Візантійська імперія

§ 2. Візантійська імперія

1. Народження Візантії

З курсу історії Стародавнього світу пригадайте, за яких обставин відбувся поділ Римської імперії на Західну та Східну.

Візантійська імперія з’явилася у 395 р. за правління імператора Діоклетіана внаслідок поділу Римської імперії на Західну й Східну частини. Східна частина з центром у Константинополі, на відміну від Західної, змогла вистояти у боротьбі з варварами та проіснувала ще майже тисячу років. До її складу входили Балканський півострів, острови Егейського моря, Сирія, Палестина, Єгипет, острови Кіпр і Крит, частина Дворіччя й Вірменії, а також територія півострова Мала Азія. До складу Візантійської імперії входили високорозвинуті країни з родючими землями, багатою культурою й безліччю міст.

Імператор Юстиніан зі своїм почтом. Мозаїка церкви Сан Віталле, Равенна

Тривалий час Візантія була однією з най могутніших країн Європи. Значна частина земель Візантії була розташована на півострові Мала Азія, захищеному морями та горами. Імперія мала могутню армію, основу якої становила кавалерія, і потужний флот. На відміну від Західної Римської імперії, у Візантії правитель мав необмежену владу. У постійній боротьбі за трон імператорами ставали представники різних народів і різних верств суспільства Зміцнювала державу і єдина релігія - християнство.

2. Правління Юстиніана

У 518 р. на престол Візантії зійшов командир військової гвардії Юстин. Він походив з простого селянського роду з Македонії, але зробив надзвичайну кар’єру завдяки своєму військовому таланту й життєвій хитрості.

Візантійська імперія та Арабський халіфат

Імператриця Феодора (близько 500-548) - дружина імператора Юстиніана. Народилася на о. Кіпр. Ще дитиною батьки привезли її до Константинополя. Після смерті батька родина бідувала. Феодора змушена була заробляти на життя, виступаючи в театральних виставах. За свідченнями сучасників, вона була надзвичайно вродливою, розумною, веселою. Водночас Феодора мала твердий характер, у години небезпеки виявляла більше мужності й витримки, ніж її чоловік.

Юстин мав племінника Юстиніана, наділеного талантом організатора й до того ж людину освічену. Коли Юстиніан став імператором (527), то розпочав масштабні реформи. Він створив спеціальну комісію, якій було доручено підготувати новий звід законів. Цей звід дістав назву «Кодекс Юстиніана» і налічував 50 томів. Після появи нових законів змінювати або пояснювати їх міг тільки імператор. Відповідно до нововведень навіть аристократи вносили податки зі своїх володінь, торговельної діяльності, власних майстерень.

Велику увагу Юстиніан приділяв релігійним реформам. Так, імператор наказав усім підданим іншої віри прийняти хрещення. Тих, хто не виконував накази, позбавляли права обіймати державні посади. Проти тих, хто відмовився прийняти хрещення, було розпочато тривалу війну. Імператорські війська знищили близько 20 000 чоловік, ще 20 000 було продано у рабство, решту охрещено.

Серйозним випробуванням для влади Юстиніана стало повстання «Ніка», яке відбулося у 532 р. в Константинополі. Воно розпочалося з конфлікту між двома політичними партіями, у який імператор не втручався. Але коли конфлікт переріс у збройне протистояння, правитель наказав стратити винних у заворушеннях. Під час покарання двоє засуджених зірвалися з шибениці, проте Юстиніан їх не помилував, хоча це вважалося спасінням Божим. Обидві партії об’єдналися й виступили проти імператора Повсталі нищили охорону, палили державні споруди.

Згорів майже весь центр Константинополя. Юстиніан вийшов до народу з Євангелієм у руках і взяв усю провину за минулі події на себе, обіцяючи амністію учасникам повстання. Але повсталі вимагали обрати нового імператора і проголосили ним одного із сенаторів - Іпатія.

У Візантії лібра - це фунт (327,45 г), одиниця ваги. З однієї лібри золота виходило 72 монети - номісми. На номісму можна було купити 60 модіїв (8-13 кг) пшениці.

Велізарій (близько 504-565) - візантійський полководець. Народився у Фракії. Протягом 25 років обіймав найвищу військову посаду - військового магістра. Всі вдалі походи Візантії за доби правління імператора Юстиніана були здійснені під його проводом. Наприкінці життя звинувачений у зраді. Його маєтки конфіскували.

Юстиніан, зачинившись у палаці, чекав початку штурму. Він навіть збирався тікати з Константинополя, але дружина, імператриця Феодора, відмовила його. Юстиніан зібрав усіх воїнів, які перебували в палаці, й зненацька напав на повсталих. До ночі повстання було придушене. Коронованого народом Іпатія стратили.

Повстання спонукало Юстиніана до проголошення божественного походження імператорської влади. Згідно з цією ідеєю, імператор поставлений на чолі держави самим Богом, і всі його дії і вчинки відбуваються з волі Господа.

Юстиніан прагнув розширення кордонів своєї держави до меж колишньої Римської імперії.

У 527 р. він розпочав війну з Персією, але, не досягти успіху, уклав мир,заяким Візантія зобов’язалася виплатити 110 000 лібр золота. Ще однією загрозою для Візантії були повстання місцевого населення у Вандальському королівстві на півночі Африки.

У червні 533 р. Юстиніан спорядив до земель вандалів військову експедицію на чолі з полководцем Велізарієм (16 000 воїнів на 500 кораблях). Візантійці висадилися неподалік Карфагена й невдовзі розбили війська вандалів і взяли в полон їхнього короля Гелімера. Візантійці захопили королівство, і воно припинило існування. На честь Велізарія в Константинополі влаштували пишний тріумф.

Переможцем було проголошено і Юстиніана, який прийняв титули імператора «вандальського» й «африканського». Перемога над вандалами породила впевненість у можливості звільнення від остготів столиці Римської імперії - міста Рима Велізарій захопив згодом і всю Італію.

Пізніше було захоплено столицю остготів - місто Равенну. Полоненого остготського короля відправили до Константинополя. Здавалося, що мрія про відродження могутньої Римської імперії здійснилася.

Але Персія розірвала «вічний мир» і у 541 р. ввела війська на територію Візантії. Війна точилася понад 20 років. У цей самий час розгорнулися могутні повстання у Північній Африці.

Остготи, скориставшись війнами Візантії на Сході, об’єдналися й вигнали візантійців з Італії. У 542 р. Візантію вразила епідемія чуми. Від хвороби померло майже 40 % жителів Константинополя.

Архангел Михаїл. Ікона з позолоченого срібла. XI ст.

Попри всі негаразди візантійці перемогли остготів і заволоділи землями Італії, а також південно-західною частиною Іспанії.

Ще одним ворогом Візантії були слов’яни. У 559 р. вони завоювали Фракію і підійшли до стін Константинополя. Юстиніан закликав до зброї всіх жителів міста, хто міг її тримати. Навіть сенатори поряд із простими городянами стали на мурах столиці. Згодом імператору вдалося вмовити слов’ян відійти від міста.

Правління Юстиніана, за якого Візантійська держава зміцніла і змогла протистояти ворогам, закінчилося в ніч з 14 на 15 листопада 565 р., коли 83-річний імператор помер.

3. Іконоборство

У VIII ст. імперію сколихнув рух іконоборців. Так називали християн, які вважали, що треба поклонятися Богові, а не його зображенню. Ідеї іконоборства підтримав візантійський імператор Лев III Ісавр (717-741). У 726 р. за його наказом почали знімати, ламати або зафарбовувати ікони. Розпорядження імператора викликало невдоволення серед духовенства, особливо ченців. Чинили спротив і звичайні віруючі. Під час знищення ікон відбувалися сутички. Населення Греції, де рух іконоборців не підтримували, навіть проголосило власного імператора й підняло повстання, яке, втім, було швидко придушене Левом III.

Син Лева III Константин V Копронім (741-775) у 754 р. скликав церковний собор і остаточно заборонив ушанування ікон і мощей. Замість ікон внутрішній простір храмів оздоблювали орнаментами. Монастирі зачиняли, перетворювали на арсенали й казарми. Їхнє майно конфісковували й передавали до імператорської скарбниці. Ченців примусово забирали до війська або змушували одружуватися. Це призвело до того, що тільки на південь Італії переселилося близько 50 000 ченців.

У 787 р. сьомий Вселенський собор у Нікеї підтримав прихильників поклоніння іконам. Іконоборців визнали єретиками

Суспільний устрій Візантійської імперії

й відлучили від церкви. Проте за час боротьби з іконами імператори встигли відібрати у монастирів чимало земель, які потім роздавали за службу феодалам.

4. Візантійське суспільство

Основу візантійського суспільства становило об’єднане в общини селянство. Селяни переважно були вільними. Найвищу сходинку посідали динати - «сильні люди». Вони були повноправними членами общини, мали право бути обраними на різні посади й у першу чергу купувати землю й майно общинників, використовували працю найманих або залежних селян. Згодом динатами стали називати вищих світських і церковних посадовців, які зосереджували в своїх руках не лише землю і майно, а й владу.

Другу сходинку посідали стратіоти - у VІІ-Х ст. вільні землероби, які мусили відбувати державну військову службу (з власним конем і зброєю). Згодом стратіоти стали основою верстви рицарів-феодалів.

Третю сходинку займали апори, вільні селяни, які здавали свої землі в оренду.

Медальйон із зображенням святого. Візантія. ХI-ХII ст.

У Константинополі рабами торгували на площі Тавра. Ціни на них регулювала держава. У XI ст. раб-писець коштував 50 номісм, лікар - 60, ремісник - 40, не навчений ремесла - 20-30, дитина - 10.

Золотий браслет із зображенням Богоматері. Близько 600 р.

Заможна жінка. Фрагмент скульптури. Візантія V-VІ ст.

Кадильниця у вигляді багатокупольного храму. Візантія. XII ст.

Складовою візантійського суспільства також були містії - наймані працівники.

У VIII ст. з’явилися парики. Вони були особисто вільними і не прикріпленими до землі, але сплачували податки у 2-3 рази вищі, ніж представники інших груп, і мусили відпрацьовувати панщину на землі заможних господарів. Парики не мали права носити зброю і служити у війську.

Найнижчу сходинку в суспільстві посідали раби. Основним джерелом рабів були війни. Нерідко зубожілі жителі Візантійської імперії самі продавалися в рабство або продавали власних дітей.

На початок XI ст. у Візантії остаточно сформувалася верства великих землевласників. Вони отримували дозвіл імператора на збирання державних податків, але самі їх не сплачували. Представники цього стану відбували військову службу, їм також було дозволено мати власні військові загони.

Численним було духовенство. Очолював церкву патріарх. Нижче за нього стояли митрополити, які керували церковними організаціями у провінціях. їм підпорядковувалися архієпископи - керівники церковних округів.

Далі йшли єпископи, які керували церковними справами в містах і у великих селищах. Ще нижче стояли чепці, які жили в монастирях. Найбільшими з монастирів були Афонський і Студійський.

Особливістю візантійського суспільства було численне чиновництво. У X ст. чиновників поділили відповідно до обов’язків і посад на 18 рангів.

Візантія у середні віки мала найбільшу кількість міст серед усіх тогочасних держав. У містах утворювалися об’єднання (корпорації) купців і ремісників, подібні до європейських цехів, але контрольовані державою. Держава встановлювала критерії якості виробів, ціну, кількість виготовленої продукції, час торгівлі. Той, хто не входив до корпорації, не мав права торгувати доти, доки не будуть продані товари об’єднання ремісників.

Голови об’єднань підтримували порядок і наглядали за своєчасною сплатою державних податків. Візантійські купці мали налагоджені зв’язки з усіма країнами Середземномор’я, Чорноморського регіону, Дворіччя, Центральної Азії.

5. Державне управління

Візантія успадкувала устрій римської держави, а також римську податкову систему, військову організацію та закони.

На чолі держави стояв імператор (він мав титул василевс), якого з VII ст. почали називати автократором, тобто самодержцем. Його вважали правителем «милістю Божою», яка сходила на нього через волевиявлення народу. Тому імператором могла стати людина, яка належала до будь-якого народу, будь-якого стану, але обов’язково мала бути християнином. Символами влади імператора були діадема - (подвійна корона з хрестом посередині), скіпетр і держава (золота куля), червоний плащ (багряниця) із зображенням двоголових орлів, червоні чоботи і мішечок із землею.

Найвищими органами державної влади були сенат (з VII ст. - синкліт) і державна рада - консисторій. Сенат складався з 200 осіб. Оскільки у Візантії ніколи не існувало законів про спадковість влади, то імператор у присутності сенаторів називав свого наступника й оголошував його співправителем.

У VII ст. для управління державою були сформовані спеціальні відомства - логофісїі. Очолювали відомства логофети. У цей же час було створено військово-адміністративні одиниці - феми. На чолі феми імператор призначав стратига, на якого покладав усі повноваження - від оборони до збирання податків.

Імперія - велика держава, яка включає завойовані держави й території.

Державний устрій Візантії

1. Побут імператора був надзвичайно розкішним. Він з’являвся перед народом лише у супроводі почту, з озброєною й численною охороною. Під час коронації на ньому було стільки одягу й прикрас, що василевс ледь тримався на ногах. Так, Михайло V Калафат знепритомнів під час коронації.

2. У Візантії за посадові злочини не передбачалося кримінальної відповідальності. Хабарі були офіційно дозволені й вважалися подарунками чиновникам. Розмір хабара залежав від посади, яку обіймав чиновник.

У Константинополі існували організації громадян - діми, які об’єднувалися в партії. їх було чотири: венети (сині), левки (білі), прасіни (зелені) і русії (червоні). До першої належала аристократія, до другої - підприємці, до третьої і четвертої - інші громадяни Константинополя.

Для вирішення важливих питань усі партії і вільні городяни міста збиралися на іподромі, який вміщував до 60 000 осіб. На іподромі виголошували нові закони, а також повідомляли про початок війни та укладення миру, про смерть імператора Схвалювали рішення оплесками, виявом незгоди були свист і тупотіння ніг.

Іподром у Константинополі. Старовинна гравюра

Іподром був передусім центром політичного життя і лише потім осередком відпочинку. Перегони на конях тут проводили тільки в перервах між вирішенням важливих політичних питань. Згодом роль іподрому зменшилася. Були випадки, коли правителя під час процесій люди закидали брудом і яйцями.

6. Розквіт Візантії за Македонської династії та династії Комнінів

Македонська династія (867-1056) започаткована Василієм І Македонянином. Він навів лад у імперії, збільшив армію, впорядкував закони. За правління цієї династії розвивались зв’язки з Київською Руссю.

Ознаками розквіту Візантії в часи Македонської династії було перетворення Константинополя на найбільший центр, який контролював торгівлю між Європою і Сходом. Зріс вплив на сусідні народи. З Візантії поширюється християнство серед слов’ян. Зокрема, була охрещена Русь. Саме в часи цієї династії руські князі Аскольд, Дір, Олег та Ігор здійснили походи на Візантію і змусили імператорів укласти вигідні для Русі торгівельні договори.

Василій І походив з вірменської селянської родини. Завдяки зовнішності та фізичній силі отримав прихильність імператора, але згодом його вбив і зайняв трон свого благодійника. Загинув під час полювання.

Візантійський золотий солід. VII ст.

Імператор Константан VII Багрянородний (913-959, фактично 945-959) був визначним письменником. Саме з ним воював князь Ігор, війська якого були переможені візантійцями. Саме з Константаном княгиня Ольга зустрічалась у Константинополі.

Іоанн Цимісхій (969-976), який походив з вірменського роду, брав участь у вбивстві попереднього імператора Після приходу до влади роздав все своє майно бідним, влаштував лікарні. Іоанн зміг перемогти арабів і повернути Сирію, Фінікію. Переміг і князя Святослава та приєднав Болгарію. Але, як і його попередники, був отруєний оточенням.

Василію II Болгаробійцю (976-1025) вдалося повернути частину земель, захоплених арабами, поширити вплив на Болгарію. Але тривалі війни ослабили державу. Саме за часів Македонської династії відбувся остаточний розкол церков - у 1054 р. за Константина IX Мономаха 3 родини Мономахів була мати київського князя Володимира Мономаха.

Колись могутня Візантія з XI ст. поступово почала занепадати. Прискорили цей процес напади ворогів: вікінги витіснили візантійців з Італії, турки-сельджуки в 1071 р. завдали поразки візантійцям у Вірменії і захопили в полон імператора Романа IV Діогена Наслідком цієї поразки стало заснування турками на південному сході Малої Азії власної держави - Румського султанату (за мусульманською назвою Візантії - Рум). Турки почали розселятися на теренах Візантійської імперії, поступово витісняючи з цих земель греків.

Влада візантійських імператорів була слабкою, аристократія вела постійну боротьбу за престол. Так тривало до 1081 р., коли константинопольський трон захопив полководець Алексій, засновник нової імператорської династії Комишів (1081— 1185). Новий імператор приборкав аристократію, конфіскував майно своїх супротивників, найняв воїнів з різних земель для захисту кордонів імперії. Скориставшись Першим хрестовим походом, він потіснив турків-сельджуків. Але ця могутність виявилася тимчасовою. Візантійці знову були розбиті сельджуками й втратили більшу частину Малої Азії; повстали болгари й серби, які звільнилися з-під влади Візантії й утворили власні держави.

Візантійська й арабська кіннота в бою. Мініатюра. XI ст.

Однак найбільшого удару завдали Візантії хрестоносці, які з’явилися біля Константинополя у квітні 1204 р. Попри те, що Візантія була християнською країною, рицарі Четвертого хрестового походу захопили столицю. Константинополь уперше з дня заснування став здобиччю ворогів. Хрестоносці нищили й грабували церкви, бібліотеки, палаци. Після такого удару Візантія вже ніколи не відродила колишньої могутності.

На руїнах Візантії хрестоносці заснували власну державу. У тогочасній Європі її називали Романією, а сучасні історики називають Латинською імперією. Романія одразу розпалася на кілька дрібних князівств, які суто формально визнавали владу імператора.

Після падіння Константинополя на землях, не завойованих хрестоносцями, виникли три самостійні держави - Нікейська імперія (на заході Малої Азії), Епірське царство (на Пелопоннеському півострові), Трапезундська імперія (на сході колишніх візантійських володінь).

Наймогутнішою виявилася Нікейська імперія, яку очолив колишній константинопольський посадовець Феодор Ласкаріс. У одній із битв Феодор розбив сельджуків і в бою на мечах переміг їхнього султана.

У 1261 р. військовий загін нікейців підійшов до стін Константинополя. Підтримані місцевими жителями, нікейці легко оволоділи містом. 15 серпня 1261 р. нікейський імператор Михаїл VIII Палеолог увійшов до Константинополя. Він став засновником останньої династії візантійських імператорів - династії Палеологів (1261-1453). Візантійську імперію було відновлено. Візантія на той час володіла лише частиною Балканського півострова, деякими землями в Малій Азії й кількома островами в Егейському морі.

Якопо Тінторетто. Штурм Константинополя хрестоносцями в 1204 р. 1580 р.

У XIV ст. посилився тиск на Візантію турків-османів. Згодом під їхньою владою опинилася Мала Азія, Фракія і Балканський півострів. За таких умов візантійський імператор Іоанн V Палеолог змушений був визнати себе васалом турецького султана, сплачувати йому данину й за потреби надавати війська. Але туркам цього було замало.

У 1453 р. вони розпочали облогу Константинополя. Майже два місяці городяни на чолі з імператором Константаном XI Драгашем відважно захищали своє місто. Але сили були нерівні. До того ж туркам вдалося заволодіти підземним ходом до Константинополя. Вони напали на захисників із тилу. Імператор загинув зі зброєю в руках, а місто було захоплено. 29 травня 1453 р. о восьмій годині ранку султан Мехмед II на чолі своїх військ урочисто увійшов до міста. Колись могутня Візантійська імперія, так само як раніше Західна Римська імперія, припинила існування.

Позначте на контурній карті:

Територію Візантійської імперії за правління Юстиніана.

1. Назвіть основні досягнення у внутрішній і зовнішній політиці імператора Юстиніана.

2. У чому полягала суть іконоборства? Чим закінчилася боротьба між прибічниками й противниками поклоніння іконам?

3. Охарактеризуйте суспільний і державний устрій Візантійської імперії.

4. Яким було становище Візантійської імперії в ХІV-ХV ст.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно