§ 4. Повсякденне життя населення Західної Європи

1. Житло й хатнє начиння

В епоху раннього Нового часу почали будувати більше житла, передусім у містах. Залежно від природно-географічних умов і місцевих традицій будинки зводили з дерева чи каменю. У Середземномор’ї, де майже вирубали ліси, основним будівельним матеріалом стали цегла й камінь. Натомість на півночі Європи, зокрема в країнах Скандинавії, Англії, у лісистих районах Франції та Німеччини, переважало дерев’яне будівництво. Щоб уберегти будинки від пожежі, їх часто зводили на дерев’яному каркасі з глиняним наповненням. Проте й у цих країнах у будівництві дедалі активніше почали застосовувати камінь і цеглу.

Дахи вкривали переважно черепицею та ґонтом (покрівельний матеріал із дощечок). Щоправда, траплялися хати, укриті соломою, особливо в селах. Земля в місті коштувала дорого, тому будинки зводили в кілька поверхів. Бідні люди жили в тісноті, а будинки заможних городян, приватні палаци мали багато просторих приміщень. Прикладом нечуваних пишнот першої половини XVI ст. може слугувати маєток родини відомих купців і банкірів Фуггерів в Аугсбурзі.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Потрібно зазначити, що на початку XVI ст. під Аугсбургом для службовців банкірів Фуггерів було збудовано поселення Фуггерай. Воно складалося з 52 типових двоповерхових будинків. Поселення Фуггерай — перше соціальне поселення у світі. Вартість невеликої квартири на рік становила один рейнський гульден і три молитви на день за родину Фуггерів і засновника поселення. Концепція поселення донині вважається найкращою. Тепер це частина Аугсбурга — вулиця Фуггерай.

Вулиця Фуггерай в Аугсбурзі — частина селища, збудованого Фуггерами на початку XVI ст. для службовців. Сучасне фото

• Доведіть, що банкіри Фуггери піклувалися про добробут своїх підлеглих.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XVI ст. Уривок з дорожнього щоденника Ганса фон Швейніхена «Визначні й пам’ятні місця» з описом особняка Фуггерів в Аугсбурзі (...) Пан Фуггер запросив якось у гості його світлість князя (ідеться про одного з князів Лігніц) разом з одним паном з Шенберга...

Обід було подано в залі, з-поміж прикрас якої передусім впадало в око золото. Підлога була мармурова й така ковзка, що по ній доводилося ходити, наче по льоду. Через усю залу простирався стіл з напоями, заставлений позолоченими глеками з великими чудовими венеційськими келихами, вартість яких, як подейкували, набагато вища за тонну золота. Я чекав його світлість князя біля столу. У цей час пан Фуггер передав через мене для його світлості князя вітальний келих у формі корабля, мистецьки виконаного з чудового венеційського кришталю. Коли я взяв цей бокал і пішов через залу, то, позаяк був у нових черевиках, посковзнувся і впав на спину посеред зали, виливши вино собі на шию... Чудовий корабель розбився на друзки. ...Усі довго сміялися; однак згодом я довідався, що пан Фуггер казав, ніби заплатив за цей корабель 100 гульденів.

Пан Фуггер повів його світлість князя по всьому дому — настільки величезному, що німецький імператор підчас імперського сейму знайшов там притулок з усім своїм двором. Між іншим, Фуггер привів князя до однієї вежі. Там він показав його світлості скарби, серед яких були ланцюги, регалії, коштовне каміння, рідкісні монети й зливки золота розміром з голову — скарби, вартість яких, за його словами, перевищує мільйон золотих. Потім відчинив скриню, дощенту набиту тільки дукатами й кронами. Він сказав, що там їх на 200 тисяч гульденів... Після цього повів князя до іншої вежі, що була до половини наповнена талерами... У такий спосіб він виявив велику шану до його світлості князя й разом з тим показав своє багатстві) та силу. (...)

• Які деталі інтер’єру свідчать, що це будинок багатого банкіра?

• Поміркуйте, чому Фуггер демонстрував скарби князю.

Ф. Беккер. Імператор Карл V відвідує Фуггера. 1866 р.

• Розгляньте ілюстрацію та поміркуйте, як імператор Карл V ставився до Фуггера.

Сільські будинки були простіші й не такі вишукані, як міські. Навіть у заможніших селян дім складався з одного житлового приміщення, що водночас виконувало роль світлиці, спальні й кухні. Приміщення для худоби й різних господарських потреб знаходилися переважно під одним дахом із житловим.

Меблі, як і раніше, розставляли вздовж стін. Головним предметом інтер’єру було ліжко. У будинках заможних людей ліжка були високими, вишуканими. Їх прикрашали скульптурою, різьбленням, над головою розміщували живописні полотна, зокрема образ Богородиці. Таке ліжко мало балдахін або шторки. Важливим елементом інтер’єру була скриня. Часто вона використовувалася не тільки для зберігання речей, а й для сидіння. Традиційно в скрині зберігався посаг нареченої. Шаф для одягу ще не було. Столи й стільці оздоблювали вишуканим декором.

На особливу увагу заслуговують кабінети та бібліотеки. Якщо бібліотеки були публічним місцем, де збиралася еліта, проводилися наукові диспути чи поетичні вечори, то кабінети призначалися для усамітнення й індивідуальної роботи. Невеликі кабінети називали студіоло. Уже наприкінці XV ст. в приватних будинках з’являються стелажі й етажерки для книжок.

Обстановка в селянському будинку й надалі залишалася дуже бідною й задовольняла тільки найскромніші вимоги. Меблі були грубими й важкими. Як правило, їх виготовляв сам господар звичайними теслярськими інструментами. Матеріалом слугували необроблені дошки, частіше — грубі бруски, а подеколи — цільне дерево, з якого виготовляли скрині. Недоліки селянських меблів намагалися приховати за допомогою різьблення або традиційного розпису по дереву.

2. Комфорт і санітарія

Міська забудова в Європі й надалі мала хаотичний характер, тому міста були подібні до нагромаджень будинків і прибудов. Міські вулички були вузькими, звивистими, темними й часто вели в глухий кут. Це призводило до пожеж чи інших лих. Тоді старі квартали зносили, і влада мала змогу розширити місце для подальшої забудови.

Види виробництва, пов’язані з брудними чи шкідливими відходами, ринки, бійні, кузні, фарбувальні майстерні тощо розташовували на околиці міста. На центральних вулицях і площах забороняли їздити на возах і торгувати окремими видами товарів. У деяких містах організовували перші громадські сади й парки. Вони не тільки прикрашали їх, а й оздоровлювали жителів.

Однак така ситуація була швидше винятком із правил. Майже всюди в Європі міста залишалися брудними. Вимощені вулиці траплялися дуже рідко, а водогін був у небагатьох містах. Воду набирали в річках, криницях і фонтанах, де могли бути мертві кішки, собаки та пацюки. Не було й каналізації. Відходи й нечистоти іноді виливали просто на голови перехожих.

Незважаючи на заборону влади, городяни продовжували утримувати в місті худобу. Нерідко на вулицях міста можна було побачити свиней.

Однак саме в цей час заможні городяни почали більше дбати про комфорт у своїх оселях. Якщо раніше підлога на першому поверсі була глиняною, то тепер її покривали кам’яними або керамічними плитами, а на другому поверсі — дошками. У будинках дуже багатих людей викладали паркет. В епоху Відродження набув поширення звичай устеляти підлогу першого поверху духмяними квітами влітку й сіном узимку.

Прикрашали також стіни, зокрема їх розмальовували за античними зразками. Ще в XV ст. з’явилися шпалери з тканини — оксамиту, шовку, атласу, навіть шкіри, подеколи з позолотою. Однак справжньою сенсацією стала поява паперових шпалер.

Зал у будинку Е. Роттердамського. м. Брюссель (Нидерланды). Сучасне фото

• Якими меблями користувалися в ранній Новий час?

Гобелен «Галерея». м. Антверпен (Бельгия). 1640 р.

• Поміркуйте, хто міг прикрашати свій дім гобеленом.

Тоді ж увійшли в моду й гобелени, на яких зображали сюжети з античної та біблійної міфології чи історії, іноді — сцени з життя селян і сеньйорів. Комфорт створювали також дзеркала, годинники, свічники, канделябри, декоративні вази тощо.

Аж до XVII ст. двері в будинках були вузькі. Вони відчинялися назовні й крізь них могла пройти тільки одна людина. Вікна й надалі залишалися невеликими й мали багато дерев’яних поперечок. У віконні шибки зазвичай вставляли тканину, проолієний папір, гіпсові пластини тощо, а з другої половини XVI ст. — скло. Джерелом освітлення залишалися факели, металеві чи глиняні плошки, свічки, вогонь від каміна.

Ні водогону, ні каналізації в будинках не було. Господарі обтирали обличчя й руки вологим рушником. У лазні, які поширилися в Європі ще з XIII ст., ходили дедалі рідше. Це пояснювалося як небезпекою інфекційних захворювань, так і критикою церкви, яка вважала, що масові відвідини лазні суперечать християнській моралі. Удома милися в діжках, цеберках і тазах переважно на кухні. За таких умов білизною користувалися дуже рідко. Навіть у будинках багатих жителів було багато клопів, бліх і вошей.

Утім, у XVI ст. в окремих будинках з’являються ванні кімнати. Туалетів тривалий час не було навіть у королівських палацах. І тільки наприкінці XVI ст. в Англії винайшли туалет із зливною системою. Але ще майже півтора століття його широке запровадження у Франції сприймалося вороже.

Отже, зручні й гігієнічні умови проживання впроваджувались у Європі дуже повільно.

3. Зміни в харчуванні

У ранній Новий час, порівняно з пізнім Середньовіччям, раціон харчування суттєво не змінився, хоча внаслідок великих географічних відкриттів у ньому з’явилися нові страви. Харчування знаті й простолюду, селян і городян суттєво відрізнялося.

Я. Стен. Пекар. 1658 р.

Їжа була досить одноманітною. Із зернових культур найчастіше споживали пшеницю, жито, просо, овес, ячмінь, згодом — гречку і кукурудзу. З них випікали хліб і коржі, готували супи й каші.

Хліб бідняків відрізнявся від хліба багатіїв. Заможні люди їли пшеничний хліб із просіяного борошна. Щоб він був м’яким і пишним, його замішували на дріжджах.

Селяни ж задовольнялися житнім хлібом із борошна грубого помолу. У нього додавали також рисове борошно, а в голодні роки жолуді й коріння.

Важливим доповненням до зернових були бобові: боби, горох і сочевиця. З гороху навіть випікали хліб. Перелік овочів і фруктів, які вирощували європейці, практично не змінився. Однак з арабських країн до європейців завозили апельсини й лимони, з Єгипту — мигдаль, зі Сходу — абрикоси, з Америки — дині, кабачки, мексиканський огірок, солодку картоплю (батат), квасолю, томати, перець, какао, картоплю.

Рослинну їжу урізноманітнювали рибою. Найчастіше споживали оселедця, тріску, тунця й сардину. У Чехії, наприклад, у ставках розводили коропів. Багаті люді могли придбати заокеанську рибу. Риба була одним з основних продуктів харчування під час посту, тому міська влада, керівництво шкіл і шпиталів задовго до Великого посту робили значні запаси різних видів риби, яку засолювали, коптили, в’ялили тощо. Крім того, люди постували в середу, п’ятницю й суботу. Загалом, приблизно 150 днів на рік були «пісними».

Їли також і м’ясо, у Центральній і Східній Європі — більше яловичину чи свинину, а в Англії, Іспанії, Франції та Італії — баранину. Любили страви з дичини, домашньої птиці, навіть голубів. Городяни споживали м’яса більше, ніж селяни.

У ранній Новий час значно зросло споживання цукру, який виробляли в заморських колоніях. Цукрові заводи споруджували також у європейських містах.

З другої половини XVI ст. в Європі стають популярними гарячий шоколад, кава та чай.

Уважалося, що шоколад наділений лікувальними властивостями, є засобом проти дизентерії, холери, ревматизму та безсоння тощо.

А. Караччі. Бобова юшка. 1580-і роки

• Пригадайте, яким столовим посудом користувалися в добу Середньовіччя.

У бідній селянській родині королівською їжею вважалися шматок сала або сиру з хлібом і цибулиною. Зате на свята чи весілля родина різала останню худобину й виносила з комори все до останнього шматочка, аби потім у голодні дні було про що з приємністю згадувати.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

Початок XVI ст. З книжки Йоганна Бемуса «Звичаї харчування в Німеччині»

(...) У той час, коли знать споживає дорогу їжу, бюргери живуть помірковано. Ті, хто працюють, харчуються чотири рази на день, непрацюючі — тільки двічі. Трішки хліба, вівсяна каша або відварені боби — їжа селян, а вода чи сироватка — їхнє питво. Саксонці печуть білий хліб, п’ють пиво, їхня їжа важка й недолуга... Вестфальці споживають чорний хліб, п’ють пиво. (...)

• Чим, на вашу думку, відрізняється тогочасне харчування населення від сучасного?

В епоху раннього Нового часу дедалі більшого значення набуває не так їжа, як сервірування столу, порядок подання страв, спілкування, манери тощо. Тобто поступово формуються правила поведінки за столом.

Столовий посуд поповнився новими предметами й став вишукані тим. Тарілки, миски, келихи почали робити металічними: для королів і знаті — зі срібла, позолоченого срібла, а подеколи й із золота. З XVI ст. зростає попит на олов’яний посуд, який навчилися обробляти й прикрашати не гірше, ніж золотий чи срібний. Збільшилася кількість фаянсового, а також різнокольорового скляного посуду. Декорували посуд емаллю, металом і навіть кришталем.

Почесне місце на столах займали спеціальні підставки для різних страв — триніжки, а також салатниці, сільниці та цукерниці. Цікаво, що їх також оздоблювали дорогоцінними металами, коштовним камінням, кришталем, склом, фаянсом тощо. Столи прикрашали різноманітними невеликими скульптурами.

Із столових приборів найважливішими були ложка й ніж. Великим ножем нарізали м’ясо на загальних тацях. З них кожен брав шматок для себе — власним ножем або руками. У XVI ст. європейці поступово починають використовувати виделки. Існували країни, де стало звичкою користування індивідуальним посудом. Наприкінці XVI ст. у Швейцарії навіть у шинку кожний відвідувач мав свої ложку, ніж, тарілку й келих. Простолюд і надалі користувався дерев’яним і глиняним посудом.

4. Одяг і мода

На початку XVI ст. суттєво змінився одяг. Покращання якості життя, зростання добробуту непривілейованих верств населення сприяли пожвавленню інтересу до моди.

Одяг чоловіків і жінок складався з нижнього та верхнього вбрання, плаща, головного убору, взуття. Спідньої білизни ще не було, її певною мірою замінювали сорочки, яких навіть у гардеробі знаті було небагато. Спали роздягненими. Звичай одягати нічну сорочку поширився тільки в XVII ст. в середовищі заможних родин. Наприкінці XVI ст. жінки почали носити панталони й інші види спідньої білизни. Чоловіки спідню білизну одягли значно пізніше.

Д. Веласкес. Портрет іспанського короля Філіппа IV. 1631-1632 рр.

Основою нижнього одягу була сорочка найрізноманітніших фасонів. Бідняки шили її з грубої тканини, а забезпечені люди — з льону, шовку, тонкої шерсті. Сорочки закривали шию, могли бути розшиті золотом, бісером і перлами.

Змінився й верхній чоловічий одяг: серед багатіїв увійшов у моду чорний сукняний костюм, який запровадили іспанці. Поширилася підкреслено аристократична іспанська мода — строгий, немов накрохмалений, одяг: камзол, що тісно облягає стан; штани з пуфами; короткий плащ-накидка; комір, обрамлений жабо; черевики з розрізами та головний убір з вузькими крисами чи берет.

Усі чоловіки носили камзол, що застібався або зашнуровувався. На грудях і рукавах камзол прошивали ватою, плечі викладали ватними валиками. За допомогою вати «нарощували» живіт. Уважалося, що це надає чоловікам поважності. Щоправда, любителі покепкувати прозвали цю деталь камзола «гусячим черевом». Краї камзола обшивали хутром. Монархи використовували для цього хутро горностая чи соболя, дворяни — куниці, бюргери — лисиці, а селяни — кіз або баранів. Поверх камзола накидали плащ, що сягав до колін. Довгі плащі носили тільки лікарі та вчені.

Жіночий одяг був подібний до чоловічого. Верхня частина сукні була закритою й завершувалася, як і чоловічий камзол, прямим коміром, але рукави були не такими пишними, на зап’ясті вони звужувалися. Колір суконь був, як правило, білим, чорним, сірим, бузковим і малиновим. Широченні спідниці натягували на жорсткий каркас без жодної складки. На ноги взували спеціальні дерев’яні котурни. До вечора від такого одягу та взуття боліло все тіло, а надто ноги. Припускають, що таку моду ввели представники духовенства — непримиренні вороги танців і розваг.

У середині XVI ст. стали модними брижі — високі коміри, що сягали аж до підборіддя, вух і потилиці. Зазвичай брижі робили з дорогого тонкого полотна, якому надавали красивої форми, викладаючи складки за допомогою спеціальних щипців і вшитих усередину дротиків. Незважаючи на певний дискомфорт, від цього модного винаходу були в захваті як чоловіки, так і жінки. Згодом брижі почали декорувати, а їхні краї вирізати зубчиками.

Д. Веласкес. Портрет дружини Філіппа IV, королеви Анни Марії. 1652-1653 рр.

• Визначте складові «іспанської моди».

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1530 р. Зі звіту про в’їзд французької королеви Елеонори в Бордо

(...) Королева була вдягнена за іспанською модою. Її голову прикрашала діадема із золотих метеликів. На плечі спускалося волосся, перевите стрічками; крім того, на ній був малиновий оксамитовий чепчик, розшитий коштовним камінням і прикрашений білим пером. Сукня її також була малинова, оксамитова, підбита білою тафтою, з якої були зроблені й маленькі буфи (пишні складки) на рукавах. Рукави прикрашала золота й срібна вишивка. Нижня спідниця в королеви була з білого атласу, також прикрашена сріблом і коштовним камінням. (...)

З-поміж прикрас особливо цінувалися масивні нагрудні золоті ланцюги, які носили не тільки чоловіки, а й жінки. Обов’язковими аксесуарами стали віяло, рукавички й ароматизована хустинка. З головних уборів перевагу надавали беретам. Однак жінки полюбляли ходити простоволосими й прикрашати зачіски квітами, віночками, діадемами, сіточками тощо. У моді було й накладне волосся. Ідеалом краси вважали блондинок із високим чолом.

Чоловіки мали довге волосся, яке інколи заплітали в косу, що звисала з одного плеча. Згодом цю зачіску замінила інша — «колба», тобто гладенько зачесане й рівно підстрижене волосся. З утвердженням іспанської моди чоловіки почали відпускати гостру борідку й закручувати вуса. Згодом форма бороди стала пишнішою.

Селяни запозичували елементи одягу в городян. Однак буденний одяг селянина й надалі був із грубої тканини, виготовленої переважно в домашніх умовах. Саме селянське вбрання згодом було взято за основу національного костюма.

5. Дозвілля

Кожний із суспільних станів по-своєму проводив дозвілля. Особливо різноманітним було життя при дворах правителів. Сформувався своєрідний стиль, який поширився далеко за межі вузького кола наближених до правителя осіб. Феодальні усобиці поступилися місцем дуелям і безконечним інтригам у гонитві за королівськими милостями. Улюбленими розвагами знаті були полювання, гра в гольф і неквапливі прогулянки в добре впорядкованих парках.

У придворному суспільстві раннього Нового часу помітну роль відігравали жінки. Статус жінки при дворі означав дуже багато, нерідко від нього залежало й становище чоловіка в суспільстві. Придворне життя потребувало вишуканих манер. Саме тому надзвичайно популярними стали книжки про етикет. Природність поступилася місцем витонченості.

Світські дами змагалися між собою, приймаючи впливових гостей. Вони прагнули вразити їх вишуканою їжею, танцями, співами, музикою й театралізованими сценами. Поступово стали модними балет і музичні вистави, провісники опери. Знать і багаті городяни відкривали мистецькі салони.

Я. В. ван Делфт. Служниця з глечиком молока. Приблизно 1658-1660 рр.

• Чим займалися жінки? Порівняйте їхній рід занять із чоловіками.

Веселощі й свята, передусім релігійні, прикрашали одноманітне й суворе повсякденне життя селян. Особливо урочисто відзначалися день святого покровителя сільської церкви, завершення жнив.

З епохи Середньовіччя в ранній Новий час перейшли й різноманітні ігри. Серед них чи не найпопулярнішою була гра з м’ячем. Узимку люд розважався катанням на санках, лижах і ковзанах.

Для людей різних станів стало звичним проводити час за столом у дружньому товаристві. У таверні, корчмі чи заїжджому дворі можна було приємно відпочити, поспілкуватися з друзями, дізнатися новини, зіграти в карти чи кості, випити й поїсти. Такі форми спілкування свідчили про більшу відкритість європейців.

Г. Аверкамп. Сцена на льоду. 1610 р.

• Пригадайте, як розважалися знатні чоловіки. Чим займалися світські дами?

Студіоло, іспанська мода, брижі.

1. Які будинки споруджували в містах?

2. Які нові меблі з’явились у ранній Новий час?

3. Як захоплення модою вплинуло на розвиток промисловості?

4. Які зміни в харчуванні відбулися в Новий час?

5. Що нового (посуд, страви) з’явилося в XV-XVI ст. порівняно з епохою Середньовіччя?

6. Як змінилося хатнє начиння в ранній Новий час?

Працюємо в парах

7. Уявіть, що ви повернулися з подорожі в Америку (Індію). Складіть меню урочистого обіду так, щоб гості не лише були здивовані, а й зрозуміли, де ви були.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно