1. ЗДОБУТТЯ ІНДІЄЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Після завершення Другої світової війни на порядку денному знову постало питання про ліквідацію колоніальних порядків в Індії. Проте лідери провідних політичних сил Індії по-різному бачили майбутнє країни. Індійський національний конгрес (ІНК) виступав за єдність незалежної Індії.

У той самий час Мусульманська ліга виступала не тільки за незалежність, але й за утворення окремої мусульманської держави, у якій мусульмани мали б надійніші гарантії свого розвитку. У цьому вони знайшли підтримку з боку метрополії.

Магатма Ганді під час голодування. 1947 р.

Усі особисті речі Магатми Ганді

Коли Мусульманська ліга погодилася взяти участь у Тимчасовому уряді, ідею якого висунуло британське керівництво, то на це не пішов ІНК. І навпаки, коли з ініціативи ІНК були скликані Установчі збори, то Мусульманська ліга бойкотувала вибори до них. Між індуїстами й мусульманами час від часу спалахували сутички, припинити які, на думку політичних кіл як Великої Британії, так і самої Індії, можна було, лише територіально роз’єднавши ворогуючі сторони.

У серпні 1947 р. колоніальна адміністрація заявила про надання Індії незалежності, але в той самий час країна була поділена на дві держави — Індійський союз і Пакистан, які отримали статус домініонів. Штати (провінції) і князівства колишньої Британської Індії мали визначитися, до складу якої держави вони належать. Більшість провінцій і князівств приєдналися до Індійського союзу. До Пакистану відійшли провінції на захід і схід від Індії.

Розпочався обмін населенням між двома державами. Переселення супроводжувалося масовими вбивствами з обох сторін. У сутичках загинуло близько 100 тис. осіб. Тільки жорстка позиція Магатми Ганді, який оголосив голодування до того часу, поки не припиниться різанина, а потім його вбивство одним з індуїстських фанатиків на деякий час припинили кровопролиття.

Восени 1947 р. спалахнув конфлікт між новоутвореними державами через князівство Джамму і Кашмір, де правили індуїсти, а більшість населення становили мусульмани. На допомогу мусульманам із Пакистану вторглися загони войовничих пуштунів, яких підтримувала пакистанська армія. Проти них виступили підрозділи індійської армії. Спалахнула індо-пакистанська війна 1947—1948 рр.

2. РОЗВИТОК ІНДІЇ в 1950—1980-ті рр. Перші кроки свого існування Республіка Індія почала з аграрної реформи. У поміщиків було вилучено ту частину земель, яку вони здавали в оренду (приблизно 60 % володінь). Цю землю було передано самим орендарям. Із нових господарств за надану землю держава отримувала податки й із цих коштів розраховувалася з поміщиками. У країні виник новий клас дрібних селян-землевласників.

Джавахарлал Неру, який очолював уряд, перебував під значним впливом соціалістичних ідей. Він домагався розширення державного сектору в промисловості, планового розвитку економіки. Державний сектор створювався в тих галузях, які потребували величезних капіталовкладень, що були не в змозі зробити окремі приватні власники (у чорній і кольоровій металургії, машинобудуванні, нафтопереробці, хімічній промисловості, енергетиці). Одночасно не чинилося перешкод для розвитку приватного підприємництва.

Із труднощами розв’язувалося національне питання. На території Індії проживало багато народів, що різнилися культурою, мовою, релігією. Після проголошення незалежності в країні почалося створення адміністративних одиниць. У 1956 р. з’явилося 14 нових штатів і шість територій, керованих із центру. Однак і після цього тривала боротьба окремих національних груп за можливість мати власний штат.

Джавахарлал Неру — прем'єр міністр Індії (1947—1964 рр.)

Святкування першого Дня незалежності Індії. Бомбей. 15 серпня 1947 р.

Пуштунські воїни в Кашмірі. Літо 1947 р.

Крім того, в Індії не було досягнуто загальної згоди з питання про державну мову. Такою пропонувалася мова гінді. Проти виступили деякі штати, які вбачали в цьому дискримінацію інших народів. Коли ж лунали пропозиції залишити державною мовою англійську, із цим не погоджувалися національно-патріотичні сили. Поглибилися суперечності й між окремими кастами. Вищі касти боролися між собою за владу, нижчі касти домагалися для себе розширення прав.

Курс Дж. Неру викликав опір із боку тих сил, які обстоювали вільний ринок, приватну власність і позапланову економіку, а також виступали проти політики нейтралітету і за союз із Заходом. Дж. Неру прихильно ставився до СРСР. Становище голови уряду Індії ускладнилося в 1962 р., коли Китай висунув претензії на деякі індійські території та захопив їх. Опозиційні партії звинуватили Дж. Неру в тому, що він не спромігся дати рішучу відсіч агресору через ідейну близькість із ним. Одночасно відбувся розкол в ІНК. Одна частина вимагала ще більшого запровадження соціалістичних методів в економіку. Інша, навпаки, критикувала Дж. Неру за соціалістичні експерименти. Криза в партії затяглася. У розпал дискусій 27 травня 1964 р. Дж. Неру помер.

У країні розпочалася тривала економічна криза. Уряд не міг утримувати за рахунок бюджету такий великий державний сектор, як його запланував Дж. Неру. Проведення аграрної реформи не підвищило продуктивності праці нових господарів. Натомість на землях, що залишилися в поміщиків і заможного селянства, вона зростала.

Іти на радикальну аграрну реформу з ліквідацією традиційних сільських общин уряд не бажав. Це могло призвести до неконтрольованого зростання дешевої робочої сили в містах, соціальної напруженості, зниження життєвого рівня, загострення політичних та національних проблем.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІНДІЇ в середині XX — на початку XXI ст.

ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРИ ІНДІЇ

ІНДО-ПАКИСТАНСЬКІ ВІЙНИ

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ІНДІЇ, РОЗРОБЛЕНА ДЖ. НЕРУ

Сутички між кашмірськими протестувальниками й індійськими військовими на вулицях Шринагара. 1947 р.

Демаркаційна лінія через штат Джамму і Кашмір, що розділяє Індію та Пакистан із 1971 р.

Криза змусила ІНК переглянути свою політику. Більше уваги почали приділяти приватному сектору в промисловості. Замість п’ятирічних планів розроблялися річні. У сільському господарстві ресурси виділялися вибірково — найбільш розвиненим аграрним регіонам і переважно міцним господарствам.

Новим прем’єр-міністром став Лал Бахадур Шастрі. Серед гострих проблем, із якими він одразу зіткнувся, була національна. У кожному штаті проживали представники декількох національностей. Найчисленніші користувалися своєю перевагою. Національні меншини не бажали миритися з дискримінацією. Почалися сутички на національному ґрунті. Не вдавалося вирішити питання єдиної державної мови. Англійська залишалася другою, крім гінді, офіційною мовою в республіці. У тих штатах, де не розмовляли гінді, третьою офіційною мовою проголошували ще й місцеву. Тривало протистояння між індуїстами й мусульманами, особливо у штаті Джамму і Кашмір. У 1961, 1963, 1964 і 1967 рр. воно виливалося в сутички з погромами та вбивствами.

Крім того, Кашмір був причиною конфлікту між Індією та Пакистаном. Коли утворювалися ці дві держави, одна третина Кашміру відійшла до Пакистану, решта — до Індії. Обидві претендували на володіння всією територією. У 1965 р. на цьому ґрунті спалахнув конфлікт, який ледве не переріс у справжню широкомасштабну війну. Допомогло втручання СРСР, який не хотів мати осередки війни поблизу своїх кордонів. На переговорах у Ташкенті (Узбекистан) на початку січня 1966 р. сторони домовилися про припинення воєнних дій. Незабаром після цього несподівано помер Л. Б. Шастрі.

Після смерті прем’єр-міністра розкол в ІНК посилився. На чергових загальних виборах 1967 р. кожна частина партії висунула свого кандидата. Ті, що продовжували курс Дж. Неру, підтримували кандидатуру його дочки Індіри Ганді.

На виборах ІНК хоч і з великими труднощами, але здобув більшість місць у парламенті. Однак порівняно з попередніми виборами він здав позиції. Зросла вага інших партій. Індія перестала бути країною з однопартійним правлінням. І. Ганді наполегливо здійснювала курс свого батька. Улітку 1969 р. вона націоналізувала 14 найбільших приватних банків, наприкінці того ж року затвердила закон, за яким монополії можна було створювати лише з дозволу уряду. Вона також збільшила державне забезпечення промисловості. Було націоналізовано імпорт бавовни.

Лал Бахадур Шастрі — прем'єр-міністр Індії (1964—1966 рр.)

Індіра Ганді — прем'єр-міністр Індії (1966—1977, 1980—1984 рр.)

Якими були здобутки і прорахунки політики І. Ганді?