів» — стихійних виступів населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Уряд придушив ці виступи, але в 1919 р. країну охопив страйковий рух робітників, а в головній колонії Японії — Кореї — спалахнуло антияпонське повстання.

Післявоєнна нестабільність призвела до гострої політичної боротьби. Праві сили вбачали вихід із ситуації в територіальній експансії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ліві — у революції, демократичних реформах. До цих негараздів додались економічна криза 1920—1921 рр. і землетрус 1923 р., який вщент зруйнував столицю Японії Токіо.

2. СУПЕРНИЦТВО ЗІ США ТА ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ. ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ. Після Першої світової війни посилилася боротьба великих держав за вплив у регіоні Тихого океану. США та Велику Британію не влаштовувало, що Японія під час війни зміцнила свої позиції на Далекому Сході. Японія контролювала половину зовнішньої торгівлі Китаю, захопила німецькі колонії та залежні території в цьому регіоні, претендувала на далекосхідні райони Росії. На початку 1920-х рр. відносини між Японією, Великою Британією та США загострилися, особливо щодо контролю над Китаєм. Із метою подолання розбіжностей у Вашингтоні 12 листопада 1921 — 6 лютого 1922 р. було проведено конференцію, на якій Японії та Великій Британії довелося піти на серйозні поступки США. Так, англійці відмовилися від союзу з Японією, що був укладений у 1902 р. Японія підписала Договір дев'яти держав, який визнавав територіальну цілісність Китаю і проголошував принцип «відкритих дверей» і «рівних можливостей» щодо Китаю. Отже, Японія на певний час відмовилася від прагнення домінувати в Китаї.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЯПОНІЇ

Руїни Токіо після землетрусу 1 вересня 1923 р.

Вашингтонські домовленості не могли забезпечити стабільність у регіоні Тихого океану через нерівноправність сторін та різні їхні можливості. Японія була економічно значно слабшою і до кінця 1920-х рр. стала втрачати вплив на китайському ринку. Щоб зберегти його, Японія застосовувала демпінг (експорт за заниженими цінами), а також неодноразово вдавалася до обмежених воєнних акцій і зрештою перейшла до відкритої агресії в 1931 р.

3. ДЕМОКРАТИЧНИЙ РУХ. На початку міжвоєнного періоду політична арена Японії являла собою поєднання декількох угруповань: стара родова аристократія, молода промислова буржуазія, цивільна бюрократія та військові. Вони формували складну комбінацію взаємопереплетених інтересів та впливів, що визначали хитку рівновагу політичних сил.

Післявоєнна нестабільність і гостра політична боротьба стали підґрунтям для розгортання потужного демократичного руху й появи ряду лівих політичних партій та організацій (соціалісти, комуністи). Серйозною причиною демократичного піднесення були зміни в економіці й соціальній структурі країни. У Японії зросла частка кваліфікованих робітників, що розгорнули боротьбу за покращення свого становища. Також зміцнів прошарок підприємців.

Реагуючи на такі зміни, у вересні 1918 р. імператор доручив лідеру партії «Сейюкай» (Партії друзів політики) Такасі Хара (1856—1921) сформувати новий уряд. Він започаткував період «партійних» урядів. Вони змінили правління старих лідерів, які були ставлениками чотирьох основних монополістичних об’єднань країни. Протягом 14 років (1918—1932 рр.) при владі чергувалися представники двох головних японських партій «Сейюкай» та «Кенсейкай» (Конституційної партії), у 1927 р. її було перейменовано на «Мінсейто» (Партію народної політики). Хоча обидві партії були консервативними, вони були змушені робити кроки в бік демократизації політичного життя країни. Прагнення негайних змін призвело до появи різноманітних екстремістських організацій, які активно використовували терористичні методи боротьби. Троє з 11 прем’єр-міністрів, що змінювалися при владі впродовж 1918—1932 рр., були вбиті змовниками.

Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя Японії початку 1920-х рр. було питання виборчого законодавства. Згідно з існуючими на час закінчення Першої світової війни законами, виборчими правами користувалися лише 1,5 млн осіб із понад 55 млн жителів країни.

