Середньовічне суспільство

§9. Середньовічне суспільство

До середини XI ст. у Західній Європі виник суспільний устрій, що відрізнявся від родоплемінних порядків варварських народів і був зовсім не схожий на суспільний лад Римської імперії. Середньовічне суспільство вчені часто називають феодальним. Чому його так назвали?

Рис. 1. Три стани. На гравюрі XV ст. написано: «Ти молися!», «Ти захищай!», «Ти працюй!»

1. «Ті, що моляться», «ті, що воюють», «ті, що працюють».

Мислителі Раннього Середньовіччя спробували пояснити устрій нового суспільства, що виникло в країнах Західної Європи. Вони вважали, що Господь справедливо поділив усіх людей на три групи — «ті, що моляться», «ті, що воюють», «ті, що працюють». Так виникла теорія про три стани.

Стан — це велика група людей, які мають певне суспільне становище, юридичні права й обов'язки, що передаються у спадщину.

Стан «ті, що моляться» складало духівництво. Обов’язки духівництва полягали в тому, щоб замолювати гріхи християн і допомагати їм вести праведне життя, що забезпечить їм вічне блаженство в раю. Священики виступали посередниками між людиною й Богом.

Стан «тих, що воюють» мав захищати християнський світ від зовнішніх і внутрішніх ворогів. До складу стану входили королі, імператори, графи й герцоги, їхні дружини — усі, хто володів багатствами й землями, але не обробляв їх.

Стан «тих, що працюють» був найчисленнішим. Сюди належали селяни, ремісники, торговці — тобто робоча сила сіл і міст. Вони забезпечували всім необхідним перші два стани.

Людей навчали, що стани повинні жити дружно, оскільки кожний із них був необхідним для інших. Наприклад, селянин потребував захисту від набігів кочівників, він вірив у Бога і вважав, що священик допоможе йому здобути вічне життя.

Тяжкі умови життя, численні труднощі й небезпеки змушували людей об’єднувати свої зусилля. Селяни жили общинами; ченці організовували монастирі; ремісники мали свої союзи — цехи; феодали створили рицарські ордени; навіть злидарі й бурлаки мали власні об’єднання.

Рис. 2. Мандрівні ченці

Рис. 3. Католицьке духівництво

2. Духівництво.

Християнське духівництво в Середні віки поділилося на дві великі групи. Біле духівництво — це ті священики, які жили серед людей, «у миру», вони несли свою духовну службу простим людям — парафіянам. Священики виконували церковні обряди, що супроводжували все життя парафіянина: проповідь, хрещення, вінчання, причастя, відспівування тощо. Серед білого духівництва склалася своя ієрархія — система підпорядкування. До неї входили митрополити, єпископи, священики, диякони. У східній частині колишньої Римської імперії старшими єпископами вважалися патріархи, а на Заході церкву називали католицькою. Її главою був папа — єпископ міста Рим, що вважався намісником апостола Петра.

Чорне духівництво — це ченці, священнослужителі, що присвятили своє життя служінню Господу. Вони селилися у «пустелі» — у глухих місцях, подалі від світської суєти. Поступово ченці стали об’єднуватися в общини — монастирі, що жили за своїми суворими законами — уставами. Великі монастирі очолювали абати. Зазвичай у великих монастирях діяли притулки для злидарів, калік і хворих. У монастирях працювали школи й майстерні для переписування книг — скрипторії. Багато монастирів перетворилися на центри середньовічної культури.

3. Феодали.

Людей, що належали до стану «тих, що воюють», зазвичай називають феодалами. Цей термін виник від слова «феод».

Феод — це земля із селянами, що живуть на ній. Земля передавалася у володіння на умовах несення військової служби.

Власник феоду був сеньйором, який передавав деяку частину земельних володінь своїм військовим слугам — васалам. У тих випадках, коли старший син васала погоджувався виконувати ті самі обов’язки на користь сеньйора, що й батько, то земля передавалася в спадщину. Так поступово виникали вотчини — спадкові феоди. Феод у спадщину отримував старший син феодала. Молодші сини, залишившись без землі, ставали ченцями або мандрівними рицарями і були готові служити будь-якому сеньйору.

Відносини між сеньйором і васалом регулювалися присягою вірності, яку васал складав своєму сеньйору. Під час війни васал зі своїм військовим загоном ставав під прапори сеньйора. Васал мав захищати життя й честь сеньйора, визволяти його з полону, виконувати доручення. Сеньйор брав на себе зобов’язання допомагати й захищати свого васала. Васал міг розподілити власний феод між своїми військовими слугами, для яких він ставав сеньйором. Так виникло важливе феодальне правило: «Васал мого васала — не мій васал». Таким чином, майже всі феодали були комусь сеньйорами або васалами.

У середині IX ст. закон франкського короля Карла II Лисого стверджував: «Бажаємо, щоб кожна вільна людина в нашому королівстві обрала собі сеньйора, якого бажає, серед нас або наших васалів». Так склалося ще одне правило феодального суспільства: «Немає землі без пана».

Поступово в суспільстві утворилася феодальна ієрархія — ступінчаста система чинів, у якій нижчі повинні підкорятися тим, хто стоїть на більш високому щаблі (рис. 4). Серед феодалів сформувалися знатні королівські й аристократичні роди, які мали особливі права й привілеї порівняно з іншими сеньйорами. Виникла феодальна драбина (піраміда).

Феодальна драбина — політична організація феодалів для забезпечення своєї влади над підвладним населенням.

Рис. 4. Феодальна драбина

4. Середньовічні селяни.

В епоху Раннього Середньовіччя відбулося перетворення вільних селян-общинників на залежних селян. Посилаючись на закони, а часто за допомогою насильства королі, знать і дружинники захоплювали землі й оголошували їх своїм феодом. Утримати право на землю селяни не могли.

Іноді селяни добровільно віддавали право володіння землею феодалові або монастирю. При цьому вони продовжували господарювати на цій землі.

До IX ст. більшість селян-общинників Західної Європи із повноправних власників землі перетворилися на власників землі на певних умовах.

Залежні селяни виконували на користь феодала повинності (примусові обов’язки). Усі види робіт, які селянин виконував для пана, називалися панщиною. Крім того, селянин віддавав своєму сеньйорові частину врожаю й приплоду худоби та птиці — оброк.

Із «Кентерберійських оповідань» Дж. Чосера (XIV ст.)

Терплячий працелюбний чоловік...

Чимало гною в поле за свій вік

Він вивіз й холоду і спеки не уник.

Він скромний був і нелихий

І шанував закон святий,

Хоч заробив він або втратив —

Сусіда радий був нагодувати,

Вдовиці брався землю заорати;

Усім навколо йшов допомагати.

І десятину ніс — чи праця, чи то плата,

Хоча і мав достаток небагатий.

? Як ставиться англійський поет до селян?

Рис. 5. Селяни на панщині. Мініатюра

Таким чином, селянин ставав залежною людиною, підвладною власникові землі. Великий феодал вершив над ним суд і розправу, але вбити або скалічити не мав права. Селянин не міг без дозволу пана й сплати «пожилого» залишити землю, яку він обробляв. Залежним селянам доводилося багато працювати, щоб забезпечити пана всім необхідним.

На початку Зрілого Середньовіччя склалися три основні стани: духівництво, феодали, трударі. Структура феодального суспільства в Середні віки постійно змінювалася й ускладнювалася.

Запитання й завдання

1. Що таке стан? Які стани виникли в Середні віки? 2. Чим відрізняються біле й чорне духівництво? 3. Які відносини виникли між сеньйором і васалом? 4. Використовуючи текст параграфа, сформулюйте визначення понять і термінів: феод, сеньйор, васалітет, чернець, феодальна драбина, панщина. 5. Чим відрізнялося становище римського раба від становища середньовічного селянина? 6. Чи існують сьогодні стани в нашій країні або в інших країнах Європи? 7. Чим зараз вимірюється гідність людини — становим походженням або особистими якостями? 8.* Поясніть значення основних правил феодального суспільства: «Васал мого васала — не мій васал» і «Немає землі без пана». 9.* Чим відрізнялося середньовічне суспільство від суспільства Римської імперії й варварських королівств?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно