1. Перші землероби та скотарі

Територія України, як і загалом Європи, не була регіоном зародження скотарства й землеробства.

Поширення нових форм господарства на українських землях датується VI-V тис. до н.е. Відбувалося воно в результаті переселення сюди племен землеробів і скотарів, а також через запозичення місцевим населенням нових досягнень. Шлях поширення на українські землі і в Європу землеробства з Передньої Азії пролягав через острови Середземного моря й Балканський півострів. Так було запроваджено породи великої й дрібної рогатої худоби, кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, горох тощо.

Керамічний посуд і знаряддя праці носіїв буго-дністровської культури

Однією з перших місцевих землеробсько-скотарських культур лісостепу стала буго-дністровська. її носії робили лише перші кроки у розвитку нових форм господарювання, які співіснували з мисливством та рибальством. Навесні буго-дністровці переселялися на береги річок, де у заплавах, просто у вогкий намул, висівали зерно. Неподалік зводили житла й випасали худобу. Восени, зібравши врожай, полишали заплави і поверталися до сусідніх густих лісів.

Початок поширення скотарства у степовій смузі пов’язаний із сурсько-дніпровською культурою. Її пам’ятки знайдено головним чином у Надпоріжжі Дніпра. Нові форми господарювання носії цієї культури поєднувати із традиційними способами добування їжі, зокрема рибальством. Скотарству, як свідчать археологічні знахідки, надавалося більше уваги, ніж землеробству.

Таким чином, доба неоліту на території України, як й інших реґіонів Європи, стала часом початку поширення землеробства й скотарства. Це стало революційним кроком в історії стародавніх суспільств нашої країни.

2. Землероби та скотарі доби енеоліту. Трипільська культура

За доби енеоліту на теренах України склалися дві господарські системи — землеробська і скотарська. Ці два відмінні світи відрізнялися життєвим ритмом, своєрідною матеріальною й духовною культурою.

Наприкінці XIX ст. археолог Вікентій Хвойка в околицях с. Трипілля на Київщині виявив залишки давніх людських поселень. Знайдена там культура дістала назву трипільської. Вона була поширена у лісостеповій смузі й охоплювала в період розквіту близько 200 тис. км2. Це була найбільша землеробська культура енеоліту, носії якої переселилися на наші землі із Середземномор’я.

Трипільські поселення складалися із наземних, обмазаних глиною, дерев’яних жител, у яких жили сім’ї, які вели власне господарство. Вони обробляли землю, доглядали за худобою, забезпечували себе реманентом і побутовими речами. Худоби було небагато. Нестачу м’яса надолужували полюванням. Землеробство було підсічно-вогневим. Ділянку лісу спалювали, попелом удобрювали землю, а через 3-4 роки, коли поле виснажувалося, його полишали. Спочатку землю обробляли мотиками, а згодом — ралом. Зернові культури збирали дерев’яними серпами з роговими та крем’яними вкладками.

Високого рівня розвитку досягло ремесло. Яскравий розмальований посуд уособлює для нас трипільську культуру. Окрім нього, з глини виготовляли лавки, лежанки, статуетки, моделі жител та вівтарів тощо. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Проте основною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї залишалися кремінь і дерево.

У трипільців, як ніде в Європі, була добре розвинена житлова архітектура. Будівлі мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина. Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації.

Вікентій Хвойка

Модель житла трипільців

Трипільська кераміка і вироби з міді

У добу розквіту трипільці будували поселення-гіганти, в яких було 2-3 тисячі жител, розташованих кількома концентричними колами. Однак це були лише поселення землеробів. Ніяких храмів, адміністративних споруд, палаців, кварталів ремісників, що характерне для міст, тут не було. Найбільшими поселеннями є Майданецьке, Тальянки і Доброводи.

Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Вона добре випалена та орнаментована. Провідними мотивами орнаменту були спіралі та волюти, виконані темно-гнідою, іноді аж чорною, і білою фарбами на чорному тлі посудини. Крім того, на мальованому посуді трапляються схематичні малюнки свійських тварин та зображення жінок. Таке орнаментування частково збереглося в українських народних вишивках, килимах, кераміці, а особливо — у великодніх писанках.

Виявом мистецького хисту трипільських племен стали керамічні фігурки з глини. Найбільше було зображень жінки, ці фігурки мали культове значення і втілювали образ праматері-родоначальниці в матріархальній родині.

Трипільське суспільство через обмежені можливості господарського розвитку не змогло створити цивілізацію.

У III тис. до н.е. його охопила криза. її спричинило погіршення кліматичних умов та падіння врожаїв унаслідок браку навичок поновлення родючості землі. Криза призвела до занепаду й загибелі трипільської культури.

Власні способи пристосування до умов існування віднайшли за енеоліту жителі степу. Провідною галуззю господарства тут на тисячоліття стало кочове скотарство.

Курган

Археологічними культурами степових скотарів є середньостогівська, нижньомихайлівська та ямна. Вважають, що носії цих культур належать до індоєвропейців, від яких бере початок переважна більшість народів Європи, а також чимало народів Азії.

Вимушені багато мандрувати зі своїми отарами, скотарі залишили мало поселень. Індоєвропейці належать до числа народів, котрі першими почали зводити кургани, які й понині височать в українських степах.

Середньостогівці вперше у Європі приручили коня та освоїли відгінне скотарство. Ймовірно, винайшли колесо. Переважну більшість знарядь праці та зброї вони виготовляли з каменю.

Трипільці спалюють своє старе поселення і переходять на нові землі

Які заняття трипільців представлені на малюнку?