Організація християнської церкви в середньовіччі
- 21-04-2022, 19:18
- 819
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Подаляк, Лукач 2020
§ 6. Організація християнської церкви в середньовіччі
- Пригадайте з курсу історії 6 класу обставини виникнення та поширення християнства.
Упродовж майже двох останніх століть існування Римської імперії християнство було її державною релігією. Проте як світова релігія воно поширилося тільки в середні віки, і наслідком цього стало посилення церкви як форми організації вірян. Під час безперервних варварських нашесть лише церква, одна з усієї античної спадщини, не тільки зберегла, а й укріпила своє становище. Підтримка з боку держави сприяла її економічному зміцненню. Церква перетворилася на великого землевласника, а духовенство отримало звільнення від військової служби, податків і мита.
Території кількох провінцій об’єднувалися в єпархію - церковний округ, на чолі якого стояв єпископ. На початку середньовіччя Західна Європа не знала міцної центральної влади, тому дуже зріс вплив римських єпископів. їх називали папами. Оскільки першим єпископом Рима став один з найближчих учнів Ісуса Христа апостол Петро, папи вважають себе його спадкоємцями. Це дало папам підстави наполягати на своєму верховенстві над світською владою - королями та імператорами. Велику роль у зміцненні такої думки відіграло вчення видатного християнського богослова, єпископа Аврелія Августина. Йому належать слова: «Поза церквою - немає спасіння». Саме Аврелій проголосив церкву єдиним посередником між Богом і людьми.
На Заході християнську церкву очолив Папа Римський. На Сході головна роль належала Патріарху Константинопольському, або, як його називали, Вселенському патріарху. Вони постійно суперничали між собою за вплив на християн, однак діяти їм доводилося в різних умовах. Східна церква була частиною міцної держави, спиралася на неї і підкорялася владі імператора. Західна - прагнула піднестися над світською владою і підпорядкувати її собі.
Наприкінці IV ст. християни становили більшість населення Римської держави. Тоді ж почалося і тривало впродовж усього середньовіччя навернення в нову віру інших племен і народів Європи.
Місіонерством активно займалася і римська церква, особливо за Папи Григорія І Великого. Енергійний організатор і видатний політик, він дуже багато зробив для посилення та збагачення церкви. Григорій І вважав папство головною силою, яка покликана об’єднати християнський світ.
Папа Григорій І Великий. Різьблення по кістці. X ст.
Григорій І Великий (540-604) походив зі знатної сім’ї. Він обіймав вищу в Римі адміністративну посаду префекта, але в 34-річному віці залишив її і став монахом. Продавши все своє майно, заснував сім монастирів й оселився в одному з них. Був представником Папи Римського при дворі візантійського імператора, а після повернення до Рима став абатом у монастирі. У 590 р. його першим з монахів обрали Папою, до того ж у вкрай важкий для Рима час, коли посилився тиск лангобардів. Григорій І особисто вів з ними переговори, піклувався про біженців, забезпечував містян продовольством, створив ополчення та очолив захист Рима. Папа багато зробив для поширення християнства серед язичників.
За Каролінгів значно зросли земельні багатства церкви. Карл Великий узаконив церковну десятину - податок на утримання церкви. Її сплачували всі парафіяни у вигляді десятої частки врожаю. Церква заволоділа величезними коштами, але потрапила в залежність від світської влади. Франкські, а згодом і германські імператори на власний розсуд призначали пап. Феодальні сеньйори призначали єпископів, абатів, священників. Ці посади приносили чималі прибутки й тому опинилися в руках найближчих родичів світської феодальної верхівки.
Священник в одязі для меси
Християнське духовенство поділялося на біле й чорне. Біле духовенство, або клір, несло службу серед людей - у миру. Кожен священник мав свою парафію, до якої належали жителі декількох сіл або міських кварталів. Він правив службу, здійснював церковні таїнства (хрещення, причастя, вінчання, сповідь тощо) і від імені церкви допомагав бідним. Чорне духовенство - це ченці, або монахи (з грец. - одинаки).
Дізнайтесь!
Кого з перших православних монахів ви знаєте? У яких монастирях вони жили?
Монахи жили не лише усамітнено, а й общинами - монастирями, до яких вступали, щоб служити Богові. У вільний від божественних служб час вони працювали - орали, сіяли, доглядали худобу. Чернецтво відіграло важливу роль у господарському житті середньовіччя. Нові типи упряжі, удосконалені млини та плуги - усе це спочатку з’явилося в монастирях, а вже потім у господарствах світських сеньйорів і селян. Чимало великих монастирів - абатств - на чолі з настоятелями-абатами перетворилися на великі феодальні сеньйорії.
За винятком коротких хвилин відпочинку, монахи мусили зберігати мовчання. Коли ж виникала потреба, вони спілкувалися за допомогою спеціальних знаків - своєрідною «німою мовою». Один з тогочасних свідків повідомляв: «Вона [мова] досягла такого рівня, що здавалось, нібито монахи втратили здібність до звичайної мови. їм вистачало знаків для висловлювання всього, що потрібно». Наприклад, щоб попросити хліба, «робили коло із вказівного та великого пальців обох рук, тому що хліб має круглу форму». Для зображення поняття «поганий» підносили «розсунуті пальці до обличчя так, щоб нігті нагадували кігті хижої птиці».
Виготовлення рукописи. Мініатюра. XIII ст.
Подумайте!
Чому монахи мали майже весь час проводити в мовчанні?
ПЕРЕВІРЯЄМО ЗНАННЯ
- 1. Чи впливало збагачення церкви на її авторитет і відносини зі світською владою?
- 2. Чому папи наполягали на верховенстві своєї влади над світською?
- 3. Що таке «ієрархія»? Як виглядала церковна ієрархія середньовіччя?
- 4. Чим біле духовенство відрізнялося від чорного?
Удосконалюємо вміння
Запишіть у зошит відомі вам назви монастирів на території сучасної України.
ДІЄМО ТВОРЧО
У загальному колі обговоріть питання: чому в епоху середньовіччя людина не уявляла свого життя поза церквою?
Коментарі (0)