Середньовічні замки та селянські господи
- 21-04-2022, 19:19
- 439
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Подаляк, Лукач 2020
§ 7. Середньовічні замки та селянські господи
- Пригадайте, який термін об’єднує такі поняття, як король, граф, лицар, сюзерен, васал.
1. Як жили лицарі. З XI ст. усіх світських феодалів стали називати лицарями. Слово «лицар» (з нім. - вершник) стало синонімом знатності й благородства. Лицарями не народжувалися, а ставали. Це нелегке заняття вимагало не лише фізичної сили та особистої хоробрості, а й тривалої військової підготовки. У віці шести-семи років хлопчиків зі знатних сімей віддавали служити пажами при дворах великих феодалів, де їх навчали володіти зброєю та їздити верхи. Вони засвоювали також правила вишуканої придворної поведінки, училися танцювати та співати. Значно менше уваги приділялося вмінню читати та писати. Панувала думка, що лицарю це не потрібно. Усі добре знали старе франкське прислів’я: «Хто, жодного разу не скочивши на коня, до 12 років залишається у школі, той не здатен ні до чого більш путнього, ніж стати священником». Лише наприкінці середньовіччя частина лицарів стала усвідомлювати важливу роль освіти.
Посвячення в лицарі. Мініатюра. XIV ст.
Сцени з лицарського життя. Мініатюра. XIV ст.
Розгляньте малюнок. У яких обладунках лицарі брали участь у турнірах?
Лицарський турнір. Мініатюра. XIV ст.
Закінчивши навчання, юнак ще декілька років служив зброєносцем у лицаря: усюди супроводжував його і допомагав у битвах. Тільки після цього, у 18-20 років, відбувалося урочисте посвячення в лицарі. До пояса майбутнього лицаря прив’язували меч, надягали йому шпори й ударяли кулаком по потилиці. Щоб продемонструвати свою спритність, він стрибав на коня і вражав списом опудало. Іноді посвячення проходило на полі бою. Юнака вдаряли плазом меча і казали: «Будь лицарем!». Навіть король мусив пройти обряд посвячення в лицарі.
Порушення васалом своїх обов’язків, заплутаність відносин між сеньйорами та їхніми численними васалами, прагнення феодалів пограбувати слабшого сусіда - усе це призводило до безперервних війн. Церква намагалася обмежити їхній розмах. З кінця X ст. вона постійно закликала до «Божого миру». Упродовж нього, тобто з вечора середи до ранку понеділка, а також у великі свята воювати заборонялося. Пізніше накази про обмеження воєнних дій почали видавати королі. Згодом і феодали зрозуміли, що за будь-якої суперечки краще не знищувати церкви, млини і селянські посіви у володіннях один одного. Поступово складалися «правила війни», які стали частиною своєрідного «кодексу лицарської честі». Він передбачав хоробрість у битві, вірність сеньйору, захист християнської віри, надання заступництва знедоленим і немічним. Найганебнішим вважалося боягузтво, а честь цінувалася вище за життя.
У вільний від війни час улюбленою розвагою лицарів було полювання із соколом і лицарські поєдинки - турніри. На турніри, які перетворювалися на яскраві видовища, збирався натовп. Переможцем ставав той, хто за допомогою затупленого списа вибивав свого противника із сідла. Відбувалося це зазвичай без будь-яких тілесних ушкоджень. Турніри давали успішним лицарям чималий матеріальний зиск. Вони отримували за переможеного викуп, а також його коня, зброю і обладунки.
Справжній лицар мав бути також куртуазним, тобто вміти поводитися при дворі й віддано служити прекрасній дамі. Куртуазність (з франц. - ввічливість, чемність) означала чемність, галантність, щедрість, уміння складати вірші. Насправді не завжди і не всі лицарі дотримувалися цих правил. Будучи воїнами, вони звикали до крові й насильства, безжально грабували мирне населення, але зовні намагалися відповідати лицарському ідеалу, особливо при королівському дворі.
Подумайте!
Який зміст сьогодні вкладають у вислів «лицар на білому коні»?
У XIV-XV ст. зароджується дворянство, до складу якого увійшли лицарство й наближені до короля посадові особи. Дворяни вважали, що головна їхня відмінність від звичайних людей - особливі, притаманні лише їм якості: відданість королю, великодушність, відвага, вірність слову, вишуканість мови та вчинків. В Англії вони так і називали себе - джентльмени, що означало «приємні, культурні люди».
Дворяни жили за рахунок ренти - плати, яку вони отримували від селян за надану в їхнє користування землю. До фізичної праці й торгівлі дворяни ставилися як до занять ганебних. Справою, гідною їхнього звання, вони вважали лише службу у війську або при дворі короля.
2. У феодальному замку. Починаючи з X ст. складовою частиною середньовічного ландшафту стають замки. Головною причиною зведення цих фортець була постійна загроза мирному існуванню, прагнення захиститися від ворогів. Зазвичай замки будували на пагорбі або на високому березі річки - звідки можна було здалеку побачити ворога і легше оборонятися. До кінця X ст. замок - це двоповерхова дерев’яна вежа, донжон. Нагорі жив феодал, а внизу - воїни та слуги. На першому поверсі розташовувалися також господарські приміщення, кухня, зброярні та продуктові склади.
Замок оточував вал із частоколом і глибокий рів з водою, через який на ланцюгах перекидали міст. Коли його піднімали, доступ до замку ставав неможливим. В одну з веж вели важкі в’їзні ворота з міцного дуба, окуті зверху залізом. Позаду воріт, на певній відстані від них, розміщувалися підйомні ґрати. Тільки-но їх опускали, той, хто встигав прорватися за ворота, потрапляв у пастку.
Замок Ельц у Німеччині. XII-XVI ст. Сучасний вигляд
З XI ст. феодали стали будувати кам’яні замки. їх обносили двома, а іноді навіть трьома високими (до 15 м) і товстими (до 5 м) мурами. У мурах робили бійниці - вузькі отвори, через які ворога засипали стрілами, а по кутах ставили вартові вежі. У центрі, як і раніше, височів донжон - тепер уже кам’яний. У його підземелля, у темряву і вологість, кидали ув’язнених - непокірних васалів і селян. Донжон не тільки був житлом феодала, а й останньою схованкою в разі падіння зовнішніх укріплень. Ворог міг узяти такий замок лише після облоги. Її тривалість залежала від кількості запасів харчів і води, тому кожний замок обов’язково мав свій колодязь. Під час будівництва донжона головною умовою були не розкішні покої, а надійні стіни. Згодом поряд з донжоном виник досить зручний будинок для проживання в мирні часи.
Мініатюра. XIII ст.
Знатне подружжя. Мініатюра. XIV ст.
Життя за міцними стінами минало усамітнено й розмірено. Якщо не було війни, сеньйор полював, виконував військові вправи або розважався грою в м’яч, кості та шахи. Пані проводила час за рукоділлям. Тільки на початку літа замок оживав: справляли весілля, влаштовували змагання і бенкети.
Уся округа перебувала немов у затінку такого замку. У ньому феодал зосереджував свою владу й військову могутність. Тут стояли його воїни та збиралися васали, щоб виступити на захист володінь свого сеньйора. Усередині замкових мурів переховувалися під час ворожих нападів навколишні жителі. За право вважати господаря замку своїм захисником вони сплачували податки й виконували деякі роботи, наприклад ремонтували укріплення. У своєму замку сеньйор судив васалів і селян. Крім нього, не було для них іншого правителя.
3. Трудівники-селяни. У середньовічній Європі землю переважно обробляли залежні селяни. Зрозуміло, що частину з них становили колишні римські раби. Але як перетворилися на залежних вільні германці? Відбувалося це по-різному. У той неспокійний час люди шукали захисту в могутнього сусіда. В обмін на заступництво вони віддавали феодалу свою землю і так потрапляли в залежність від нього. Залежними ставали також за борги, провину, після одруження із залежною людиною.
Свою землю феодал ділив на дві частини. Одну залишав собі - ліси, луки й панське поле, яке обробляли залежні селяни, а весь урожай з нього належав сеньйору. Другу частину землі феодал розбивав на ділянки та роздавав у користування селянам. За це вони мусили виконувати повинності на його користь. Насамперед селяни відбували панщину - працювали в панському господарстві два-три дні на тиждень у сезон сільськогосподарських робіт і ще декілька днів упродовж року. Також вони сплачували феодалу продуктовий або грошовий податок. Крім того, їм дозволялося молоти зерно лише на млині сеньйора, тільки його пресом давити вино, у його печі випікати свій хліб. За все це доводилося додатково платити.
На селян покладався тягар «громадських робіт»: ремонт мостів і захисних споруд, забезпечення сеньйора підводами для перевезення вантажів. Феодал був для залежних селян також і єдиним суддею.
Проте таких селян не можна назвати кріпаками. Адже сеньйор не мав права їх убити, продати без землі або розлучити із сім’єю. Якщо селянин виконував усі повинності, заборонялося зганяти його із землі. Ба більше, сеньйор був зобов’язаний захищати селян. І кожен феодал робив це, бо, зрештою, саме від результатів селянської праці залежав його добробут. Вільних селян у середні віки залишилося мало. Значну групу населення вони складали лише у Скандинавських країнах, де суворий клімат і брак родючих земель ускладнювали розвиток землеробства. Однак і вільні селяни перебували під судовою владою сеньйора.
Селяни та селянки не тільки працювали на землі. У кожному селі були свої майстри - ковалі, ткачі, гончарі. Вони виробляли все - від знарядь праці до одягу й посуду. Такий стан економіки, за якого майже все необхідне не купується, а виготовляється на місці, називається натуральним господарством.
Сільськогосподарські роботи. Мініатюра. XV ст.
Мешканці одного чи декількох сусідніх сіл об’єднувалися у громаду й усі важливі питання сільського життя вирішували на загальних зборах. Сільський схід установлював порядок користування угіддями - лісом, пасовиськом, сінокосом, які перебували у спільному розпорядженні всієї общини.
Жнива і стрижка овець. XIV ст.
Зазвичай громада обирала старосту, будувала власну церкву й утримувала священника. Вона дбала про порядок на своїх землях, допомагала бідним і сиротам, влаштовувала власним коштом сільські свята. Не дивно, що вигнання з громади за якусь провину було дуже суворим покаранням. Така людина ставала безправною та беззахисною.
ПЕРЕВІРЯЄМО ЗНАННЯ
- 1. Як здобували титул лицаря?
- 2. Які вміння та навички середньовічного лицаря найбільше цінувалися?
- 3. Як ззовні виглядав середньовічний замок?
- 4. Чому замки стали центрами влади феодалів і чому феодал був єдиним суддею для залежних селян?
- 5. Які повинності мав виконувати селянин щодо землевласника?
- 6. Як сільська громада вирішувала важливі питання повсякденного життя?
Удосконалюємо вміння
Розгляньте малюнки (с. 54, 55). У зошитах напишіть розповідь про збирання врожаю на полі та на пасовищі. Постарайтеся пояснити суть терміна «натуральне господарство», схарактеризуйте знаряддя праці, роль жінок у сільськогосподарському виробництві.
ДІЄМО ТВОРЧО
У загальному колі проведіть інтелектуальний «лицарський турнір». Заздалегідь домовтеся, хто буде складати питання для «лицарів», хто - судити турнір, хто буде «прекрасними дамами», які вболівають за своїх «лицарів», і розподіліть інші ролі. Переможцям можна підготувати символічні подарунки.
Коментарі (0)