Особливістю «класу інтелектуалів» є їхня незалежність і від «буржуа», і від «пролетаріату». По-перше, вони можуть здобувати необхідні їм засоби виробництва (комп’ютер, факс, мобільний телефон тощо) в особисту власність. По-друге, їм непотрібно експлуатувати інші соціальні групи для утвердження власної ролі в соціальній структурі. Доступність інформаційної техніки і технологій приводить до того, що дедалі більше інтелектуальних працівників одержує можливість індивідуального виробництва інформаційних продуктів. У результаті вони поставляють на ринок не свою робочу силу, а готовий продукт своєї інтелектуальної діяльності, що найчастіше високо оцінюється. Ознаками цього класу є також виняткова мобільність: готовність відносно легко поміняти місце роботи; здатність створювати інтелектуальний продукт на «ходу» - в літаку з ноутбуком тощо.

3. Сучасні транснаціональні корпорації. За умов, коли технологічний прогрес уможливив створення найуспішніше працюючих корпорацій за наявності стартового капіталу всього в кілька доларів, швидкими темпами почали розвиватися компанії, орієнтовані на використання високих технологій та інтелектуальний потенціал їхніх засновників («Microsoft» Б. Гейтса - тому яскравий приклад). Сьогодні 15 з 20 найбагатших людей США очолюють компанії, що виникли протягом останніх 20 років. 13 з 20 не одержали ні цента спадщини, а самі створили і розвинули свій бізнес. На початку кар’єри в них в активі були лише хороша освіта, оригінальне мислення і неймовірна наполегливість. Період, що почався із середини 1970-х років, характеризувався різким зростанням доходів представників «класу інтелектуалів». Створюючи унікальний продукт, що є основою господарського прогресу і дуже високо оцінюється в умовах ринкової економіки, працівники інформаційного сектору забезпечили собі найвищий рівень добробуту. Вже до середини 1990-х років більше 80 % американців, які мали статки понад 1 млн дол., досягай подібного результату самі, а не одержали його в спадщину. З 1 % найзаможніших громадян Сполучених Штатів у 1999 р. лише кожний двадцять п’ятий жив на відсотки з вкладеного капіталу. Інші працювали на посадах менеджерів великих компаній, у юриспруденції, науці, культурі й т. ін.

Нині з мільйона найбільш багатих американців понад 40 % - це люди творчих професій, лікарі, вчені й адвокати, інші 60 % - наймані менеджери великих компаній, 2/3 яких - бакалаври або доктори наук. При досягнутому рівні добробуту в представників «класу інтелектуалів» і їхніх дітей дедалі більшого значення набувають постматеріальні цінності. Дуже показовим є приклад Б. Гейтса. Він одержує міжнародні нагороди за добродійність, що виражається десятками і сотнями мільйонів доларів пожертвувань. Розташовані в його будинку монітори постійно демонструють шедеври світового живопису з передавальних камер, встановлених у залах найбільших картинних галерей. Оголошено, що його діти не успадкують весь капітал, а одержать небагато «на життя» для того, щоб самостійно його будувати. Однак неодмінною умовою такого «будівництва» є одержання якісної освіти.

4. Політика зменшення соціальної нерівності. Постіндустріальний розвиток багатьох країн Заходу характеризується пріоритетом соціальних функцій, підпорядкуванням виробництва інтересам людини. Це розцінюється як еволюційний, прогресуючий процес. Вважається, що Німеччина стала першою державою світу, в післявоєнній конституції якої було закріплено положення про соціальну державу; ставши головною умовою прогресу, соціальна державність була заснована на конструктивних засадах, що дозволило кожній людині відчувати певну стабільність у бурхливому потоці соціальних змін повоєнного періоду. Складовими поняття «соціальна держава» тут розглядають «справедливість» та «гідне людини існування для всіх».

РОЗВИВАЄМО КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