Практичне заняття. Замок. Рицарські традиції. Життя селян

§ 10. Замок. Рицарські традиції. Життя селян

1. На підставі тексту параграфа та ілюстрацій опишіть середньовічний замок.

Донжон Венсенського замку, Франція

Замок

Замок є одним із символів Середньовіччя. Зазвичай він був великим приватним будинком феодала - короля, графа, рицаря. Замки будували з метою захисту власних володінь, кордонів, портів, річкових переправ, контролю за суходільними або водними торговельними шляхами. Феодал обирав для свого помешкання важкодоступні місця: річкові острови, схили гір, високі береги річок. Дозвіл на будівництво замку та будь-яких додаткових укріплень надавав король або сеньйор, який у будь-який час міг змінити своє рішення і відібрати землю.

Перші замки в Європі з’явилися ще до середини X ст. і були своєрідними опорними пунктами для захисту навколишніх сіл від нападів ворогів. Зазвичай вони будувалися нашвидкуруч. Заздалегідь підготувавши деревину, цвяхи й інші необхідні матеріали, замок зводили упродовж тижня. Зрозуміло, що згодом на будівництво замків з каменю витрачалося значно більше часу, зусиль і коштів. Перші замки мали дерев’яну будівлю для розміщення військ та обносилися ровом і гострокіллям. Коли ворог долав укріплення, оборонцям замку доводилося битися не нажиття, а на смерть. Тому згодом власники вирішили зводити додаткові захисні споруди.

У X ст. основною замковою оборонною спорудою була прямокутна дерев’яна, а потім кам’яна вежа, яку називали донжон. Вежу будували на природному або спеціально насипаному для цього пагорбі. Донжон поділявся на кілька поверхів, сполучених драбинами, які прибирали під час небезпеки.

Житло феодала зазвичай розташовувалося на третьому поверсі. Слуги мешкали вище. У підземеллях утримували полонених та злочинців. У дворі замку були криниця, храм, житла ремісників. Кожен власник волів мати в обійсті доброго коваля, який був одночасно і майстром, і механіком. Він не лише виготовляв знаряддя праці й підковував коней, а й дбав про виготовлення зброї та обладунків для свого господаря і його рицарів. Так само важливими для життя замку були оперювач і тесляр. Обов’язком оперювача було виготовлення оперення й дерев’яної частини стріл, які до появи вогнепальної зброї активно використовували захисники замку. Тесляр займався ремонтом дерев’яних укріплень. Він також виготовляв меблі, хатнє начиння на вимогу господаря або для задоволення потреб жителів замку.

Будівництво й утримання замків могли дозволити собі надзвичайно заможні феодали і король. Більшу частину часу феодали проводили поза межами замків: на полюванні, у візитах до сусідів, у мандрівках тощо.

Про це свідчить, наприклад, те, що діти англійського короля Едуарда III народилися в різних місцях: троє - у Вудстоку, двоє - у Тауері, у Лондоні, двоє - у Віндзорському замку, один - у Валентаймі, один - у Гатфілді, один - у Кінгс Ленглі, один - у Антверпені і ще один - у Генті.

Користуючись малюнками, порівняйте ранні дерев’яні й пізніші кам’яні замки. З чим пов’язані ці зміни? Аргументуйте свою думку.

Поступово замість валів почали зводити потрійні кам’яні мури із бійницями, а рів навколо замку заповнювали водою. Через нього перекидали підйомний міст, по обидва боки від якого височіли вежі.

З матеріалу розділу II пригадайте:

Хто такий рицар? Що таке феод?

2. Використовуючи тексти і зображення, відтворіть озброєння та традиції рицарів. У цьому вам допоможе виконання запропонованих завдань.

- Опишіть звичайний день середньовічного рицаря під час війни й у мирний час.

- У чому полягав ритуал посвячення в рицарі?

- Які чесноти повинен був мати справжній рицар?

Опишіть, як відбувався рицарський турнір.

Рицарськії традиції

Рицарство - це суспільний стан професійних воїнів. Його формування розпочалося ще за доби Франкського королівства, у VIII ст.

Від рицаря вимагалося мати наділ землі, кольчугу або панцир, які були неодмінним захисним обладунком для того, хто служив у важкій кінноті. У IX ст. такий обладунок коштував стільки ж, скільки й 45 корів. Рицарю потрібно було спорядити ще й слугу, придбати возик і завантажити його продовольчими запасами, тому витрати становили вартість цілої череди.

Рицар мав прикрашений родовим гербом великий щит, який прикривав воїна майже повністю. Наступальною зброєю рицаря був спис і довгий меч.

Ритуал посвячення в рицарі сягав корінням часів Римської імперії. Германець тієї доби вважався повнолітнім лише після того, як йому на народних зборах вручали зброю. Наприклад, король франків Карл Великий у 791 р. оперезав мечем свого сина Людовіка, якому виповнилося на той час 13 років. Людовік, у свою чергу, здійснив цей ритуал над своїм сином Карлом, коли тому виповнилося 15.

Рицар, що приносить клятву вірності королю. Мініатюра кінця XIII ст.

Суспільство висувало певні вимоги до тих, хто ставав рицарем. Рицар мав бути вільнонародженим, щедрим, відважним, войовничим, любити батьківщину, говорити правду й тримати слово. Найтяжчою образою було звинувачення в боягузтві.

Рицар у бойовому спорядженні не мав права відступати. Ще однією чеснотою вважалася шляхетність.

Якщо під час двобою один із рицарів збивав іншого на землю й, піднімаючи його забрало, бачив, що він похилого віку, то не вбивав супротивника, а говорив йому: «Сеньйоре, вставайте, я потримаю ваше стремено. Мені не потрібна така слава.

Небагато честі в тому, щоб перемогти того, чия голова вже вкрилася сивиною».

Крім військової вправності, цінувалося сім рицарських мистецтв: їзда верхи, стрільба з лука, соколине полювання, плавання, кулачний бій, гра в шахи, складання віршів.

Коли хлопчику, нащадку рицаря, виповнювалося сім років, його віддавали до палацу сеньйора. Він чистив зброю, допомагав рицареві сісти на коня, прислужував за столом, а водночас і сам вправлявся у військовому мистецтві. Крім того, його навчали ввічливості та поводження з дамами. У 14 років він ставав зброєносцем. Двадцятиоднорічних юнаків посвячували в рицарі. Кожен рицар міг здійснити ритуал посвячення, але частіше це робили сеньйори, королі, імператори. Церемонія відбувалася так.

Оскільки приймати посвячення в рицарі слід було чистому тілом і душею, майбутнього рицаря спочатку занурювали в купіль під читання молитов. Потім його перевдягали в чистий простий одяг, підперезували червоною мотузкою. Далі кандидат проводив кілька днів у пості й молитвах. І лише після цього поставав перед накритим білим покровом вівтарем, на якому палали чотири свічки, й чекав на сигнал - подзвін.

Коли ж лунав дзвін, двоє рицарів знімали з юнака червоний «пояс», накривали плечі рицарським плащем і вели до місця посвяти.

Один із рицарів, ставши на коліно перед королем, просив про прийняття кандидата до числа рицарів. За наказом короля оголошували походження й заслуги кандидата. Ступивши до кандидата, який схилив коліно, король промовляв: «Знай, що ти завжди маєш бути чистий розумом і тілом, бо немає людини, яка б поважала рицаря, що сам не поважає себе». Під час промови рицарі, які супроводжували кандидата, чіпляли до його чобіт шпори, оперізували його мечем і поясом. Король застібав на його шиї золотий ланцюг зі словами: «Ти ще недавно постував, перед тобою палали чотири свічки. Знай тепер значення тих чотирьох свічок: ти повинен завжди тримати слово й бути вільним від брехні; не повинен допускати, щоб страждали невинні; маєш дотримуватися правил рицарства як власної клятви; ти повинен бути щедрим».

Кандидат виголошував клятву рицаря, а король злегка вдаряв його мечем і підводив з колін. Закінчувався обряд тим, що посвячений, скочивши на коня, демонстрував своє військове мистецтво, вражаючи мішені списом.

Любов до війни і військової справи рицар поєднував з любов’ю до прекрасної дами. Дама часто посідала вище суспільне становище, ніж рицар. Щоб завоювати прихильність дами, рицар проходив випробування й здійснював подвиги, виконував усі її накази.

Розвагою для рицаря і широкого загалу були рицарські турніри. Учасники турнірів повинні були користуватися однаковою зброєю. Найчастіше спочатку рицарі мчали один на одного зі списом, намагаючись вибити суперника з сідла Якщо списи ламалися, вони бралися за мечі, потім за булави. Турнірна зброя була затупленою. Рицарі намагалися лише змусити суперника визнати поразку. Після індивідуальних поєдинків, які могли тривати кілька днів, влаштовували головне змагання - битву двох загонів.

Інколи рицарі озброювалися звичайною зброєю. Тоді турнір перетворювався на справжню битву. Наприклад, у 1240 р. на турнірі в Нейссі поблизу Кельна загинуло 60 рицарів. На турнірах також брали супротивників у полон і примушувати сплачувати викуп за звільнення.

Дама з единорогом. Середньовічний гобелен

Шанувати Бога й битися за віру. Краще вмерти тисячею смертей, ніж зректися християнства. Вірно служити своєму государеві й хоробро битися за нього. Захищати слабких, удів, сиріт, шляхетних дівчат, жертвувати собою заради них. Нікого не кривдити, не захоплювати чужого майна й вступати в бій з тими, хто це робить. Керуватися лише славою і доброчесністю, а не вигодою і нагородою. Завжди бути готовим прийняти виклик на рівний бій. Завжди тримати своє слово чи обіцянку. Завжди говорити тільки правду, навіть якщо вона не вигідна. Завжди бути вірним, чемним, скромним.

1. Які обов'язки брала на себе людина, вступаючи до рицарського стану?

2. Чи вважаєте ви слушними рицарські чесноти, названі в документі? Які з них ви обрали б за гасло для себе? Чому?

Рицарський турнір. З епопеї про Гарена Лотаринзького

Рівнина здається лісом блискучих шоломів, над якими майорять, виблискуючи, знамена... Обидва війська, які стоять одне навпроти одного, починають повільно зближатися, доки не опиняються на відстані польоту стріли. Хто першим почне атакувати, хто першим виступить з лав? Це юний Фромонден. З притиснутим до грудей щитом виїжджає він вразити одного рицаря, вибиває його з сідла, під’їжджає до іншого, котрого також перемагає. Спис його поламано, але він б’є уламком і знову нападає... Схрещуються усі списи, уламками їх укрита земля; васали розсіяні, перелякані коні понесли, поранені страшно кричать; і не в одному місці, а у двадцяти, сорока різних місцях зіштовхуються рицарі один з одним, щоб вразити або прийняти смерть.

1. Яку зброю використовували під час рицарського турніру?

2. З якою метою влаштовували рицарські турніри?

Рицарські поєдинки стали неодмінною складовою битв у нескінченних феодальних війнах. Такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство зазвичай завершувалося смертю одного з рицарів.

3. Розгляньте ілюстрацію. На основі ваших вражень від тексту та ілюстрації опишіть день середньовічної селянської сім’ї у час сівби та збору врожаю.

Брати Лімбурги. Жовтень. Сівба озимини. Мініатюра з «Пречудового часослова герцога Беррійського». XV ст.

Сільське господарство. Селянська община Середньовіччя

Основою життя середньовічної Європи було сільське господарство. У цей час земля не була щедрою, бо люди не вміли добре обробляти її. Селяни застосовували дерев’яне рало, яке не могло глибоко зорювати землю. Тому землю орали три-чотири рази, перш ніж засіяти.

У XII—XIII ст. почали застосовувати борону. Врожайність підвищували, використовуючи природні добрива; зіпріле листя, траву, солому, послід тварин.

Зернові збирачи серпом, зрізаючи колосся у верхній частині стебла, щоб залишити якомога більше соломи для добрива, а також на їжу для худоби. На обраному місці восени або взимку вирубували дерева та кущі, а навесні їх спалювали і після цього, без обробітку ґрунту, сіяли льон або просо. У наступні роки сіяли жито чи інші зернові культури.

Упродовж ІХ-ХІV ст. поширилася трипільна система - два поля оброблювали, а третє відпочивало.

Його використовували під пасовисько.

Дім, господарські споруди, присадибна ділянка, садок, виноградник - усе це становило селянський двір. Село було обнесене загорожею, яку інколи укріплювали ровами й валами. Селитися за загорожею заборонялося.

Селяни не були однаково заможні. За часів Середньовіччя вони здебільшого залежали від феодалів. Але були й такі, які утримували землю сеньйора, перебували під його судовою владою, виконували різні повинності, проте особисто були вільними.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

На основі тексту й ілюстрацій порівняйте інтер’єр житла селянина й феодала. Про що свідчить різниця в облаштуванні помешкань?

Житло і хатнє начиння

Найкраще житло за доби Середньовіччя належало правителям країн і великим феодалам. Це були пишно прикрашені замки й палаци. Меблів і хатнього начиння у середньовічному будинку було зовсім небагато. Важливим елементом інтер’єру був камін. У верхній його частині та з боків робили полиці, наякі ставили посуд та інші предмети.

Урізноманітнилися меблі. Чільне місце в умеблюванні помешкання займала скриня. У заможних господарів було багато скринь, які розставляли вздовж стін: вони слугували ще й лавами або диванами. Широке ліжко розміщували на підвищенні; воно мало по кутках чотири колони, які підтримували балдахін. З’явилися шафи, буфети, етажерки.

Інтер’єр прикрашали різноманітними килимами. Стіни драпірували кольоровою тканиною, оксамитом або сукном. У середині XIV ст. з’явилися ткані килими, на яких зображували сцени полювання, герби, історичні події. Інколи вони сягали кількох десятків метрів у довжину й ширину.

У палацах зазвичай існували дві кухні, з кам’яною підлогою і величезними печами, які протоплювали дровами або торфом. Хліб виймали за допомогою пласких дерев’яних лопат. Обов’язковим атрибутом кухні був широкий стіл. На ньому нарізали овочі, рубали м’ясо.

Воду кип’ятили у величезних казанах, які підвішували над вогнищем. Їжу готували на сковородах або у важких металевих каструлях.

Родина біля каміна. XIV cт.

У маєтках феодалів зазвичай розташовувалися маслоробні. У кутку поряд із маслобійкою стояв важкий прес для сиру. Серед іншого кухонного начиння можна назвати різноманітні ножі, щипці для цукру, ступки, товкачики.

У ремісників помешкання були значно скромнішими. Зазвичай будинок слугував не лише житлом, а й майстернею, крамницею, складським приміщенням. Житло переважно опалювали відкритим вогнем. У холодну пору року вікна закривали шкурою, пергаментом або промасленою тканиною, тому в помешканнях панувала напівтемрява. Освітлювали приміщення за допомогою свічок або олійних ламп. Меблі були дерев'яними й доволі грубо зробленими.

Помешкання селянина мало одну кімнату. Біля стіни або в центрі знаходилося вогнище. Для приготування їжі використовували глиняні горщики, які ставили прямо в гаряче вугілля або на камінь поряд із вогнем. У будинку зберігали дерев’яні ступи, ручні млини або кам’яні ночви, де зерно перемелювали на борошно.

Приблизно таким самим було помешкання сільських ремісників. Але воно поділялося на дві кімнати: житлову й майстерню. У житловій кімнаті розташовували вогнище. З кожного боку від нього в стіни вбивали металеві гаки, на які встановлювали підставки та вішали казан для приготування їжі.

Розкажіть про основні вдосконалення у транспорті в епоху Середньовіччя.

Транспорт

Від Римської імперії Європа отримала у спадок систему шляхів сполучення. Лише на деяких із них, які називали королівськими, могли розминутися два візки. Бруковані дороги якщо й будувалися, то існували недовго - селяни розбирали камінь для будівництва своїх жител. Мости з каменю через великі річки будували лише в Італії, де зберігалися римські традиції.

Франкські королі династії Меровінгів у VIII ст. використовували для подорожей фургон, запряжений волами. Пересуватися іншим чином вважалося негідним для королівської особи.

Доволі поширеними в Європі були вози з однією віссю. У ІХ-Х ст. впровадження в побут таких, здавалося б, дрібниць, як підкова та хомут, дали можливість запрягати коней у віз. Завдяки цьому далекі відстані долати стало набагато швидше, ніж волами.

Озброєння ополченця і рицаря

Більш надійним і зручним видом транспорту залишався водний. Кораблями перевозили основну частину вантажів купці, незважаючи на загрозу бути пограбованими піратами.

Порівняйте озброєння ополченця і рицаря. На основі тексту й ілюстрацій опишіть зовнішній вигляд облогової машини та арбалета.

Середньовічна армія та зброя

У середні віки війни були буденною справою. Середньовічні армії складалися з піхоти, лучників і кінноти. У піхоті служили здебільшого селяни-ополченці, озброєні списом, довжина якого сягала 2 м, та ножем завдовжки до 30 см. Захищав ополченця щит, зроблений із липових дощок та вкритий грубою шкірою. У центрі щита вставлявся металевий конус, яким можна було завдати удару.

Лучники, які стріляли зі швидкістю не менше як 10 пострілів на хвилину, вражали ворога зі значної відстані. До XV ст. лучники були захищені лише шкіряною курткою, згодом до неї додалися заклепки, а також шолом і кольчуги.

Кіннота формувалася з рицарів. Під час бою вона знищувала передові лави супротивника, короткими лобовими атаками порушувала його бойовий стрій та зчиняла паніку.

Якщо рицарі занадто глибоко вривалися у лави супротивника, вони могли стати легкою здобиччю піхотинців, бо важке озброєння та обладунки робили їх малорухливим и у ближньому бою.

Керівником армії за Середньовіччя був правитель держави. Він обов’язково мав брати участь у битвах, командував військами, але не йшов у передніх лавах. До вищого військового командування належали конетабль і маршал. У французькій армії конетабль керував військом на марші та командував у бою за відсутності короля; в Англії під час війн розпоряджався майном королівського двору та судив феодалів. Маршал зазвичай командував обозом і маршем у поході.

Існує легенда, яка пояснює походження знака перемого - «V». У середні віки французи часто відрубали вказівний і середній пальці полоненим англійським і валлійським лучникам, щоб вони не мали змоги стріляти з лука. Тому лучники перед боєм підносили вгору два пальці на знак своєї непереможності.

Алебарда

Арбалет

Облогова машина

Для управління армією використовувався прапор. Нахилений уперед, він означав сигнал до атаки. Прапором показували відступ, він слугував орієнтиром у безладі рукопашного бою, вказував на місцезнаходження воєначальника Накази також віддавати за допомогою сигналів військових труб.

Постійні війни за часів Середньовіччя стимулювали розвиток зброярства Протягом VII—VIII ст. було вдосконалено традиційні види зброї - меч, щит, бойову сокиру, лук, облогові машини. Почали використовувати важкий меч, кольчугу, рицарські обладунки. Зброя коштувала дорого, і її могли мати лише заможні воїни, переважно рицарі.

З’явилися нові види зброї - арбалет, алебарда та інші. Арбалет набув поширення в XI ст. З нього можна було стріляти на більшу відстань. Конструкція арбалета не потребувала спеціальної підготовки для його використання, але арбалет поступався лукові в скорострільності. Тому стріляли з нього на полі тільки за наявності щита. Арбалет використовували в Європі аж до XVI ст.

У XV ст. в озброєнні піхотинця з’явилася алебарда Спочатку це була сокира, яку ладнали до довгої ручки на зразок списа Поступово змінювалася форма леза, додавалися гаки, за допомогою яких можна було скинути з коня рицаря. Алебарда не зникла навіть із винайденням вогнепальної зброї.

Під час штурму фортець застосовували значно вдосконалені порівняно з давніми часами облогові машини: катапульти, балісти, тарани, облогові вежі.

У XIV ст. в Європі поширилася вогнепальна зброя, з’явилися гармати. Відомо, що іспанці застосовували їх у 1323 р., французи - у 1338 р.

У середині XIV ст. гарнізони великих європейських міст зазвичай мали на озброєнні вогнепальну зброю. У XV ст. артилерія вже становила серйозну загрозу для фортець і замків. У 1424 р. англійські гармати за кілька днів зруйнували мури міста Ле-Ман у Франції. Великі гармати стріляли з землі. їх, як і гармашів, захищав дерев’яний щит, який піднімали вгору, щоб зробити постріл. Гармати меншого калібру ставили на візки. Було сконструйовано також багатоствольні гармати.

*Барбетта - частина головного убору, яка охоплювала підборіддя.

*Котта - одяг на зразок туніки.

Фібули: готська (IV-VI ст.) і франкська (VII-VIІІ ст.)

На основі тексту й ілюстрацій опишіть середньовічне вбрання.

Які елементи середньовічного одягу модні й сьогодні?

Одяг і прикраси

Середньовічний одяг європейців відрізнявся від одягу попередніх епох. Це було пов’язано зі зміною клімату й ставленням до вбрання з боку церкви, яка вимагала прикривати гріховне тіло. Чоловіче й жіноче вбрання мало чим різнилося. Середньовічний одяг складався з лляної сорочки (камізи), штанів, верхньої сорочки, плаща, м’якого взуття.

Чоловіки носили короткі штани - бре. Спочатку це було полотнище, яке обгортали навколо стегон і закріплювали на поясі. Згодом їх почали робити до колін і знизу зав’язувати. У XIV ст. з’явилися штани сучасного типу.

Селянський одяг складався із бре й камізи. Деякі історики вважають, що селяни вбиралися лише в довгу до колін камізу, під яку на стегна надягали пов’язку. Іноді під камізу надягали ще одну сорочку - бліо, яка мала рукави (у чоловіків широкі й довгі). Плащ був простий, виготовлений із прямокутного шматка тканини, який на правому плечі або на грудях скріплювався застібкою - фібулою. У Х-ХІ ст. він був короткий і мав капюшон. Взимку поверх бліо надягали хутряний одяг - овечі кожухи.

Рукавички й рукавиці винайшли селяни, які використовували їх під час прополювання та жнив. Згодом вони стали предметом розкошу й набули символічного значення. Наприклад, непристойним вважалося зайти до церкви в рукавичках або, не знімаючи їх, потиснути руку. Вручення рукавиці супроводжувало васальну присягу. Вони були незамінними під час соколиного полювання.

Взуття було більш закритим порівняно з античним. Його шили з м’якої шкіри й без твердої підошви. Таке взуття носили вдома або взували для верхової їзди. Для брудних вулиць використовували дерев’яне взуття.

Одяг заможних і бідних різнився якістю матеріалу, кольором і наявністю прикрас. Прості люди мали право вдягатися лише у сіре і чорне. Знать вбиралася у червоне, зелене, синє, використовувала орнаменти і прикраси для оздоблення одягу.

У XII ст. змінився одяг феодалів. Замість короткого зручного для пересування костюма з’явився довгий. Видовженими стали носки у взуття. Набули поширення льон і вовна, шовк і бавовняні тканини. Домотканий одяг носили лише селяни. Феодали й міська верхівка використовували тканини, які виготовляли ремісники.

У XII ст. жіночий одяг став довшим і сягав п’ят. Відкритими залишалися лише загострені носки взуття. У цей же час у вжиток, поруч із зав’язками й застібками, увійшли ґудзики.

Середньовічні зачіски були схожі на римські або давні германські. До XII ст. і чоловіки, і жінки перев’язували волосся так званою головною пов’язкою. До середини XII ст. чоловіки голили бороди, залишаючи інколи вуса. Волосся стригли коротко. У XIII ст. в моду увійшло довге волосся й звичай носити бороду. Згодом рицарі відмовилися від такої зачіски, адже довге волосся заважало вдягати шолом. З XIII ст. довгі коси у жінок також стали рідкістю. Заміжні жінки ховали волосся під хусткою або капелюшком. Багаті жінки прикрашали зачіски коштовним камінням.

Найпоширенішими головними уборами були чепець, капелюшок з крисами, м’який берет.

Середньовічні жіночі зачіски і головні убори

Використовуючи тексти підручника та ілюстрації, опишіть життя заможної і знатної людини в Середньовіччя. Які страви зазвичай були на її столі?

Їжа та напої

Основною їжею середньовічного європейця був хліб. Білий, м’який хліб, який випікали з пшеничного борошна, вживали феодали. Найчастіше хліб пекли із суміші пшеничного й житнього борошна, їли й житній хліб. У північних районах із холодним і вологим кліматом поширеним був хліб із ячменю й вівса. Часто, особливо в неврожайні й голодні роки, до борошна додавали горох, боби, жолуді тощо.

Трапеза герцога Беррійського.

З «Розкішного часослова герцога Беррійського». Початок XV ст.

Феодали, заможні селяни й городяни житній хліб використовували як посуд. Великі, зазвичай черстві буханці нарізали великими скибками. Усередині скибки робили невелике заглиблення для їжі. Після закінчення трапези їх збирали й роздавали біднякам.

Поширеним продуктом була риба Незаможне населення взимку споживало переважно солену або мариновану рибу, яка довго зберігалася, що давало можливість перевозити її у віддалені від водойм райони.

Влітку раціон розширювався свіжою рибою, яку ловили в місцевих річках і озерах. У заможних верств населення був багатий вибір як морської (камбала, скумбрія), так і річкової риби (лосось, форель, лящ та ін.). У ставках розводили коропів і щук. Монархи споживали осетрів, а також так звану королівську рибу - м’ясо китів і дельфінів.

До найуживаніших продуктів належало м’ясо, хоча незаможні європейці споживали його нечасто. Стратегічним харчовим запасом у селянському господарстві вважався кабан. М’ясо кабана підходило для засолювання або для виготовлення бекону на зимовий період. Сало використовували як жир дія приготування їжі. М'ясо засолювали й коптили. Для почесних гостей готували пироги з м’ясом та смажену оленину. На бенкетах у замках феодалів подавали м’ясо курей, а також дичину, наприклад, паву або лебедя.

Середньовічні правила поведінки за столом

Необхідно почистити нігті й не мацати брудними пальцями стіл. Не пити зі спільного кубка з повним ротом. Не сьорбати. Не колупати в зубах ножем, не дмухати на їжу, не витирати губи скатертиною. Із поваги до сусіда ложку потрібно гарно почистити, а також не залишати її в тарілці з їжею. Забороняється залазити глибоко руками у спільну тарілку. Забороняється роздирати м’ясо на шматки зубами або пальцями. Забороняється, сидячи за столом, чухати голову.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно