Країна тисячі чудес

Наприкінці старої — на початку нової ери Індію неодноразово завойовували чужинці. Велетенську країну населяло безліч народів і племен, тому об’єднати її для опору нападникам було важко. Політичній роздробленості сприяло й те, що місцева знать дбала про власні, а не про державні інтереси. Навербувати численне військо перешкоджала релігія, яка дозволяла воювати лише кшатріям. Були ще професійні воїни — раджпути, але їх нараховувалося порівняно небагато.

Для допитливих

Раджпути («царські сини») були нащадками вождів кочових племен із Центральної Азії (гуннів, гуджаратів). Жили вони переважно в Раджпутані («Земля раджпутІв», нині — Раджастан — «Країна раджів»). До них зарахувало себе й чимало індійських князів.

Ці індійські рицарі зневажали працю хліборобів, ремісників і торгівців, і займалися виключно полюванням та військовою справою, якої вчилися ледь не з пелюшок. Вони не заковували себе в сталеві лати, а носили легку кольчугу. Вогнепальну зброю вважали зброєю боягузів, билися мечем, списом, кинджалом. Билися з ворогами поодинці, причому стояли на смерть. Раджпути різко протиставляли себе іншим станам і кастам. У них були свої правила честі, які вони цінували більше, ніж життя. Честь вимагала від раджпута відданості вождю, хоробрості, щедрості, шляхетності. Раджпути вважали, що «на тіло боягуза навіть грифи не сідають». Взірцем мужності були і їхні жінки. Жінки того раджпута. який втікав з поля бою. вважали себе вдовами, а того, хто загинув у нерівному бою, накладали на себе руки. Цікаво, що раджпути були освіченими й культурними на відміну від більшості західноєвропейських рицарів.

У IV ст. в Північній Індії ненадовго склалася могутня імперія Гуптів, у якій розквітли науки, література, мистецтво. Але через війну з гунами ця імперія розпалася у V ст. на безліч карликових князівств. Згодом в Індію вдерлися війська Арабського халіфату, а на початку XIII ст. — тюрки-мусульмани. Тюркський раб заснував на її території державу зі столицею в Делі — Делійський султанат (1206—1526 рр.).

Раджпут. З мініатюри XIV ст.

Делійський султанат міцністю не відзначався. Його послаблювала боротьба серед вельмож та заколоти проти султана. В середині XIV ст. він почав розвалюватися на самостійні держави, а наприкінці XIV ст. став жертвою спустошливого нашестя військ Тимура. Тимур до нитки пограбував Делі і, задоволений собою, повернувся в Середню Азію. Після цього війна між вельможами спалахнула з новою силою. Вони стали незалежними від султана. Цим скористався онук Тимура — Бабур, який у 1525 р. розбив війська султана і заснував в Індії імперію Моголів. Європейці називали її правителя Великим Моголом.

Делійський султанат 1206—1526 рр.

Покажи на карті вторгнення монголів наприкінці ХІІІ — першій третині XIV ст., Делійський султанат, його столицю, «Землю раджпутів».

Моголи — спільна назва усіх мусульман (монголів і немонголів), які проживали на завойованих монголами територіях.

Віч-на-віч

Бабур мав талант полководця й дипломата, неабиякий поетичний хист. Був згустком енергії, життєлюбом. Він спершу захопив владу в Афганістані, а вже відтіля пішов війною на Індію, яку недолюблював (у цій країні йому не подобалися навіть звабливі жінки). Цей Великий Могол, коли занедужав його син, благав Бога забрати життя його, а не сина. Так і трапилось, син видужав, а батько, заразившись від нього, помер.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно