Практична робота. Спільні риси ранньосередньовічних монархій
- 21-04-2022, 16:17
- 2 413
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
Переважна частина Аравійського півострова, за винятком вузької смуги вздовж узбережжя, — це пустелі й сухі степи. Тому численні племена арабів, які здавна жили тут, займалися здебільшого скотарством — розводили коней, верблюдів, овець. У давнину арабів-кочовиків називали бедуїнами, що означає «степовики». Вірним другом кочовика був верблюд — «корабель пустелі». Адже він міг переносити вантаж у 250 кг, долати відстань до 160 км за день. І це за + 40 °С і 8 днів без води! Молоко верблюдів замінювало арабам воду в пустелі, м'ясо йшло в їжу, а з вовни робили одяг. Осілі племена арабів жили в невеликих оазисах. На родючих землях урожай збирали 2-3 рази на рік. Маючи воду, вони вирощували пшеницю, ячмінь, бавовну, дині, фінікові пальми, створювали чудові сади та виноградники. Араби були також знаними купцями, адже через Аравію проходив важливий торговий шлях, що з'єднував Візантію зі Східною Африкою та Індією. На цьому шляху ще за давнини виникли міста, де перепочивали купецькі каравани. Найбільшими з арабських міст вважалися Мекка і Ясріб.... |
Східна Римська імперія, яка утворилась у IV ст., зуміла захистити свої кордони і встояла перед натиском варварів. В епоху Середньовіччя вона мала назву Римська (Ромейська) імперія. І жителі себе гордо іменували римлянами (ромеями), хоч і розмовляли здебільшого грецькою. До речі, слов'яни їх часто називали греками, як і християнську релігію, завезену з Візантії, — грецькою. А Візантією цю державу почали називати лише в XV ст.: від імені колишньої грецької колонії Візантій, на місці якої було побудовано Константинополь. Константинополь — із грецької — «місто Константина», назване на честь імператора-християнина Константина Великого, столиця Східної Римської імперії. Кілька століть поспіль Константинополь був найбільшим містом у Європі, уособленням величі та процвітання, недарма сучасники називали його «другий Рим», або «око і центр Землі», а жителі Русі-України — Царгород. Від початку Візантія була державою, де проживало багато народів. Тут були греки й італійці, слов'яни й германці, тюрки, сирійці й араби, і кожен із цих народів зробив свій внесок у візантійську історію.... |
Карл був широкої й міцної статури, високий на зріст... Хода Карла була твердою, всі його риси — мужніми, він мав міцне здоров'я. Старанно вправлявся у верховій їзді й полював, часто тренував своє тіло плаванням, у якому був настільки вмілим, що не мав собі рівних. Невибагливий до їжі та питва, він був особливо поміркований щодо напоїв, оскільки вельми ненавидів пияцтво в будь-яких проявах... Наділений красномовством, він міг чітко висловити все, що хотів. При цьому... не задовольнявся лише національною мовою, а докладав зусиль до вивчення мов іноземних... Володів латиною настільки, що міг висловлюватись нею, як рідною. Він вивчав мистецтво обчислень і зі старанністю мудреця допитливо вивідував шляхи зірок.... |
На шляху до королівського титулу Хлодвіг жорстоко розправився з іншими франкськими вождями. Про його характер яскраво свідчить випадок із суассонською чашею. Використовуючи документ, поясніть, чому Хлодвіг просто не забрав собі чашу зі спільної здобичі. Як ви думаєте, яке враження справила на його прибічників розправа короля з воїном? Про які процеси у франкському суспільстві це свідчило? Як про подію розповідають ілюстрації? ЄПИСКОП ГРИГОРІЙ ТУРСЬКИЙ ПРО ВИПАДОК ІЗ СУАССОНСЬКОЮ ЧАШЕЮ Одного разу франки забрали в церкві необхідну для відправлення служби чашу надзвичайної краси. Єпископ попросив повернути цю чашу. Король пообіцяв зробити це, якщо посудина дістанеться йому за жеребом при розділі здобичі: «Хоробрі воїни, я прошу віддати мені, крім моєї частки, ще й цю посудину». Усі відповіли: «Славний королю! Усе, що ми тут бачимо — твоє...» ...Лише один запальний воїн підняв сокиру та з голосним вигуком: «Ти одержиш тільки те, що твоє за жеребом!» — опустив її на чашу. Усі були вражені цим вчинком, але король переніс його з терпінням і покірністю. А через рік Хлодвіг наказав усім воїнам, щоб показали... наскільки справно вони утримують свою зброю. Він підійшов і до воїна, який ударив по чаші, і сказав: «Ніхто не тримає зброю в такому стані, як ти...» Вирвавши в нього сокиру, король кинув її на землю. Коли воїн нахилився за сокирою, Хлодвіг підняв свою сокиру й розрубав йому голову, мовивши: «Ось так і ти вчинив з тією чашею в Суассоні».... |
Всесвітня історія розповідає нам про минуле країн і народів з їх неповторними долями, законами і традиціями. Торік ви ознайомилися з першим періодом всесвітньої історії — історією Стародавнього світу. Із занепадом Римської імперії наприкінці V ст. настав новий період — Середні віки, або Середньовіччя (V—XV ст.). Історія Середніх віків — період історії, який тривав від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до початку відкриття європейськими мореплавцями Америки та інших земель наприкінці XV ст. Назва «Середні віки», можливо, здається вам дещо дивною: чому — «середні»? Щоб відповісти на це запитання, звернімося до історії її виникнення. Цю назву започаткували італійські мислителі наприкінці епохи Середньовіччя. Палкі прихильники античності, вони створили культуру Відродження, а період V-XV ст. вважали «темним», часом варварства, війн і руйнування храмів. Тож епоху між античністю та Відродженням і назвали «Середніми віками». Так була закладена негативна оцінка цього періоду. І зараз для деяких людей поняття «Середньовіччя» є синонімом жорстокості й занепаду культури. Проте це вкрай несправедливо, адже війни та лихоліття притаманні кожному історичному періоду. Проте саме в цю епоху в Європі поширилося християнство, а на Аравійському півострові виникла нова світова релігія — іслам. У Середні віки постала більшість європейських держав, відкривалися школи й університети, зводилися величні собори, відбувалися великі наукові відкриття, розвивалися давні цивілізації Індії та Китаю. І до сьогодні Середні віки надихають письменників і художників, митців кінематографу й авторів історичних реконструкцій на відтворення різних граней цієї епохи.... |
Поясніть, чому рух племен і народів IV-VII ст. називається Великим переселенням народів. Пригадайте причини цього явища. Перші століття після Р.Х. стали особливим періодом в історії людства. На великому історичному просторі, що пов'язав Європу, Азію та Африку, відбувалося Велике переселення народів — одне з наймасштабніших і найзагадковіших явищ світової історії. У цей час десятки племен, сотні тисяч людей залишали обжиті місця й вирушали на завоювання нових земель. Хоча Велике переселення народів почалося ще у II-IV ст., проте масштабності воно набуло саме в V ст. Поштовхом до цього стало вторгнення азійських кочовиків — гунів. Очолювані ватажком Аттілою, вони спустошили значну частину Європи. Велике переселення народів — рух племен і народів у IV—VIІ ст., унаслідок якого виникли нові народи та нові держави. Під тиском гунів германське плем'я вестготів вторглося на територію Римської імперії. Услід за вестготами активізувалися й інші варварські племена, насамперед германські (англи, лангобарди, франки, сакси, свеви тощо) та слов'янські. Протягом V ст. германські племена двічі захоплювали Рим. У 476 р. Одоакр, один з воєначальників варварів, скинув останнього римського імператора й відправив символи імператорської влади до Константинополя — на знак того, що імперії на Заході більше не існує. Значно пізніше дослідники визначили цю дату як межу між Стародавньою та Середньовічною історією.... |
На відміну від Європи, у таких країнах Сходу, як Індія, Китай та Японія не можна чітко прослідкувати епоху середніх віків. Коли в Європі відбувалися політичні, соціальні, культурні зміни, пов’язані з падінням Західної Римської імперії та становленням феодалізму, азійські країни розвивалися за власними законами, які сформувались у попередні століття. У всіх державах Сходу суспільство було організоване приблизно однаково: його основу становили громади селян, які сплачували центральній владі визначений податок, але в усьому іншому жили за власними законами. Вони забезпечували стабільність суспільства. Той, хто порушував правила життя в громаді, міг бути покараним. Найгіршим покаранням було вигнання з громади. Держава, крім збору податків, могла залучати селян до масштабних проектів: будівництва каналів, доріг, храмів тощо. Представниками держави на місцях були чиновники. Вони жили з того, що забирали собі частину із зібраних для держави податків. Чим вищою була посада чиновника, тим більші прибутки він мав. 2. Індія Ще зі стародавніх часів індійське суспільство поділялося на чотири великі групи — варни. Їх було чотири: брахмани (жерці), кшатрії (воїни), вайшії (землероби), шудри (слуги). У період, що відповідає європейському Середньовіччю, у межах варн сформувалися численні малі професійні групи. Європейці назвали їх кастами. Так, наприклад, серед брахманів виділилися аптекарі, лікарі, учителі тощо. Серед кшатріїв — воїни, чиновники тощо. Кожна каста мала свої особливі знаки, ритуали, прикраси, правила поведінки. Людина народжувалась і помирала, належачи до певної касти — способів її покинути не існувало. Це було пов’язано з панівною в Індії релігією — індуїзмом. Індійці вірили, що після смерті людська душа народжується у новому тілі. Яким воно буде, залежало від того, наскільки праведною була людина у попередньому житті. Таким чином, з точки зору індійців належність до касти визначалась вищими космічними силами.... |
У XI ст. біля кордонів Візантійської імперії поселилися турки-сельджуки. Вони відвоювали значну частину Малої Азії і заснували на цих землях Румський султанат. Його правитель називався султаном. У XIII ст. монголи, рухаючись на захід, витіснили зі своїх кочовищ різні тюркські племена. Так ці племена опинилися біля кордонів Румського султанату. В обмін на військову допомогу у війнах проти Візантії тюрки отримали від султана право поселитися у його володіннях. Проте вже у 1299 р. один із тюркських вождів — Осман (1258-1324) — оголосив свої володіння незалежними, а себе — султаном. Його піддані почали називатися турками-османами. Так розпочалася історія Османської імперії, яка проіснувала до початку XX ст. За правління Османа його народ перейшов із язичництва до ісламу. Завдяки новій релігії тюрки-османи ознайомилися з ідеями «священної війни» (джихаду). Так розпочалася боротьба турків-османів проти Візантії. Вони досить легко відвойовували у неї нові території. Візантійська імперія на той час не мала сил протистояти новій загрозі. До того ж османи, подібно до арабів, у завойованих землях стягували з населення значно менші податки, ніж за часів імперії.... |
Далеко на схід від Європи, у степах на північ від Китаю, мешкали племена кочовиків-монголів. Європейці часто називали монголів «татарами», за назвою одного з племен, яке підкорили монголи. На початку XIII ст. монгольські племена об’єднав під своєю владою правитель на ім’я Темуджин (1155-1227). Монголи проголосили його Чингісханом — «великим ханом». Чингісхан наказав усе доросле населення поділити на тумени (10 тис. осіб), тисячі, сотні й десятки. Зазвичай десяток відповідав одній монгольській родині. Такий поділ зберігався як у мирний, так і у воєнний час. На чолі кожного загону (десятку, сотні тощо) стояли командири — кращі воїни. Це дозволило Чингісхану створити могутнє військо, яке завоювало буквально пів світу. Спочатку воно захопило Китай, після чого рушило на захід і швидко підкорило всю Центральну Азію та частину Месопотамії, у результаті дійшовши до берегів Каспійського моря. Завоювання продовжили сини та онуки Чингісхана. У 1236-1241 рр. онук Чингісхана Бату (Батий) вперше повів своє сорокатисячне військо у великий похід на захід. У 1237 р. воно вийшло до кордонів Північно-Східної Русі. Монголи розграбували Владимиро-Суздальське князівство, вбили князя та його сім’ю.... |