Ізраїльсько-Юдейське царство. Природно-географічні умови розвитку. Повсякдення й господарське життя
- 26-04-2022, 23:42
- 391
6 Клас , Всесвітня історія 6 клас Дудар, Гук 2019
§ 12. Ізраїльсько-Юдейське царство. Природно-географічні умови розвитку. Повсякдення й господарське життя
Природно-географічні умови розвитку
Розгляньте карту на с. 65. Чим відрізнялися природні умови Палестини та Фінікії?
Територію Палестини окреслювали південне передгір’я Лівану та північно-західні кордони Аравійського півострова. Нею протікала ріка Йордан з витоками на півдні Антилівану (гірського пасма на кордоні сучасних Сирії та Лівану), що впадала у Мертве море — неглибоке озеро, вода у якому в шість разів солоніша за морську. Річка ділила Палестину на дві географічні зони: на схід від неї простягалася непридатна для землеробства степова та гориста місцевість, а західні від неї території були багатими на родючі поля, сади, виноградники, луки й пасовиська. На півночі Палестини височіли гори із засніженими вершинами, на її південних окраїнах починалася Сирійсько-Аравійська напівпустеля.
Палестина була бідною на промислову сировину, мала лише глину та будівельний камінь, натомість тут розвивалася торгова діяльність, оскільки її територією пролягали прадавні караванні шляхи.
Поміркуйте, чому сільське господарство не стало основою економіки Палестини.
Ізраїльсько-Юдейське царство
Згідно з Біблією предки давніх євреїв були в єгипетській неволі, а їхнє життя — переобтяжене господарськими роботами. Мойсей, майбутній пророк, організував втечу одноплемінників. За його «посередництва» на горі Синай (на тому місці, де височіє монастир Святої Катерини) Бог уклав з утікачами угоду, пообіцявши їм притулок й опіку. Натомість вони мали відмовитися від поклоніння іншим богам. Біженці не довго дотримувалися праведного життя, за що були покарані 40-річними поневіряннями, перш ніж потрапили до землі обітованої — Палестини.
Пригадайте зміст заповіту Мойсея. Чому його називають «десятьма заповідями»?
Історики не мають доказів перебування давніх євреїв у Єгипті. Тому наразі жоден дослідник не може ні підтвердити, ні спростувати біблійну оповідь.
Спочатку євреї не мали своєї держави, а жили племінними групами, які постійно ворогували. Прийшовши до Ханаану — давньої держави, яка розташовувалася між Дворіччям і Єгиптом, вони натрапили на стійкий опір місцевого населення. Про це йдеться в біблійному епосі про Самсона, Дебору та інших єврейських героїв. Цікавим є той факт, що, незважаючи на те, що євреї знищували ханаанейські міста, самих ханаанеїв вони не чіпали, оскільки вважали їх своїми родичами.
Розташований на неприступній скелі Єрусалим євреї завоювати не могли, тому уклали з ханаанеями союз проти спільного ворога — двох племен морських народів — філістимлян і чакара, які також оселилися на околиці Палестини і, на відміну від євреїв, мали залізну зброю. Тривалу боротьбу між цими народами описано у біблійній легенді про Давида і Голіафа.
Давид і Голіаф
Чи знаєте ви історію про перемогу Давида над Голіафом? Завдяки яким якостям юнак здолав велетня?
Єврейські коліна (роди) нерідко конфліктували, укладали одне проти одного політичні союзи, які очолювали вожді-судді. Та в XI ст. н. е. вони дійшли згоди і об’єдналися, щоб захищатися від ворогів. Не менш вагомими у цій справі були й торгові інтереси.
Згідно з біблійними переказами першу єврейську державу Ізраїль заснував виходець зі знатного єврейського роду на ім’я Саул. Саме він підняв ополчення на боротьбу з філістимлянами. Завдяки перемозі Давида єврейські роди об’єдналися і визнали Саула своїм царем.
Після загибелі Саула царем став Давид — біблійний переможець Голіафа і засновник Ізраїльсько-Юдейського царства. Він створив царську гвардію, заснував чиновницький апарат, поділив країну на адміністративні округи, здійснив перепис населення й оподаткував його.
У 995 р. до н. е. Давид завоював Єрусалим і зробив його столицею. З часом він підкорив решту ханаанейських міст. За його правління панували мир і злагода, а релігія дедалі більше впливала на життя людей.
Що вам відомо про царя Соломона? Наведіть біблійні історії, що засвідчують мудрість легендарного царя.
По смерті Давида єврейський трон успадкував його молодший син Соломон, за царювання якого Ізраїльсько-Юдейське царство досягло вершини розвитку. Він зміцнив найбільші міста, наказав побудувати у столиці величний царський палац і коштовно оздоблений храм Богу. Відтак Єрусалим став не лише політичною, а й релігійною столицею євреїв.
Соломон сприяв розвиткові торгівлі: через місто Мегіддо тепер пролягали основні торгові шляхи. Він побудував торговельний флот, який раз на три роки у складі флотилії фінікійського царя Ахірама вирушав до аравійської країни Офір за золотом та екзотичними товарами.
Соломон вирішує суперечку між двома жінками
За царювання Соломона зріс міжнародний авторитет давньоєврейської держави. Він уклав союз із Єгиптом, одружившись із єгипетською принцесою. У придане за нею фараон Шешонк дав палестинське місто Гезер. Ізраїльсько-Юдейське царство, таким чином, отримало вихід до Середземного моря.
Соломон багато пільг надавав юдеям, а ізраїльтян обкладав значними податками. Це призвело до повстань, і невдовзі по смерті Соломона Ізраїльсько-Юдейське царство розкололося на дві держави.
Чи погоджуєтеся ви з характеристиками царя Соломона, які подано у Біблії «І став цар Соломон найбільшим від усіх земних царів щодо багатства та щодо мудрості. І вся земля хотіла бачити Соломона, щоб послухати його мудрості, що Бог дав у його серце»?
У 722 р. до н. е. над землями євреїв встановив владу Ассирії цар Саргон II і змусив їх платити данину. На початку VI ст. до н. е. Єрусалим підкорив володар Нововавилонського царства Навуходоносор II, який змусив євреїв переселитися до Вавилонії — забрав у «вавилонський полон». Дозволили євреям повернутися на свої землі перси, які завоювали Вавилон. Та об’єднати їх у єдину державу не вдалося, оскільки у 332 р. до н. е. ці території захопив Александр Македонський. Згодом вони увійшли до складу Єгипетської держави, а в 63 р. до н. е. стали римською провінцією. Так припинила існування давня держава євреїв.
Повсякдення й господарське життя
Пригадайте, завдяки чому єгиптяни і жителі Месопотамії отримували високі урожаї.
Північна територія Палестини була зоною неіригаційного землеробства. На її гористій, напівпустельній території населення займалося скотарством. Також давні євреї були вправними ремісниками: тут розвивалося ковальство, ювелірна справа, гончарство, ткацтво. Особливо добре розумілися ізраїльтяни на міжнародній торгівлі: продавали олію, парфуми, деревину, натомість купували золото, срібло, коштовні камені, слонову кістку та предмети розкоші.
Поміркуйте, які країни були партнерами Палестини.
Пророк Єремія. Фреска у базиліці Святого Віталія. Равенна. Італія
Давньоєврейське суспільство було клановим. Основу клану становив батьківський рід. Родичі не лише спільно володіли общинною землею, вони разом святкували релігійні свята, мали спільний родовий цвинтар, були пов’язані традиціями кровної помсти та взаємодопомоги. Патріархальні роди утворювали коліна, які жили відособлено, до того ж нерідко ворогували між собою. У євреїв склався мінорат — монопольне право молодшого сина на батьківський спадок.
В Ізраїльсько-Юдейському царстві існувало рабовласництво. Було кілька категорій рабів: вічні — інородці-іновірці, які разом з общинниками працювали в царському господарстві, та тимчасові — євреї-одновірці, які потрапили в боргову кабалу. Існувала також категорія вільних, однак позбавлених земельної власності та громадянських прав інородців, які працювали в царсько-храмовому господарстві, жили з найму або орендували землю.
Соціальної рівності в суспільстві не було навіть серед євреїв-одновірців, яких їхній пророк Єремія поділяв на народ землі — основну масу трудового люду та сановників — соціальну еліту, яка володіла величезними полями й виноградниками. Родові ж зв’язки залишалися дуже міцними, тому знать не протиставляла себе простому люду. Традиція взаємодопомоги, спільна генеалогія та інші чинники родинної належності об’єднували заможних і бідних в один клан. Але в середині кланів соціальне розшарування зберігалося. Особливо сприяла збереженню кланової структури належність євреїв до однієї релігійної общини.
Окремий суспільний прошарок у давніх євреїв становили жерці — священники та левіти. Священники займалися жертвоприношеннями, пророкуванням, тлумаченням релігійних законів, виконували судові функції, левіти — це храмові співаки, тому стояли на ієрархічній драбині щаблем нижче. Левіти становили дванадцяте коліно Леві (нащадки третього сина Якова, одного з біблійних праотців). Мешкали вони не відособлено, а на території решти колін, тобто були міжплемінною організацією. Вони не володіли землею, а жили з податку, що збирали для них з інших колін.
Чим відрізнялася влада царя Ізраїльсько-Юдейського царства від влади фараона у Давньому Єгипті?
Сім’я у давніх євреїв, як майже скрізь на Давньому Сході, була патріархальною. Жінка належала батькові або чоловікові, їй відводилася роль домашньої прислуги, вона не могла свідчити в суді. Молилися чоловіки й жінки окремо. Однак коли євреям потрібно було рятувати своїх одноплемінників, викрадених з метою одержання викупу, вони викуповували найперше жінок.
Поясніть, чому в давні часи ставлення до жінок відрізнялося від сучасного.
Виконайте онлайн-вправу.
Підсумки
Давні євреї не зуміли створити сильної держави. Ізраїльсько-Юдейське царство швидко розпалося через різницю у демографічній ситуації в Ізраїлі та Юдеї. Важливу роль відіграли у цьому також суттєві відмінності в соціально-економічному розвитку обох регіонів, різні географічні умови (Юдея була віддалена від торгових шляхів).
Домашнє завдання
- 1. Намалюйте в зошиті або на окремому аркуші ілюстрацію, яка охарактеризує правління Давида або Соломона.
- 2. Визначте основні особливості економічного, політичного і соціального розвитку давніх євреїв.
Коментарі (0)