1. Кіммерійці та їх сусіди

Наприкінці II тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виокремилося плем’я кіммерійців. Це перший народ, що проживав на території України, про який згадується у письмових джерелах (у «Одіссеї» Гомера). Більше й найдостовірніше розповів про кіммерійців грецький історик V ст. до н.е. Геродот.

Учені вважають, що цей іраномовний народ прийшов на землі України через Кавказ, а їхньою прабатьківщиною було Нижнє Поволжя.

Археологи знаходять речові пам’ятки кіммерійців у Північному Причорномор’ї, на Північному Кавказі, в Поволжі, на нижній течії Дністра та Дунаю.

Кіммерійці були кочовим народом і в основному розводили коней.

Кіммерійці

Кіммерійська зброя

Вони об’єднувалися у великі союзи племен, які очолював цар-вождь. їхнє військо складалося з рухливих загонів вершників, озброєних сталевими і залізними мечами та кинджалами, луками та стрілами, бойовими молотами та булавами.

Жили кіммерійці патріархальними родами, які складалися з сімей. Поступово у них виділяється військова знать. Цьому значною мірою сприяли грабіжницькі походи на лісостеп і Закавказзя.

Поряд із кіммерійцями центральну частину українського лісостепу займали племена чорноліської культури, яких вважають предками східних слов’ян, а отже, й українців. Основним джерелом вивчення життя чорнолісців є поселення. Знайдено як звичайні селища, що складалися з 6-10 жител, так і укріплені городища. Городища оточував вал, на якому будувалася стіна із дерев’яних зрубів і рів.

Чорноліське городище, південний форпост оборони, захищали три лінії валів та ровів. Під час нападів степовиків-кіммерійців за їх стінами знаходили захист мешканці сусідніх поселень.

Основу господарства чорнолісців становило орне землеробство й присадибне скотарство. Неабиякого рівня розвитку досягло металообробне ремесло.

2. Таври

Майже одночасно з кіммерійцями в південній частині Криму проживало корінне населення — таври (від грецького слова «таврос» — тур). Від таврів походить і назва Кримського півострова — Таврида. Давньогрецький історик Геродот у своїй книзі «Історії» розповів, що таври на гірських плато займалися скотарством, у долинах річок — землеробством, а на узбережжі Чорного моря — рибальством. Вони розвивали й ремесла — були вправними гончарями, уміли прясти, обробляти камінь, дерево, кістку, ріг, а також метали.

З другої половини І тисячоліття до н.е. у таврів, як і в інших племен, з’явилася майнова нерівність, сформувалася родова аристократія. Навколо своїх поселень вони споруджували укріплення. Спільно зі скіфами воювали проти грецького міста-держави Херсонеса, який захоплював їхні землі.

У середні віки таври були винищені або асимільовані татарами, які завоювали Крим. Самобутня культура таврів була втрачена.

Кочові народи Північного Причорномор’я у І тис. до н.е.

3. Скіфи

З VII ст. до III ст. до н.е. жах на племена й держави Східної Європи та Близького Сходу наганяли племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і вдерлись у Північне Причорномор’я. Вони завоювали величезну для тих часів територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму (територію сучасної Південної і Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію. Найґрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив Геродот. Скіфи були нащадками індоєвропейських племен.

Скіфський воїн

Геродот виділяв серед скіфів такі групи: царські скіфи, які жили в пониззі Дніпра та Дону і вважалися верхівкою союзу племен; скіфи-орачі, котрі мешкали між Дніпром і Дністром (історики вважають, що це були переможені скіфами нащадки представників чорноліської культури); скіфи-землероби, що жили в лісостеповій зоні, та скіфи-кочовикм, які оселилися в степах Причорномор’я. Серед названих Геродотом племен власне скіфами були племена царських скіфів і скіфів-кочівників. Вони панували над усіма іншими племенами.

Наприкінці VI ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об’єднання на чолі зі скіфами — Велика Скіфія, до складу якого увійшло місцеве населення степових і лісостепових регіонів (сколоти).

Скіфська держава — перше політичне об’єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці (центром Скіфії у V-III ст. до н.е. було Кам’янське городище поблизу м. Нікополя).

Найвищого піднесення досягла Скіфія в IV ст. до н.е. Воно пов’язане з ім’ям царя Атея. Його влада поширювалася на величезні території від Дунаю до Дону. Цей цар карбував власну монету. На межі IV—III ст. до н.е.

Золота пектораль

Скіфія занепадає. Наприкінці III ст. до н.е. Велика Скіфія під натиском сарматів припиняє своє існування. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малі Скіфії. Одну, що називалася Скіфське царство (III ст. до н.е. — III ст. н.е.) із столицею у Неаполі Скіфському в Криму, іншу — в нижній течії Дніпра.

Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і скотарів). Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфського виробництва становило скотарство, оскільки воно давало майже все необхідне для життя — коней, м’ясо, молоко, вовну, яку використовували на повсть для одягу. Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі та ін., причому хліб сіяли не тільки для себе, а й для продажу.

Широковідомі пам’ятки скіфської доби — кургани: Солоха й Гайманова Могили на Запоріжжі, Товста Могила та Чортомлик на Дніпропетровщині, Куль-Оба та ін. У них знайдено царські прикраси неперевершеної краси (золота пектораль), зброю тощо.

4. Сармати

Протягом III ст. до н.е. — III ст. н.е. в Північному Причорномор’ї панували сармати, які прийшли з приволзько-приуральських степів.

Як твердив Геродот, предки сарматів мешкали на схід від скіфів за річкою Танаїс (Дон).

Заселення причорноморських степів сарматами не було мирним. Вони винищували залишки скіфського населення і перетворили більшу частину їхньої країни на пустелю. Згодом на території Сарматії, як називали ці землі римляни, заселилося декілька сарматських племінних об’єднань — аорси, сіраки, роксолани, язиги, алани.

Сарматський вершник. Зображення на колоні

Оселившись в українських степах, вони почали нападати на сусідні римські провінції, античні міста-держави та поселення землеробів-прослов’ян зарубинецької культури лісостепу.

Сармати були скотарями-кочівниками. Необхідні продукти землеробства й ремісничі вироби вони отримували від осілих сусідів способом обміну, данини й звичайного грабунку.

Готи

Від середини III ст. н.е. сармати втрачають провідне становище в причорноморських степах. У цей час тут з’явилися вихідці з Північної Європи — готи. Разом із місцевими племенами, серед яких були й алани (одне із сарматських угруповань), готи здійснювали спустошливі напади на міста Північного Причорномор’я.

Перевірте, як ви запам’ятали

• 1. Які племена були першими кочівниками в Північному Причорномор’ї?
• 2. З появою яких племен на українських землях збігся початок залізного віку?
• 3. Куди здійснювали грабіжницькі набіги племена кіммерійців і скіфів?
• 4. Як було звати наймогутнішого царя Великої Скіфії?
• 5. Які племена входили до Великої Скіфії?
• 6. Що було основою господарства скіфів?
• 7. Які племена витіснили скіфів із Північного Причорномор’я?
• 8. Носії якої археологічної культури вважаються предками слов’ян?

Поміркуйте і дайте відповідь

• 9. Чим було зумовлено появу Великої Скіфії?
• 10. Як складалися взаємини між кочовими племенами Північного Причорномор’я і осілими племенами лісостепу України?

Виконайте завдання

• 11. Заповніть пропуски в порівняльній таблиці: «Кочові племена Північного Причорномор’я у ранній залізний вік»

Завдання для допитливих

• 12. Чому в ранньому залізному віці на українських землях установилось панування кочових племен?

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Геродот про скіфів. Історичні джерела про «скіфський похід» Дарія І