Християнська церква в V—XI ст.
- 21-04-2022, 22:40
- 933
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
Зверніть увагу!!!
§ 7. Християнська церква в V—XI ст.
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про роль християнства в житті середньовічної людини; що собою являла християнська церква на початку Середньовіччя; як відбувалася християнізація Європи; чому єдина християнська церква розкололася на західну (католицьку) і східну (православну); хто такий «єпископ»; що таке «церковна ієрархія», «християнізація», «клюнійський рух».
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Як виникло християнство? 2. Якими були основи християнського віровчення? 3. Робота в парах. Обговоріть, які загальнолюдські цінності утверджує християнство. 4. Якими були особливості становища духовенства в середньовічному європейському суспільстві?
1. Середньовічна людина та християнство. Уявлення середньовічної людини про Бога, світ і своє місце в ньому формувалося на основі християнського віровчення. Воно мало визначальний вплив на життя людини від її народження до смерті, примушувало перебувати в постійній турботі за долю своєї душі після смерті.
У середньовічній Європі саме християнська церква та її духовенство мали повний і беззаперечний вплив на життя суспільства. Вони формували його свідомість, визначали світогляд людини, сприяли розвитку культури та зміцненню держав, проповідуючи нові моральні цінності.
Християнська церква й духовенство піклувалися про бідних і хворих, прагнули зупинити феодальні усобиці й грабіжництво, турбувалися про розвиток культури. Проте одночасно церква не намагалася встановити соціальну справедливість, підтримувала ті війни, що сприяли збільшенню її впливу, та інколи перешкоджала розвитку науки. Спочатку церква на основі християнства об’єднала європейське населення, а після розколу середини XI ст. — знову поділила його.
Єпископ у літургійному вбранні. Сучасний малюнок
2. Християнська церква на початку Середньовіччя. Християнство, як ви вже знаєте, з’явилося в добу Римської імперії. Проте саме в Середньовіччі воно стало однією зі світових релігій, коли сформувалася і зміцніла його організаційна структура — церква.
На початку Середньовіччя у християнстві вже існувала сформована церковна ієрархія. На території колишньої Західної Римської імперії християнську церкву очолювали папи («батьки»), а у Візантійській імперії, що з’явилася на місці колишньої Східної Римської імперії, — патріархи («родоначальники», «основоположники»). Обидві посади були виборними. Інші представники християнського духовенства поділялися на три ступені. На Заході до першого ступеня належали кардинали, єпископи та інші служителі церкви, які отримували духовну владу безпосередньо від Папи Римського. До другого ступеня — ті, кому духовну владу надавав не папа, а єпископи. Третій ступінь представляли диякони.
Церковна ієрархія — три ступені священства у християнстві — єпископи, священники, диякони.
Єпископ — у християнській церкві священнослужитель третього ступеня священства, який очолює єпархію.
Єпархія — у християнській церкві адміністративно-територіальна одиниця на чолі з єпископом.
На початку Середньовіччя в Європі відбувалося формування західного християнського чернецтва. Чорне духовенство, або чернецтво, зародилося на Сході, у Єгипті. Його засновник, Святий Антоній, 21 рік провів самітником у пустелі. До нього приходили люди, які чули про його святість, і селилися поряд. Так виникла одна з перших чернецьких громад. Засновником західного чернецтва вважають Святого Бенедикта (перша половина VI ст.). Він за прикладом східних ченців склав для західних ченців статут — правила життя, основою якого також стали праця та молитва.
Важливу роль у визначенні ролі церкви та християнства в житті середньовічної людини в IV—V ст. відіграв єпископ Аврелій Августин, або Блаженний Августин. У своїй праці «Сповідь» він проголосив християнську церкву єдиним посередником між людиною та Богом. Аврелій Августин стверджував, що всі християни мають жити за розробленими нею правилами, тобто під керівництвом церкви. У його розумінні церква — це організація, побудована на суворій дисципліні й поділі духовенства на ранги.
Ченці відмовлялися від світського життя, яке заважало зосереджуватися на молитвах, і жили окремо від інших людей — у горах, пустелях або лісах. Якщо ченці селилися поряд із людськими житлами, наприклад у містах, то вони утворювали власну громаду — монастир. На Заході великі монастирі називали абатствами (а їхніх управителів — абатами), на Сході — монастирями та лаврами (великі чоловічі монастирі).
За Раннього Середньовіччя монастирі стали центрами християнської культури й освіти. У IV—VI ст. християнська церква поступово перетворювалася на впливову силу, що заклала основи для формування нової європейської цивілізації.
Значення та вплив християнської церкви на державні справи й суспільне життя Заходу та Сходу були різними. На Заході християнська церква намагалася змінити зруйновані варварами державні утворення, а на Сході — була частиною єдиного механізму державного управління. Відрізнялося й саме духовенство: західне значно поступалося східному за освіченістю.
3. Християнізація Європи. На момент падіння Західної Римської імперії більшість її населення були християнами. Проповідь християнства мала успіх і серед варварських племен. Так, християнство прийняли вестготи, остготи, вандали та інші.
Франки хрестилися за західноримським зразком. Завдяки підтримці франкських королів саме римська церква зміцніла й остаточно утвердилася на Заході. Карл Великий узаконив збирання десятини на користь церкви.
Християнізація середньовічної Європи не завжди відбувалася легко. Охрещені племена й народи інколи знову поверталися до язичництва, і тоді доводилося здійснювати хрещення тих самих народів двічі або тричі.
Християнізація — процес особистого або групового, добровільного або примусового переходу в християнство.
У VIII ст. до християнізації долучився Константинополь. Так, завдяки діяльності проповідників Кирила і Мефодія в IX ст. з Візантії християнство поширилося серед болгар, сербів, у Великоморавській державі, а пізніше — у Русі-Україні. У свою чергу, Рим поширив свій вплив на поляків, чехів, угорців, скандинавські народи.
Християнізація зробила середньовічних європейців одновірцями й цим згуртувала їх.
4. Розкол християнської церкви. Клюнійський рух. Розкол християнської церкви назрівав від того часу, як Римська імперія поділилася на Західну та Східну. Кожна імперія прагнула мати свою церкву. До цього папи намагалися керувати патріархами, що викликало опір і невдоволення з їхнього боку та з боку візантійських імператорів. Загострення суперечок призвело до схизми (розколу): у 1054 р. Папа Римський і константинопольський патріарх прокляли один одного, і єдина християнська церква розділилася на римо-католицьку («вселенську») та православну («істинну»).
Значну роль у християнізації Європи в Середні віки також відіграли мандрівні ірландські ченці. Своє призначення ченці вбачали в тому, щоб не лише зберігати, а й поширювати свою віру та знання. Ченці створювали рукописні книги релігійного та світського змісту. На невеликих човнах вони пливли до берегів Європи, несли Слово Боже варварам, засновували монастирі.
Після завоювання Британії ірландські ченці розпочали навертати в християнство англосаксів. Саме вони охрестили північну частину країни та прагнули поширити свою діяльність на інші території, але для цього їм бракувало сил. У подальшій християнізації Британії велику роль відіграла проповідницька діяльність ченців із континентальної Європи.
Католицька та православна церкви мають відмінності.
По-перше, у догматах віри. Православна церква не визнавала вчення про головування Папи Римського і його непогрішимість, відкидала використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату). Православ’я визнавало існування лише пекла і раю, а католицтво також проголошувало існування чистилища між ними.
По-друге, в обрядах. Католики здійснювали хрещення обливанням, а православні — зануренням у воду; миропомазання в католиків здійснював лише єпископ і тільки над дорослими. У православних церквах використовували ікони, у католицьких — живопис.
По-третє, в управлінні церквою. Католицька церква забороняла мирянам читати Біблію. Також у католиків існувала посада кардинала; із IX ст. було запроваджено целібат (безшлюбність духовенства). У православних священники поділялися на біле (могли брати шлюб) і чорне (шлюб заборонявся) духовенство.
По-четверте, у звичаях. У католиків богослужіння здійснюється лише латинською мовою. До того ж усі місця в католицькій церкві сидячі, на відміну від православної церкви.
Ірландські ченці напередодні плавання. Гравюра XX ст.
• Що спонукало ченців до таких резикованих місій?
На Заході в цей час християнська церква залежала від світської влади. Оскільки церковні посади забезпечували чималі прибутки, герцоги та графи надавали їх своїм родичам і друзям. Із часом середньовічне духовенство почало дедалі більше уваги приділяти примноженню своїх статків і власному добробуту, часто втручалося в державне життя.
У середовищі церкви виникло чимало невдоволених таким станом речей. Найактивнішими серед них стали ченці абатства Клюні, що розташовувалося на сході Франції. Клюнійці домагалися дотримання духовенством заборон одруження, симонії (продажу й купівлі церковних посад) і звільнення монастирів від влади світських феодалів та єпископів.
Клюнійський рух, як його назвали, поступово набував поширення. Деякі клюнійські ченці ставали єпископами, абатами й почали наводити лад у церковному житті. Нарешті один із них став Папою Римським Григорієм VII. Він розпочав боротьбу за втілення в життя ідей клюнійців. У 1073—1085 рр. відбулися реформи в житті католицької церкви. Григорій VII установив новий порядок обрання Римського Папи конклавом — зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), що виключало можливість втручання у вибори світських осіб. Він також скасував право імператора або короля затверджувати духовенство та церковні посади (інвеститура), запровадив целібат і заборонив симонію.
Клюнійський рух — рух за реформу чернечого життя в християнській церкві Заходу X—XI ст., центром якого стало Клюнійське абатство.
Абатство Клюні (Франція). Сучасний вигляд
Запровадження інвеститури спричинило конфлікт Григорія VII з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV, що завершився перемогою Папи Римського (детальніше про це ви дізнаєтеся в § 14).
Після розколу 1054 р. папські посли відвідали Київ, щоб сповістити про те, що відбулося. Їх із почестями прийняли великий князь київський Ізяслав із братами та представники духовенства. Проте церква Русі-України не підтримала жодну зі сторін конфлікту. Так було і в наступні роки. Східний обряд зберігався. Русь-Україна підтримувала зв'язки і з Римом, і з Константинополем та приймала рішення залежно від політичної необхідності.
Запам'ятайте дати
• 1054 р. — розкол християнської церкви на католицьку та православну
• 1073—1085 рр. — реформи Папи Римського Григорія VII в католицькій церкві
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• Роль християнства як важливого чинника розвитку суспільства є ознакою західноєвропейської середньовічної цивілізації.
• У V—XI ст. християнська церква в західноєвропейському середньовічному суспільстві поступово посилювала свій авторитет. Вона запроваджувала свої уявлення про моральні норми та встановлювала пріоритети в усіх сферах життя.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Історична абетка».
Правила гри. Ведучий(-а) називає одну букву. Учні та учениці парами або малими групами за певний час складають список зі слів, що починаються на цю букву, за змістом розглянутої теми. Перемагають ті пари або групи, чий список буде довшим.
2. Визначте місце християнства в житті середньовічної людини. 3. Як відбувалася християнізація Європи? 4. Що таке схизма 1054 р.? Як вона вплинула на становище в християнському світі? 5. Як клюнійський рух вплинув на католицьку церкву?
6. Простежте за картою, як поширювалося християнство в Європі в V—XI ст. 7. Колективне обговорення. Оцініть роль християнської церкви в середньовічній Європі V—XI ст. 8. Продовжте роботу із синхроністичною хронологічною таблицею «Європа в добу Середньовіччя» (с. 7).
9. Робота в малих групах. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення з презентацією за однією із запропонованих тем (за вибором учнів/учениць або вчителя/вчительки): 1) «Роль чернецтва в розвитку середньовічної Європи V—XI ст.»; 2) «Папа Римський Григорій VII — реформатор католицької церкви».
скачать dle 11.0фильмы бесплатноДаний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)