Держава в середньовічній Європі

§ 9. Держава в середньовічній Європі

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: хто такі королі, як вони з’явилися у Європі; чому виникають представницькі органи влади — парламенти; як здійснювалося правосуддя в Середні віки.

1. Ранньосередньовічне королівство. Початок Середніх віків відзначився тим, що у Європі постали принципово нові форми держави. Свій початок вони беруть із союзів германських племен, що рушили в межі Західної Римської імперії. Проте зруйнувавши імперію та підкоривши її територію і населення, вожді племен не могли управляти цими територіями. Римська система влади фактично була знищена і відродитися вже не могла. До того ж вожді зустрічали опір одноплемінників, які не розуміли, чому руйнуються старі традиції племінної влади.

Зрештою окремим вождям вдавалося приборкувати опір, а свою владу зміцнити настільки, що її вже ніхто не міг заперечувати. Спочатку, як і раніше, така могутня влада трималася на силі (воєнній дружині) та авторитеті. Особливо яскраво це видно на прикладі вождя франків Хлодвіга. Проте, як вам уже відомо, він знайшов для своєї влади й інші опори: закони, гроші (скарбниця), апарат управління і церкву, яка стверджувала, що «влада від Бога». Фактично Хлодвіг створив державу, у якій він був не просто вождем племені, а монархом, королем, який правив одноосібно і передавав свою владу у спадок.

Етапи розвитку монархії у Європі

Дещо подібне відбувалося і в інших варварських королівствах. Хоча створена система влади виявилася слабкою, залежною від особистості монарха, вона все ж заклала перші підвалини середньовічних королівств.

Створивши державу, засновники мало замислювалися про її подальшу долю. У їхніх очах вона була таким самим майном, як і все інше. А з майном, на їхню думку, треба вчиняти справедливо — ділити між синами (нащадками), що зазвичай і робили. Проте така справедливість оберталася боротьбою за владу, унаслідок якої загинула більшість варварських королівств.

На Раннє Середньовіччя припадає поява ще однієї форми держави, яка претендувала на всеосяжність й універсальність. Під владою Карла Великого, якого проголосили імператором, було об’єднано більшість земель західного християнського світу. Було заявлено про відродження «Римської імперії». На відміну від своєї попередниці, вона не мала жорсткої влади, розгалуженої системи управління та єдиної системи податків. Як і варварські королівства, вона базувалася на принципі особистої відданості: могутній правитель — вірні піддані, слабкий правитель — менше відданих слуг.

У Середні віки Римська імперія скоріше була мрією, ніж реальністю, якої прагнув не один правитель Європи. Таким чином, ані варварські королівства, ані імперія Карла Великого так і не створили стійкої системи влади.

2. Феодальна роздробленість. Після розпаду імперії Карла Великого королівська влада почала занепадати. Це було пов’язано з багатьма чинниками. Головною причиною цього процесу стало те, що в попередні століття сформувалося велике землеволодіння. Його власники, крім головного багатства Середньовіччя — землі, мали владу і над її мешканцями. «Немає землі без господаря!» — казали тоді. Це давало землевласникам змогу вільно себе почувати у відносинах із королем, оскільки вони були пов’язані з ним лише васальною клятвою. Володіння великих феодалів іноді були більшими за володіння самого короля. Фактично король більш-менш впевнено міг себе почувати лише у власному домені — спадковому земельному володінні. Єдиної влади в країні не існувало, а відносини між феодалами будувалися на системі васалітету. Ні державного апарату управління, ні єдиних податків, так само як і єдиної армії не існувало. Кордони держав були умовними і часто змінювалися. Такий порядок називають феодальною роздробленістю. Кожен феодал у своїх володіннях вважав себе королем. Королі були лише «першими серед рівних».

Монархія (від грец. «єдиновладдя») — форма правління, за якої вся верховна влада зосереджена в руках одноосібного глави держави — монарха, що отримує владу, як правило, у спадок.

Із листа французького короля Генріха (середина XI ст.)

Кожен день нові неприємності. Ніхто не хоче подумати про бідну Францію, усі вважають, що в першу чергу їм треба збільшити свої володіння. Так, знову граф Рауль викрав у Верденського єпископа 18 корів і не бажає їх повертати. Я, король, був змушений виконати прохання єпископа і доручив сказати Раулю, що неприпустимо ображати церковних пастирів, навіть вимагав, щоб той повернув худобу. Граф відповів посланцю, що не боїться ні короля, ні грому церкви. Цей нахаба знає, що в мене не вистачить сил покарати всіх порушників божих і людських законів, але ж від цього королівське ім'я зазнає приниження. 1. Чим можна пояснити таку зухвалу поведінку графа Рауля? 2. Які засоби впливу мав король на своїх підданих за часів роздробленості?

Феодальна роздробленість — розпад держави на незалежні князівства.

Дещо іншою була ситуація в Німецькому (Східнофранкському) королівстві. У цей період воно складалося з чотирьох родових герцогств — Швабії, Баварії, Франконії та Саксонії. Тут існувала виборна монархія: короля обирала вища знать.

Поряд із цим певну силу мало так зване «право походження». Новий король мав бути родичем попереднього, хоча в історії Німеччини цей принцип багато разів порушувався. Столиці королівство не мало. Король правив державою, роз’їжджаючи своїми маєтностями. Не існувало загальнодержавних податків, король жив насамперед на прибутки зі своїх володінь.

3. Станова монархія. У період феодальної роздробленості з’явилася важлива особливість влади в країнах Європи. Влада чітко поділилася на центральну (здійснювана монархом) і місцеву (здійснювана земельними власниками). Крім того, міста й окремі соціальні групи також частково домоглися здійснення місцевої влади.

Так не могло існувати завжди, суспільство потребувало стабільності, а стабільність базується на сильній владі. У тих умовах під сильною владою розумілася одноосібна влада монарха. Європейські королі розпочали боротьбу за зміцнення своєї влади й об’єднання своїх володінь.

На початку боротьби король мав небагато переваг над усіма іншими феодалами. Він стояв на вершині феодальної драбини і фактично був верховним суддею. Його влада передавалася за династичним принципом, супроводжувалася церемонією коронації, помазанням на царство та врученням королівських символів. Король, у свою чергу, присягався захищати церкву, забезпечувати мир і справедливо чинити правосуддя. Важливим для королівської влади стало те, що деякі королі були канонізовані церквою як святі.

У боротьбі за зміцнення своєї влади королі знайшли союзників. Це були міста, зацікавлені в розвитку ремесла і торгівлі, дрібні феодали, що страждали від утисків великих феодалів, селяни і церква. Як правило, монархам доводилося вступати в діалог із містами, провідними соціальними станами. Це спричинило появу нових органів влади — станово-представницьких органів (у різних країнах вони мали різні назви: в Іспанії — кортеси, у Франції — Генеральні штати, у Литві, Польщі та Чехії — сейм, в Англії — парламент, у Німеччині — рейхстаг), а також органів місцевого самоврядування. В окремих країнах ці органи влади розв’язували важливі державні питання, хоча й не завжди діяли на користь короля. Проте найчастіше вони ставали слухняним знаряддям у руках монархів.

Так у Європі виникла станово-представницька монархія — форма правління, за якої король здійснював свою владу в погодженні з основними станами суспільства через станово-представницькі органи.

Спираючись на таку могутню підтримку, у XIII—XIV ст. королі значно зміцнили свою владу. Особливо це видно на прикладі Франції, де королі стали видавати загальнодержавні закони, збирати податки, здійснювати реальну загальнодержавну вищу судову владу. З’явився розгалужений державний апарат, до якого, як правило, набирали не за знатністю походження, а за діловими якостями.

Станово-представницька монархія — державний устрій, за якого влада правителя обмежується станово-представницькими органами.

Хроніка... про жахіття Генріха І Англійського

Спершу він побачив натовп озброєних селян, що оточили його ложе. Вони скреготали зубами і, погрожуючи королю, вигукували свої скарги. Потім багато рицарів в обладунках, озброєних списами, дротиками і стрілами, погрожували його вбити. І наостанок натовп архієпископів, єпископів, абатів, деканів і пріорів обступили його ложе, здійнявши над ним свої посохи. 1. Які жахіття ввижалися королю? 2. Про що вони свідчили? 3. Хто зазіхав на владу королів?

Середньовічне суспільство. Ікона ХV ст.

Король франків дарує народу «Салічну правду». Французька мініатюра ХIV ст.

4. Право і суд. Із виникненням держав здійснення правосуддя стає важливою функцією влади. Після завоювання варварами Західної Римської імперії знать продовжувала дотримуватися свого звичаєвого права, а римське населення — римських законів. Така ситуація не сприяла об’єднанню суспільства. Уже перші королі намагаються створити писані закони, які б поєднали норми права різних верств суспільства, усунули ті звичаї, які є руйнівними для нього (особливо кровна помста), і зміцнили владу правителів. Найвідомішим таким документом є «Салічна правда». Проте цим справа не закінчилася. Було створено безліч законів. У XII ст. європейці вдруге для себе відкрили римське право, яке стверджувало: «Правосуддя — це постійне і неослабне бажання наділити кожного своїми правами». Оскільки середньовічне суспільство поділялося на стани, то й правосуддя було становим.

Церква мала свій окремий суд. Лише селян судили власні сеньйори, які прагнули контролювати справи й щодо шлюбу та сім’ї.

Поступово верховна судова влада закріпилася за королями, оскільки королівська влада вважалася єдиною справедливою, а судити потрібно було чесно і неупереджено. Проте король не міг розглянути всі судові справи. Для цього призначалися спеціальні судді.

Якщо справа була занадто заплутаною, а її учасники мали аристократичне походження, то справедливість визначалася «Божим судом», коли обидві сторони сходилися у двобої. Вважалося, що Бог не допустить поразки невинного. На двобій замість себе можна було виставити вправного воїна.

Таким чином, судова система в Середні віки була недосконалою і заплутаною, але незважаючи на це, вона забезпечувала стабільність у суспільстві.

Запитання і завдання

1. Що таке монархія? 2. Як називали королів у період феодальної роздробленості? 3. Що називають станово-представницькою монархією? 4. Як називався вищий станово-представницький орган в Англії? 5. Що називали кортесами в Іспанії? 6. Чиєму суду в Середньовічній Європі підлягали селяни?

7. Які риси були притаманні ранньосередньовічному королівству як формі державності? 8. Що нового з'явилося в організації влади в період феодальної роздробленості? 9. Охарактеризуйте станово-представницьку монархію як форму державності. 10. Якими були право і суд у Середньовічній Європі?

11. Складіть таблицю «Форми середньовічної державності» (у зошиті).

12. У період існування якої форми держави з'явилися і як проявлялися в системі управління такі принципи: 1) «Король є першим серед рівних». 2) «Що стосується всіх, має бути схвалено всіма»?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно