Фрідріх II

Кафедральний собор в Палермо, Сицилія, де похований Фрідріх II (сучасний вигляд)

Слон — подарунок Фрідріху II від єгипетського султана. Середньовічна мініатюра

Нащадок Барбаросси Фрідріх II (1220-1250), навпаки, вирізнявся нетиповим для свого часу прохолодним ставленням до релігії. Він так затягував з початком чергового хрестового походу, що папа наклав на нього відлучення від Церкви. Але Фрідріх II навіть і не спробував зняти його з себе. Натомість імператор вирушив до Святої землі, де мирно домовився із султаном Єгипту про передачу Єрусалима та інших святих місць на п’ять років під владу християн. Папа був настільки розлючений, що навіть відлучив від Церкви і місто Єрусалим. До кінця життя Фрідріх II так і не помирився з папою, який називав його антихристом і сином диявола.

Фрідріх II не любив Німеччину і майже все своє життя провів у Сицилійському королівстві, яке перетворив на могутню централізовану державу. Розкіш палацу Фрідріха II нагадувала двір арабського халіфа. На вулиці міста і в мандрівки королівством імператор виїздив у супроводі воїнів на індійських слонах і верблюдах. Фрідріх II приділяв увагу й розвитку освіти. За його наказом 1224 р. в Неаполі заклали університет — перший університет, заснований світською владою.

• Хто був засновником Німецького королівства?
• Пригадайте, що таке інвеститура.

2. Німецький «наступ на Схід»

На схід від земель Священної Римської імперії, у межиріччі Ельби та Одера і на узбережжі Балтійського моря, мешкали західнослов’янські язичницькі племена. Вони не мали власної держави. Спочатку їх невдало намагалися завоювати Генріх І й Оттон І. Новий наступ на ці землі розгорнувся в середині XII ст.: у 1147 р. Папа Римський дозволив німецьким хрестоносцям здійснити Хрестовий похід не в Палестину, а на землі слов’ян-язичників. Хрестоносцям легко вдалося захопити ці території, оскільки вони переважали в силі. На спустошених землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого в XIII ст. стало місто Берлін.

У XIII ст. починається німецька колонізація балтійських земель, що були заселені балтськими племенами. Німецькі купці першими проклали шлях у ці землі, за ними рушили місіонери, а згодом і лицарі. Вслід за ними на схід подалися німецькі селяни, ремісники, яких феодали заохочували всілякими пільгами. Місцеве населення винищувалося або витіснялося. У 1201 р. на землях племен лівів була заснована Рига, яка згодом стала центром нової німецької землі — Лівонії.

Битва під Ґрюнвальдом (сучасне зображення)

Новозасновані німецькі держави ворогували із сусідніми руськими князівствами — Новгородом, Псковом та Полоцьком. Після поразки у битві на Чудському озері («Льодове побоїще», 1242 р.) німці були змушені зупинити свій «наступ на Схід».

У 1231 р. почалося підкорення балтського племені пруссів. Головну роль у їхньому завоюванні відіграв Тевтонський орден, запрошений у Балтію польським герцогом Конрадом Мазовецьким, володіння якого найбільше страждали від набігів пруссів. На підкорених землях тевтонці створили сильну державу, яка незабаром стала загрозою як для Польщі, так і для руських князівств. У 1238 р. в битві під Дорогочином галицько-волинський князь Данило Романович завдав їм першої серйозної поразки. У 1410 р. об’єднане військо Польщі та Литви завдало поразки тевтонським лицарям у битві під Ґрюнвальдом, а землі Тевтонського ордену стали васально залежними від польського короля.

Німецька колонізація відбувалася не лише за допомогою сили зброї. Правителі країн Центрально-Східної Європи запрошували німецьких селян, ремісників та шахтарів у свої володіння з надією, що їхні знання та досвід допоможуть розвитку міст та ремесел. Так у багатьох містах з’явився значний прошарок німецького населення.

• Землі яких племен завоювали німецькі лицарі?

3. Організація влади у Священній Римській імперії

У Х-ХІІІ ст. до складу Священної Римської імперії належали території сучасних Німеччини та Чехії, значна частина Італії та королівство Бургундія. Проте управління цими величезними територіями відбувалося приблизно так, як і за часів Карла Великого.

Імперія складалася з численних князівств і графств, кожне з яких мало власну систему управління та закони, причому вони нерідко могли суперечити імператорським розпорядженням. Німецькі князі були повновладними господарями у своїх володіннях. Так, наприклад, відкриття дороги через перевал Сен-Готард в Альпах перетворило Рейнську долину на популярний торговий маршрут, тож місцеві князі піднімали плату за проїзд своїми землями, поки вона не досягла космічних розмірів.

Тевтонські лицарі (сучасне зображення)

Крім того, феодали часто повставали проти імператора, а ще постійно влаштовували міжусобні війни. Починаючи з XIII ст., князівства фактично перетворилися на маленькі самостійні держави, а імператор виконував радше церемоніальні функції. Проте за ним зберігався обов’язок здійснювати правосуддя — судових органів в імперії не існувало до кінця XV ст. Так само не було й столиці та впорядкованої системи управління імперією: адміністративні й фінансові органи мігрували по всій країні вслід за імператором та його почтом.

Імператор разом з усім своїм двором постійно подорожував власними володіннями, вирушаючи туди, де справи вимагали його присутності, або ж туди, де можна було розважитися.

Цікаво, що імператорський престол у Священній Римській імперії не передавався у спадок — імператора обирали. Порядок обрання імператора визначала Золота булла, видана у 1356 р. імператором Карлом IV (1346-1378). Згідно з нею спочатку більшістю голосів сім курфюрстів (князів-виборщиків; від нім. Kür — «вибір» і Fürst — «князь») обирали короля, якого Папа Римський потім вже коронував як імператора Священної Римської імперії.

Золота булла — у Візантійській імперії золотою печаткою (латинською мовою — буллою) скріплювались найважливіші державні документи. Цю традицію перейняли і західноєвропейські володарі.