Воєнні дії з червня 1941 до кінця 1942 рр.
- 3-02-2022, 16:49
- 432
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Щупак (Новітній період 1939 - 2011 рр.)
§ 2. ВОЄННІ ДІЇ З ЧЕРВНЯ 1941 ДО КІНЦЯ 1942 рр.
1. ПЛАН «БАРБАРОССА»
18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву № 21 про ведення воєнних дій проти СРСР, що одержала назву «план "Барбаросса”». У документі викладалися задум і вихідні вказівки про ведення війни проти СРСР. Планом передбачався розгром СРСР в ході «блискавичної війни» що мала продовжуватися 7-8 тижнів. За цей період намічалося вийти на лінію Архангельськ - Волга - Астрахань.
Для нападу на СРСР Німеччина та її сателіти зосередили до 190 дивізій. Крім того, до війни проти СРСР залучалося 2/3 літаків, наявних у Німеччини, і значні сили флоту. Німецькі війська складали три групи армій.
• Група армій «Північ» мала наступати зі Східної Пруссії на Даугавпілс, Псков, Ленінград з метою захоплення Прибалтики та портів на Балтиці.
• Група армій «Центр» мала завдати удари по флангах радянських військ у районі Бєлостока, з’єднатися в районі Мінська і наступати на Москву.
• Група армій «Південь» повинна була знищити основні сили Червоної армії в Західній Україні і продовжити наступ на Київ, Харків, Донбас і Крим. На думку істориків, у Москві знали про цей план ще з кінця 1940 р. За підрахунками американського дослідника Б. Уейлі, радянський уряд одержав 84 попередження про напад, що готувався. Однак Сталін був переконаний, що все це - інтриги британського уряду, мета яких - посварити СРСР і Німеччину.
2. НАПАД НІМЕЧЧИНИ НА СРСР
2.1. Початок воєнних дій. 22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина раптовим ударом почала воєнні дії проти СРСР. Разом із нацистською Німеччиною у війну проти Радянського Союзу вступили Італія, Румунія, через кілька днів — Угорщина, Фінляндія і Словаччина.
2.2. Воєнна катастрофа Червоної армії на початку війни. За кількісними показниками Червоній армії не було рівних — лише за танками й літаками вона переважала майже вдвічі Німеччину, Японію, Італію, Румунію та Фінляндію, разом узяті. Проте наступ вермахту і бомбові удари німецької авіації завдали величезної шкоди радянським військам, вивели з ладу протиповітряну оборону, дезорганізували рух на залізницях і шосейних дорогах. У перший день війни гітлерівська авіація розбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1200 літаків на землі, так і не давши їм піднятися в повітря.
Бої в населеному пункті на німецько-радянському фронті. 1941 р.
Мовою цифр
Лише за перші три тижні війни радянські втрати склали 815 700 бійців, 4 013 літаків, 11 783 танків, 21 500 гармат і мінометів.
Високий ступінь моторизованості німецької армії дозволяв її ударним угрупованням стрімко наступати. Щодоби гітлерівські війська просувалися в середньому на 30 км. За перші три тижні війни армія агресора просунулася вглиб країни на 350—600 км. На середину липня 1941 р. німецькі війська окупували Литву і Латвію, значну частину України, Білорусії й Естонії, вторглися у західні області Російської Федерації, вийшли на підступи до Ленінграда, загрожували Смоленську і Києву.
2.3. Причини поразки Червоної армії на першому етапі війни.
1) Погане управління військами, зумовлене, зокрема, тим, що командні кадри Червоної армії були репресовані сталінським режимом.
Мовою цифр
На червень 1941 р. в сухопутних військах не вистачало за штатом 66 900 командирів, а некомплект в авіаційних підрозділах становив 33%. Із 733 вищих командирів - від комбрига до Маршала Радянського Союзу - було репресовано 579. На початок війни в результаті репресій тільки 7% командирів мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх військових навчальних закладах. Тільки у Київському особливому військовому окрузі було репресовано 96% командування дивізій та укріплених районів і 100% командирів корпусів.
Руйнівними виявилися морально-психологічні наслідки сталінських репресій. Вони позначились низькою ініціативою, нерішучістю командирів за складних обставин брати на себе відповідальність у прийнятті самостійних рішень тощо.
