Середньовічні єресі. Інквізиція

Церква стала дуже багатою. Вище духовенство (єпископи, абати) купалося у розкоші, мирян же закликало жити в бідності. У багатьох це викликало протест.

Джерело

XII ст. З викривального виступу проти вад єпископів

Колишній монах... одержав єпархію ... Він через два роки, немов голодний кабан, обріс жиром. Колись його задовольняла вода з монастирського джерела, тепер він споживає такий потік міцних вин, що його несуть у ліжко на руках п'яним. А потім ви побачите, як тисячами тисяч стікаються його родичі... заявляючи: я родич єпископа, я член його сім'ї. І єпископ робить того каноніком, а цього — скарбником. А ті, хто довго служив, не отримують нічого.

1. У чому звинувачував єпископа автор цих викривальних рядків?

2. Чи заслуговують вони на цілковиту довіру?

Невдоволених церковними порядками не бракувало навіть серед самого духовенства, не кажучи вже про бюргерів та селян. Багатьом здавалося, що церква зіпсувалася, що священики на свою користь тлумачать мирянам Біблію. При цьому пропонувалося інше тлумачення окремих біблійних сюжетів. Довільні тлумачення Святого письма церква вважала єретичними, тобто блюзнірськими. Розуміючи, що єресі спрямовані проти неї, церква з допомогою державної влади вела з ними запеклу боротьбу. Як це вона робила? Готувала богословів, які б публічно доводили хибність і шкідливість єретичних віровчень. Іноді церква визнавала окремі твердження єретиків правильними і цим робила їх безпечними для себе. Траплялося, що вона навіки затуляла рота єретикам, спалюючи їх на багатті.

Непоодинокі єресі охоплювали багатьох городян, селян, дрібних рицарів. Часом такі єретичні рухи були спрямовані не лише проти церковних пороків, а й проти свавілля феодалів, зливалися з селянськими повстаннями.

Найгрізнішим для церкви став рух катарів («чистих») чи альбігойців (за назвою французького міста Альби) XII—XIII ст. Він поширився у Франції, Італії, Англії, Північній Німеччині — охопив ледь не всю Європу. Катари (альбігойці) не погоджувались із низкою положень християнського віровчення, були стійкими у своїх єретичних поглядах і мужньо йшли за них на смерть.

Суд інквізиції. Художник П. Берругете. XV ст.

Налякана церковна влада організувала проти альбігойців Хрестовий похід і спеціальне судилище — інквізицію. Хрестоносці керувалися порадою папського намісника «доручити Богу розібратися, хто єретик, а хто — ні», й не милували нікого. У французькій області Лангедок вони вигубили силу-силенну людей. Не дрімала й інквізиція. Лише іспанський інквізитор Торквемада відправив на багаття тисячі єретиків.

Джерело

ХІІІ ст. Із праці Цезарія Гейстербахського «Про єресь альбігойську»

Альбігойці визнають два начала: бога доброго й бога злого, який, запевняють вони, створив усі тіла, тоді як добрий бог — усі душі... Воскресіння тіл вони заперечують. Глузують над усіма добродійствами, що їх виявляють живі мертвим (тобто, над заупокійними службами). Відвідувати церкву чи молитися там вони вважають марною справою, хрещення відкидають...

1. Поміркуй, чим відрізнялися релігійні погляди альбігойців від тих, що проповідувала церква?

2. Чи несли вони небезпеку церкві? Якщо несли, то яку?

Проте полум’я єретичних рухів повністю погасити не вдалося.

Віч-на-віч

«Великий інквізитор» Томас Торквемада (1420—1498 рр.) (домініканець, небіж кардинала) відзначався блискучим розумом, кипучою енергією, жорстокістю, безмежною відданістю католицизму. Він умовив іспанських монархів відродити в державі інквізицію. Спалював не лише єретиків, а й ті книги, які вважав небезпечними для церкви (зокрема, знищив бібліотеку принца — сина короля). Його постійно доймав страх за своє життя. Тримав численну особисту охорону, якої б вистачило для цілого війська.

Томас Торквемада

Інквізиція — церковний суд у справах єретиків.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно