§ 5. Народження нової культури

Пригадайте

1. Які нові явища спостерігаються в культурному житті середньовіччя?

2. Уважно прочитайте вислів швейцарського історика Я. Буркхарта: «...Найголовніша її [тобто культури Відродження] заслуга в тому, що вона вперше розкриває внутрішній світ людини й закликає її до нового життя».

Що нового спостерігається в культурі Відродження? Хто став центральною постаттю культури Відродження?

3. Які людські цінності звеличували італійські гуманісти?

1. Гуманізм

Епоха Середньовіччя в Європі змінилася епохою Відродження, або Ренесанс. Його основою став гуманізм. Уперше термін «гуманізм» з’явився в працях римського мислителя й політичного діяча Цицерона, який називав гуманізмом вищий культурний і моральний розвиток людських здібностей.

Наприкінці XV ст. гуманістами стали називати культурних діячів, які спрямовували свої інтереси на вивчення всього, що пов’язане з людиною та її духовним світом. З’явився новий комплекс гуманітарних наук — studia humanitatis. Крім граматики й риторики, які традиційно вивчали в середньовічній системі освіти, він увібрав і нові дисципліни — історію, етику, філо-

Відродження (фр. Renaissance, від латин. re — знову й nasci — народжуватися) — епоха розвитку європейської культури, для якої характерне відродження інтересу до людини, повернення до ідеалів античності, гуманізму.

Гуманізм (від латин. humanus — людський, людяний) — рух епохи Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, чуттєві радощі та вільний вияв її прагнень і бажань.

Софію, поетичну майстерність, педагогіку. Цими сферами знань і стали професійно займатися гуманісти. До них належали поети й філософи, філологи й історики, світські особи й діячі церкви. Велику увагу гуманісти приділяли також досконалому вивченню латини й давньогрецької мови.

Гуманісти оспівували велич і високе призначення людини у світі, її право на свободу, щастя, усебічний розвиток і прояв своїх творчих здібностей. На їхню думку, гідність людини визначається не багатством і знатністю походження, а гуманістичною «ученістю». До середини XVI ст. вищі державні посади в багатьох італійських містах обіймали гуманісти, бо їхні мешканці та правителі вважали, що лише завдяки гуманістичним знанням і духовній близькості з античністю можна стати справжнім державцем.

2. Міґель де Сервантес

У XVI — на початку XVII ст. інтенсивно розвивається художня література. Цей процес проходив паралельно із завершенням формування національних літературних мов, що збагачувалися скарбами фольклору. Мертва латина, якою користувалися переважно у вузьких колах, поступається місцем живій національній мові, зрозумілій усім верствам населення. Нею створюються чудові літературні твори. Художня література раннього Нового часу оспівувала людину, її розум, зовнішню та внутрішню красу, високі й шляхетні порухи душі.

Усесвітньої слави в царині літератури зажив Міґель де Сервантес (1547—1616). Він походив із родини збіднілого іспанського дворянина. Замолоду М. де Сервантес здобув ґрунтовну гуманітарну освіту. Потім поступив на службу до папського посла в Іспанії, з яким поїхав до Італії. Тут він став солдатом іспанської армії, брав участь у битві при Лепанто, був тяжко поранений, унаслідок чого отримав параліч лівої руки. П’ять років М. де Сервантес перебував у полоні в алжирських корсарів, а повернувшись до Іспанії, був змушений постійно підробляти через матеріальну скруту. Найкращі свої твори написав в останні роки життя. Серед них європейське, а згодом і світове визнання здобув роман «Дон Кіхот» (1605-1615), який по праву вважають енциклопедією тогочасного життя. У романі автор описав усі верстви іспанського суспільства: дворян і селян, солдатів і купців, студентів і волоцюг.

Головний герой Дон Кіхот є втіленням гуманістичних устремлінь автора. Збіднілий дворянин хоче списом і мечем обороняти знедолених. Він б’ється з вітряками, нападає на отару овець, приймаючи її за ворожу армію. Та чомусь його благородні наміри створюють безліч проблем усім, кого він захищає.

Герой М. де Сервантеса мріє про золотий вік, коли людям знову знадобляться послуги справжніх лицарів, чесних і високоморальних. На цьому тлі письменник змальовує нечувані багатства й уражаючу бідність своїх сучасників, свавілля чиновництва й невігластво духовенства.

X. де Хаурегун. Міґель де Сервантес. 1600 р.

Пам’ятник М. де Сервантесу та його героям. м. Мадрид (Іспанія). Фрагмент. Сучасне фото

Вірним слугою Дон Кіхота є його зброєносець — простий селянин Санчо Панса. Під впливом свого господаря Санчо з простакуватого й неотесаного селянина перетворюється на стійку, порядну й безкорисливу людину. Ці якості яскраво виявляються тоді, коли на бажання герцога він стає тимчасовим губернатором острова. Чудово обізнаний із проблемами простолюду, Санчо править островом краще за герцога, виявляючи мудрість і витримку. Отже, роман, який замислювався як звичайна пародія на лицарські романи, вийшов далеко за межі цього задуму, чим і здобув велику популярність.

3. Еразм Роттердамський

Наприкінці XV ст. гуманізм у Німеччині завершив своє становлення й увійшов у період короткого, але бурхливого розквіту. Його основні центри були зосереджені передусім у південних містах Німеччини: Нюрнберзі, Аугсбурзі, Страсбурзі, Гейдельберзі, Тюбінгені. Один з основних осередків гуманізму знаходився в Кельні — церковній столиці Німеччини.

Ідеологія німецького гуманізму розвивалася в рамках критики католицької церкви. Німецькі гуманісти всіляко прагнули примирити християнство з досягненнями античності й для цього зверталися до Біблії, читаючи її в оригіналі староєврейською та давньогрецькою мовами.

З німецьким гуманізмом був тісно пов’язаний один із найосвіченіших і найбільш обдарованих діячів доби Відродження на півночі Європи — Еразм Роттердамський (1469-1536). Цього визначного гуманіста шанували в усій Європі. Він народився в Голландії, жив у Німеччині, Швейцарії, Англії, Франції, Італії, але справжньою його «батьківщиною» стала «республіка вчених» — товариство освічених людей.

Найвідомішим твором Е. Роттердамського є безсмертна сатира «Похвала глупоті». Тут автор гостро критикує духовенство, показує переродження служителів церкви на зажерливих і користолюбних людей. Еразм Роттердамський пропонує очистити християнство від ченців-неуків і висуває ідею створення «освіченої церкви». Він також критикує феодалів, які використовували церкву задля власного збагачення.

Г. Гольбейн Молодити. Еразм Роттердамський. 1523 р.

Цю болючу тему гуманіст розвиває й у праці «Скарга миру». У ній автор відкрито звинувачує владу королів, які задля власного збагачення бездумно організовують жахливі кровопролитні війни. Найбільше митця обурює те, що допомагає їм у цьому католицьке духовенство. Тому Е. Роттердамський звертається до звичайних людей із закликом об’єднатися проти паліїв війни.

Тривалий час Е. Роттердамський посідав провідне місце в європейському науково-літературному світі. З його думкою рахувалися передові діячі того часу.

4. Політичні теорії

Нові погляди на суспільство й державу зародилися в Італії. їхнім виразником був італійський політичний мислитель, дипломат та історик епохи Відродження Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Він народився у Флоренції, здобув блискучу освіту й понад десять років працював у канцелярії Флорентійської республіки. Після відновлення в 1512 р. у Флоренції влади Медічі його було відсторонено від державних справ, і тривалий час Н. Макіавеллі був у вигнанні.

Потрясіння, яке він пережив після звільнення й падіння Флорентійської республіки, змусило його взятися за перо. Учений уважав політику мистецтвом, яке не залежить від моралі й релігії, особливо коли йдеться про засоби, а не мету. Він дійшов висновку, що правителі не зобов’язані сповідувати ті самі моральні принципи, що й пересічні люди. Результатом його роздумів стала книжка «Державець» (1513). Запропоновані Н. Макіавеллі принципи боротьби за владу давали змогу використовувати будь-які засоби. «Мета виправдовує засоби» — ось провідна думка твору. Звідси походить термін «макіавеллізм», тобто політика, яка нехтує нормами моралі.

Ідеальною формою державного ладу Н. Макіавеллі вважав республіку. Ці переконання відображені в праці «Історія Флоренції» (1525), яка принесла йому славу історика. У творі він намагається простежити закономірності життя суспільства, пише про вплив клімату на моральність і характер людей, прагне виявити причини зміни форм державного устрою тощо. Учений стверджує, що ґрунтовне вивчення минулого може допомогти передбачити майбутнє.

Головною заслугою Н. Макіавеллі є створення ним світського вчення про державу. Він започаткував основи політичної теорії, що ґрунтуються на раціональному осмисленні дійсності та конкретному державному досвіді.

С. ді Тіто. Нікколо Макіавеллі. XVI ст.

Відродження, гуманізм, макіавеллізм; Міґельде Сервантес, Еразм Роттердамський, Нікколо Макіавеллі.

1. Як ви розумієте поняття «гуманізм»? Чи різниться сучасне трактування поняття «гуманізм» з його інтерпретацією в добу Відродження?

2. Як ви вважаєте, чи актуальні праці Е. Роттердамського нині?

3. Чому такий жанр, як лицарський роман, зразком якого є «Дон Кіхот», припинив своє існування в сучасній літературі?

4. Чи погоджуєтеся ви з тезою Н. Макіавеллі «мета виправдовує засоби»? До чого може призвести її сліпе наслідування?

5. Поміркуйте, якими рисами має бути наділена всебічно розвинена людина епохи Відродження.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно