Англійська революція

§ 16. Англійська революція

Рис. 1. Англійський король Яків І. Він намагався посилити свою владу й послабити вплив парламенту.

У XVI ст. інтереси королівської влади Англії та «нових дворян» і буржуазії досить часто були тотожними. Однак у XVII ст. спроби англійських монархів посилити свою владу зустріли значний спротив населення країни. Чому саме в Англії самовладні дії монархів викликали організовану протидію всіх станів суспільства?

Варто пригадати! 1. Назвіть причини й наслідки огороджування. 2. Як проходила Реформація в Англії? 3. Чи можна стверджувати, що в Англії XVI ст. існувала абсолютна монархія?

Англія на початку XVII ст.

На початку XVII ст. в Англії тривав розвиток мануфактурного виробництва. Були поширені мануфактури з виготовлення вовняних тканин, розвивалися мануфактури в гірничій справі, обробці металів. У селі «нові дворяни» господарювали за правилами капіталізму, на їхніх землях розводили овець і вирощували зерно на продаж. Для збільшення доходів дворяни продовжували огороджування — виганяли селян із землі.

Однак розвиток сільського господарства й мануфактурного виробництва був пов’язаний із серйозними труднощами. Жорсткі обмеження міських ремісничих цехів заважали створенню мануфактур у містах. Селяни продовжували виконувати численні феодальні повинності. Власником землі «нових дворян» був король, і дворяни мусили виплачувати йому великі податки.

«Нові дворяни» й буржуазія були незадоволені англіканською церквою, що мало чим відрізнялася від католицької. В Англії набули поширення ідеї кальвінізму, що вимагали радикальної реформи церкви й держави. Хоча існувало кілька течій кальвінізму, усіх кальвіністів називали одним словом — пуритани («чисті»). Державна англіканська церква переслідувала пуритан, багато з них були змушені залишити Англію та їхати в колонії.

В англійському суспільстві наростало невдоволення становищем у країні. Жителі країни, особливо городяни й «нове дворянство», вимагали змін у державі. Центром обурення стала нижня палата парламенту — палата громад. Серед її членів було багато пуритан, які виступали на захист прав англійців, приватної власності й вимагали обмеження влади короля й англіканської церкви.

В Англії у XVII ст. швидко розвивалися нові капіталістичні відносини, але їм заважали пережитки феодалізму.

Причини революції в Англії.

Протиріччя в англійському суспільстві ще більше загострилися із приходом до влади Якова I Стюарта (1603—1625) (рис. 1). Будь-якими засобами Яків I збільшував збір коштів до скарбниці, запроваджував нові мита. Король продавав великим купцям торговельні монополії, що робило невигідною торгівлю інших купців. За Якова I англіканська церква посилила переслідування пуритан, яких король вважав найнебезпечнішими противниками королівської влади. Король навіть пішов на зближення з давнім ворогом Англії — католицькою Іспанією. Парламент намагався опиратися королю, і Яків I тричі його розпускав.

«Монархи — божі намісники»

Яків I Стюарт ніколи не приховував свого бажання встановити абсолютну владу в державі. Він говорив: «Розмірковувати про те, що государ може й чого не може, є бунт. Я не дозволю розмірковувати про свою владу... Монархи — божі намісники». Особливо різко Яків І висловлювався про пуритан: «Вони починають із церкви тільки для того, щоб розв'язати собі руки щодо держави».

Карл I (1625—1649) (рис. 2), син Якова I, продовжував політику батька. Король наполегливо шукав гроші для поповнення скарбниці й вводив досі небачені побори. Так, наприклад, він вимагав від дворян грошей на майбутнє одруження своєї семилітньої дочки. Королівські чиновники шукали будь-яку причину, щоб накласти штраф або відібрати землю. Дії короля викликали обурення в країні. Деякі дворяни відкрито відмовлялися платити грабіжницькі побори. У 1628 р. парламент видав «Петицію про право», у якій зажадав від короля не порушувати закон і зберігати права своїх підданих. У відповідь Карл I розпустив парламент і на 11 років установив одноосібне правління. Ще більші побори й порушення закону призвели до зростання невдоволення королівською владою в Англії.

Рис. 2. Англійський король Карл І.

Головною причиною революції в Англії стали дії королівської влади, які гальмували економічний розвиток країни й порушували релігійну свободу англійців.

Початок революції.

У 1637 р. спалахнуло повстання в Шотландії, викликане намаганням королівської влади внести зміни в правила та хід богослужіння. У Карла I не було ні коштів, ні армії для його придушення, тому він був змушений у 1640 р. скликати парламент. Парламент, що отримав назву «Довгий» (1640—1653 рр.), відмовився надати королю гроші й висунув власні вимоги.

«Довгий парламент» заборонив королю збирати нові податки, скасував незаконні побори й позбавив Карла I права розпускати парламент. Король змушений був погодитися, але в 1642 р. втік із Лондона й почав збирати армію для боротьби з парламентом. В Англії почалася громадянська війна.

Спочатку армія парламенту поступалася силам короля, яких називали «кавалерами». Командири парламентських загонів і солдати просто боялися воювати з королем. Проте незабаром парламентські сили очолили рішучі командири-пуритани, одним із яких був дворянин Олівер Кромвель (1599—1658) (рис. 3). Він почав створювати армію «нового зразка». У парламентські загони набирали добровольців з усіх прошарків суспільства, не звертаючи уваги на їхнє походження. Тисячі пуритан стали під прапори армії парламенту.

Справжній пуританин

Олівер Кромвель був типовим представником «нового дворянства». У своєму маєтку він організував господарство, займався торгівлею. Як і багато «нових дворян», Кромвель був прихильником радикального пуританства й брав активну участь у громадянській війні. В армії він командував кавалерійським полком, набраним із-поміж добровольців. Солдати Кромвеля демонстрували в боях неабияку стійкість і мужність, за що прихильники короля прозвали їх «залізнобокими».

У 1645 р. парламентська армія зустрілася з королівськими військами в битві під Нейзбі. На початку бою кіннота Карла I прорвала оборону армії «нового зразка» та кинулася переслідувати тих, хто відступав. Проте залишки армії парламенту не втекли, як це було раніше, а під командуванням О. Кромвеля перейшли в наступ і розгромили противника. Невдовзі Карл I утік до Шотландії. Громадянська війна закінчилася, влада в державі повністю перейшла до рук парламенту.

Підтримка населення забезпечила парламенту перемогу над силами короля.

Правління «Довгого парламенту».

Уже під час громадянської війни «Довгий парламент» розпочав радикальні реформи. Були скасовані королівські монополії на торгівлю, церковні й королівські землі конфісковані й продані. В Англії було ліквідовано англіканську церкву й запроваджено пуританське богослужіння. У 1646 р. парламент виконав основну вимогу «нових дворян»: було скасовано верховну власність на всю землю короля, і земля дворян стала їх особистою — приватною власністю. Однак парламент не пішов на поступки селянам і не звільнив їх від феодальнихповинностей, більшість городян не отримала права брати участь у виборах парламенту.

«Зрівнювачі»

Великої популярності в Англії набули ідеї радикальних пуритан — левеллерів («зрівнювачів»). Лідер левеллерів Джон Лільберн вимагав рівності прав усіх жителів Англії, обвинувачував парламент у захисті інтересів тільки «нових дворян», багатих купців і власників мануфактур. Ідеї Лільберна набули поширення серед солдатів армії «нового зразка». Члени парламенту побоювалися посилення левеллерів і почали переговори з королем, якого викупили в шотландців. «Довгий парламент» сподівався, що король вгамує народний рух.

У 1648 р. Карл I спробував знову підняти на боротьбу своїх прихильників, але королівські загони були швидко розбиті. Наляканий посиленням армії, парламент спробував її розпустити, але командування звинуватило його у змові з королем. Загін полковника Томаса Прайда увірвався в будинок парламенту й розігнав усіх противників армії. Влада перейшла до рук армійських командирів, серед яких посилився вплив О. Кромвеля. У 1649 р. парламент наказав стратити короля Карла I і проголосив Англію республікою (рис. 4).

Реформи «Довгого парламенту» відповідали інтересам «нового дворянства» і буржуазії.

Протекторат Кромвеля та Реставрація.

Після проголошення республіки англійська армія жорстоко придушила повстання в Ірландії й Шотландії, виграла війни з Голландією та Португалією. Однак у самій країні не вщухали заколоти прихильників монархії. Спалахували виступи бідноти, що вимагала наділити її землею. Значно посилився вплив левеллерів, неодноразово під їхнім керівництвом бунтували армійські полки. Хоча всі виступи були придушені, «нові дворяни» і буржуазія розуміли, що влада парламенту не може забезпечити стабільності в країні. Для захисту їхніх інтересів була необхідна більш сильна влада.

У 1653 р. в Англії відбувся переворот — «Довгий парламент» було розпущено. Влада в державі перейшла до О. Кромвеля, який отримав титул лорда-протектора (від латин. protector — захисник). Спираючись на армію, Кромвель залізною рукою придушив усі виступи проти своєї влади. Він наполегливо впроваджував пуританські порядки. У країні були обмежені свята й інші розваги. Сам Кромвель не приховував мети свого правління: «...я був змушений взяти на себе функції начальника поліції». «Нові дворяни» й буржуазія, незважаючи на жорсткий режим протекторату, підтримували Кромвеля, оскільки він діяв у їхніх інтересах. Вони навіть погодилися на перетворення влади протектора на спадкоємну.

Рис. 3. Олівер Кромвель.

Рис. 4. Страта Карла I.

Рис. 5. Англійський король Карл II. Він мав багато позашлюбних дітей, але не залишив жодного законного спадкоємця. Тому після смерті короля влада перейшла до його брата Якова ІІ.

Після смерті Кромвеля в 1658 р. ситуація в Англії погіршилася. Син Кромвеля, що став новим лордом-протектором, виявився слабким правителем, і через рік відмовився від посади. Був відновлений парламент, однак в Англії знову почалися заворушення. Для регулювання ситуації в країні знову стала необхідною сильна влада. Новий парламент вирішив повернути престол королю, сподіваючись, що він не буде скасовувати завоювання революції. У 1660 р. в Англії відбулася Реставрація (відновлення) королівської влади. Королем став син Карла I Карл II (1660—1685), який погодився визнати всі закони, прийняті під час революції (рис. 5, 6).

Протекторат Кромвеля дав можливість закріпити перемогу революції в Англії, тому «нові дворяни» і буржуазія вже не боялися повернення старих порядків і погодилися на Реставрацію Стюартів.

«Славна революція».

Рис. 6. Коронація Карла II.

Спочатку король Карл II побоювався порушувати обіцянки, дані парламенту, але згодом він почав наступати на права англійців, активно переслідувати учасників революції.

Постійно маючи потребу в грошах, король навіть продавав французам європейські володіння Англії. Однак відверто скасувати реформи парламенту й почати боротьбу з протестантами Карл II не наважувався. Наступному королю Якову II (1685—1688) бракувало такої обережності. Фанатичний католик Яків II мріяв про відновлення католицизму в Англії й відкрито намагався посилити вплив церкви в державі.

Більшість членів парламенту не могли із цим погодитися. Тому в 1688 р. на англійський престол був таємно запрошений правитель Голландії Вільгельм III Оранський, одружений із дочкою Якова II.

Вільгельм висадився в Англії з армією, але воювати йому не довелося. Яків II не мав жодної підтримки й без бою втік із країни.

Мирне усунення від влади короля Якова отримало назву «Славна революція». Королем Англії став Вільгельм III (1689—1702), який письмово погодився обмежити королівські права (рис. 7). У результаті цих подій були остаточно закріплені завоювання революції.

Рис. 7. Англійський король Вільгельм III Оранський.

«Славна революція» довела, що абсолютна королівська влада вже не мала значної підтримки в Англії.

Політичне становище в Англії наприкінці XVII — у XVIII ст.

Одним із найважливіших результатів англійської революції стало підписання королем Вільгельмом III у 1689 р. «Білля про права». Цим документом обмежувалися повноваження монарха, який не мав права втручатися у вибори й роботу парламенту. Закони, прийняті парламентом, були обов’язковими для всіх, у тому числі й для короля. Протягом усього XVIII ст. англійські королі дотримувалися «Білля про права» і не вчиняли спроб повернути собі абсолютну владу. Слабкість королівської влади пояснювалася ще й тим, що з 1714 р. королівський трон посідали представники іноземної Ганноверської династії, які не мали підтримки в Англії.

Не менше значення для розвитку Англії, ніж «Білль про права», мав прийнятий ще в 1679 р. закон про гарантії прав особи кожного жителя країни. Англійця можна було заарештувати й віддати до суду тільки за законом, а не з примхи короля або аристократії. Господарі як великих мануфактур, так і маленьких майстерень могли не боятися, що їхню власність відберуть більш сильні або знатні. Це дозволяло їм розширювати виробництво й збільшувати випуск товарів.

Хто такі торі та віги

В Англії установилася «парламентська монархія», за якої всі найважливіші рішення щодо управління країною приймалися не королем, а парламентом. Найбільший вплив у парламенті мали представники великих землевласників і аристократії, яких стали називати торі, і торговельної та промислової буржуазії — віги. Між торі й вігами постійно точилася боротьба за вплив у парламенті, але жодна із сил не збиралася повертати владу королю. Усі парламентські сили були пов'язані з капіталістичним виробництвом і намагалися створити умови для подальшого розвитку економіки Англії. Парламент обмежував ввезення мануфактурних товарів з інших країн, щоб не створювати конкуренції власним мануфактурам. У зовнішній політиці парламент підтримував своїх купців і торговельні компанії.

Установлення в Англії «парламентської монархії» сприяло розвитку економіки країни. Англія стала зразком для буржуазії більшості країн Європи.

Запитання й завдання

1. Назвіть передумови англійської революції. 2. Що відрізняло пуритан від прихильників англіканської церкви? 3. Назвіть основні причини революції в Англії. 4. Чому парламенту вдалося здобути перемогу над силами Карла I? 5. Назвіть причини розгону парламенту полковником Прайдом. 6. Які прошарки англійського суспільства підтримували протекторат Кромвеля? Чому? 7. Чому парламент Англії пішов на Реставрацію Стюартів? 8. Чи можна назвати революцію в Англії «пуританською»? 9*. Повторне повалення династії Стюартів відбулося майже безкровно. Чому Яків II не зміг протистояти Вільгельму III Оранському?

О. Кромвель про принципи створення армії «нового зразка»

Невелике число благочестивих людей цінніше, ніж юрби... Якщо ви оберете як капітанів божих праведних людей, благочестиві люди підуть за ними; я віддаю перевагу простуватому капітану в грубошерстому каптані, який знає, за що він бореться, і любить те, що він створює, перед тим, кого ви називаєте джентльменом і який більше нічого собою не являє.

? 1. На що звертав увагу О. Кромвель під час набору солдатів? 2. Які якості відрізняли армію «нового зразка» від королівської армії?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно