«Закриті» країни далекого сходу

§28. «ЗАКРИТІ» КРАЇНИ ДАЛЕКОГО СХОДУ

Пригадайте! Хто з європейських мандрівників перший побував у Китаї та написав про цю країну цікаву книжку?

1. Китай в епоху Мін. На початку XVI ст. у Китаї проживала найбільша в тогочасному світі кількість населення - понад 100 млн чоловік. Влада перебувала в руках династії Мін (1368-1644), за правління якої спостерігалося укріплення китайської економіки. У сільському господарстві значно розширилися посівні площі, покращилася техніка землеробства, діяла налагоджена система штучного зрошення. У численних містах процвітали торгівля й ремесла, працювали великі мануфактури. Багатолюдні міста вражали іноземців величезними розмірами та надзвичайною архітектурою. Далеко за межі Китаю розходилися високоякісні бавовняні й шовкові тканини, папір, вироби з порцеляни, скла і металів. Постійний попит на зовнішніх ринках існував також на «китайський напій» - чай.

Із давніх-давен у Китай проникали різні релігії, у тому числі християнство та іслам. Але панівною стало конфуціанство, назване так за ім’ям його засновника Конфуція (Кун-фу-цзи - мудрець Кун), який жив у VI—V ст. до н. е. Основу конфуціанства становлять високі моральні принципи: чесність, справедливість, вірність обов’язку, відданість. Його необхідними умовами є шанування батьків, повага до старших, турбота про молодших, щирість і гуманність. Крім того, велика роль відводиться навчанню, тому що воно вдосконалює людину.

Подумайте! Чим конфуціанство відрізняється від відомих вам світових релігій?

Конфуціанство внесло в життя китайців чіткий порядок. Кожний з них мусив знати своє місце в суспільстві і не виходити за встановлені межі. Навіть вигляд одягу - вишиті на вбранні квіти чи тварини, вид головного убору чи пояса - мав підкреслювати становище людини. Звичайним людям (селянам, ремісникам, купцям) заборонялося носити коштовності, прикрашати свої будинки і навіть користуватися дорогим посудом. Покора імператору була беззаперечною.

Війна проти Японії на землях Кореї стала останньою значною перемогою імперії Мін. Вона коштувала Китаю великої крові і спустошила державну казну. Для отримання грошей уряд збільшив податки. У відповідь країну захлеснула хвиля народних виступів.

Водночас на північних кордонах Китаю виникла нова загроза: завершили своє об’єднання і перейшли в наступ племена маньчжурів - корінного народу північно-східної області Китаю. Їхні грабіжницькі набіги на китайську територію стали звичайним явищем, але уряд Мін був неспроможний дати ворогу відсіч. Невдоволення імператорською владою охопило всю країну і вилилось у широке повстання на чолі з колишнім сільським ковалем Лі Цзи-ченом. Він зібрав велике військо повстанців, захопив у боях ряд провінцій і оголосив себе імператором. Потім Лі Цзи-чен організував похід на Пекін і в 1644 р. оволодів китайською столицею. Мінська династія припинила своє існування.

Лі Цзи-чен звільнив селян від податків, а гроші, потрібні для утримання війська, стягував з багатіїв. Правління самопроголошеного імператора тривало всього 42 дні. Налякана повстанням знать звернулася по допомогу до вчорашніх ворогів - маньчжурів. Ті з готовністю відгукнулись і разом з мінським військом розбили повстанців. Але після перемоги маньчжури заявили, що забрали Китай у бунтівників, а не в народу, і відмовилися залишити країну. Так прийшла до влади маньчжурська династія Цин (1644-1911).

2. Імперія Цин. У завойованому Китаї на чолі держави стояв спадковий монарх з необмеженою владою - маньчжурський імператор (богдохан). Привілейоване становище належало маньчжурській знаті, яка тримала у своїх руках усі вищі посади. На знак покірності маньчжури змушували китайських чоловіків голити частину голови і носити довгу косу. Разом з тим маньчжури не чинили утисків релігійним почуттям та правам місцевого населення і не зазіхали на його старовинні традиції. Навпаки, багато в чому завойовники самі запозичили в китайців досвід державного управління, їхні вірування і досягнення багатовікової культури.

Розглянувши картину, розкажіть, як вирощується чай?

Чайна плантація в Китаї

Запрошення до чаю. XVII ст.

Екзотичні багатства Китаю - чай, шовк і порцеляна - здавна приваблювали європейців. Купці з Португалії, Голландії, Англії і Франції засновували у прибережних містах свої факторії. Із XVI ст. почалося проникнення в країну католицьких місіонерів.

Династія Цин противилася зростанню європейського впливу і перейшла до політики «закриття» своїх територій для іноземців.

Спочатку китайцям заборонили торгувати поза межами Цинської імперії. Під страхом смерті їм не дозволялося будувати великі судна, здатні виходити у відкрите море. Потім припинився вивіз із країни металів і шовку, вкрай обмежився продаж чаю. Водночас із Китаю вислали місіонерів, а християнські храми (понад 300) закрили або зруйнували.