Після напруженої боротьби в 1925 р. було прийнято закон про загальне виборче право для чоловіків віком від 25 років та закон про захист громадського спокою, що передбачав покарання не лише за антиурядову діяльність, а й за «небезпечні думки». Виборчий закон, який вступав у дію з 1928 р., збільшив кількість виборців із 3 до 14 млн осіб. Для збалансування бюджету уряд майже на чверть скоротив армію. Звільнених офіцерів відправили вчителями початкової військової підготовки у школи, де спеціально для них різко збільшили кількість годин, відведених на цей предмет.

Такасі Хара, прем'єр-міністр Японії в 1918—1921 рр.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У січні-лютому 1922 р. у Москві відбувся з'їзд, на якому були присутні Сен Катаяма, Токуда Кюїті та інші японські революціонери. Делегати з'їзду висловилися за необхідність об'єднання всіх революційних сил Японії. Влітку 1922 р. в Токіо представники соціалістичних груп оголосили про утворення Комуністичної партії Японії, яка намагалася очолити робітничий та демократичний рухи. Проте успіхи на цьому шляху були незначними. На початку 1930-х рр. після масових арештів партія припинила своє існування.

Карикатура на Японію (напис: «Азіатська імперія»)

Проте наростання агресивності Японії та домінування в правлячих колах шовіністичних настроїв не дали змоги розвинутися демократичним процесам, які повністю були припинені наприкінці 1930-х рр.

4. ПОВЕРНЕННЯ ДО АГРЕСИВНОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ. ЗРОСТАННЯ ВПЛИВУ ВІЙСЬКОВИХ. Під тиском великих держав Японія відмовилася від домінування в Китаї, а на початку 1920-х рр. зазнала поразки в агресивних діях проти радянської Росії. Шовіністично налаштовані верстви японського суспільства сприймали це як приниження національної гідності. Найрадикальнішими виразниками шовіністичних ідей було об’єднання «молодих офіцерів» («старими» в армії вважалися вихідці із самураїв, учасники російсько-японської війни 1904—1905 рр.). Вони вимагали скасування багатопартійності й відповідальності уряду перед парламентом, встановлення диктатури й повернення до традиційної експансіоністської політики. Назрівала нова економічна криза, зумовлена падінням світових цін на основний експортний товар країни — шовк-сирець (30—50% експорту), а у квітні 1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танака Гаїті, одного з організаторів японської інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході. Новий уряд одразу розпочав розробляти плани війни проти Китаю та Радянського Союзу, сподіваючись, що саме таким шляхом можна повернути позиції Японії в регіоні й подолати економічні негаразди. 27 червня — 7 липня 1927 р. в Токіо під головуванням Танака відбулася Східна конференція, у якій брали участь представники Міністерства закордонних справ, Військового та Морського міністерств і генерального штабу. На конференції розглядалася запропонована урядом програма «позитивних», тобто відверто агресивних, дій у Китаї — «основи» японської політики в Китаї. Як нагальне завдання планувалося захопити Північно-Східний і Північний Китай, а також Монголію. Рішення конференції визначили сутність таємного меморандуму Танака, що мав розгорнутий план агресії та встановлення панування Японії в Південно-Східній Азії та басейні Тихого океану.

Ще раніше, наприкінці травня 1927 р., Японія, скориставшись громадянською війною в Китаї, спрямувала свої війська до провінції Шаньдун, захопила Циндао та Цзінань. Метою цієї збройної інтервенції було затримати наступ військ Гоміндану на північ і в такий спосіб перешкодити об’єднанню Китаю. Унаслідок широкого антияпонського руху та бойкоту японських товарів у Китаї Японія змушена була відкликати свої війська. У квітні 1928 р. японські війська під приводом «захисту життєвих інтересів і власності японських резидентів» знов увійшли до провінції Шаньдун. Вони окупували найважливіші стратегічні пункти провінції. Проте під тиском світової громадськості Японія знову відступила.

У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. На 30% зменшився обсяг виробництва у ключових галузях — металургійній, машинобудівній, ткацькій. Значних втрат зазнало сільське господарство, особливо шовківництво. Різко впали обсяги товарів на світовий ринок. У 1931 р. кількість безробітних сягнула 3 млн осіб.

Танака Гіїті, прем'єр-міністр Японії в 1927—1929 рр.

ЦІКАВІ ФАКТИ

До нашого часу не припиняються суперечки з приводу існування меморандуму Танака. Документ, що отримав таку назву, з'явився в американській пресі після смерті Танака Гіїті. Існує думка, що цей документ був створений у СРСР, і до нього причетний Л. Троцький. Метою його появи було бажання розхитати ситуацію в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Проте, незважаючи на сумніви щодо достовірності меморандуму, подальші події розвивалися за сценарієм, прописаним у ньому.

ЕТАПИ ЗОВНІШНЬОЇ АГРЕСІЇ ЯПОНІЇ

Головним політичним наслідком кризи було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Імператорське ж оточення, правлячі кола, а також найбільші японські корпорації бачили вихід лише в посиленні мілітаризації країни, згортанні демократичних свобод і створенні колоніальної імперії. Проте їх поступове просування в цьому напрямку не задовольняло «молодих офіцерів», які хотіли всього й негайно.

Невдоволені зовнішньополітичним курсом, «молоді офіцери» виступали проти старої бюрократії та генералітету, що був із нею пов’язаний. У них вони вбачали гальмо на шляху свого кар’єрного просування. «Молоді офіцери» почали готувати державний переворот, щоб змінити політику країни. Першу таку змову було викрито в 1931 р.

На початку травня 1932 р. «Національна федерація молодих офіцерів» поширила листівки з демагогічними випадами проти монополій. У листівках зазначалося, що «молоді офіцери» допоможуть народу в «боротьбі проти комерційних спекулятивних кіл, політиканів та охочих до легкої наживи». Після цього змовники вторглися до резиденції прем’єра Імукаї та вбили його. У будинки правління правлячої партії та концерну «Міцубісі» було кинуто бомби.

Ця спроба встановити військову диктатуру успіху також не мала. Соціальна демагогія «молодих офіцерів» видалася панівним класам небезпечною. Тому уряд ужив заходів проти змовників: їх було роззброєно, а частину заарештовано.

5. ЗРОСТАННЯ АГРЕСИВНОЇ ПОЛІТИКИ ЯПОНІЇ. Вашингтонські угоди закріплювали суверенітет Китаю, а великі держави зобов’язалися не ділити його на сфери впливу. Незважаючи на це, пограбування країни тривало.

Під час економічної кризи 1930-х рр. Японія, США та Англія прагнули розширити свою частку на ринку Китаю. Політика «відкритих дверей» і «рівних можливостей» надавала перевагу США в боротьбі за китайський ринок.

У 1931 р. у США був розроблений проект надання «срібного» займу для викупу в Японії китайських залізниць. Американський банк у Шанхаї вирішив заснувати свої відділення в Північно-Східному Китаї із центральним офісом у Харбіні. Того ж року Сполучені Штати випередили інші країни в торгівлі з Китаєм, потіснивши Японію на друге місце, а Англію — на третє. Японія не погоджувалася з тим, що найважливіші позиції в Китаї, який вона вирішила перетворити на свою колонію, переходять до рук американців. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати вихід у зовнішньополітичних авантюрах. Японія вирішила напасти на Північно-Східний Китай, економічні багатства і стратегічне розташування якого приваблювали японських мілітаристів. Після цього планувалася агресія в Центральному Китаї та проти Монгольської Народної Республіки.

Японський мілітаристський пропагандистський плакат

Імператор Пу І з імператрицею Ваньжун

Виступаючи з планом створення «Великої Японії» — могутньої колоніальної імперії, правлячі кола Японії розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених Штатів, Англії, Франції та інших держав. Вони подавали свою агресію як боротьбу проти «комуністичної загрози». Радянська політика на Далекому Сході давала привід для цього. Після провалу спроб розпалити пожежу світової революції в Європі лідери Комінтерну звернули свою увагу на Азію.

Японська дипломатія розгорнула в цьому напрямку велику активність, а генеральний штаб тим часом закінчував розроблення оперативного плану загарбання Північно-Східного Китаю — Маньчжурії.

Влітку 1931 р. Японія завершила підготовку нападу на Китай. Обраний момент здавався їй дуже вигідним. Суперники Японії переймалися внутрішніми проблемами, зумовленими світовою економічною кризою. У самому Китаї в цей час тривала громадянська війна. 18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення в Північно-Східний Китай і до лютого 1932 р. підкорили його. На цій території було утворено маріонеткову державу Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником Маньчжурської династії в Китаї Пу І. Також у 1932 р. японські війська висадилися поблизу Шанхая, намагаючись оволодіти найбільшим містом Китаю. Проте тут легкої перемоги не вийшло, китайська армія і жителі міста вчинили запеклий опір. Світова громадськість засудила агресію. У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй.

Продовжувати реалізацію своїх планів у басейні Тихого океану Японія не могла без сильного океанського флоту, проте його створення стримували положення Вашингтонської конференції (1922 р.). У 1934 р. Японія заявила, що відмовляється від морських обмежень. На 1936 р. Японія вже мала 200 великих кораблів (авіаносці, лінкори, крейсери) і будувала нові.

Незважаючи на відверто агресивну політику, найрадикальніші кола були невдоволені повільними темпами її здійснення. 26 лютого 1936 р. у Токіо знову стався путч, організований «молодими офіцерами». Хоча він був придушений, висунуті вимоги не залишилися поза увагою. Влітку відбулася таємна нарада правлячих кіл, на якій обговорювалося питання про перспективи «колоніального межування» у Східній Азії. 27 листопада 1936 р. Японія та Німеччина уклали Антикомінтернівський пакт.

6. НАПАД НА КИТАЙ у 1937 р. МІЛІТАРИЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ ЯПОНІЇ. У липні 1937 р. почалося збройне вторгнення Японії до Північного й Центрального Китаю. Приводом до війни став конфлікт між японськими та китайськими солдатами на мосту Марко Поло, який розташований на нейтральній смузі. Згодом воєнні дії було поширено на всю територію країни. Активні наступальні операції японської армії проти Китаю тривали до 1939 р. Японці захопили найбільш розвинені райони Китаю й, отримавши значні сировинні та людські ресурси, змогли частково вирішити свої економічні проблеми.

Економіка Японії працювала на потреби війни. Військові витрати поглинали 70—80% бюджетних коштів. Це було причиною падіння життєвого рівня населення в 1937—1941 рр. Постійна потреба у військово-стратегічній сировині спонукала японський уряд вдатися до значного збільшення імпорту за рахунок зменшення золотого запасу та посиленого експорту товарів за демпінговими цінами.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Американський журналіст про існуючий режим у Японії в 1930-ті рр.

Що більше я знайомлюся зі становищем, то більше розумію, що для завоювання світу японські мілітаристи та ультранаціоналісти намагаються перетворити Японію на тоталітарну державу такого ж типу, яку побудував А. Гітлер у Німеччині... У країні вживаються ті самі заходи проти лібералізму й демократії, проти капіталізму, матеріалізму та індивідуалізму, які, за словами А. Гітлера, становили сукупність «небезпечні думки» і подавалися японському народу як шкідливий вплив Заходу.

1. Про які процеси свідчать наведені в документі факти? 2. Що було спільного й відмінного в режимах, встановлених у Німеччині та Японії?

ЦІКАВІ ФАКТИ

Цільногранітний міст над річкою Лугоу (сучасна назва — Юндінхе) у Пекіні був побудований близько 1190 р. Він вразив уяву венеціанського купця Марко Поло, який побачив його в XIII ст. Мандрівник писав: «Чудовий міст, настільки прекрасний, що в нього навряд чи знайдеться суперник у світі!» Довжина моста дорівнює 266,5 м, ширина — 9,3 м. Головною прикрасою моста є старовинні фігури левів із левенятами. Після відкриття мосту таких статуй було 627, зараз їх залишилося 482 (за іншими підрахунками — 496).

Японські війська вступають у Шанхай. 1937 р.

Підготовка економіки до війни відбувалася під гаслом створення «нової економічної структури». Вона передбачала концентрацію виробництва, активний розвиток важкої, особливо військової, промисловості на шкоду галузям, що працювали на внутрішній ринок для підвищення життєвого рівня населення. «Нова економічна структура» означала встановлення військового контролю держави над економікою країни. Для контролю з боку державних органів у різних галузях господарства створювалися асоціації виробників. У Японії була створена економічна модель, притаманна тоталітарним та авторитарним режимам 1920—1930-х рр.

Зростання військової промисловості, мобілізації в армію значно скоротили безробіття. Більшість людей, які приходили на підприємства, були тимчасовими робітниками. За умов воєнного режиму власники підприємств тримали їх під страхом звільнення. Робочий день у 12—14 годин зазвичай тривав 14—16 годин, зросла інтенсивність праці.

Тяжким було становище селянства. Мобілізація до армії позбавляла село найбільш працездатного населення. Гостра нестача промислових товарів для потреб сільського господарства призвела до різкого падіння рівня виробництва сільськогосподарської продукції. У зв’язку з мілітаризацією країни зростали податки. Вигнання орендаторів із їхніх ділянок перетворювало село на арену постійних соціальних конфліктів.

Розпочавши війну в Китаї, японський уряд посилив боротьбу з антинацистськими та антивоєнними настроями у країні. Офіційно це називали «рухом за мобілізацію національного духу». Усі демократичні організації, які напередодні японо-китайської війни виступали з антинацистськими гаслами, було розгромлено. 15 грудня 1937 р. поліція провела масові арешти комуністів, профспілкових діячів і представників інтелігенції. Наприкінці грудня було заборонено діяльність демократичних партій, профспілкових організацій. До березня 1938 р. кількість заарештованих за політичними мотивами перевищила 10 тис. осіб. Незабаром замість розпущених політичних партій була створена Асоціація допомоги трону, а замість профспілок — Патріотична промислова асоціація великої Японії.

Із метою створення сприятливих умов для компаній, що працювали на війну, і мобілізації всіх сил і коштів у 1938 р. було видано закони про мобілізацію військової промисловості, про загальну мобілізацію нації, про інвестиції. Обмежувалося споживання сировини, а також сталі, кольорових металів для мирної продукції. Було заборонено вивезення золота за межі країни. Метою Японії проголошувалося «створення Великої східноазіатської сфери спільного процвітання», тобто встановлення японського панування в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні шляхом колоніальних загарбань.

Японська листівка про дружбу Японії і Маньчжурії. 1930-ті рр.

ВИСНОВКИ

• У роки Першої світової війни правлячі кола Японії намагалися скористатися сприятливими умовами для розширення свого впливу і зміцнення позицій. Проте на початку 1920-х рр. під тиском зовнішніх сил Японії довелося відмовитись від більшості здобутків. У країні розгорнулися демократичні процеси, проте вони розвивалися слабо.

• Економічна криза 1929—1933 рр. виявила всю технологічну слабкість економіки Японії, її залежність від зовнішніх ринків. Криза дала поштовх до остаточного згортання демократичних процесів та відновлення експансіоністської зовнішньої політики.

• Підготовка до зовнішньої агресії супроводжувалася ідеологічним тиском на суспільство, посиленням впливу військових, мілітаризацією економіки, встановленням жорстокого поліцейського режиму. У результаті було встановлено тоталітарний режим, який увійшов в історію під назвою «японський мілітаризм».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли Японією прокотилися «рисові бунти»? 2. У якому році землетрус зруйнував Токіо? 3. Які дві головні політичні партії існували в Японії в 1920-ті рр.? 4. Коли в Японії було запроваджено загальне виборче право для чоловіків? 5. Якою була мета виступу «молодих офіцерів»? 6. Яка подія стала приводом до початку японо-китайської війни?

7. Якими були наслідки Першої світової війни для Японії? 8. Чому демократичні процеси початку 1920-х рр. не мали свого продовження? 9. Якими були причини агресивної зовнішньої політики Японії? 10. Чому змови «молодих офіцерів» зазнавали поразки? 11. Яких заходів було вжито для прискореного розвитку військової промисловості Японії та підготовки до війни?

12. У чому полягали основні ідеї меморандуму Танака? Визначте послідовність загарбницьких планів Японії. 13. З'ясуйте основні етапи агресії Японії в Китаї. Складіть хронологічну таблицю. 14. Доведіть, що в 1930-ті рр. посилилася роль армії в політичному житті Японії. Якими були наслідки цього процесу? Складіть тези. 15. Що було спільного й відмінного в режимах, встановлених у Німеччині та Японії? Відповідь подайте у вигляді таблиці.

16. Проведіть дискусію та складіть есе на тему «Що сприяло реалізації агресивних планів Японії?».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно