Англія

§17. Англія

1. Англія і вікінги

У VІІІ-ІХ ст. Британські острови, де господарями себе вважали англосакси, зазнали нападів вікінгів, яких тут називали данами. Тактика вікінгів була незмінною. Без оголошення війни з моря підходило кілька кораблів із невеликим військовим загоном. Напад був настільки раптовим, що доки захисники організовували оборону, вікінги грабували, палили будівлі й швидко відходили у відкрите море, де були недосяжними.

Центром боротьби проти вікінгів стало королівство Уесекс. Було навіть запроваджено спеціальний податок - «данські гроші», на які оснащували армію або відкуповувалися від нападників.

У 871 р. королем Британії став Альфред (871-899 або 901), прозваний Великим. Він створив боєздатну армію і збудував флот. 4 січня 871 р. у битві біля Ешдауна війська Альфреда завдали данам першої відчутної поразки. Але король не мав достатньо сил для остаточної перемоги й змушений був укласти мирну угоду. Британію було розділено по річці Темзі. Землі на західному березі опинилися під владою данців і дістали назву Дато. Втім, дани визнавали зверхність Альфреда.

Довгоочікуваний мир було використано для відбудови держави та зведення фортець. У X ст. дани, які жили на Британських островах, і англосакси утворили єдину державу. Саме тоді вперше з’явилася сучасна назва країни - Англія.

Після кількох десятків років спокою вікінги відновили напади й у 1013 р. завоювали Англію.

Альфред Великий

Корнелій Тацит про вікінгів

...Біля самісінького Океану (живуть) ругії й лемовії; їх відрізняють від інших племен круглі щити, короткі мечі й покірність царям. За ними, серед самого Океану, живуть общини свіонів; крім воїнів і зброї вони сильні також флотом.

Вітрилами свіони не користуються й весел уздовж бортів не закріпляють у ряд одне за одним, вони в них, як прийнято на декотрих річках, знімаються, й вони гребуть ними за потребою.

У 1017 р. за правління конунга Кнута (Канута) Великого (1017-1035) Англію було приєднано до Норвегії й Данії - батьківщини вікінгів. Англосакси, невдоволені пануванням іноземців, проголосили своїм королем Едуарда, прозваного Сповідником. Він був родичем Альфреда Великого, але тривалий час жив у вигнанні в Нормандському герцогстві. Коли Едуард став королем, то оточив себе норманами і навіть пообіцяв передати корону нормандському герцогові Вільгельмові.

Жоффруа Малатера про норманів

Нормани - це хитрий і мстивий народ. Красномовність і нещирість вважаються їх спадковими якостями; якщо їх не стримувати силою закону, то вони віддаються буйству природи... У людях зливаються крайні ступені жадібності й марнотратства. Зброя й коні, розкіш одягу, полювання, верхове й соколине, - все це насолоди норманів, але за скрути вони можуть із неймовірним терпінням зносити суворість будь-якого клімату і тягар військового життя.

Як, на вашу думку, ставиться до норманів автор? Обґрунтуйте відповідь.

Едуард Сповідник

2. Нормандське завоювання

Нормандське герцогство утворилося в 911 р. після того, як вікінги на чолі з Роллоном захопили землі на берегах річки Сени. Вікінги, яких почали називати нормандцями, прийняли християнство та склали клятву вірності французькому королю. Розмовляти вони почали також французькою мовою.

У XI ст. королівська влада у Франції дуже ослабла. Герцог Нормандії, залишаючись васалом французького короля, був настільки самостійним, що мав право карбувати власну монету. Герцог мав дуже боєздатну амрію. Нормандців вважали найкращими в Європі стрільцями з лука.

У 1051 р., відвідавши свого родича, англійського короля Едуарда Сповідника, герцог нормандський Вільгельм, згодом названий Завойовником, почав стверджувати, що король Англії призначив його своїм наступником. Коли Едуард помер і правителем було проголошено Гарольда II, Вільгельм також заявив своє право на англійську корону. Його прагнення захопити владу в Англії підтримав папа римський Александр II, який хотів посилити свій вплив на англійську церкву. Нормандський герцог 29 вересня 1066 р. висадився на англійський берег.

