Початок Другої світової війни. Воєнні дії на першому етапі війни (вересень 1939 – червень 1941 рр.)
- 3-02-2022, 16:45
- 395
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Щупак (Новітній період 1939 - 2011 рр.)
§ 1. ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ВОЄННІ ДІЇ НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ ВІЙНИ (ВЕРЕСЕНЬ 1939 – ЧЕРВЕНЬ 1941 рр.)
1. ПЕРЕДУМОВИ, ХАРАКТЕР І ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВІЙНИ
1.1. Передумови війни. Головною передумовою війни був несправедливий світовий порядок, що встановився внаслідок суперечливої та нежиттєздатної Версальсько-Вашингтонської системи мирних договорів.
Німеччина після поразки в Першій світовій війні та національного приниження, якого вона зазнала, виношувала плани повернення втрачених позицій світової держави. Нацистські лідери прагнули здійснити перегляд Версальської системи договорів, об’єднати під егідою Німеччини всіх німців, які проживали в Австрії, Чехословаччині та ряді інших європейських країн, розширити «життєвий простір» і встановити панування Німеччини над усім світом.
Італія прагнула закріпити свою військово-політичну й економічну перевагу на Балканах, у Північній і Східній Африці, перетворити Середземне море на «Італійське озеро».
Японія зорієнтувала свою політику на територіальну експансію в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, забезпечення своєї переваги на континенті, здійснення на практиці гасла «Азія для азіатів».
Важливу роль у підштовхуванні світу до війни відіграло підписання 27 вересня 1940 р. Троїстого пакту між Німеччиною, Італією та Японією.
Велика Британія та Франція, прагнучи захистити свою геополітичну перевагу, виступали за утвердження принципів ліберальної демократії як основних для цивілізованого розвитку людства.
З іншого боку, у Лондоні та Парижі вважали, що нацизм не має широкої соціальної підтримки. Політика «умиротворення», що проводилась країнами до 1939 р., була спрямована на вирішення питань про репарації, рівноправну роль Німеччини в світі, що, за задумом лідерів Британії та Франції, мало позбавити нацистів політичної ініціативи і, у кінцевому підсумку, влади.
Однак після ліквідації нацистами в березні 1939 р. суверенної Чехословаччини, розриву Берліном польсько-німецького договору про ненапад та німецько-британського договору про морські озброєння стало очевидним, що політика «умиротворення» зазнала поразки. Уряди цих західних країн почали переговори із СРСР. Можливий блок країн Заходу і СРСР міг стати перешкодою на шляху розв’язання нової світової війни, однак цього не відбулося.
Керівництво США відразу після закінчення Першої світової війни оголосило, що повертається до традиційної політики ізоляціонізму.
Згадайте суть ізоляціонізму США з курсу всесвітньої історії для учнів 10 класу.
Чи завжди доктрина ізоляціонізму послідовно здійснювалася у зовнішній політиці США першої третини XX ст.?
У серпні 1935 р. Конгрес прийняв закон про нейтралітет. Позиція невтручання в європейські справи базувалася на величезному військово-промисловому потенціалі країни і впевненості Вашингтона в тому, що події в Європі не зачеплять національні інтереси Сполучених Штатів.
Керівництво СРСР, з одного боку, декларувало незгоду із перекроюванням політичної карти Європи і пропонувало зміцнення системи колективної безпеки. З іншого - Кремль розраховував використати протиріччя між західноєвропейськими країнами і Німеччиною. Вінцем сталінської таємної дипломатії стали радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. («Пакт Молотова - Ріббентропа») і секретний додатковий протокол до нього. У цьому протоколі були розмежовані сфери впливу між СРСР і Німеччиною.
Розмежування сфер впливу між СРСР і Німеччиною у Східній Європі
Питання для дискусії
Посилаючись на попередній курс всесвітньої історії, додаткову історичну літературу, аргументовано визначте характер розмежування сфер впливу між Німеччиною та СРСР; оберіть характеристики з наведених нижче або надайте свої.
- «Пакт про ненапад» і «секретний додатковий протокол» були вимушеними кроками за умов відсутності системи «колективної безпеки».
- Домовленості були спрямовані на мирне врегулювання міжнародних суперечок, уникнення війни.
- Фактично це був план поділу Східної Європи між двома агресорами. Домовленості сприяли розв’язанню Другої світової війни.
- Німеччина намагалася виграти час для підготовки до війни за світове панування. Так само і СРСР уклав тимчасову угоду для того, щоб підготуватися до нанесення першого удару по Німеччині, після чого продовжити війну за встановлення світового панування.
Сталінське керівництво прагнуло до розширення зони економічного і військово-політичного впливу, що надавало можливість встановити у підконтрольних країнах прорадянські комуністичні режими.
Отже, передумови Другої світової війни увібрали в себе весь комплекс протиріч, що нагромадилися у світі на кінець 1930-х рр., зокрема:
• суперечливість, несправедливість та нежиттєздатність Версальсько-Вашингтонськоі системи мирних договорів, за перегляд яких виступали Німеччина, а також Італія та Японія;
• посилення нерівномірності економічного розвитку, боротьба між державами за сфери впливу, джерела сировини та ринки збуту;
• загострення соціально-економічних і політичних проблем унаслідок світової економічної кризи 1929 - 1933 рр.;
• активізація радикальних політичних сил (фашистів, нацистів, комуністів), які встановили тоталітарні режими в низці країн; агресивні цілі Німеччини, а також Італії та Японії;
• політика «умиротворення агресора», що проводилася урядом Великої Британії, а також певною мірою - урядом Франції, та ізоляціонізм США;
• прагнення СРСР до розширення сфери свого впливу у світі;
• відсутність ефективних механізмів мирного врегулювання міжнародних конфліктів, зрив спроб утворення системи колективної безпеки в Європі.
1.2. Характер Другої світової війни був неоднозначним. Для народів і країн, які стали жертвою агресії, війна мала визвольний, антифашистський характер (Польща, СРСР, Югославія та ін.). Німеччина, Італія, Японія та деякі інші країни вели війну з метою загарбання чужих територій.
1.3. Періодизація Другої світової війни
1-й етап (1 вересня 1939 р. - 21 червня 1941 р.). Після нападу Німеччини на Польщу основними подіями цього періоду були «дивна війна» між британськими та французькими військами, з одного боку, і гітлерівцями - з іншого; окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Люксембургу, Бельгії, Нідерландів, Югославії, Греції (Грецію також окупувала й італійська армія); капітуляція Франції 22 червня 1940 р. Під контролем Німеччини опинилася значна частина Європи.
17 вересня 1939 р. радянські війська перетнули кордон із Польщею та встановили контроль над територіями Західної України та Західної Білорусії; згодом були анексовані країни Прибалтики. У листопаді 1939 р. СРСР здійснив агресію проти Фінляндії, мирний договір з якою був підписаний у березні 1940 р.
2-й етап (22 червня 1941 р. - 18 листопада 1942 р,). Його основні події - напад нацистської Німеччини на СРСР, відступ Червоної армії та перша її перемога під Москвою. 8 грудня 1941 р. США оголосили війну Японії. 3 грудня 1941 р. по червень 1942 р. Японія окупувала Сінгапур, Таїланд, Індонезію, Бірму, Філіппіни. 1 січня 1942 р. 26 держав, що перебували у стані війни з Німеччиною, Італією і Японією, підписали Декларацію Об’єднаних Націй.
3-й етап (19 листопада 1942 р. - грудень 1943 р.) ознаменувався докорінним переломом у ході Другої світової війни. Червона армія здобула найважливіші перемоги під Сталінградом і Курськом. Англо-американські війська звільнили Єгипет, Кіренаїку, Тріполітанію, Туніс. У липні 1943 р. союзники країн антигітлерівської коаліції висадилися на Сицилії.
4-й етап (січень 1944 р. — травень 1945 р.). У цей період війська Червоної армії звільнили західні території СРСР, вигнали гітлерівські війська з Польщі, Румунії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини. 6 червня 1944 р. на півночі Франції англо-американськими військами був відкритий Другий фронт.
8 травня 1945 р. Німеччина підписала Акт про капітуляцію.
5-й етап (травень - вересень 1945 р.). Бойові дії велися на Далекому Сході й у Південно-Східній Азії. Уперше в історії американці здійснили ядерне бомбардування японських міст Хіросіма і Нагасакі. Після розгрому Квантунської армії 2 вересня 1945 р. Японія підписала Акт про капітуляцію.
Характер історичних подій, явищ визначається їх завданнями і цілями.
2. НАПАД НІМЕЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ. ПРИЄДНАННЯ ДО СРСР НОВИХ ТЕРИТОРІЙ (вересень 1939 - лютий 1940 рр.)
2.1. Напад Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. знаменував собою початок Другої світової війни. Приводом для агресії стала провокація, організована нацистами. Увечері 31 серпня 1939 р. група озброєних есесівців, перевдягнених у польську військову форму, увірвалася в будинок радіостанції прикордонного містечка Глейвіц. Зробивши кілька пострілів перед мікрофоном, гітлерівці зачитали складений польською мовою текст, що нібито містив заклик польського уряду до війни проти Німеччини: «Громадяни Польщі! Настав час війни між Польщею і Німеччиною. Єднайтеся й убивайте всіх німців».
Цей інцидент повинен був показати всьому світові, що нову війну в Європі розпочала не Німеччина, а Польща.
1 вересня 1939 р. авіація Німеччини завдала удари по аеродромах, вузлах комунікацій, економічних і адміністративних центрах Польщі. Сухопутні сили вермахту перейшли кордон і вдерлися до Польщі з півночі - зі Східної Пруссії, із заходу - зі Східної Німеччини і з півдня - зі Словаччини.
Польський уряд звернувся по допомогу до Лондона і Парижа для опору німецьким загарбникам. 3 вересня уряди Великої Британії та Франції оголосили війну Німеччині. Вступ у війну з Німечиною великих держав - Великої Британії та Франції — означав, що розпочалася світова війна.
Згадайте сутність поняття «світова війна».
Незважаючи на оголошення війни, Британія обмежилася морською блокадою території Німеччини і залишалася такою ж пасивною, як і Франція.
У ході боїв німецьке командування використовувало таранні удари танкових з’єднань, які пробивали лінію оборони польських військ. Німецька авіація піддала бомбардуванню міста, транспортні вузли і дороги, сіючи паніку серед мирного населення, затримуючи мобілізацію польських військ.
Першими прийняли на себе удар агресора захисники півострова Вестерплатте в районі Гданського порту, які сім днів тримали оборону.
16 вересня була оточена Варшава; 28 вересня варшавський гарнізон капітулював. 2 жовтня 1939 р. здалися в полон останні частини польської армії, що оборонялися. Польська держава перестала існувати.
2.2. Вступ Червоної армії на територію Західної України і Західної Білорусії. У дні оборонних боїв польської армії проти німецьких військ, 17 вересня 1939 р., відповідно до положень секретного додаткового протоколу до пакту про ненапад між СРСР і Німеччиною від 23 серпня 1939 р., Червона армія перейшла польсько-радянський кордон. У Москві дії Червоної армії на території Польщі називали «визвольним походом» заради возз’єднання Західної України і Західної Білорусії з УРСР і БРСР.
Провокація у Глейвіці була використана Німеччиною як привід для розв’язання війни. Визначте спільне та відмінне у приводах до початку Першої та Другої світових війн. Чи завжди для збройного нападу має бути привід?
Роздуми з приводу
Частина істориків стверджує, що СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 р. фактично на боці нацистської Німеччини. Більшість сучасних польських істориків вважають вступ радянських військ на територію Польщі агресією, «ударом в спину» польській державі, інші історики вбачають у подіях після 17 вересня «визвольний похід» на допомогу українцям і білорусам, які жили на підлеглих Польщі територіях.
Але подальші події, що відбулися після 22 червня 1941 р., докорінно змінили хід історії та розуміння «ворогів» та «союзників» у Другій світовій війні.
Зустріч німецьких та радянських офіцерів, 20 вересня 1939 р.
Червона армія мала величезну перевагу над військами Польщі. Польський уряд і головнокомандування армії віддали наказ не вступати в бойові дії з радянськими військами. Лише в ході боїв під Вільнюсом і Гродно польські війська декілька днів тримали оборону.
У радянському полоні опинилося багато польських військовослужбовців, доля яких склалася трагічно. Ці події отримали в історії назву Катинської трагедії. Офіцери в Польщі були важливою частиною інтелігенції, носіями національної ідеї та ліберальних цінностей і, звичайно, становили небезпеку для сталінського режиму.
За рішенням радянського керівництва понад 20 тис. польських офіцерів, а також мобілізованих до польської армії представників інтелігенції були розстріляні у 1940 р. під Харковом, у Катинському лісі під Смоленськом та в інших місцях.
Після зайняття радянськими військами Львова (22 вересня), коли вся територія Західної України і Західної Білорусії опинилася під контролем Червоної армії, формувався новий радянсько-німецький кордон по ріках Нарев, Вісла, Сян. У новому радянсько-німецькому «Договорі про дружбу і державний кордон» 28 вересня 1939 р. був зафіксований розподіл Польщі й уточнена нова лінія радянсько-німецького кордону, який був переміщений на схід і проходив по приблизній етнічній межі проживання поляків з одного боку, українців і білорусів - з іншого. Вересневий договір також мав секретні протоколи. До сфери впливу СРСР увійшла Литва, натомість Німеччини - частина Східної Польщі (раніше входила до сфери впливу СРСР). Ці події підтвердили наявність злочинної змови між сталінським керівництвом і лідерами «третього рейху».
Свідчать документи
«Про Катинську трагедію та її жертви». Заява Державної Думи Російської Федерації, 26.11.2010 р.
«Опубліковані матеріали... свідчать, що Катинський злочин був здійснений за прямою вказівкою Сталіна та інших керівників. У офіційній радянській пропаганді відповідальність за це злодіяння... приписувалась нацистським злочинцям. Ця версія довгі роки залишалася предметом... дискусій у радянському суспільстві та постійно викликала гнів, образу та недовіру польського народу... Рішуче засуджуючи режим, який зневажав права та життя людей, депутати Державної Думи простягають руку дружби польському народу...»
Чому Катинська трагедія відіграє і сьогодні велику роль в історичній пам'яті та національній свідомості польського народу?
Свідчать документи
Із листа Й. Сталіна Міністру іноземних справ Німеччини Й. фон Ріббентропу (відповідь на вітальну телеграму Ріббентропа з нагоди 60-річчя Сталіна). - Газета «Правда», 25.12.1939 р.
«Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою і міцною».
На цьому тлі відбувалося подальше радянсько-німецьке зближення. 1 жовтня в Бресті на честь перемоги над Польщею пройшов спільний радянсько-німецький військовий парад. Для боротьби з польським підпіллям були налагоджені зв’язки між НКВС СРСР і гестапо (державною таємною поліцією Німеччини); розвивалося торгово-економічне співробітництво.
Частина населення Західної України вітала Червону армію. Натомість прихильники ОУН сприймали її як окупаційну і вороже ставилися до неї.
Для юридичного оформлення приєднання Західної України та Західної Білорусії до СРСР 22 жовтня 1939 р. під повним контролем нової влади відбулися вибори до Народних зборів, що проводилися без альтернативних кандидатів. У жовтні Народні збори прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з УРСР. Аналогічне рішення було ухвалене в Білорусії, де Західна Білорусія возз’єдналася з БРСР. V сесія Верховної Ради СРСР на початку листопада 1939 р. ухвалила рішення про входження Західної України і Західної Білорусії до складу СРСР і їх возз’єднання з УРСР і БРСР.
2.3. Вступ Червоної армії на територію Північної Буковини і Бєссарабії відбувся 28 червня 1940 р. Перед цією акцією СРСР в ультимативній формі вимагав від Румунії виведення її військ із Бєссарабії та тієї частини Північної Буковини, де проживало переважно українське населення. Уряд Румунії, не маючи підтримки з боку Німеччини (секретний протокол не залишав Румунії жодних надій), віддав наказ своїм військам відійти. Невдовзі там була встановлена радянська влада. Північна Буковина увійшла до складу УРСР, як і Південна Бессарабія, а Північна Бессарабія була включена до складу Молдавської АРСР, що в 1940 р. була перетворена на ще одну союзну республіку.
2.4. Анексія країн Прибалтики. Восени 1939 р. радянське керівництво нав’язало урядам Естонії, Латвії та Литви «договори про взаємну допомогу», за умовами яких СРСР використовував їхні військово-морські бази. Підприємці, національна інтелігенція, чиновники, офіцерство негативно сприймали зближення із СРСР. На відміну від них, робітники, найбідніше селянство, особливо російське, у своїй більшості схвалювали такий хід розвитку подій.
Сталінське керівництво сприяло створенню в Прибалтиці маріонеткових Народних фронтів і, спираючись на свої збройні сили і місцевих комуністів, улітку 1940 р. змусило уряди Латвії, Литви й Естонії утворити підконтрольні Москві уряди. На наступних виборах новообрані Сейми Латвії і Литви, Державна рада Естонії проголосили входження цих країн у СРСР на правах союзних республік. У серпні 1940 р. VII сесія Верховної Ради СРСР прийняла постанову про входження проголошених ЛитРСР, ЛатРСР, ЕРСР до складу Радянського Союзу.
Анексія (лат. annexio - приєднання) - загарбання, насильницьке приєднання державою території, що належить іншій державі, народу.
2.5. «Радянізація» нових територій. На всіх територіях, що увійшли до складу СРСР у 1939-1940 рр., була ліквідована стара система управління і впроваджувалася нова. Замість колишніх чиновників призначалися партійно-господарські працівники, які прибували з центральних районів СРСР. Багато з них не знали і не хотіли знати місцевих звичаїв, мови і традицій.
Деякі заходи нової влади місцеве населення, особливо найбідніше, зустріло схвально. Конфіскувалися землі поміщиків та заможних селян, запроваджувалися безкоштовні медичне обслуговування й освіта, націоналізувалися підприємства. Багато місцевих жителів поліпшили житлові умови за рахунок насильницького виселення колишніх господарів. Політика «деколонізації», спрямована на усунення поляків з органів влади, навчальних закладів, медичних установ тощо, надавала більше можливостей українцям.
Однак у більшості випадків на територіях, де господарство базувалося на приватній власності, нововведення радянської влади зустрічалися відкрито вороже. Сталінський режим не мирився з опором: у Сибір потяглися ешелони з політв’язнями - українцями, поляками, литовцями, естонцями, латишами. «Радянізація» нових територій викликала проблеми та конфлікти, наслідки яких відчули на собі наступні покоління.
2.8. Радянсько-фінляндська війна 28 листопада 1939 р. фінський уряд відкинув ультиматум СРСР щодо «відсунення» кордонів Карелії від Ленінграда і передачі військово-морської бази Ханко і порту Петсамо Радянському Союзу. СРСР розірвав дипломатичні відносини з Фінляндією.
30 листопада 1939 р, нальотами авіації на Гельсінкі та вступом Червоної армії на Карельський перешийок почалася радянсько-фінляндська війна. Червона армія була недостатньо підготовлена до війни: в умовах морозів часто виходила з ладу техніка, не вистачало мінометів і стрілецької зброї, зимового одягу. До кінця 1939 р. у результаті завзятого опору фінів наступ радянських військ було зупинено. Лише в лютому 1940 р. ціною величезних втрат Червоній армії вдалося прорвати лінію укріплень на Карельському перешийку між Фінською затокою і Ладозьким озером - так звану «лінію Маннергейма». 12 березня 1940 р. Фінляндія була змушена підписати мирний договір, погодившись передати СРСР Карельський перешийок з Виборгом і деякі інші території.
Наступ військ Червоної армії в Карелії, грудень 1939 р.
Фінські автономні загони лижників, озброєні автоматами
У ході війни Фінляндія втратила понад 25 тис. чоловік, а Червона армія - майже вп’ятеро більше. У грудні 1939 р. Ліга Націй засудила СРСР як агресора і виключила його з числа членів міжнародної організації.
Фінляндії вдалося зберегти свою незалежність.
3. РОЗШИРЕННЯ АГРЕСІЇ ФАШИСТСЬКИХ ДЕРЖАВ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ ТА НА БАЛКАНАХ (квітень 1940 - червень 1941 рр.)
3.1. «Дивна війна». Після поразки Польщі у вересні 1939 р. на фронті наступило певне затишшя. Командування збройних сил Франції віддало наказ своїм військам зосередитися за укріпленнями «лінії Мажино», яку генерали вважали неприступною. У Франції цей період називали «дивною війною».
Німецький генштаб опрацьовував план наступу на Францію через Бельгію, в обхід «лінії Мажино». Напередодні цього німецьке командування вирішило захопити стратегічно важливі держави - Данію і Норвегію, не зважаючи на їх нейтралітет.
3.2. Операція завоювання Данії почалася 9 квітня 1940 р. Через годину після вторгнення уряд і король цієї країни прийняли рішення не чинити опір гітлерівським військам і капітулювали. Щоправда, невелика перешкода гітлерівцям була організована біля королівського палацу, де гвардія монарха вирішила чинити хоча б символічний опір. При загарбанні Данії німецькі війська втратили 2 чоловіки вбитими і 10 пораненими.
3.3. Захоплення Німеччиною Норвегії відбувалось по-іншому, ніж Данії. Норвезькі міста, розташовані на узбережжі, мали надійну берегову оборону. Збройні сили Норвегії, особливо флот, були боєздатними. Період бойових дій з 9 по 14 квітня 1940 р. став вирішальним для країни: більша її частина була загарбана німецькими військами. Британські частини, перекинуті в Норвегію, не зуміли вплинути на хід подій. Влада в окупованій гітлерівцями країні була передана ватажку норвезьких фашистів В. Квіслінгу. 10 червня 1940 р. король і уряд були вивезені із залишками норвезької армії у Велику Британію.
3.4. Вторгнення військ вермахту до Нідерландів і Бельгії почалось 10 травня 1940 р. 13 травня німецькі війська прорвали фронт на річці Маас. Через день нідерландські збройні сили капітулювали. Королева Вільгельміна емігрувала у Велику Британію.
Історична довідка. У 1935-1945 рр. збройні сили нацистської Німеччини називалися (нім. Wehrmacht) і формувалися на засадах мобілізації.
Німецькі десантники були доставлені до бельгійського форту Ебен-Емаель на 41 планері, що з’явилися безшумно й непередбачено. Форт було зруйновано протягом 24 годин з моменту початку німецького наступу, а втрати при його завоюванні були досить незначними. Незабаром король Бельгії Леопольд III прийняв німецькі умови капітуляції, і його армія склала зброю.
Свідчать документи
Із спогадів французького військового кореспондента Р. Доржелеса
«...Артилеристи, розташувавшись біля Рейну, спокійно дивилися на німецькі потяги з боєприпасами, що курсували на протилежному березі, наші льотчики пролітали над паруючими заводськими трубами Саару, не скидаючи бомб. Очевидно, головна турбота вищого командування полягала в тому, щоб не турбувати супротивника».
3.5. Дюнкерк. На 20 травня війська вермахту вийшли до протоки Па-де-Кале, притиснувши до узбережжя 340-тисячне угруповання англо-французьких військ. Британське командування розпорядилося про евакуацію цього угруповання до Великої Британії. Протягом двох тижнів під вогнем і бомбардуванням, використовуючи усі судна, здатні взяти людей на борт, включаючи і прогулянкові яхти, англійці евакуювали велику частину військ із порту Дюнкерк (Північна Франція), залишивши на узбережжі всю військову техніку.
3.6. Війна Німеччини проти Франції розпочалась у травні 1940 р. Німецька авіація нанесла могутні удари по обороні французьких військ на р. Соммі, а 6 червня почався наступ танкових частин вермахту. Незважаючи на завзятий опір, гітлерівські війська стрімко просувалися до Парижа. 12 червня супротивник форсував р. Сену.
За згодою уряду і з метою запобігання руйнуванням головнокомандувач французьких військ генерал Вейган оголосив Париж відкритим містом і віддав наказ здати столицю без бою. 14 червня гітлерівці вступили в Париж.
Майже 3/4 населення залишило столицю.
Франція зазнала жорстокої і принизливої поразки усього за 6 тижнів боїв. Її армія втратила 84 тис. чоловік убитими, а 1,5 млн солдатів і офіцерів опинились у німецькому полоні.
скачать dle 11.0
Коментарі (0)