2) Низький морально-психологічний стан радянських військ і частини цивільного населення регіонів, на теренах яких розгорталися події перших місяців війни. З кожною воєнною поразкою в армії почастішали випадки дезертирства та кількість тих, хто добровільно переходив до німців. Воєнні невдачі, помножені на важкі умови життя та жорстокість сталінського режиму, глибокий слід від колективізації та репресій посилили антирадянські настрої серед населення. Якщо впродовж перших днів війни біля військкоматів збиралися натовпи громадян, які вимагали відправити їх на фронт, то в міру стрімкого німецького наступу патріотичне піднесення, що охопило міську молодь, почало випаровуватися та сходити нанівець. Так, на заході України мобілізацію до Червоної армії фактично було зірвано. Однак і на сході мобілізація проходила з великими ускладненнями.
Свідчать документи
З наказу № 270 від 16.08.1941 р.
«1) Командирів і політпрацівників, хто зриває під час бою знаки відмінності і здається в полон, вважати... дезертирами, їхні сім’ї заарештовувати... Розстрілювати на місці таких дезертирів. 2) Тим, хто потрапив в оточення, - битися до останньої можливості, пробиватися до своїх... Сім’ї червоноармійців, які здались у полон, позбавляти державної допомоги».
Слово історика
З роботи В. Гриневича «Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939 - 1945 рр.)». - К., 2007.
«Значною мірою армійські частини вдавалося утримувати на передовій лише за допомогою військ НКВС. ...Лише за перший місяць війни НКВС були затримані через «безладний відступ» і повернуті на фронт 203 867 червоноармійців...
Командувач Ленінградського фронту генерал армії Г. К. Жуков надіслав у вересні 1941 р. у війська фронту та на Балтійський флот шифрограму, в якій, значно виходячи за межі наказу № 270..., пропонував розстрілювати не лише тих, хто здався в полон, але й їхні сім’ї!»
Мовою цифр
На 16 жовтня 1941 р. у Ворошиловграді (нині Луганськ) на призовних пунктах явка військовозобов’язаних виявилась незадовільною: на Артемівський пункт з’явилося лише 10%, на Климівський - 18%. Станом на 23 жовтня 1941 р. по Харківському Військовому Округу з’явилося лише 43% від загальної кількості призваних. За повідомленнями військкоматів Харківської та Сталінської (нині Донецької) областей, наприкінці жовтня 1941 р. відсоток дезертирів серед новобранців по Сталінському райвійськкомату становив до 35%, по Ізюмському - 45%, по Дергачівському - 50%.
3) Вище керівництво країни припустилось стратегічних прорахунків. Радянська військова доктрина передбачала, що майбутня війна буде вестися на ворожій території; Кремль не мав реального плану на випадок оборонної війни.
Гіпотеза
Деякі дослідники звертають увагу на те, що СРСР готувався до наступальної, агресивної війни. Масове виробництво планерів, легких швидкохідних та автострадних танків (хоча на території СРСР не було автострад), танків-амфібій, нечуване за розмахом залучення молоді країни до парашутних військово-спортивних тренувань тощо - усе це навряд чи є підготовкою до оборонної війни. Крім того, треба ще згадати демонтаж міцної системи укріплень на «старому кордоні» 1939 р., розміщення на прикордонній території аеродромів, складів боєприпасів та військової амуніції. Однак у випадку нападу противника військова машина, налагоджена для наступу, не спроможна швидко перебудуватися для оборони, і тоді невідворотною є воєнна катастрофа...
Слово історика
З роботи Я. Грицака «Життя, смерть та інші неприємності». - К., 2008.
«Досить глянути на карту, щоб зрозуміти: це не була наша війна, це була війна за контроль над нами. Чи, точніше, над нашими предками, що мали «щастя» опинитися між Берліном і Москвою. Досить подивитися на статистику втрат, щоб переконатися: найбільше від війни постраждали не німці чи росіяни, а білоруси, місцеві євреї, кримські татари, поляки й українці».
Чи погоджуєтесь Ви з думкою історика?
Втім, якими не були б плани радянського керівництва, напад Німеччини на СРСР визначив характер війни. Війна з боку СРСР мала оборонний, справедливий характер. Вона стала Великою Вітчизняною війною, війною проти загарбників, за волю Батьківщини для більшості громадян Радянського Союзу, що виявляли стійкість, мужність і героїзм.
Вітчизняна війна - справедлива, оборонна війна на захист своєї Вітчизни проти агресора; така війна супроводжується консолідацією суспільства. Прикладом Вітчизняної війни є війна Росії проти наполеонівських військ у 1812 р., коли активну участь у війні проти загарбників узяв народ.
2.4. Перші заходи для організації відсічі ворогу. 22 червня 1941 р. був прийнятий Указ Верховної Ради СРСР «Про воєнний стан». 23 червня 1941 р. був утворений надзвичайний орган вищого військового управління, який з 8 серпня отримав остаточну назву - Ставка Верховного Главнокомандування. З 10 липня 1941 р. її головою став Й. Сталін. До складу Ставки, яка здійснювала стратегічне командування військами, входили вищі військові, партійні та державні діячі СРСР. 30 червня 1941 р. був утворений Державний Комітет Оборони (ДКО). До нього увійшли Й. Сталін (голова), В. Молотов, К. Ворошилов, Г. Маленков, Л. Берія, Л. Каганович та інші. У руках ДКО зосередилася вся повнота державної, військової та політичної влади в країні.
3. ХІД ВОЄННИХ ДІЙ У ЛИПНІ-ЖОВТНІ 1941 р.
3.1. Оборона Ленінграда. Війська німецької групи армій «Північ» окупували Естонію і наблизилися до Ленінграда. 8 вересня 1941 р. гітлерівські війська прорвалися до Ладозького озера, захопили Шліссельбург і перерізали сухопутні комунікації, що зв’язували Ленінград з усією країною. З вересня почалася героїчна 900-денна оборона міста.
3.2. Бої на Смоленському напрямку і контрудари Червоної армії. 10 липня 1941 р. німецька група армій «Центр» почала наступ на Смоленськ. їй протистояли сили Західного фронту (командувач С. Тимошенко). Танкові угруповання супротивника форсували Дніпро і захопили Смоленськ.
Проте контрудари Червоної армії під Оршею, Рогачовим, Вітебськом, Смоленськом змусили гітлерівські війська вперше в ході Другої світової війни перейти до оборони. Наступ групи армій «Центр» було зупинено на підступах до Москви. Смоленська битва тривала два місяці.
3.3. Оборона Києва почалася 11 липня 1941 р. і тривала 71 день.
Мовою цифр
До складу військ Південно-Західного фронту, що обороняли Київ, влилося 200 тис. жителів столиці 90 тис. добровольців поповнили народне ополчення і винищувальні батальйони, 160 тис. працювали на будівництві оборонних споруджень.
Командування вермахту перекинуло 2-гу польову армію і 2-гу танкову групу Гудеріана з групи армій «Центр» на допомогу групі армій «Південь». 10 вересня війська Гудеріана захопили Чернігів. Одночасно в районі Кременчука німецькі війська прорвали оборону радянських військ на Дніпрі і захопили на лівому березі плацдарм, з якого 1-ша танкова група Клейста почала рухатися на північ для з’єднання з військами Гудеріана.
15 вересня танкові частини супротивника з’єдналися в районі Лохвиці на Полтавщині. Чотири армії Південно-Західного фронту опинилися в оточенні.
19 вересня Ставка прийняла рішення залишити Київ. Розрізненими групами частини Червоної армії виходили з оточення, однак 450 тис. солдатів і командирів потрапили в полон.
3.4. Оборона Одеси почалася 5 серпня. Місто, яке захищала Окрема Приморська армія за підтримки Чорноморського флоту, опинилося в глибокому тилу супротивника. Наступ разом із німецькими військами вели 18 румунських дивізій. 16 жовтня 1941 р. захисники Одеси разом із бойовою технікою морським шляхом були евакуйовані в Крим.
4. ФОРМУВАННЯ АНТИГІТЛЕРІВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ
4.1. Початок формування антигітлерівської коаліції. Антифашистські сили в усьому світі, незважаючи на різну політичну орієнтацію, підтримали боротьбу народів СРСР проти нацистської Німеччини та її союзників. Розгорнувся рух солідарності з Радянським Союзом.
