По-перше, державність в античній цивілізації формувалася тричі. Першою цивілізацією була егейська (мінойська), її утворили в середині IV тис. до н. е. пелазги. Другу спробу створити цивілізацію здійснили грецькі племена ахейців на початку II тис. до н. е. Це була мікенська цивілізація, котра загинула наприкінці І тис. до н. е. від навали дорійців. Вони утворили цивілізацію, яка й набула форми античного суспільства.

По-друге, на Балканському півострові за стародавніх часів ніколи не було єдиної держави. Греки створювали свої перші держави невеликими за територією. Та чи інша сусідська громада формувалася на невеликій території тієї чи іншої долини між горами, на невеликому клаптикові землі з невисокою врожайністю. Тож у Греції склалося кількасот невеликих держав на основі громади дрібних власників землі.

Такі держави називалися полісами. Вони складалися на основі вільного землеробського населення, об'єднаного в сусідські громади.

Поступово органи управління таких громад перетворювалися на державні органи управління. Народні збори общинників продовжували діяти, але тепер це були народні збори громадян. Рада старійшин часто продовжувала керувати державою, але вже як державна рада. Військо, як і за первіснообщинного ладу, утворювалося з ополчення громадян. У деяких державах доступ до управління мали всі громадяни, в інших — влада зосереджувалася в руках лише родової знаті. Більшість населення в таких державах становили селяни. Але оскільки селяни належали до незнатних та незаможних верств, селянська праця не була престижною і шанованою.

По-третє, основою господарства полісів була праця рабів, а не вільних селян. На відміну від країн Стародавнього Сходу, де рабів було небагато, в античному суспільстві їхня чисельність становила сотні тисяч людей. Саме вони своєю працею створювали достаток та добробут полісів. У всіх полісах відмовилися від поневолення співгромадян, тут склався звичай тримати рабами лише іноземців. Рабами ставали полонені ворожі воїни, куплені в інших країнах невільники, діти рабинь, які народжувалися в неволі й не знали, що таке бути вільним.

Отже, античне суспільство утворювали вільні громадяни-землевласники, і спиралося воно на експлуатацію великої кількості рабів іноземного походження. На відміну від античного суспільства, стародавні східні суспільства були державами з царською владою. Їхню могутність зумовили експлуатація власних підданих (селян і ремісників) та пограбування земель сусідніх територій.

У державах Стародавнього Сходу населення не мало громадянських прав. Люди були підданими свого правителя, тобто цілком залежали від його волі.

У полісах склалась інакша ситуація. Частина населення (приблизно третина) була громадянським колективом, незалежно від того, які хто мав статки. Права громадян захищав закон. Саме на їхню користь держава експлуатувала рабів.

2. Спільні риси в розвитку античного суспільства та цивілізацій Стародавнього Сходу

Між суспільствами Стародавнього Сходу й античними полісами були і спільні риси. Перша спільність полягає в тому, що власне від утворення цивілізацій на землях усіх країн стародавнього світу (як на Сході, так і в Греції) формувалися держави.

Усі держави насамперед забезпечували захист інтересів панівних верств суспільства — родової знаті й заможної частини населення. Держава прагнула захищати свою територію і населення, але одночасно вона експлуатувала трудовий люд.

На користь держави громадяни полісів та піддані східних царів сплачували податки для утримання державної системи. Підтримувати державу податками було необхідно, оскільки саме її сила захищала громадян і гарантувала спокійне життя.

Якщо держава була спроможною захистити себе від зовнішньої небезпеки з боку войовничих сусідніх народів, то в суспільстві створювалися умови для розвитку культури: тобто способів господарювання, організації повсякденної діяльності, побуту, високого рівня наукових знань, мистецтва. Це не тільки здійснювали заради примхи правителів чи панівних верств, а було необхідною умовою подальшого існування.

Суспільство ніколи не могло і тепер, у ХХІ столітті, не може існувати без розвитку. Воно має постійно рухатися до вищого рівня трудової діяльності, військового мистецтва, науки, творчості. Без такого постійного розвитку культури та господарювання держава неминуче відстає в господарстві, військовій силі, й урешті її завойовували. Утворення та розвиток держави в суспільствах стародавнього світу було ще однією спільною рисою їхнього історичного шляху.

• 1. Які вам відомі ознаки існування держави в суспільстві?
• 2. Чому як заможні, так і бідні люди були зацікавленні в існуванні держави?
• 3. Розкрийте зміст поняття «античність».
• 4. Чим поліс відрізнявся від держави Стародавнього Сходу?
• 5. Чому поліси як форма держави склалися тільки в античному суспільстві?