14 жовтня 1066 р. у битві біля Гастінгса Вільгельм розбив війська Гарольда II й оголосив себе королем Англії. Після нетривалого опору деяких міст, зокрема Лондона, Вільгельм був коронований у головному соборі Англії - Вестмінстері. Король залишив без змін місцеві закони, організував суди, ввів податок на утримання королівського двору.

У 1069 р. проти Вільгельма повстали північні райони Англії. Вільгельм особисто очолив війська, які вогнем і мечем пройшли землями Англії. Між містами Йорком і Даремом не лишилося жодної цілої будівлі й жодної живої людини. Вільгельм оголосив усіх англосаксів поза законом, а землі Англії - своєю особистою власністю. Потім він роздав володіння своїм сподвижникам, що брали участь у завойовницькому поході.

Від Вільгельма англійське суспільство чітко розмежувалося на дві частини: нормандців та підвладний народ - англосаксів. Вищі державні посади обіймали виключно нормандці. Король проголосив усіх баронів і рицарів своїми васалами (тобто, крім присяги сюзерену, всі землевласники мали давати клятву вірності королю). Вільгельм наказав побудувати в усіх великих містах замки, а будинки, які заважали зведенню укріплень, знести. Населення було обкладене непомірними податками.

Наслідком завоювання стало те, що навіть через 20 років після Вільгельма деякі території стояли пустками.

Вільгельм І Завойовник (1027/1028-1087) - герцог Нормандії (1035), король Англії (1066-1187). Заснував єдине Англійське королівство - одну з найдовершеніших феодальних систем у Європі. Його влада була значно сильнішою, ніж у тогочасних королівствах. Затвердив державні закони, створив сильну армію і флот, упорядкував сплату податків, провів перший перепис, почав будувати кам’яні замки (першим 1078 року став Тауер). Мовою королівського двору Вільгельма, а також правлячого й торгового станів була французька, а англійську ще років триста вважали простонародною говіркою.

3. Боротьба за спадщину Вільгельма Завойовника

Після смерті Вільгельма Завойовника англійський престол посів його син Генріх І. Йому вдалося зберегти єдину англо-нормандську державу, створену його батьком.

Проте Генріх І не залишив прямих спадкоємців, і в країні розпочалися війни між претендентами на корону. Спершу до влади прийшов племінник Генріха ї - Стефан. Більшість феодалів присягли на вірність новому королю в обмін на певні поступки з його боку. Часто король забував про обіцянки, дані під присягою як феодалам, так і народу Англії, оточив себе армією найманців-іноземців. Це викликало обурення англійських феодалів, і вони підтримали Матильду - дочку Генріха І й дружину Жоффруа Плантагенета, графа Анжуйського.

«Книга Страшного суду»

У 1086 р. Вільгельм провів перепис усіх земель у державі. Пергамент з переписом у народі дістав назву «Книга Страшного суду». Назва пов’язана з тим, що від кожного, хто подавав інформацію, вимагали нічого не приховувати, як на Страшному суді. У Книзі було записано, які землі в якому графстві кому належать. Вказувалося, скільки васалів мав кожен сеньйор, скільки плугів і робочої худоби було в кожному господарстві. Фіксувалися доходи кожного маєтку в грошовому обчисленні. Такі відомості дали можливість визначити, якої служби вимагати від підданих і в якому обсязі. У результаті перепису багато вільних селян опинилися у становищі кріпаків.

Барони - прибічники Матильди - підняли повстання. Нова претендентка на престол із військом висадилася на англійський берег. Країна майже на 20 років поринула в хаос війни. Західні графства підтримували Матильду, а Лондон і східні території - Стефана. У 1141 р. у битві біля міста Лінкольн Стефан зазнав поразки й потрапив у полон.

Дочка Генріха І стала королевою. Вона вправно роздавала землі й титули, видавала закони, але не змогла втримати владу. Війська прибічників Стефана перемогли, а повсталі лондонці змусили Матильду залишити столицю. Матильда відпустила з полону Стефана.

