СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

Архітектурний стиль — сукупність принципів і прийомів будівництва.

Аутодафе (від ісп. і португ. auto de fe — «акт віри») — урочисте оголошення вироку інквізиції в Іспанії і Португалії, а також виконання вироку — зазвичай прилюдне спалення на вогнищі.

Банк (від італ. — ряд, конторський стіл) — місце збереження великих сум грошей; установа, що має вільні кошти та надає позики під відсотки.

Барельєф («низький рельєф») — скульптурний твір, у якому опукле зображення виступає над плоскою поверхнею менш як на половину свого об’єму.

Боярська дума в Московській державі — постійний дорадчий орган при московському Великому князі. До її складу входили путні бояри, які відали княжим господарством, та тисяцькі, окольничі й інші, що відали адміністративним управлінням держави.

Булла — особливо важливий документ, виданий королем або папою римським та скріплений металевою печаткою — буллою.

Варвар — 1) чужинець, іноземець, що не говорив грецькою або латиною; 2) неосвічена, жорстока людина.

Варни (в Індії) — закриті групи різних за соціальним станом людей, приналежність до яких визначалася народженням.

Васалітет — угода між васалом і сеньйором-землевласником, за якою васал отримував від сеньйора землю, присягався у вірності та військовому служінні йому, а сеньйор мав захищати свого васала.

Велике переселення народів — масштабне переміщення населення в IV—VI ст., яке поклало початок новим державам на руїнах Західної Римської імперії.

Відродження, або Ренесанс (від італ. Rinascimento, фр. Renaissance — «Відродження»), — нова доба в розвитку культури, що виникла за Середньовіччя та ґрунтувалася на ідеалах гуманізму і кращих традиціях античності.

Вітражі — мозаїка з кольорового скла, яка за допомогою зв’язок з’єднувалася в художню композицію.

Віче (від старослов’янського «вет» — рада, і «віщати» — говорити) — загальні збори слов’ян, на яких вирішувалися найважливіші питання.

Генеральні Штати — вища дорадча представницька рада у Франції в 1302—1789 рр., що скликалася королем для вирішення важливих державних питань (військових, дипломатичних або фінансових, у тому числі — щодо податків).

Герб — знак роду, міста чи держави.

Гільдія (нім. gilde — об’єднання) — об’єднання купців для захисту своїх інтересів або цехових привілеїв.

Горельєф («високий рельєф») — скульптурний твір, у якому зображення виступає над площиною фону більш як на половину свого об’єму.

Гуманізм (від лат. humanism — людяний, людський) — прогресивна течія в західноєвропейській культурі, система поглядів на людину як на найвищу цінність.

Гуситські війни — збройна боротьба чеського народу проти католицької церкви, а частини таборитів — проти феодального гніту.

Демократія (від грец. demos — народ і kratos — влада) — народовладдя.

Диктатура — нічим не обмежена влада однієї особи або певних груп людей у державі, що спиралася на силу.

Династія — монархи, які належали до одного роду та змінювали один одного на троні за правом успадкування.

Домен (від лат. dominium — володіння) — сукупність спадкових земельних володінь короля.

Єретик (від грец. — відступник) — людина, яка відступила від догм панівної релігії, виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення; віровідступник, послідовник єресі — відступництва.

Імперія (від лат. imperium — влада) — 1) монархічна держава, глава якої носить титул імператора; 2) держава, що прагне панувати в регіоні або світі, проводить агресивну зовнішню політику, намагається встановити контроль над іншими державами.

Індульгенція — грамота папи римського про відпущення (прощення) гріхів.

Інквізиція (від лат. inquisitio — розслідування, розшук) — особливий суд католицької церкви, метою якого було переслідування єретиків.

Іслам (з араб. — покірність Богу) — назва мусульманської релігії, заснованої Мухаммедом. Послідовники ісламу — мусульмани.

«Каролінгське відродження» (800 р — перша половина IX ст.) — піднесення культури за часів Карла Великого.

Касти (в Індії вживають слово «джаті») — закриті групи представників однієї професії, що мають один правовий статус, живуть в одному районі.

Колонія (від лат. соlоnіа — поселення) — країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії).

Комуна — колектив осіб, які об’єдналися для спільного життя на засадах спільного майна та праці.

Конституційний акт у середньовічній Європі — закон, що закріплював привілеї та вольності феодалів.

Конституція (лат. constitutio — устрій, порядок) — основний закон держави, що визначає її устрій, порядок роботи її органів влади, права та обов’язки держави, суспільства та громадян.

Коран (з араб. — читання) — священна книга ісламу, у якій за часів халіфа Османа були записані пророцтва Мухаммеда.

Кортеси (ісп. cortes, від cortе — королівський двір) — у державах Піренейського півострова станово-представницькі збори (парламенти), найдавніші на території Західної Європи. У сучасній Іспанії кортесами називається парламент.

Лен — спадкове земельне володіння в епоху феодалізму, яке надавалося васалу за умови несення ним військової служби та виконання інших повинностей.

Лихварство — позичання грошей під відсотки.

Метрополія — держава, що володіє колонією.

Мечеть — мусульманський храм.

Міграція (лат. migratio, від migro — переходжу, переселяюся) — зміна місця проживання людей, їх переміщення до іншого географічного регіону, до іншої країни.

Мініатюри — невеликі живописні зображення, якими часто ілюструвались середньовічні книги.

Натуральне господарство — такий тип господарювання, за якого виробництво спрямоване на задоволення власних потреб, а не на продаж; усе необхідне виробляється всередині господарства.

Орден — організація ченців або рицарів зі своїми цілями і правилами поведінки.

Парламент (від фр. parler — говорити, або місце, де говорять) — виборний та колегіальний орган влади, вищий законодавчий орган країни; основне завдання парламенту — розроблення та ухвалення необхідних для держави законів.

Прамова — давня мова предків, з якої виникли нові споріднені мови.

Прочанство — подорож з метою здійснення релігійних призначень та поклоніння святим певної релігії.

Ратуша — будинок міського уряду, міського управління.

Реконкіста (ісп. reconquistar — відвойовувати) — відвоювання християнами у VIII—XV cт. Піренейського півострова та інших територій, що були захоплені арабами та берберами.

Рицарські турніри — військові змагання рицарів у силі та вправності.

Санскрит — найдавніша мова аріїв; основа всіх сучасних індоєвропейських мов (англійської, німецької, української, французької та ін.).

Сейм — представницький орган влади, парламент у Польщі, Угорщині, Чехії.

Середньовіччя — доба в історії Європи, що тривала із середини V до кінця XV cт.

Стан — велика група людей з однаковими правами й обов’язками, які передаються у спадок.

Станова монархія — централізована держава, у якій королівська влада спиралася на збори представників станів.

Столітня війна — війна між Англією та Францією, що тривала з перервами понад сто років (1337—1453 рр.).

Султан — титул монарха, правителя в ісламських державах.

Турки-сельджуки — тюркські кочові племена, що прийшли із Середньої Азії. Названі за іменем султана Сельджука (або Маліка ал-Газі), який очолював одне із тюркських племен.

Університет (від лат. universitas — сукупність) — вищий навчальний заклад, у якому об’єднуються різні напрями підготовки фахівців з точних, природничих і гуманітарних наук. В університетах також проводяться наукові дослідження.

Феодалізм (від лат. feodum — маєток) — суспільно-господарська система, яка ґрунтується на взаємній залежності між людьми, ієрархії влади, великому землеволодінні феодалів, від яких залежали селяни.

Феодальна роздробленість — період ослаблення центральної влади у феодальних державах, що було пов’язано з посиленням великих феодалів, появою значних політичних центрів, пануванням натурального господарства.

Фреска (від італ. affresсо — свіжий) — живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства. Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.

Хартія (від лат. charta — папір, грамота) — документ, який відображає вимоги певних груп людей.

Християнська церква — 1) будівля, у якій відбувається богослужіння; 2) релігійна спільнота християн, релігійна організація, що має чітку ієрархію; життя церкви визначається християнськими правилами (канонами).

Цех — спілка майстрів однієї спеціальності.

Цивілізація (від лат. civilis — громадянський, державний) — 1) рівень матеріальних, технічних, духовних досягнень тієї чи іншої групи народів або країн на певному етапі розвитку; 2) тип культури групи народів та країн, що склався історично на певній території, у певних хронологічних межах.

Юдаїзм (іудаїзм) — одна з найдавніших монотеїстичних релігій світу, національна релігія євреїв. Юдаїзм став першоосновою християнства та ісламу.

Яничари (від тур. уеnісегі — нове військо) — регулярна піхота в Османській армії, яка набиралась турками із захоплених у полон представників інших народів, у тому числі слов’ян.

Ярлик — грамота хана Орди, що давала право на князювання і збір податків з населення.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно