§ 15. ОСВІТА, НАУКОВІ Й ТЕХНІЧНІ ДОСЯГНЕННЯ

1. Школи й університети

Першими навчальними закладами Середньовіччя були монастирські, парафіяльні та кафедральні (при міських соборах) школи. Однак такі школи мали зазвичай тільки одного вчителя, або магістра, як називали його сучасники. Він проходив із кожним школярем увесь курс освіти.

У школах учні вивчали «сім вільних мистецтв». Це була система предметів, що складалася з двох рівнів. Перший, початковий, рівень — тривіум — передбачав засвоєння трьох предметів: граматики, риторики та діалектики. На заняттях із граматики учні отримували знання з латини. Вони вивчали алфавіт, визначення, правила, а також байки, приказки тощо. Після цього читали твори латинських авторів. Граматика була нелегким предметом і вважалася «матір’ю всіх наук». Можливо, тому її змальовували у вигляді грізної королеви з ножем для підчитування помилок у правій руці й з батогом у лівій. Опановуючи діалектику, учні вчилися мислити, будувати докази й вести диспути. Діалектика також розвивала логіку, без знання якої не могла обійтися жодна освічена людина. На заняттях із риторики привчалися чітко й виразно говорити, а також вести діловодство, писати твори, листи тощо.

Другий рівень — квадривіум — передбачав вивчення чотирьох предметів: арифметики, геометрії, астрономії й музики. На заняттях з арифметики навчали додавати та віднімати. Множенням і діленням займалися менше, бо римські цифри утруднювали ці дії. На уроках геометрії розглядалися поняття про фігури (що таке трикутник, прямокутник тощо), а також окремі елементи географії. Астрономія вивчала рух небесних світил. На заняттях із музики засвоювалася нотна грамота, розвивалося вміння складати та співати церковні пісні.

У ХІІ-ХІІІ ст. Західна Європа переживала економічне й культурне піднесення. Розвиток міст, розширення світогляду європейців, знайомство з культурою Сходу стало стимулами до вдосконалення середньовічної освіти. Швидке поширення знань і розвиток науки залишили позаду кафедральні школи. Освіта зосереджується в найбільших містах, де були створені світські школи. Вони давали знання з основ торгівлі й ремесла. Тривалий час навчання в таких школах проводили латинською мовою. Лише в XIV ст. з’явилися школи, де викладали національними мовами.

У тих містах, де існувало кілька хороших шкіл, які могли похвалитися чудовими вчителями, поступово виникали університети. Першим європейським вишем уважається університет у Болоньї (Італія), заснований 1088 р. У XII ст. виникли університети в Парижі (Франція) та Оксфорді (Англія), а згодом — у Кембриджі (Англія), Саламанці (Іспанія), Празі (Чехія), Кракові (Польща) та ін. Наприкінці XV ст. в Європі налічувалося 79 університетів.

Університет мав юридичну, адміністративну та фінансову самостійність, які надавалися йому спеціальними грамотами монарха або Папи Римського. Учні середньовічних університетів називалися студентами (з латин. studeo — старанно займатися). Університет поділявся на факультети (латин. facultas — здатність викладати той чи інший предмет).

Початковим уважався артистичний факультет (з латин. artis — мистецтво). Його були зобов’язані закінчити всі студенти. Тут вивчали «сім вільних мистецтв». Випускник артистичного факультету мав право викладати в школі або продовжувати навчання на одному з так званих вищих факультетів — юридичному, медичному, богословському. Треба зауважити, що богословські факультети існували не в усіх університетах. Та й навчатися на них потрібно було найдовше. Наприклад, підготовка юриста або лікаря тривала 5-6 років, а богослова — 15.

Заняття в університеті називалися лекціями (з латин. lectio — читання). їх читали професори, а студенти слухали й записували. Лекції доповнювалися диспутами — суперечками на тему, що визначалася наперед. Нерідко диспути проходили так бурхливо, що завершувалися бійкою.

Лекції окремих професорів були настільки цікавими й глибокими, що послухати їх приходили студенти з усіх усюд. Існували так звані земляцтва — об’єднання вихідців з однієї країни. Спочатку прибулі студенти винаймали собі помешкання, згодом з’явилися студентські гуртожитки — колегії. Поступово колегії перетворилися на центри для проведення занять, лекцій і диспутів. Відтак на їх основі розвинулися коледжі.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Студенти середньовічного Болонського університету. Рельєф. XIV ст.

У 1257-1258 рр. духівник французького короля Робер де Сорбонна відкрив колегію, яка надала притулок 16 найбіднішим студентам богословського факультету Паризького університету. Невдовзі, завдяки пожертвам, колегію було розширено, до неї почали приймати студентів із заможних сімей за відповідну плату. Колегія не тільки надавала можливість проживання та харчування, але й стала місцем проведення занять. У XVII ст. на честь засновника цієї колегії Паризький університет почали називати Сорбонною.

Зрозуміло, що побут студентів бажав кращого, особливо якщо вони походили з бідних родин. Однак хлопці вміли веселитися, святкувати найрізноманітніші події свого життя з молодечим завзяттям. Найактивнішими серед них були ваганти — мандрівні школярі, що простували від міста до міста з метою відвідати лекції іменитих професорів або ж заробити на прожиття. Саме з їхнього середовища вийшло багато обдарованих поетів. Ваганти вважаються авторами студентського гімну, що виконується в усьому світі.

Університети мали великий вплив на культурне життя суспільства. Їх випускники мали змогу влаштуватися на вигідні церковні або державні посади. Найкращі шанси для кар’єрного зростання давала юридична освіта, але й магістри богослов’я, медицини й учителі не мали підстав нарікати на долю.

2. Схоластика

Середньовічна шкільна наука називалася схоластикою (з латин. schola — школа). Спочатку схоластиками (схоластами) називали людей, причетних до школи: тих, що вчаться, або тих, що навчають. З часів Карла Великого слово «схоласт» означало «вчитель». З XI ст. ця назва поширилася на тих, хто займається наукою, особливо філософією.

Основою схоластики була логіка. Схоласти намагалися систематизувати й узгодити віру в Бога (релігію) з розумом (наукою). Цю проблему було вирішено так: позаяк і віра, і розум однаково освячені Богом, значить вони із самого початку перебувають у гармонії. При цьому наголошувалося, що наука може помилятися, а християнська віра - ніколи.

До ранніх схоластів належав філософ П’єр Абеляр (1079-1142). Він народився в родині рицаря. Батько мріяв, що син продовжить його справу, однак уже з дитинства в хлопчика проявився потяг до наук. Здобувши добру освіту, Абеляр переїжджає до Парижа й відкриває власну школу, де викладає логіку й богослов’я. Слава про неї швидко поширилася по всій Європі, і кожен, хто бажав збагатитися знаннями, приїжджав послухати лекції вченого.

Абеляр добре знав античну філософію, славився як неперевершений майстер диспуту й талановитий учитель. Головним інструментом у пошуку істини Абеляр уважав розум. Опираючись на мудрість Святого Письма, він був переконаний: будь-яке знання треба розвивати за допомогою власного розуму. Його правило було просте: «Можна вірити тільки в те, що ми вже збагнули розумом». Такі вільнолюбні судження викликали гнівний осуд з боку церкви, яка ставила віру вище за розум. Абелярові забороняли викладати, його постійно переслідували.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Про Абеляра переповідали багато цікавих і повчальних історій. В одній із них ідеться про те, як французький король заборонив йому викладати на території своїх володінь. Однак наступного дня слуги доповіли володареві, нібито мудрий Абеляр читає лекції, знаходячись на човні, що плаває по Сені. Його ж учні, сидячи на березі, уважно слухають учителя. Обуренню короля не було меж, і він заборонив Абелярові викладати не тільки на суші, а й на воді. Проте наступного дня слуги повідомили правителю, що мудрий Абеляр знову читає лекції, сидячи цього разу на дереві. Королю нічого не залишалося, як викликати непокірного філософа до себе й зажадати пояснень. Мудрий Абеляр здивувався гніву монарха й сказав, що жодного його наказу не порушив. Адже король ще не забороняв йому викладати в повітрі. Ця гідна відповідь розчулила монарха, і він скасував свої накази щодо заборони Абелярові викладати.

Зрештою, П’єр Абеляр був змушений зректися своїх поглядів і доживати вік у монастирі Клюні.

Свої поневіряння він описав у автобіографічному творі «Історія моїх поневірянь».

У XII ст. зростає зацікавлення творами античних філософів. У наукових колах Італії, Франції, Англії та Іспанії швидко здобуло визнання вчення Арістотеля. Перед церквою постала необхідність поєднати католицьке богослов’я з поглядами й ідеями Арістотеля. До виконання цього завдання були залучені ченці-домініканці — спочатку німецький схоласт Альберт Великий, а згодом його учень Тома Аквінський (Томмазо Аквінат).

Саме Тома Аквінський по праву вважається найвідомішим схоластом Середньовіччя. Він походив із знатної родини італійських графів Аквіно. Усупереч волі батьків, вступив до ордену домініканців. Навчався в Неаполі, Парижі та Кельні.

Після завершення навчання Тома Аквінський став магістром Паризького університету. Викладав богослов’я в різних школах Італії та Паризькому університеті. Його вчення - томізм - поєднує християнську віру з природою та розумом, воно визнано офіційною філософією католицької церкви й разом із логікою є головним досягненням схоластики.

3. Роджер Бекон і поява дослідних знань

Схоластичний підхід до пізнання навколишнього світу підтримували не всі середньовічні вчені. Адже схоластика закликала вірити авторитетам і пізнавати світ через книгу. Починаючи з XIII ст. спостерігається поглиблений інтерес до дослідження природи та її явищ.

Д. Гірландайо. Тома Аквінський. Вітраж.

Роджер Бекон

Одним із перших на необхідності дослідного вивчення природи наполягав професор Оксфордського університету францисканський монах Роджер Бекон (6л. 1214 — бл. 1292). Для сучасників він був загадковою особистістю, а дехто навіть уважав його чарівником. Учений цілодобово знаходився у своїй келії, що розміщувалася в монастирській вежі, обкладений книжками й приладами. Не один рік він проводив хімічні досліди, намагався сконструювати мікроскоп і телескоп. Професор перший пояснив явище появи веселки після дощу, обґрунтував необхідність отримання знань шляхом дослідів і математики. Дивує прозірливість Р. Бекона: він переконував, що можна створити самохідні судна й вози, літальні та підводні апарати тощо.

На думку вченого, існувало три джерела знань: авторитет, розум і дослід. Авторитету замало, якщо він не підкріплений розумними доказами, але й розум потребує підтвердження його висновків дослідом.

Учення англійського мислителя сприяло розвитку та поширенню наукових знань. Численні заздрісники звинуватили Бекона у зв’язках з нечистою силою. Тож за свої сміливі досліди та передові ідеї, згідно з вироком церковного суду, він був кинутий до монастирської в’язниці, де провів майже 14 років свого життя. Уже старим його випустили на волю помирати.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIII ст. З творів Роджера Бекона

Усі науки пов’язані між собою й взаємно одна одну підтримують: успіх однієї допомагає всім іншим, як око, наприклад, керує рухом усього тіла...

Математику помилково вважають наукою складною, а іноді навіть підозрілою тільки тому, що вона мала нещастя бути непізнаною отцями церкви. Між тим, якою вона є важливою, якою корисною!

... Можна побудувати пристрої для плавання без веслярів так, щоб найбільші кораблі, морські та річкові, приводилися в рух силою однієї людини, рухаючись притому зі значно більшою швидкістю, ніж якби на них було повно веслярів. Так само можна зробити вози без будь-якої упряжі, які зможуть котитися з неймовірною швидкістю; літальні апарати, сидячи в яких, людина зможе приводити в дію крила, які розтинатимуть повітря, подібно до пташиних.

1. Які сучасні винаходи передбачав Бекон? 2. Яка наука, на думку вченого, найважливіша для винахідника?

Потяг до пізнання заволодів думками найрізноманітніших верств суспільства. Так, у Сицилійському королівстві, де з особливою шанобою ставилися до науки й мистецтва, розгорнулася діяльність перекладачів. Вони трудилися над філософськими та природничими творами грецьких і арабських авторів. У медичній школі в Салерно вивчали, описували й випробовували лікувальні властивості рослин, досліджували отруту різних видів і засоби, що могли б їй протидіяти.

Велику роботу щодо пізнання природних властивостей речовин проводили середньовічні алхіміки. Головним їхнім завданням було віднайдення «філософського каменя», здатного перетворити звичайні метали на золото. Під час пошуків цього каменя паралельно вдалося вивчити особливості окремих сполук і сплавів, способи дії на них різних речовин. Було створено й удосконалено прилади для проведення дослідів.

Суттєво розширилися географічні уявлення європейців. Ще в XIII ст. брати Вівальді з Генуї спробували обігнути західне узбережжя Африки. А венеціанець Марко Поло в 1271-1275 рр. супроводжував батька й дядька в подорожі Центральною Азією та Китаєм, про що детально та яскраво написав у книжці «Про різноманітність світу» (інша назва — «Книга чудес»). У XIV-XV ст. з’являються описи різних земель, зроблені мандрівниками. Суттєво вдосконалюються карти, складаються географічні атласи. Усе це мало величезне значення для підготовки великих географічних відкриттів.

4. Розвиток техніки

В епоху Середньовіччя розвиток техніки відбувався повільно, шляхом накопичення й передачі практичного досвіду. У сільському господарстві вдосконалювалися засоби рільництва. В ХІ-ХІ І ст. набули ширшого застосування важкий залізний колісний плуг з відвалом і зубчаста борона. Однак у цілому ручна сільськогосподарська техніка мало чим відрізнялася від сучасної (коса, серп, вила, граблі тощо).

Спостерігався вагомий поступ у сфері видобутку й обробки металів. Горно, яким користувалися до XII ст., з початку XIV ст. замінює домна — піч п’ятиметрової висоти, призначена для плавки руди. За добу в ній виплавляли майже півтори тонни заліза, з якого ковалі виготовляли все необхідне: зброю, знаряддя праці, прикраси тощо. Ковалів в епоху Середньовіччя дуже шанували, а їхнє ремесло прирівнювалося до мистецтва чаклунства. Так тривало до ХІІ-ХІІІ ст., поки залізну руду не стали безперебійно видобувати в копальнях.

Інша важлива середньовічна галузь металообробки — ювелірне ремесло й карбування монет. У Європі перші монетні двори з’явилися в IX ст. Через нестачу золота основним монетним металом залишалося срібло. Тривалий час провідним районом видобутку срібла, з якого карбувалися монети, були гори Гарцу в Центральній Німеччині. Багаті поклади срібла тут відкрили ще в 970 р.

У V-VI ст. на теренах Європи поширюється водяний млин, відомий ще з часів Римської імперії. Його структура постійно вдосконалюється, і згодом водяні механізми стали використовувати не лише для помолу зерна, а також як пристрої, що приводять у рух молоти для подрібнення руди, під час обробки конопляного волокна, шкір тощо. Там, де не було швидкоплинних річок, в XI чи XII ст. з’являються вітряки — один із найбільш яскравих символів середньовіччя (як і середньовічний замок).

У середні віки справжній розквіт переживало ткацтво. Його розвиток був пов’язаний із винайденням у IX ст. вертикального ткацького верстата. Від іспанських арабів європейці отримували бавовну, що підштовхнуло до зародження плетіння, вишивки, мережива, різнобарвних килимів. Через Візантію країни Західної Європи запозичили технологію виготовлення шовку.

Деякі технічні нововведення, що з’явилися в епоху Середньовіччя, різко змінювали життя людей. Так, у ІХ-Х ст. замість ярма з’явився хомут. Це дозволило запрягати в плуг замість биків коней, а також перевозити великі вантажі. Ярмо заважало дихати, сповільнювало швидкість руху, а хомут, змістивши центр ваги на спину, вивільняв сили тварин для роботи.

Технічне піднесення спостерігається й у сфері будівництва. З XI—XII ст. для будівництва використовували обпалену цеглу, цемент, вапняну штукатурку, облицювальні кахлі, черепицю. У XII ст. в Європі спорудили перший водопровід з елементами каналізації.

При зведенні храмів і навіть будинків знаті дедалі частіше використовують кольорове скло й вітражі. Скло в Європі виробляли ще з часів античності. Проте грецьке й римське скло було тьмяне та грубе за формою. На початку XIII ст. міцне й прозоре скло створили венеціанські гутники. Завдяки цьому винаходу з’явилася така вкрай необхідна наука, як оптика. Уважається, що першу пару окулярів приблизно в 1260 р. виготовив англійський філософ Роджер Бекон. Цікаво, що на одному з вітражів Стразбурзького собору німецького імператора Генріха VII Люксембурзький (1308-1313) зображено в окулярах. Із виготовленням венеціанцями посріблених дзеркал європейці стали більше дбати про свій зовнішній вигляд.

Вітраж (з латин. віконне скло) — складене зі шматочків кольорового скла орнаментальне чи сюжетне зображення, яке розміщували у віконних рамах. Особливо часто вітражами прикрашали храми.

Приблизно в XII ст., очевидно, з Китаю через посередництво арабів, у Європі з’являється компас. Спочатку він мав досить примітивний вигляд: магнітна голка, що плавала на шматочку дерева в чашці з водою, на вінця якої було нанесено чотири сторони світу. Сучасної форми компас набув тільки на початку XIV ст.

Удосконалюється й виготовлення виробів з кераміки, зокрема посуду. Пальму першості тут отримали італійські майстри міста Фаенца, що прославилися виготовленням блюд і чаш. Звідси й назва — фаянсовий посуд.

5. Книгодрукування

Поява університетів вилинула на розвиток книжкової справи. У IV ст. замість папірусу починають використовувати пергамент — майстерно оброблену шкіру тварин (кози, вівці, теляти). Він був міцним, довговічним, згинався, не ламаючись, і міг використовуватися з обох боків. У VI ст. з’являється основна форма середньовічної рукописної книги (спочатку з пергаменту, а пізніше з паперу), що отримала назву кодекс.

Певний період кодекси писалися стилем (металевою паличкою) і каламом (паличкою з дерева або тростини). У VII—VIII ст. починають послуговуватися гусячими, лебединими та павичевими перами. Букви писали рівними рядками за наведеними лінійками. Чорнило виготовляли із соку дубових горішків. Воно було дуже стійке й майже не стиралося. Для перепису того чи іншого тексту використовували й кольорові чорнила. Книги з пергаменту вважалися дуже цінними, тому що матеріал був дорогим. Наприклад, аби переписати одну Біблію, треба було обробити майже 300 телячих шкір. Тому деколи старий текст зішкрябували, щоб на очищену поверхню нанести новий. Дерев’яні палітурки книг обтягували шкірою або тканиною, іноді оковували сріблом, оздоблювали коштовним камінням. Формат книг міг бути найнесподіванішим: від маленького до дуже великого.

Часослов герцога Берійського. 1411-1416 рр.

Пам’ятник Й. Гутенбергу в м. Страсбурзі. 1468 р.

Подібно до того як пергамент витіснив папірус, з часом він сам був змушений поступитися місцем паперу. Секрет виготовлення паперу європейці отримали від іспанських арабів. Сировиною для нього стало лляне ганчір’я. Перша рукописна книга з такого паперу з’явилась у XII ст. Згодом книги стали друкувати. На дошці вирізували текст книжкової сторінки й ілюстрації до нього, а вже потім із неї робили відбитки. Такі книги вимагали менших затрат, ніж рукописні. Однак спосіб цей був досить примітивний. Тільки в середині XV ст. німецький ремісник Йоганн Гутенберг (бл. 1398-1468) винайшов новий спосіб книгодрукування. Він був управним ювелірним майстром. У 1430—1434 рр. жив у Франції, потім повернувся до рідного Майнца, де приблизно 1443 р. видрукував перші тексти. Він здогадався відлити з олова й міді окремі букви й розмістити та закріпити їх так, аби вони сторінку за сторінкою утворювали слова й вирази. У 1450 р. від купця Иоганна Фуста отримав грошову позику, на яку видав свою знамениту Біблію. Пізніше Фуст став переслідувати книгодрукаря за борги: він привласнив не тільки обладнання талановитого майстра, а і його винахід. У судових суперечках Гутенберг утратив навіть власне житло й помер у бідності.

Еноха Середньовіччя славилася й винайденням різних механічних пристроїв і перших машин. Гідним подиву є виготовлення у XII ст. залізного протеза руки з рухомими пальцями для німецького імператора Фрідріха І Барбаросси.

Упродовж XIV-XV ст. з’являються землерийна машина, підйомний кран, домкрат, різноманітні верстати. Було винайдено й механічний годинник, який постійно вдосконалювався. Спочатку годинники стали встановлювати на замкових вежах чи міських ратушах, а в XV ст. німецький майстер Петер Генлайн створив кишеньковий годинник.

Тривіум, квадривіум, університет, факультет, лекція,колегії, ваганти, схоластика, томізм, вітраж, кодекс, стиль, книгодрукування.

1. Поясніть значення понять і термінів «схоластика», «томізм», «тривіум», «квадривіум», «скрипторій».

2. Чим уславилися П’єр Абеляр, Роджер Бекон, Марко Поло, Йоганн Гутенберг?

3. Які типи шкіл існували в ранньому Середньовіччі?

4. Чим, на вашу думку, сучасні школи відрізняються від середньовічних?

5. Мовою освіти тривалий час залишалася латина. Як цей факт впливав на розвиток і поширення освіти?

6. Уявіть себе студентом середньовічного університету й вирішіть, які лекції вам потрібно слухати обов’язково. Чому?

7. Чому католицька церква засуджувала погляди П. Абеляра? Чи доцільно, на ваш розсуд, забороняти погляди й ідеї, що вважаються шкідливими?

8. Яку мету ставили перед собою алхіміки? Доведіть, що їхні досліди спонукали до набуття корисних знань.

9. Простежте етапи творення книги в добу Середньовіччя.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно