Помітне розширення Франкської держави на початку IX ст. призвело до змін в її управлінні. На чолі великих племен стояли герцоги, чия влада передавалася спадково. Решту території складали близько 200 графств, де розпоряджалися графи, яких призначав король.

Крім того, широкі права в управлінні окремими територіями отримували й деякі феодали. По суті, вони перетворилися на повноправних володарів, хоча й залишалися васалами короля. До кінця XI ст. в більшості європейських країн ця феодальна вольниця мала перевагу над королем. Уже за наступників Карла Великого запанувала феодальна роздробленість, де діяв принцип: «Кожен барон - король у своїх володіннях». До короля стали ставитися як до «першого серед рівних».

У XII ст. королівська влада помітно зміцніла. Вона почала перетворюватися на грізну силу, що легко ламала опір непокірних. Що ж спричинило такі важливі зміни? По-перше, стрімке зростання міст. Вони стали надійними й багатими союзниками королів у боротьбі з феодальними сеньйорами. Міські гроші, отримані від торгівлі та ремесел, відчутно поповнили королівську скарбницю. По-друге, було впорядковано податки і забезпечено їхнє регулярне надходження в розпорядження короля. Він отримав можливість оплачувати працю чиновників, які відстоювали інтереси корони. По-третє, короля підтримали дрібні феодали. Вони розуміли, що тільки міцна центральна влада здатна захистити їх від сваволі можновладних сеньйорів. По-четверте, об’єднання навколо трону прискорилося через загрозу зовнішніх війн. Адже в неспокійному середньовічному світі така небезпека існувала постійно.

Отже, влада зосередилася в руках короля. При ньому існувала королівська рада. До неї входили: канцлер - перший міністр, скарбничий - відповідальний за фінанси, маршал - головнокомандувач війська тощо. Почали діяти судові палати, сформувалася мережа чиновницького управління на місцях.

2. Становлення станово-представницьких монархій. На зламі XIII-XIV ст. систему управління доповнили органи, що складалися з представників трьох станів: духовенства, дворян і містян. У різних країнах вони мали різні назви: в Англії - парламент (від франц, «парле» - говорити), у Франції - Генеральні штати, у Німеччині - рейхстаг, в Іспанії - кортеси тощо. Право представництва надавалося лише окремим групам населення або окремим територіям. Кожна країна йшла до нової форми правління власним шляхом. Відповідно формувалися особливості парламентів окремих держав.

Так, у 1302 р. у Франції виникли Генеральні штати - орган для обговорення державних справ і затвердження запропонованих королем податків. Поряд із церковною і світською знаттю до участі в них допустили багатих містян - від імені «тих, що працюють». Кожний стан засідав окремо і мав один голос. Разом збиралися лише для ухвалення спільного рішення. Оскільки інтереси двох перших станів зазвичай збігалися, під час голосування вони мали перевагу над містянами, хоча ті й становили більшість населення країни. Генеральні штати стали надійним помічником короля в управлінні державою. Але те, що король скликав їх не регулярно, а лише в разі потреби і не звітував перед ними у своїх діях, робило Генеральні штати залежними від королівської влади.

Подумайте!