§ 12. Становлення абсолютної монархії у Франції в XVI ст.

Пригадайте

1. Що таке Реформація?

2. Як боровся католицький Рим проти Реформації?

1. Зміни в суспільстві. Франциск І

Наприкінці XV ст. завершилося територіальне об’єднання французьких земель. Франція стала найбільшою європейською державою з населенням майже 15 млн осіб. До середини XVIII ст. воно зросло ще на 3 млн. Об’єднання Франції стало передумовою для її подальшого економічного розвитку й політичного утвердження.

Важливу роль в економіці країни й надалі відігравало сільське господарство. Земля залишалась у власності феодалів. Типовим представником французького села був вільний селянин. Він мав у своєму розпорядженні земельну ділянку, за користування якою сплачував сеньйорові грошову ренту.

Промисловий розвиток Франції характеризувався не тільки появою нових, а й збереженням традиційних форм організації виробництва. У ткацькому виробництві набула поширення розсіяна мануфактура. За підтримки королівської влади в Парижі й інших великих містах виникали централізовані мануфактури, переважно в таких нових галузях виробництва, як виготовлення шовку, предметів розкоші, книгодрукування.

Важливою верствою французького суспільства XVI ст. було бюргерство, до якого належали повноправні городяни, купці, цехові майстри, лихварі, власники мануфактур, а також інтелігенція — викладачі шкіл та університетів, правники й лікарі. Поступово бюргерство втратило свої привілеї. У містах, насамперед у великих економічних центрах, зароджується буржуазія.

ФРАНЦІЯ В XVI - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

З колишніх самостійних ремісників, збіднілих дрібних цехових майстрів, підмайстрів та учнів, які опустилися до рівня найманих робітників, а також слуг, жебраків і волоцюг сформувався міський плебс.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

У середині XVI ст. в столиці Французького королівства, Парижі, проживало майже 300 тис. осіб. Пікантності місту надавала чимала кількість волоцюг і злодюжок, які мали своїх ватажків, власні закони й розмовляли тільки їм зрозумілим жаргоном. Час від часу банди злодіїв пробиралися навіть у Лувр, тому придворні не почувалися безпечно в королівському палаці. Що ж до короля та його родини, то вони змушені були спати на величезних ліжках під балдахінами, довкола яких цілу ніч чергували десятки вартових.

Двічі на тиждень до столиці привозили велику кількість м’яса. Згідно з документом, датованим 1599 р., місто щоденно споживало приблизно 200 биків, 2 тис. овець, 70 тис. курей і голубів.

У столиці Французького королівства любили розважатися. У Парижі було майже 1800 тенісних кортів.

Упродовж першої половини XVI ст. у Франції утверджується абсолютна монархія, яку закладено ще в період усевладдя Людовіка XI (1461-1483) з династії Валуа. Утвердження французького абсолютизму пов’язане з правлінням Франциска I (1515-1547). Король мав необмежену владу. Головним органом державного управління стала Королівська рада з кількох осіб, наближених до короля. Генеральні штати за роки правління Франциска І не збиралися жодного разу, що було яскравим свідченням посилення його влади. Усі королівські укази завершувалися висловом: «Бо така наша воля».

Важливу політичну роль у часи абсолютизму відігравав королівський двір. У середині XVI ст. на службі при дворі французького короля перебувало майже 1500 представників знатних родин. Вони належали до вищої верстви дворянства — придворної аристократії.

Більшість дворянства проживала в провінціях. Це було середнє й дрібне дворянство, яке у Франції мало назву дворянство шпаги й жило із селянського цензу — плати за користування землею. Однак ці дворяни часто бідніли й охоче йшли на державну службу.

Особливістю французького абсолютизму було те, що збільшився бюрократичний апарат. На початку XVI ст. у Франції налічувалося майже 8 тис. королівських чиновників, а в середині XVII ст. їхня кількість зросла до 20 тис. Верхівка чиновництва купувала дворянські титули й землі, після чого перетворювалася на дворянство мантії.

Опорою абсолютизму була також постійна армія, укомплектована з найманців, і духовенство. У 1516 р. Франциск І уклав у Болоньї конкордат (договір) із Папою Римським Левом X. За умовами цього договору, король міг призначати своїх ставлеників на церковні посади з подальшим затвердженням Папою. За це Папа Римський установлював розмір надходжень, які Рим отримував від французького духовенства.

Ж. Клуе. Франциск І. 1525 р.

• Хто з художників доби Відродження працював у Франції за правління Франциска І?

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1561 р. Уривок із книжки венеційського посла Мікеле Суріано «Коментарі про королівство Франція»

Кількість люду у Франції надзвичайно велика, оскільки країна має понад 140 міст з єпископськими кафедрами, а також нескінченну кількість угідь, замків і сіл, і кожне з цих поселень переповнене людом. Подейкують, що в самому Парижі від 4 до 5 сотень тисяч жителів. За своїм становищем у суспільстві й гідністю кожен із жителів може належати до одного з трьох станів, звідки й беруть свій початок три чини королівства: перший чин — духовенство, другий — дворянство, а третій не має окремої назви через те, що він складається з людей різного статусу й занять, і може бути названий просто народним станом.

Духовенство складається з великої кількості осіб третього стану й з багатьох іноземців... але найважливішу частину духовенства становить дворянство...

Дворянами вважають тих, хто має привілей не платити податки й чиїм обов’язком є тільки особиста військова служба...

Третій стан складається з людей пера, яких називають людьми довгої мантії, купців, ремісників, плебсу й селян... Купців... усілякими способами задобрюють, підлещуються до них, але жодних переваг і чеснот вони не мають, бо будь-яка торговельна діяльність увижається негідною для дворянства. Вони ... сплачують податки так само, як і люди незнатного походження та селяни ...

• Яка кількість населення проживала в Парижі в другій половині XVI ст. ?

• Пригадайте, що таке стани, чим вони відрізняються один від одного.

• Які стани описує М. Суріано?

• Кого називали дворянами?

• Кого називали людьми пера, або людьми довгої мантії? Чому вони зараховані до третього стану?

• У чому полягала особливість становища купців у Франції?

2. Особливості Реформації у Франції

У перші десятиліття XVI ст. у Франції поширюється рух за реформу церкви. У жовтні 1534 р. в Парижі, навіть у королівському палаці, були розклеєні листівки, які закликали християн до відмови від одного з головних обрядів католицької церкви — урочистої меси. Паризький суд різко засудив цей учинок і розпочав слідство, унаслідок якого кількасот людей було затримано, а 25 із них страчено. Своїм едиктом 1535 р. Франциск І заборонив підданим переходити в іншу віру.

Та незважаючи на це, у Франції активно поширювався кальвінізм. Найбільше прихильників кальвінізму було серед населення торговельних і ремісничих міст на півдні й південному заході Франції. Тут основними осередками нової релігії стали провінції Дофіне й Пуату. Утвердженню кальвінізму як масового релігійного руху сприяло прийняття нової віри Бурбонами — правителями невеликого королівства Наварра в Піренеях, а також герцогськими родами Шатійонів і Конде.

Ф. Клуе. Генріх II. 1559 р.

Послідовників учення Ж. Кальвіна у Франції називали гугенотами1. Вони утворювали релігійну спільноту, у якій панували суворі порядки. Щонеділі гугеноти слухали релігійні проповіді, співали псалми й чотири рази на рік приймали причастя. Вони вирізнялися простотою в одязі та їжі, скромністю поведінки, униканням розваг.

Наступник Франциска І, його син Генріх II (1547-1559), намагався зупинити поширення кальвінізму за допомогою церковної інквізиції. Та гоніння лише прискорили оформлення у Франції кальвіністської церкви. У 1559 р. в Парижі на першому національному синоді реформатських церков було розроблено засади організації кальвіністів Франції.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

У 1556 р. дружина Генріха II, королева Катерина Медічі, запросила до Парижа автора книжки пророцтв Мішеля Нострадамуса (1503-1566). Подейкували, ніби в одній зі строф автор пророкує смерть її чоловіку:

Лев молодий старого подолає

В двобою сам на сам на бойовиську

І очі в золотій клітині повиймає, —

Дві рани у одній, і смерть жорстока близько.

Під час зустрічі Нострадамус сказав Катерині Медічі тільки те, що в майбутньому Францією правитимуть її сини. Ця відповідь, певно, цілком задовольнила королеву. А через три роки (30 червня 1559 р.) короля Генріха II смертельно поранили на турнірі. Спис його молодого супротивника — капітана шотландської гвардії Монтгомері — пробив забороло шолома й проткнув одразу око й горло. Через десять днів король помер. Трон посів його п’ятнадцятирічний син, Франциск II.

Нині про пророцтва великого Нострадамуса знає весь світ. На думку дослідників, вони хронологічно доведені до 2242 р.

Портрет Нострадамуса, написаний його сином Сезаром

3. Релігійні війни

Після смерті Генріха II релігійні суперечності почали загрожувати мирному розвитку країни. Через те що новий король Франциск II (1559-1560) майже не займався державними справами, при дворі посилився вплив герцогів Гізів, які були родичами дружини короля, Марії Стюарт. Вони були ревними католиками й претендували на французький трон. Під їхнім впливом Франциск II посилив гоніння на гугенотів.

1 Гугеноти (фр. huguenotes, від нім. Eidgenossen — спільник, побратим) — прихильники кальвінізму у Франції в XVI-XVIII ст.

Ф. Клуе. Катерина Медічі. Мініатюра. 1555 р.

Ф. Клуе. Адмірал Гаспар де Коліньї. 1565-1570 рр.

Угруповання гугенотів очолювали король Наварри Антуан Бурбон, його брат, принц Луї де Конде, а також адмірал Гаспар де Коліньї. Брати Бурбони були родичами Франциска II й належали до молодшої гілки правлячої династії Валуа.

Вони не бажали миритися з втратою впливу на короля.

Після смерті Франциска II трон успадкував десятирічний Карл ІХ (1560-1574), однак реальна влада зосередилася в руках його матері Катерини Медічі, яка зуміла налагодити стосунки з Бурбонами. Щоб перешкодити примиренню з гугенотами, герцоги Гізи почали вдаватися до різних провокацій. Так, 1 березня 1562 р. озброєний супровід герцога Ф. де Гіза розігнав богослужіння гугенотів у містечку Васі. Кілька десятків протестантів було вбито, ще більше поранено. Розправа у Васі стала приводом до релігійних воєн (1562-1594).

Упродовж 1562-1570 рр. обидва угруповання намагалися захопити короля й правити від його імені. Католики мали підтримку на півночі Франції і в Парижі. Суттєву допомогу їм надавала Іспанія. Надійною опорою гугенотів був південь Франції. їх підтримувала Англія. Військові дії між гугенотами й католиками проводилися з перемінним успіхом. Обидві сторони зазнали великих втрат. Загинули такі визначні лідери, як Ан. Бурбон, Фр. де Гіз, принц Луї де Конде.

Нарешті в 1570 р. в Сен-Жермені між королем і гугенотами було укладено договір про мир. У цей час гугенотів очолювали син Антуана Бурбона — наваррський король Генріх — та адмірал Гаспар де Коліньї, а католиків — Гізи. Згідно з договором, гугеноти отримали свободу віросповідання й право обіймати державні посади.

На знак примирення між католиками й гугенотами Катерина Медічі вирішила одружити свою доньку, Маргариту де Валуа, з Генріхом Наваррським. Однак це весілля стало приводом до жорстокої розправи над гугенотами, яких було чимало серед гостей. У ніч на 24 серпня 1572 р., напередодні дня св. Варфоломія, підбурювані агентами Гізів, парижани напали на гугенотів. До полудня кількість убитих сягнула 2 тис. осіб. Страшна смерть не оминула й адмірала Гаспара де Коліньї. Сам Генріх Наваррський залишився живим завдяки тому, що перейшов у католицтво. Кривава бійня охопила всю Францію, загинуло майже 10 тис. осіб.

Події Варфоломіївської ночі 1572 р. спричинили ще більшу ворожнечу в суспільстві. На півдні Франції гугеноти підняли повстання. У союзі з містами вони створили Гугенотську конфедерацію. Це була своєрідна держава в державі, яка мала армію й систему податків. Королівське військо зазнало відчутних втрат.

Релігійні війни у Франції — війни між католиками й протестантами, які тривали з короткими перервами 32 роки (1562-1594).

Становище ускладнилося, коли в 1574 р. раптово помер Карл IX і французький трон посів його брат, Генріх III (1571-1589). Генріх Наваррський утік з Парижа, прийняв кальвінізм і став лідером гугенотів.

Успіхи гугенотів спонукали Генріха III шукати шляхи порозуміння з ними. У 1576 р. Гізи створили Католицьку лігу, яку вирішив очолити король Генріх III, аби завадити зростанню їхнього впливу. Та Гізи відкрито вступили в боротьбу за трон, яка посилилася після смерті в 1584 р. наймолодшого брата короля, Франсуа. Єдиним законним спадкоємцем бездітного Генріха III став Генріх Наваррський. Це підштовхнуло Гізів до союзу з католицькою Іспанією. Вони висунули на трон Генріха де Гіза, якого наприкінці 1588 р. за наказом короля було вбито. У наслідок цього Католицька ліга відкрито виступила проти Генріха III. Тоді король примирився з Генріхом Наваррським і втік до його табору. Там, у 1589 р. Генріха III вбив домініканський чернець. Династія Валуа припинила своє існування. Королем Франції мав стати Генріх Наваррський.

Тим часом іспанський король Філіпп II увів у Париж свій гарнізон. Країна була спустошена. Невдовзі Генріх Наваррський почав штурм Парижа. Однак Католицька ліга не визнавала його права на трон. Тоді він сказав, що «Париж вартий меси», і вдруге прийняв католицизм. У 1594 р. відбулася церемонія його коронації й колишній гугенот став королем Франції під іменем Генріха IV (1594-1610). З цього часу на французькому троні утвердилася династія Бурбонів. Новий монарх вступив у Париж, не зустрівши ніякого опору. Католицьку лігу було розпущено. Релігійні війни припинилися. Франція залишилася католицькою країною. Реформація зазнала в ній поразки.

4. Нантський едикт

Прийшовши до влади, король Генріх IV зумів припинити ворожнечу та подолати в країні післявоєнний хаос. У 1595 р. він оголосив війну іспанському королю Філіппу II, яка завершилася підписанням мирного договору. Усі захоплені іспанцями провінції було повернуто Франції.

У квітні 1598 р. Генріх IV підписав у Нанті едикт, який мав примирити католиків з гугенотами. Згідно з його положеннями, католицька віра проголошувалася державною релігією, але протестантське богослужіння дозволялося на території всієї країни, крім Парижа та ще кількох міст. Гугеноти отримали право обіймати військові й судово-адміністративні посади. Для гарантії цих прав їм передали десятки фортець у Південно-Західній Франції.

Отже, Нантський едикт 1598 р. надав кальвіністам широку самостійність.

Фр. Пурбус Молодший. Генріх IV. 1622 р.

Водночас король Генріх IV провів кілька необхідних для країни реформ, які активно втілював у життя його перший міністр, переконаний гугенот Максимільєн Сюллі. Це була винятково чесна й віддана королю людина. Насамперед М. Сюллі вжив ряд заходів, спрямованих на підтримку селянства. За його наполяганням уряд частково знизив поземельний податок, який сплачували селяни. Кредиторам було заборонено продавати худобу й знаряддя праці селян-боржників. Крім того, селяни звільнялися від обов’язку утримувати військо, яке зупинялося на постій.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Генріх IV залишився в пам’яті нащадків добрим королем. Він мріяв нагодувати селян і підвищити рівень їхнього добробуту. Символом тогочасного уявлення про заможність родини вважалася курка, яку могли собі дозволити на обід тільки багаті верстви суспільства. З цього приводу Генріх IV якось заявив: «Я хочу, щоб кожен селянин мого королівства мав змогу щонеділі готувати у своєму горщику курку». Однак мрії короля не здійснилися. Більшість селян і надалі хронічно недоїдала.

Економічна політика Генріха IV була передусім спрямована на стимулювання промисловості й торгівлі. Заохочувався розвиток мануфактур у гірничій справі, металургії, виробництві артилерії, у текстильній і скляній промисловості. У торгівлі уряд, дотримуючись принципу меркантилізму, заохочував вивезення готової промислової продукції й забороняв експорт сировини.

Правління Генріха IV було періодом зміцнення французького абсолютизму. Король дав усім чітко зрозуміти, що правитиме як абсолютний монарх. Він заявив: «Моя воля повинна стати законом. Я — король, і вимагаю, щоб усі мені підкорялися». Він відсторонив від участі в Королівській раді аристократів, обмежив владу губернаторів провінцій, не скликав Генеральні штати.

За правління Генріха IV Франція здобула колонії в Північній Америці. На початку XVII ст. французи захопили частину Канади й заснували там кілька міст, зокрема Квебек.

У зовнішній політиці Генріх IV прагнув послабити Іспанію та Священну Римську імперію й активно підтримував німецькі протестантські князівства. Король зібрав велику армію, яку планував спрямувати на Іспанію, Північну Італію та в область Нижнього Рейну. Однак у розпал воєнних приготувань у травні 1610 р. Генріха IV підступно вбив католицький фанатик Франсуа де Равальяк.

Генріх IV став уособленням державного суверенітету й національної єдності Франції. Це був перший монарх, який відійшов від принципу: «Чия влада - того й віра» і проголосив рівноправність католиків і протестантів. За часів його правління у Франції встановився порядок і покращився добробут населення.

Ч. Г. Хаузес. Убивство Генріха IV й арешт Равальяка. 1610 р.

Перша половина XVII ст. Уривок із щоденника П’єра д’Етуаля про вбивство Генріха IV

(...) У п’ятницю [14 травня 1610 р.] приблизно о 4 год вечора король у своїй кареті, без охорони, маючи при собі тільки д’Епернона, Монбазона та 4-5 інших, проїжджав повз [церкву] Св. Іннокентія в Арсенал. Коли його карета через загромаджений дорожною бричкою та двохколісним возом шлях була змушена зупинитися на розі вулиці де ла Фероньєр, навпроти нотаріуса, на ім’я Путрен, короля було безжально вбито підступним і підлим нелюдом, на ім’я Франсуа де Равальяк, уродженцем міста Ангулема; він скористався цим випадком, аби нанести злощасний удар (він давно вже вичікував, перебуваючи в Парижі саме з цією метою, і його величність уже давно попереджали, аби мав охорону, але він не надавав цьому значення). У той час, як король уважно слухав листа, якого читав д’Епернон, розгніваний де Равальяк накинувся на нього, тримаючи в руці ніж, і завдав почергово два удари в груди його величності; останній удар уцілив прямісінько в серце, позбавивши цього доброго короля життя...

• Які почуття в П. д’Етуаля викликало вбивство короля?

• Поміркуйте, що могло бути причиною замаху на Генріха IV.

Абсолютизм, гугеноти, Варфоломіївська ніч, дворянство шпаги, дворянство мантії, релігійні війни, Нантський едикт; 1556, 1562-1594, 24 серпня 1572, 1598, 1589-1610; Генріх IV Бурбон, Максимільен Сюллі.

1. Назвіть і покажіть на карті території поширення кальвінізму у Франції, зокрема гугенотську «державу в державі».

2. Визначте характер Реформації у Франції. Чому Реформація переросла в релігійні війни?

3. Як події Варфоломіївської ночі позначилися на подальшому розвиткові Франції?

4. Як Генріху IV вдалося примирити гугенотів і католиків?

5. Перелічіть події, які свідчать про формування у Франції абсолютної монархії.

6. Назвіть особу, про яку йдеться в поданих описах.

• Король-рицар, який переслідував гугенотів. Нострадамус передбачив його смерть унаслідок поранення на турнірі. Під час його правління Франція відмовилася від претензій на італійські землі.

• Перший король із династії Бурбонів. Очолював гугенотів під час релігійних воєн. Чоловік Маргарити де Валуа (королеви Марго). Йому належить вислів: «Париж вартий меси».

Подискутуйте

7. Як ви вважаєте, чи заслуговував Генріх IV на те, щоб його називали добрим, славним королем Анрі?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно