Знатні і заможні римські громадяни могли протегувати бідним, простим римлянам та чужинцям. Покровителів називали патронами, а тих, кому вони протегували, — клієнтами. Патрон захищав клієнтів, допомагав їм грошима. Клієнт виконував певні роботи або ніс військову службу для свого патрона.

У Римі проживало чимало іноземців. Вони не мали тих прав, якими володіли римські громадяни, і платили податки. За часів Ранньої республіки рабів було небагато. Раби були абсолютно безправними, вони самі та їхнє життя належали господарям. Спочатку раби були зайняті переважно в домашньому господарстві. З часом чисельність рабів зростала, їхню працю дедалі ширше використовували на найважчих роботах.

2. Господарювання римлян

Для римлян завжди основними заняттями були землеробство та війна. За легендою, Ромул заборонив громадянам Риму торгувати і займатися лихварством. Він вважав, що хліборобська праця зміцнює тіло і дух воїна. А це потрібно, щоб захистити свою державу, свій народ, свою землю. На відміну від греків, які приділяли багато уваги спортивним тренуванням і мистецьким змаганням, римляни вважали за краще вміло управляти конем, володіти списом та працювати на землі пращурів.

Збирання плодів

Вирощували переважно пшеницю. Розвинутою галуззю сільського господарства було виноградарство. Дещо пізніше поширилося вирощування оливок. Із давніх часів у Римі розвивалися найпотрібніші для повсякденного життя ремесла: ткацтво, гончарство, ковальство, зброярство та ін. Римські купці торгували в основному на Апеннінському півострові. Товари з інших країн до Риму морем і суходолом привозили іноземні купці.

3. Боротьба плебеїв і патриціїв

Упродовж тривалого часу влада в республіці була зосереджена в руках патриціїв. Становище плебеїв погіршувалося. Вони не лише не брали участі в управлінні республікою, а й опинялися у борговій залежності від знаті. Шлюби між патриціями і плебеями були заборонені.

Плебеї наполегливо домагалися політичних прав. Вони кілька разів відмовлялися нести військову службу в розпал військових дій проти ворогів. Плебеї навіть почали скликати свої окремі народні збори (плебісцит), які ухвалювали власні закони для плебеїв.

Зрештою, вони домоглися обрання двох народних трибунів, які захищали їхні права. Плебеї також могли накласти заборону на рішення сенату чи консулів, вимовивши одне лише слово «вето» — «я забороняю».

Згодом, у 449 р. до н.е., плебеям вдалося змусити патриціїв ухвалити писані закони, так звані закони XII таблиць. Вони були викарбувані на 12 мідних дошках і розміщені в центрі Риму на головній площі — Форумі. Тепер для всіх громадян, незалежно від походження, закон був один.

Закони XII таблиць передбачали смертну кару за злочини проти республіки, проти релігії, за чаклунство та неправдиві свідчення в суді. За цими законами жорстоко карали боржників. За борги людина могла стати рабом або віддати у рабство власних дітей чи дружину.

У 445 р. до н.е. було дозволено укладати шлюби між патриціями і плебеями. Ще майже 80 років знадобилося плебеям, щоб домогтися права обирати одного з двох консулів. А патриції, своєю чергою, здобули право на посаду трибуна. Так у Римі сформувалася посадова знать з патриціїв і плебеїв — оптимати. Зміни, що відбувалися в суспільстві, сприяли примиренню між патриціями і плебеями, зміцненню влади та єдності держави. Стабільне становище в державі Рим використав для подальшого розширення території способом завойовницьких війн.

4. Завоювання Римом Апеннінського півострова

Рим від самого заснування вів постійні війни за нові землі. Потреба в них зумовлювалася тим, що землю розподіляли між воїнами. А оскільки воїнами були всі громадяни (чоловіки), то землі завжди не вистачало.

Понад 200 років Рим воював із сусідніми племенами, які населяли Апеннінський півострів, доки не об’єднав їх під своєю владою.

Історія зберегла відомості про напад на Рим у V ст. до н.е. племен галлів. Вони спалили незахищену частину міста, але римляни сховались у фортеці на Капітолійському пагорбі. Вночі вороги намагалися непомітно подолати укріплення, але їх почули гуси, які підняли ґвалт і розбудили охорону. Місто вдалося врятувати. З тих пір говорять: «Гуси врятували Рим».

Однією з найжорстокіших воєн за панування на Апеннінському півострові була Тарентська війна (282-272 рр. до н.е.). Супротивником Риму стало засноване греками-колоністами на півдні півострова місто-держава Тарент. Через недотримання римлянами умов угод Тарент оголосив Риму війну і звернувся за допомогою до Пірра, царя однієї з грецьких держав — Епіру.

Дуже важлива битва відбулася біля Аускула. Ні кінноту, ні слонів Пірр використати ефективно не зміг, але здобув перемогу, хоча й ціною величезних втрат. На полі бою загинули 13 000 тис. його воїнів. Римляни втратили 15 000 тис. Перемога у битві, що далася великою ціною, не принесла перемоги у війні. Саме з наслідками цієї битви пов’язаний відомий вислів: «Піррова перемога».

У 265 р. до н.е. Рим захопив етруське місто Вольсінії, завершивши об’єднання земель Італії під своєю владою.

5. Римська армія

На цей час Рим мав добре організовану і навчену армію. Служба в армії була почесним обов’язком кожного громадянина від 17 до 60 років. Воїни віком до 46 років мали ходити у військові походи. Старші за віком воїни зобов’язані були охороняти міські мури. Того, хто ухилявся від військової служби, вважали зрадником і продавали у рабство. Основним військовим підрозділом римської армії був легіон. Зазвичай їх було чотири. Кожен легіон складався із 300 кіннотників (із числа заможних громадян) і 4200 легіонерів-піхотинців.

Римський воїн. Фото з Військового музею в Бухаресті. Фото П. Марінеску

Легіони поділялися на менші загони — маніпули. До кожного маніпулу входили гастати — молоді воїни 25-30 років, які утворювали першу лінію, принципи — воїни 35-40 років, які прикривали першу лінію піхоти, тріарії — найбільш досвідчені воїни, ветерани, які утворювали третю лінію. Усі три лінії становили важкоозброєну піхоту. Вони мали великі вигнуті щити (ширина — 75 см, висота — 120 см, маса 10 кг), обладунки для ніг, нагрудники, кольчуги (вага близько 15 кг). Гастати й принципи мали по 2 списи для метання (довжина — 1,5 м, маса — 4 кг). Його можна було кинути на 10-20 кроків.

Наймолодші воїни йшли поза бойовим порядком. Їх називали велітами. Озброювалися веліти мечем, дротиками та легкими круглими щитами. Один маніпул складався з двох підрозділів — центурій. Кожна центурія мала свого командира — центуріона — і свого прапороносця.

Перевірте, як ви запам’ятали

• 1. Що таке республіка? Як формувалися органи влади?
• 2. Назвіть головний орган влади у Римській республіці.
• 3. Що становило основу господарства Риму?
• 4. З якими супротивниками зіткнулися римляни, об’єднуючи Італію?

Поміркуйте і дайте відповідь

• 5. За що точилася боротьба між патриціями і плебеями?
• 6. Що означає вислів «Піррова перемога»?

Виконайте завдання

• 7. Назвіть основні риси Римської республіки.
• 8. Розкрийте зміст законів XII таблиць.

Завдання для допитливих

• 9. Чим різнилися афінська і римська системи управління державою?
• 10. Після перемоги над Пірром на території всієї Італії стала використовуватися єдина монета — римський динарій. Яке це мало значення для Риму?