У відповідь колишній полонений узяв в облогу замок, де переховувалася Матильда, але скинута королева змогла втекти. Син Матильди Генріх, герцог Нормандський і Аквітанський, на чолі 140 рицарів і 3 000 піших воїнів висадився в Англії, змусив Стефана укласти мир у 1153 р. За умовами миру Стефан залишався королем, але після його смерті управління державою мало перейти до Генріха.

Генріх II Плантагенет

Надгробок Генріха II Плантагенета й Елеонори Аквітанської. Абатство Фонтевро. Англія. XVII ст.

4. Перші Плантагенети

19 грудня 1154 р. Генріх був коронований як Генріх II (1154-1189). Він став першим із 13 королів династії Плантагенетів. Генріх приєднав Англію до своїх величезних володінь і став одним із наймогутніших правителів у Західній Європі.

Новий король провів судову реформу. Найвища судова влада належала королівському суду. Штрафи мали надходити до королівської скарбниці.

Генріх II спробував обмежити владу церкви. Проти короля і його реформ виступив архієпископ Томас Бекет. Суперечка між королем і архієпископом була настільки палкою, що одного разу Генріх, не витримавши, вигукнув: «Невже немає нікого, хто звільнив би мене від цього попа?!» Слова короля були сприйняті як наказ, і Томаса Бекета було вбито біля вівтаря в соборі в Кентербері.

За такий жахливий злочин папа римський відлучив від церкви всю Англію. Генріху довелося не лише відмовитися бід реформ, а й стати на коліна перед могилою Томаса Бекета і знести удари батогом. Цей крок короля його підлеглі вважали приниженням. Англією прокотилася хвиля повстань, у яких брали участь сини Генріха Король помер, так і не примирившись із країною та синами.

Наступником Генріха став його син Річард на прізвисько Левове Серце. Він був відважним і вправним рицарем, але поганим правителем. Річард залишив країну й пішов у хрестовий похід. Коли ж король повернувся на батьківщину після походу й дворічного полону в австрійського герцога Леопольда, то пробув вдома лише місяць. Він знову зібрався в похід проти французького короля Філіпа II. До Англії Річард уже не повернувся - загинув у битві.

Англійський престол перейшов до рук наймолодшого й улюбленого сина Генріха II Плантагенета - Іоанна Безземельного. Своє прізвисько король дістав через те, що не отримав земельних володінь. Іоанн увійшов в історію як один із найбезжальніших, найжорстокіших і найвіроломніших правителів у Європі. Він зневажав права своїх васалів, обкладав їх величезними податками й штрафами, незаконно ув’язнював і забирав їхні землі.

Іоанн Безземельний

Сторінка з Великої хартії вольностей

Від початку правління Іоанн розпочав боротьбу з французьким королем Філіпом II Августом.

Поступово було відвойовано майже всі англійські володіння на континенті. Війна з Філіпом стала постійним приводом для грабунків феодалів. Зібравши гроші для походу, король розпускав баронів додому, ще й стягував з них величезні штрафи за неучасть у походах. Папа римський Інокентій III оголосив проти Іоанна хрестовий похід, поставивши на чолі хрестоносців Філіпа II. І хоча незабаром папа римський та Іоанн дійшли згоди, французький король остаточно закріпив за собою англійські володіння в Європі, зокрема й Нормандію.

Феодали Англії повстали проти Іоанна. До них приєдналися широкі верстви населення. Навіть лондонці, які завжди підтримували короля в його боротьбі з феодалами, відкрили ворота повсталим. Король утік зі столиці й сховався в одному зі своїх замків. 15 липня 1215 р. він змушений був укласти мирну угоду з феодалами.

Ця угода між васалами та королем дістала назву Велика хартія вольностей.

Перша Хартія вольностей з’явилася в Англії за часів правління Генріха І (1068-1135), молодшого сина Вільгельма Завойовника.

Силою захопивши владу, потребуючи підтримки баронів, він гарантував їхні права й привілеї.

Другу Велику хартію вольностей було прийнято в 1215 р. під час зіткнення між королем Англії Іоанном Безземельним, з одного боку, і баронами, городянами й провінційним рицарством - з іншого.

За положеннями Хартії, король визнавав, що чинив несправедливо, та зобов’язувався не робити так у майбутньому. Він обіцяв встановлювати помірні податки для феодалів, не позбавляти церкву її привілеїв, боротися зі зловживаннями чиновників. Для контролю за виконанням зобов’язань було утворено раду, до якої увійшло 25 найвпливовіших феодалів Англії.

В угоді зазначалося, що будь-які податки й повинності можуть бути встановлені в Англії лише за згоди загальної ради держави, а не за особистим бажанням Іоанна.

У Хартії було сформульовано принцип недоторканності особи, який і сьогодні є наріжним каменем у захисті прав людини. Заборонялося також накладати штраф, який звинувачений не міг сплатити.

Із «Хроніки» Роджера Говдена

1201 р. Одразу після Великодня звелів король, аби графи й барони Англії були в Портсмуті до П'ятдесятниці готові з кіньми і зброєю переїжджати з ним через море... Тим часом графи Англії зібралися на нараду в Лестері та за загальною згодою повідомили короля, що не поїдуть з ним за море, якщо він не поверне їм їхні права... У неділю П’ятдесятниці, коли барони Англії зібрались у Портсмуті, щоб вирушити з королем за море, король узяв у кожного з них їхні гроші, які вони повинні були витратити на службі, і дозволив їм повернутися додому.

Використовуючи тексти історичних документів, укажіть причини конфлікту феодалів з королем Іоанном Безземельним.

Недовіра феодалів до короля була небезпідставною. Після підписання угоди Іоанн домігся, щоб папа римський Інокентій III визнав Хартію недійсною і прокляв феодалів, які увійшли до ради. Від міжусобних війн країну врятувала смерть короля.

Велика хартія вольностей поклала початок утвердженню правових відносин, чітко зафіксувавши права феодалів та городян, і обмежила королівське свавілля.

Після смерті короля опікуни малолітнього короля Генріха III підтвердили чинність Хартії.

Генріх III (1216-1272) постійно порушував її статті. Король оточив себе іноземцями, роздавав їм землі й посади. Він дозволив папі римському діяти в церковних справах Англії на власний розсуд. Це викликало невдоволення англійських баронів, рицарів і городян. Невдоволення переросло в повстання. Його очолив Симон де Монфор, граф Честер. Протистояння завершилося перемогою повсталих. Король потрапив у полон.

У 1265 р. граф Честер, який фактично правив Англією, скликав з’їзд представників усіх вільних людей Англії - парламент. До парламенту увійшли не лише великі феодали, а й дрібні рицарі й представники міст - по два депутати від кожного графства й міста. Скликання цього з’їзду вважається датою створення сучасного англійського парламенту, а Симон де Монфор - його засновником.

Барельєф із профілем Симона де Монфора в Палаті представників США

Невдовзі після цього барони підняли повстання й проти графа Честера. У битві, що відбулася між ними, «батько англійського парламенту» загинув.

У середині XIV ст. парламент було поділено на дві палати: палату лордів, де засідали представники світської й духовної аристократії, й палату громад, до якої входили представники графств і міст. Міські низи й селяни не мали своїх представників у парламенті.

З Великої хартії вольностей (1215)

15. Ми не дозволимо надалі нікому брати грошову допомогу зі своїх вільних людей, крім як для викупу його з полону та для посвячення в рицарі його первородного сина і для віддання заміж першим шлюбом його первородної дочки; і для цього слід брати лише помірну грошову допомогу...

20. Вільна людина штрафуватиметься за малу провину лише відповідно до виду провини, а за велику провину штрафуватиметься відповідно до важливості провини, причому має залишатися недоторканним її основне майно.

Жодна вільна людина не буде заарештована й ув’язнена, або позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана, чи якимось способом знедолена, і ми не підемо на неї війною й не пошлемо на неї наших підданих інакше, як за законним рішенням рівних їй і за законами країни.

5. Повстання Уота Тайлера

У 1381 р. в Англії спалахнуло повстання, подібне до французької Жакерії. Приводом до нього став новий податок, запроваджений королем і парламентом, на ведення Столітньої війни з Францією. Повстання охопило майже половину Англійського королівства. Повсталих очолив ремісник, якого звали Уот Тайлер. Вони прагнули позбутися гнобителів, жити в рівності й справедливості. Крилатим стало риторичне запитання одного з ватажків повстання священика Джона Брауна: «Коли Адам орав землю, а Єва пряла, хто тоді був паном?» Повсталі вважали, що люди були створені Богом рівними, і мріяли винищити всіх феодалів та збудувати суспільство вільних і рівних. Селянське військо увійшло до Лондона.

Молодому королю Річарду II довелося піти на переговори з повсталими. Він намагався виграти час, очікуючи на королівські війська, що мали підійти до англійської столиці. Частина повсталих повірила у доброго й справедливого короля й склала зброю. Але бідняки на чолі зУотом Тайлером вимагали гарантій і не поспішали розходитися по домівках. Під час переговорів лідер повсталих був убитий. Повстання було жорстоко придушене.

Річард III

Особистий герб Річарда III

6. Війна Червоної і Білої троянд

За правління Генріха VI Ланкастера (1422-1461) у країні розпочалася боротьба за владу між нащадками короля Едуарда III Плантагенета Один з його синів, Джон, був засновником роду Ланкастерів, інший, Едмунд, - роду Йорків. Ворожнеча між родами призвела до тривалої братовбивчої війни. Оскільки на гербі Ланкастерів було вміщено зображення червоної троянди, а на гербі Йорків - білої, то протистояння між ними дістало назву «війни Червоної і Білої троянд».

Війна розпочалася у 1455 р. повстанням герцога Річарда Йоркського проти короля Генріха VI. Фортуна того разу була на боці Річарда Йорки прийшли до влади й розподілили між собою найважливіші державні посади.

На довгі роки країна поринула в безодню пожеж, грабунків, убивств. Чинили беззаконня як Ланкастери, так і Йорки. Після однієї з битв Генріх VI потрапив у полон до Річарда.

Та минуло небагато часу, й Річард загинув разом із більшістю своїх солдатів. Голова Річардау короні, зробленій із золотого паперу, була виставлена над воротами міста Йорк.

Син Річарда Едуард розгромив війська Ланкастерів і увійшов до Лондона Переможець став королем Едуардом IV Йорком (1461-1483). Генріха VI кинули до в’язниці. Едуард наказав стратити всіх родичів з роду Ланкастерів, які потрапили в полон. Але війна не закінчилася. Бої розпочалися між колишніми союзниками. Повстання проти короля підняв граф Уорвік. Він усунув з престолу Едуарда і повернув, хоча й ненадовго, корону Генріху VI. Проте Едуард, зібравши війська, переміг супротивників. Граф Уорвік загинув у одній із битв, а Генріх знову потрапив у полон і був страчений.

Після смерті Едуарда IV його брат Річард заарештував і кинув до королівської в’язниці - Тауера - двох малолітніх дітей Едуарда IV й проголосив себе королем. Правління Річарда III Йорка (1483-1485) не було тривалим. Проти нього виступив родич Ланкастерів Генріх Тюдор, який жив у Франції у вигнанні. У 1485 р. він із своїми прихильниками висадився в Англії.

Війська Річарда III було розбито, а його самого страчено. Корону, яка впала з голови короля просто на полі бою, одразу вдягнув Генріх Тюдор. Цією подією завершилася війна між двома родами. Генріх VII Тюдор (1485-1509) одружився з Єлизаветою Йорк і у своєму гербі поєднав обидві троянди.

За Генріха VII Тюдора відбулося посилення королівської влади. Титули й землі феодалів, які загинули під час війни, Генріх передав своїм прибічникам. Короля підтримали жителі міст, які втомилися від постійних війн.

Ці події завершують середньовічну історію Англії. Війна Червоної й Білої троянд послабила вплив у державі великої аристократії. Таким чином, наприкінці доби Середньовіччя в Англії склалася станова монархія, за якої влада короля обмежувалася парламентом - зібранням представників різних станів.

Король Едуард IV Йорк

Король Генріх VII Тюдор

Монета Генріха VII Тюдора

Троянда - емблема Тюдорів

1. Що спричинило міжусобні війни в Англії після смерті Вільгельма і Завойовника?

2. Чому міжусобну війну 1455-1485 рр. в Англії називають війною Червоної й Білої троянд?

3. Чим завершилася війна Червоної й Білої троянд? Які наслідки для Англії вона мала?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно