Священна Римська імперія

§19. Священна Римська імперія

Середньовічна історія Німеччини розвивалася ніби у зворотному напрямку. Якщо сусідня Франція пройшла шлях від роздробленості до сильної єдиної держави, то Священна Римська імперія у своїх спробах завоювати народи на півдні та сході Європи поступово втратила єдність. Наприкінці епохи Середньовіччя Німеччина перебувала в стані повної політичної роздробленості. Особливостям німецької історії цього періоду присвячений параграф.

Варто повторити: §4.

1. Утворення Священної Римської імперії.

Німецька держава утворилася в результаті розпаду Франкської імперії. За Верденським договором 843 р. до складу Східнофранкської держави увійшли чотири герцогства — Швабія, Баварія, Франконія і Саксонія, а також велика частина Тюрингії, згодом Фризія і Лотарингія. Як і решта країн колишньої імперії Карла Великого, Німеччина перебувала в стані глибокої феодальної роздробленості. Герцоги прагнули незалежності й дивилися на короля як на першого серед рівних. Їм підкорялися васали й ополчення племен. Жителі німецьких країн мали помітні відмінності в мовах, звичаях і традиціях. Проте зовнішня загроза з боку норманів й угорців змусила німецькі феодальні держави об’єднати свої зусилля в боротьбі проти спільного ворога.

У німецьких хроніках зазначається, що в 919 р. «за згодою франків, алеманів, баварів, тюрингів і саксів» королем обрали герцога саксонської династії Генріха I Птахолова (919—936). Новий німецький король придушив опір знаті, здобув славетні перемоги над угорцями й слов’янами і створив сильне Німецьке королівство.

Рис. 1. Оттон I. Мініатюра з Міланської хроніки XVII ст.

Рис. 2. Оттон I та Іоанн XII. Мініатюра XIII ст.

Син Генріха I, німецький король Оттон I Великий (936—973) увійшов в історію як енергійний і рішучий правитель, здатний досягти своєї мети за будь-яку ціну. Продовжуючи справу батька, він боровся з набігами угорців і у вирішальному бою на річці Лех у 955 р. здобув над ними перемогу.

Заповітною мрією Оттона I було завоювання Італії і відновлення імперії Карла Великого. Німецькому королю не вистачало імператорського титулу, який разом із короною можна було отримати тільки з рук римського первосвященика. «Доречно» вигнаний ломбардцями з Риму 18-річний (!) Папа Римський Іоанн XII попросив заступництва у німецького короля. Оттон I повною мірою скористався із ситуації. Новий похід завершився розгромом ворогів папської курії. Папський престол був відданий Іоанну XII, який на знак подяки й васальної залежності поклав на голову Оттона I імператорську корону. Так у 962 р. виникла Священна Римська імперія німецької нації.

Священна Римська імперія німецької нації — найбільша середньовічна держава, розташована в центрі Західної Європи.

Рис. 3. Імператорська корона

Імператорський титул Оттона I змушені були визнати навіть правителі Візантії, які вважали себе єдиними спадкоємцями Римської імперії. Оттону I вдалося одружити свого сина з візантійською принцесою Феофано, довівши цим рівне положення з василевсами ромеїв.

Імператор і папа

Відновлений на престолі силою німецької зброї папа Іоанн XII виявився одним із гірших первосвящеників в історії католицької церкви. очевидці й сучасники стверджують, що він жив легковажно, пив за здоров’я диявола, грав у кості та здійснював церковні обряди в стайні. Оттон I намагався виховувати «молодого» папу, і той обіцяв поводитися гідно. однак після повернення Оттона I до Німеччини папа уклав союз з угорцями та візантійцями — лютими ворогами імператора. Був потрібний новий похід в італію. Церковний собор засудив вчинки Іоанна й скинув його з престолу. На вимогу імператора папою обрали льва VIII.

2. Італійські походи німецьких імператорів.

Німецькі імператори прагнули створити загальноєвропейську католицьку монархію із центром у Римі та подвійною владою імператора й папи. Особливо наполегливим був імператор Фрідріх I Барбаросса (1152—1190). Більшу частину свого правління він присвятив боротьбі проти римських пап, а також спробам підкорити багаті італійські міста Болонью, Верону, Кремону, Мілан, Парму та ін.

За часів свого правління Фрідріх I Барбаросса здійснив п’ять походів у Північну Італію. Під час третього походу після дворічної облоги в 1162 р. він захопив Мілан. Імператор наказав зруйнувати місто, повалити його стіни, обійти плугом навколо того місця, де був Мілан, і кинути в борозну сіль. За планами Барбаросси чудове італійське місто мало припинити своє існування.

Проте опір загарбникам наростав. Правителі імперії систематично здійснювали походи в Італію, але їхня влада над цією країною утримувалася лише до того часу, поки там перебували німецькі війська. Понад 20 міст Північної Італії об’єдналися в Ломбардську лігу й заприсяглися до кінця воювати за свою незалежність. Через мужній опір італійських міст імператор був змушений просити військової допомоги в герцогів, графів, князів. У свою чергу, великі німецькі феодали у XII—XIII ст. здобули нові привілеї і незалежність для своїх феодальних володінь.

Рис. 4. Статуя Фрідріха I Барбаросси в Німеччині

У XIII ст. Німеччина остаточно розпалася на окремі князівства. У руки князів перейшли всі основні функції державної влади. Посада імператора була лише почесним обов’язком. Священна Римська імперія являла собою окремі розрізнені, економічно не пов’язані між собою регіони.

Рис. 5. Атака хрестоносців. Сучасний малюнок

Владу й могутність імператорів Священної Римської імперії підірвала важка й тривала боротьба за Північну італію.

3. Німецький «натиск на Схід».

Після виникнення Священної Римської імперії загарбницькі інтереси німецьких феодалів були спрямовані проти слов’янських племен, що жили на північно-східних кордонах імперії — у долинах річок Ельба, Одер і Вісла. Просування Священної Римської імперії на землі слов’ян дістало назву «натиск на Схід». Спроби підкорити слов’янські племена в X ст. наразилися на їхній мужній опір і закінчилися невдачею.

У середині XII ст. герцог Генріх Лев і граф Альбрехт Ведмідь об’єднали німецьких і данських феодалів у хрестовому поході проти слов’ян. Завойовникам вдалося захопити в лютичів місто Бранібор, яке вони перейменували на Бранденбург і приєднали до своїх володінь. Захоплені землі стали місцем постійного проживання для переселенців з інших німецьких територій. Повсюдно насаджувалося християнство. Так на кордоні з Польщею виникло графство Бранденбурзьке.

Німецьких, данських і шведських феодалів цікавили також багаті землі Прибалтики на східному узбережжі Балтійського моря. Тут жили язичницькі племена пруссів, лівів, латгалів й естів, що займалися землеробством і скотарством. Місцеві вожді не мали постійних військових дружин, що полегшувало завоювання цих земель. У 1199—1200 рр. феодали здійснили завойовницький похід проти прибалтійських народів. Рицарі по черзі розгромили місцеві племена й захопили багато земель Прибалтики, а в гирлі Західної Двіни збудували потужну кам’яну фортецю Ригу.

Для захоплення нових земель у Прибалтиці, поширення християнства й утримання місцевих народів у покорі хрестоносці об’єдналися під загальною назвою Лівонський орден. У 1224 р. рицарі захопили давньоруське місто Юр’єв і побудували замок Дерпт (нині Тарту). На допомогу хрестоносцям із Палестини був переведений Тевтонський орден. У результаті завоювань XIII ст. на території сучасної Латвії та Естонії виникла держава рицарів-хрестоносців Лівонського ордену. Нова держава намагалася продовжити захоплення земель на сході Європи й поширити тут «правильне» християнство.

Тевтонський і лівонський духовно-рицарські ордени стали надійними захисниками інтересів Священної Римської імперії та католицької церкви у східній частині Центральної Європи.

4. Священна Римська імперія в XIV—XV ст.

У 1356 р. Священну Римську імперію очолив імператор Карл IV Люксембург (1355—1378). Одночасно імператор був королем Чехії, відомим там під ім’ям Карела Вацлава I. Він дуже любив свою країну, перебудував Прагу й перетворив її на найгарніше місто Європи. У 1356 р. Карл IV видав закон, що увійшов в історію під назвою «Золота булла», оскільки документ був скріплений золотою печаткою. Документ закріпив політичну роздробленість Німеччини і юридично надав право вибору імператора з-поміж семи курфюрстів — чотирьох світських і трьох духовних правителів Німеччини. Відтепер князі на законних правах самі видавали закони, збирали податки, карбували монету, засновували міста, утримували військо й вели війни між собою. У 1437 р. імператорська влада перейшла до рук династії Габсбургів, яким належав імператорський титул до 1918 р.

«Золота булла» на віки закріпила політичну роздробленість Священної Римської імперії.

Запитання й завдання

1. У результаті яких історичних подій виникло Німецьке королівство? 2. Чому німецькі королі Карл Великий й оттон I стали імператорами саме в Римі? 3. Чому німецькі імператори намагалися підкорити своїй владі міста Північної Італії? 4. Які наслідки для Італії та Німеччини мали італійські походи Фрідріха I? 5. Проти кого і з якою метою було розпочато «натиск на Схід»? 6. Яким був головний результат німецьких завоювань на сході Європи в XI—XIII ст.? 7. Чи можна вважати німецький «натиск на Схід» у XII—XIII ст. успішним? 8. Використовуючи текст параграфа, у зошиті дайте визначення імен, назв і термінів: Барбаросса, Ломбардська ліга, Бранібор, Рига, курфюрсти, «Золота булла». 9. Які права німецьких князів закріпила «Золота булла»? 10*. Поясніть, яким чином чеський король став імператором Священної Римської імперії.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно