Завоювання османів занепокоїли Захід. Папа Римський оголосив проти них хрестовий похід. У 1396 р. військо хрестоносців, яке складалося з рицарів Франції, Німеччини, Угорщини, Польщі, Чехії, зустрілося у бою з османами біля міста Никополя (Болгарія) і зазнало нищівної поразки. Так Візантійська імперія опинилася віч-на-віч з османами. Із її колишніх територій залишилися тільки Константинополь з околицями. Всі намагання візантійських імператорів відшукати у Європі союзників виявилися марними.

У 1451 р. османський престол посів 16-річний султан Мехмед II (1444-1481), який продовжив завоювання. Зібравши 200-тисячне військо, він підступив до Константинополя. Щоб перешкодити надходженню підкріплень, султан наказав збудувати флот. Також турки спромоглися створити наймогутнішу в Європі артилерію. Для блокування Босфорської затоки в її найвужчому місці спорудили фортеці, які контролювали прохід.

Облога Константинополя почалася в квітні 1453 р., а вранці 29 травня 1453 р. турецька армія пішла на штурм і за дві години вже увірвалася до міста. На три дні Мехмед II віддав Константинополь на розграбування своєму війську. 60 тис. жителів міста були продані в рабство. Мехмед II в’їхав у собор Святої Софії, наказав збити з нього хрест, установити півмісяць і перетворити цей храм у найбільшу мечеть мусульманського світу.

Османське військо. Фреска XV ст. з монастиря в Молдовиці, Румунія

Штурм Константинополя (сучасна діорама)

Падінням Константинополя завершився цілий період у європейській історії. Останній імператор Візантії Константин XI загинув у вуличних боях. Через більш як сто років Константинополь почали називати по-новому — Стамбулом. Християнська цивілізація втратила один зі своїх центрів. Це мало далекосяжні наслідки, особливо для регіону поширення православної гілки християнства. Єдиною православною країною, яка залишалася незалежною, була Московська держава.

Мехмед II не зупинився на захопленні Константинополя. Воно стало лише початком 30-річних військових походів султана, за які він отримав прізвисько Фатіх — «Завойовник». У 1469 р. турки вторглися в землі Священної Римської імперії, а 1477 р. вступили у володіння венеціанців. Кримське ханство стало васалом Османської імперії у 1475 р.

Свого найбільшого розквіту Османська імперія досягла дещо пізніше — у XVI ст.

• Які держави і землі підкорили османи до кінця XIV ст.?
• Хто був засновником Османської імперії?

2. Культура та суспільство Османської імперії

Османська імперія виникла завдяки стрімким завоюванням турків-османів. Османи були кочовиками, і навіть осівши на нових землях, вони продовжували зберігати старі традиції. Османи були перш за все кінними воїнами. Таких кінних воїнів називали сипахами. Кожен сипах отримував від держави у користування земельний наділ (уся земля в імперії була державною) — тімар, з якого мав жити і забезпечувати себе військовим спорядженням.

Кольчуга та шолом сипаха, XV ст.

Яничар. Малюнок кінця XV ст.

Провінції (на початку XVI ст. їх було 16) поділялися на округи. Їхні правителі здійснювали як цивільні, так і військові функції: очолювали ополчення сипахів.

Така система управління імперією виявилася оптимальною на час, коли її територія зростала і землі було багато. Помірні податки із селян компенсувалися великою воєнною здобиччю, за рахунок якої утримувалось військо та державний апарат. Його верхівкою був диван — рада вищих чиновників при султані.

На території Османської імперії проживало багато різних народів, які сповідували різні релігії. Османи займалися виключно військовою справою. Державним службовцем могла стати людина будь-якого етнічного походження, але вона обов’язково мала прийняти іслам. Торгівлею та ремеслом займалися майже виключно греки, вірмени та євреї. Християнське населення було переважно землеробським.

Немусульманське населення імперії мало сплачувати податок людьми: у визначений час встановлену кількість хлопців та дівчат забирали до столиці імперії. При дворі султана вони проходили навчання і відбір: частина хлопців ставала придворними службовцями (чиновниками) або зараховувалася до елітного пішого війська — яничар. Яничар повністю утримувала держава, але їм було заборонено одружуватися та мати власне господарство. Дівчат віддавали до султанського гарему, видавали заміж за придворних службовців або залишали служницями у палаці.

Султанський палац, збудований за Мехмеда II, називався Топкапи. Він був серцем всієї величезної імперії. Тут перебували султан з Диваном та гаремом, численні чиновники. Сюди приїздили іноземні посли та прагнули потрапити митці й учені.

Будівлі, що входять до комплексу султанського палацу Топкапи (сучасний вигляд)

• Як в Османській імперії називалась рада вищих чиновників при султані?

Висновки