1 січня 1942 р. у Вашингтоні представники чотирьох великих держав - СРСР, США, Великої Британії та Китаю, а також 22 інших країни - підписали Декларацію Об’єднаних Націй. У Декларації містилося зобов’язання залучити всі сили та ресурси проти тих країн фашистсько-мілітаристського блоку, з якими країни, що підписали Декларацію, знаходилися в стані війни.
4.2. Допомога Радянському Союзу з боку США і Великої Британії. У перший період війни СРСР мав гостру потребу в одержанні військово-технічної, матеріальної та фінансової допомоги від США і Великої Британії. Особливо великі були потреби в танках, протитанкових гарматах, середніх бомбардувальниках, винищувачах, автомобілях тощо.
Мовою цифр
США і Велика Британія зобов’язалися поставляти за ленд-лізом щомісяця 100 бомбардувальників, 300 винищувачів, 800 танків та іншу військову техніку. Спочатку оплата цих поставок з боку СРСР здійснювалася золотом, але невдовзі США надали Радянському Союзу безпроцентну позику в 1 млрд дол. для фінансування допомоги.
Свідчать документи
З виступу прем’єр-міністра Великої Британії У. Черчілля по англійському радіо 22.06.1941 р.
«Ніхто не був більш завзятим супротивником комунізму, ніж я... Але зараз усе це відступає на другий план перед лицем подій, що розгортаються. Справа кожного росіянина, який бореться за свій дім, - це справа вільних людей і вільних народів у всіх частинах земної кулі».
Ленд-ліз (англ. lend - давати в борг lease - здавати в оренду) - система передачі Сполученими Штатами Америки і Великою Британією в борг чи в оренду за оплату озброєння, боєприпасів, продовольства тощо країнам антифашистської коаліції в період Другої світової війни.
4.3. Проблема відкриття Другого фронту обговорювалася в британському парламенті у липні 1941 р. Однак великі втрати союзних караванів, які атакувались німецькими субмаринами під час переходу до радянських портів, важка lum ea за Атлантику з німецьким флотом ускладнювали вирішення цього питання.
5. ПОДІЇ НА РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОМУ ФРОНТІ ВОСЕНИ 1941 - у 1942 рр.
5.1. Московська битва. За планами гітлерівського командування два ударних угруповання повинні були оточити Москву з півночі та півдня, зруйнувати місто артобстрілом і повітряними нальотами. У валізах гітлерівських офіцерів уже були складені мундири для переможного параду на Червоній площі.
Другий фронт («перший фронт» - між Німеччиною та СРСР) - відкриття бойових дій проти Німеччини США та Великою Британією. Сутність Другого фронту полягала у створенні критичної для Німеччини ситуації, коли вона змушена була б воювати на два фронти - на сході та заході. СРСР наполягав на відкритті другого фронту на території окупованої Франції.
Наступ німецьких військ розпочався 30 вересня - 2 жовтня 1941 р. До 7 жовтня на захід від Вязьми їм вдалося оточити велике угруповання радянських військ, що протягом тижня вело нерівну боротьбу з 28 дивізіями вермахту. Дві армії Брянського фронту були оточені в районі Брянська.
Оборона Москви мала стратегічне значення. Населення Москви рило протитанкові рови та залучалось до зведення інших оборонних споруд. З числа літніх людей та тих, хто за станом здоров’я не був призваний до армії, формувались підрозділи «народного ополчення», людські втрати яких на полі бою були величезними через погане озброєння та недостатню підготовку бійців.
Становище під Москвою ставало все більш драматичним. 15 жовтня було прийняте рішення про евакуацію на схід країни значної частини урядових закладів і підприємств міста. 16 жовтня загін гітлерівської мотопіхоти, котрий прорвався до Москви, зустріли радянські воїни лише за 15 км від Кремля. 20 жовтня в Москві було введено облоговий стан.
На кінець жовтня завзятою обороною частин Червоної армії супротивника було зупинено. Велике моральне піднесення захисників Москви викликав військовий парад радянських військ на Красній площі в Москві, який відбувся, за традицією, 7 листопада — у річницю Жовтневої революції.
Однак 15-16 листопада почався новий наступ німецьких військ на Москву.
Контрнаступ радянських військ розпочався 5 грудня 1941 р. Зосередивши резерви і перегрупувавши сили, армії Калінінського, Західного і Південно-Західного фронтів відкинули гітлерівців від Москви на 100-250 км. Радянські війська звільнили Калінін, Калугу та інші міста.
Контрнаступ радянських військ під Москвою
Значення перемоги в Московській битві. У ході боїв було знищено 38 дивізій супротивника. Хоча остаточно розгромити групу армій «Центр» не вдалося через обмежену кількість сил, Московська битва відіграла величезну роль у ході всієї війни. Це була перша велика поразка гітлерівців з початку Другої світової війни, що означало крах плану «блискавичної війни».
У грудні 1941 р. уряд Великої Британії ухвалив рішення про оголошення війни союзникам Німеччини, які брали участь у воєнних діях проти СРСР.
5.2. Воєнні дії на Східному фронті в 1942 р. На початку 1942 р. співвідношення сил на радянсько-німецькому фронті було приблизно рівним. Сталін віддав директиву про початок наступу на всіх фронтах. У січні 1942 р. почався наступ частин Червоної армії на фронті завширшки близько 2 000 км. Але гітлерівське командування до весни 1942 р. зуміло збільшити чисельність своїх військ. Крім того, вермахту вдалося ввести в оману радянське керівництво. Ставка очікувала новий наступ не на півдні, де його реально готували німецькі війська, а на московському напрямку.
Важкою трагедією обернулися бої під Харковом у травні 1942 р., де були оточені війська Південно-Західного фронту під командуванням маршала С. Тимошенка. У полон потрапило 240 тис. радянських бійців і командирів.
Підходила до своєї трагічної розв’язки героїчна оборона Севастополя (30 жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р.). У травні 1942 р. німецькі війська зайняли Керч, захопивши військову техніку радянських військ, які евакуювалися з великими втратами на Таманський півострів. Крим був окупований.
Вермахт розгорнув наступ у напрямку Кавказу і Сталінграда. Стратегічна ініціатива знову перейшла до німецьких військ.
Колони радянських військовополонених ведуть у табір. Літо 1942 р.
6. НАПАД ЯПОНІЇ НА ПЕРЛ-ХАРБОР І ПОЧАТОК ВІЙНИ НА ТИХОМУ ОКЕАНІ
6.1. Агресивні наміри Японії. У початковий період Другої світової війни Японія окупувала значну частину Китаю, підсилила свій вплив в Індонезії. Після поразки Франції японські військові частини були введені на території її колоній - В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі. У Токіо стверджували, що Японія несе азіатським народам «звільнення від колоніального гноблення європейців».
6.2. Підготовка Японії до війни проти США і Великої Британії. У листопаді 1941 р. керівництво Японії вирішило розпочати воєнні дії проти США на початку грудня. Головну роль у веденні операцій на гігантських просторах Тихого океану і Південно-Східної Азії повинен був відіграти військово-морський флот Японії. За чисельністю бойових кораблів він поступався флотам Британії та США, але всі його сили знаходилися в Тихому океані, тоді як американські і британські флоти діяли по всьому Світовому океану.
6.3. Події у Перл-Харбор стали вирішальними для ходу війни на Тихому океані.
Наліт японської авіації на Перл-Харбор
Так це було
7 грудня 1941 р. після 10-денного переходу, японські кораблі наблизилися до Перл-Харбору - великої американської військово-морської бази на Гавайських островах. На 96 американських кораблях моряки готувалися до щоденної урочистої церемонії - підняття прапора о 8-й ранку. Раптово небо над Перл-Харбором загуло сотнями моторів. Страшний вибух струснув гавань, на триста метрів зметнувся стовп диму. Бомба потрапила в лінкор «Арізона». Від корабля залишилася купа понівеченого металу, загинуло 1 102 члени екіпажу. Ще 4 лінкори, вражені торпедами, затонули, три інші були сильно ушкоджені. Незабаром вийшли з ладу ще 10 бойових кораблів різних класів. Одночасно японці розбомбили з повітря аеродроми на Гаваях, знищивши понад 250 американських літаків.
6.4. Вступ у війну США. Катастрофа флоту в Перл-Харборі вразила Сполучені Штати. Наступного дня президент США Ф. Рузвельт, виступаючи в Конгресі, заявив: «Учора, 7 грудня 1941 р., у день, що залишиться в історії як день ганьби, Сполучені Штати були раптово і навмисно атаковані військово-морськими і військово-повітряними силами Японії». Глава держави вимагав оголосити війну Японії, і Конгрес одностайно його підтримав. «Ізоляціоністи» втратили вплив у країні. 8 грудня 1941 р. США офіційно оголосили війну Японії. У війну з Японією вступили також Велика Британія та її домініони, ряд держав Латинської Америки. 11 грудня 1941 р. Німеччина й Італія оголосили війну США, звинувативши їх у «порушенні нейтралітету». Так само вчинили Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія і Хорватія.
Таким чином, у війну вступили всі великі держави та їх союзники.
6.5. Воєнні дії в Азії та на Тихому океані в 1941-1942 рр.
а) Наступ японців. 7 грудня 1941 р. збройні сили Японії почали масований наступ. Її авіація завдала могутнього удару по англо-американських базах на Філіппінах, у Малайї. Японські війська з Індокитаю вступили на територію Таїланду. З Таїланду почався наступ на Бірму і Малайю. Японський флот висадив десанти в Індонезії та на Філіппінах. За 6 місяців війни Японія завдала нищівної поразки союзникам, завоювала повне панування на морі й у повітрі, захопила величезні території з населенням понад 150 млн чоловік, найбагатші джерела нафти, олова, каучуку та іншої стратегічної сировини. Японські збройні сили взяли під свій контроль всю західну зону Тихого океану, впритул підійшовши до лінії зовнішньої оборони Австралії.
б) Перші поразки японського флоту. Невдовзі ситуація змінилася. США і Велика Британія спішно перекидали свої сили з Атлантики в Тихий океан, до того ж вони мали набагато вищий економічний потенціал, ніж Японія.
У травні 1942 р. у морському бою між кораблями США і Японії в Кораловому морі, біля узбережжя Австралії, жодна зі сторін не змогла домогтися переваги. Ця битва стала першою, у ході якої вирішальну роль відіграли авіаносці. А в червні 1942 р. у морському бою біля острова Мідуей американський флот завдав японцям нищівної поразки. 3 лютого 1943 р. завершився докорінний перелом у війні на Тихому океані на користь союзників.
7. ВІЙНА В АФРИЦІ
7.1. Плани Німеччини та Італії. У плани Німеччини входило створення на основі колишніх володінь Німеччини і Бельгійського Конго величезної колоніальної імперії. До її складу повинні були також увійти Французька Екваторіальна Африка, Нігерія і Кенія. Південно-Африканський Союз передбачалося перетворити на профашистську залежну державу.
Італія розраховувала розширити свої володіння в Африці за рахунок Єгипту, Судану, Французького і Британського Сомалі. Разом з раніше загарбаною Лівією й Ефіопією вони мали увійти до складу «Великої Римської імперії».
7.2. Провал італійського наступу. У вересні 1940 - січні 1941 рр. зірвався італійський наступ, розпочатий з метою захоплення порту Олександрія в Єгипті та Суецького каналу. Перейшовши в контрнаступ, британська армія «Ніл» завдала італійцям нищівної поразки на території Лівії. У січні-березні 1941 р. англійські війська розгромили італійське угруповання в Сомалі. У квітні 1941 р. англійські і південноафриканські війська ввійшли до столиці Ефіопії Аддіс-Абеби. Італійці були повністю деморалізовані й розбиті.
7.3. Корпус Роммеля в Північній Африці. Поразка союзників змусила німецьке командування в лютому 1941 р. перекинути в Північну Африку, у Тріполі, експедиційний корпус Е. Роммеля. Наприкінці березня 1941 р. війська Роммеля перейшли в наступ і через два тижні досягли єгипетського кордону. Англійці втратили багато опорних пунктів, зберігши за собою лише фортецю Тобрук, що захищала шлях до Нілу.
7.4. Бої за фортецю Тобрук. У ході важких боїв на початку 1942 р. англійцям вдалося зняти облогу з Тобрука
Коментарі (0)