Китайський чиновник. XVII ст.

У 1757 р. за наказом богдохана було закрито для іноземної торгівлі всі морські порти Китаю, крім Гуанчжоу (Кантона). Але й там європейці не мали права мешкати в самому місті й вимушені були селитися за його межами. Їм заборонили також вивчати китайську мову, а тих китайців, які ризикували навчати «заморських чортів», страчували.

Подумайте! Чого так боялася китайська влада, «закриваючи» країну від європейців?

Уздовж усього узбережжя начебто піднялася незрима, але міцна «китайська стіна» з єдиними дверима - Гуанчжоу. Так завершився процес «закриття» Цинської імперії. Він суперечив потребам країни і прирік Китай на технічне, економічне і культурне відставання від Заходу. Усі згубні наслідки цього виявились у XIX ст.

Опишіть одяг, зачіску, інтер’єр, у якому знаходиться імператриця. Порівняйте цю картину з портретами європейських правительок.

Маньчжурська імператриця

3. Об’єднання Японії. Ще з кінця XII ст. в Японії склалася своєрідна система влади. Формально державу очолював імператор, однак реальної влади він не мав. Вона перебувала в руках військових правителів - сьогунів, основною опорою яких були самураї - середні та дрібні феодали-воїни.

У результаті тривалих міжусобних війн Японія розпалася на окремі князівства. Понад століття між ними йшла невпинна кровопролитна боротьба, яка виснажувала сили народу і супроводжувалася його численними повстаннями. Здавалося, Країна Вранішнього Сонця назавжди поринула у вир безладдя і чвар. Змінити ситуацію і повернути Японію до мирного життя могли тільки її об’єднання та зміцнення центральної влади. Перші успішні кроки в цьому напрямі зробив дрібний землевласник незнатного походження Ода Нобунага (1534-1582), який розгромив своїх головних противників і став фактичним главою Японії. Суворими наказами й жорстокими розправами Нобунага зупинив міжусобиці на значній частині територій Японії, але сам загинув.

Об’єднання країни продовжив його найближчий соратник Тойотомі Хідейосі (1536-1598), виходець із селян. Він став одноосібним правителем Японії і, аби укріпити державу, здійснив низку реформ, спрямованих на оновлення економічного життя. За Хідейосі були випущені нові золоті та срібні гроші, зросли площі оброблюваних земель і врожаї, заохочувався розвиток ремесла і торгівлі. У країні запанував політичний спокій. Зовнішня ж політика Японії, навпаки, стала дуже агресивною. Утім, це не принесло успіху: війна проти Кореї закінчилася для Японії ганебним миром.

Опишіть сцену, зображену на картині: дійових осіб, їхнє вбрання, заняття, інтер’єр.

Японський дім. XVIII ст.

Невдоволена таким результатом знать, скориставшись смертю Хідейосі, підняла заколот. Крапку в міжусобній війні поставив Іеясу Токугава (1542-1616). Розгромивши всіх суперників, він в 1603 р. оголосив себе сьогуном. Новий правитель насамперед піклувався про зміцнення власної влади: роздав землі своїм прибічникам, а в противників відібрав частину чи все майно. Імператор, і без того позбавлений реальної влади, був повністю ізольований від політичного життя. Місцеперебування свого уряду Іеясу переніс з Кіото, де знаходився імператор, до Едо (майбутнього Токіо). Поступово це місто, де Іеясу заснував бібліотеку з унікальною колекцією рукописів і книжок, перетворювалося на визначний політичний і культурний центр країни.

Іеясу лише два роки залишався сьогуном. Потім він відмовився від титулу на користь сина, а сам заглибився у вивчення історії. Проте колишній правитель лише удавано усунувся від справ: жодне важливе рішення не приймалося без його участі. Епоха, коли правили спадкоємці Іеясу, тривала 264 роки і відома як сьогунат Токугава (1603-1867).

XVII ст. Із «Заповіту» Іеясу Токугава

Сьогун має остерігатися, щоб його не вводили в оману родичі... змушуючи користуватися послугами близьких їм осіб і нехтуючи послугами осіб заслужених.

Правителі повинні поводитися відповідно до своїх прибутків і не розкошувати.

В Японії... науки, порівняно з іншими країнами, ще стоять на низькому рівні. Впровадженням шкіл і поширенням освіти слід зробити Японію відомою.

Якщо правитель не знає труднощів свого народу, а народ не знає турбот свого правителя, то заворушення виникнуть самі по собі. Якщо правитель людинолюбний, то держава немає турбот.

Якщо хтось із моїх нащадків зрадить ці правила, то тим самим виявить свою нездатність бути сьогуном. Це вже не буде мій гідний нащадок.

Питання до документа. 1. З якою метою Іеясу Токугава наголошував на необхідності поширювати в Японії освіту? 2. Дотримуватись яких правил і чому вимагав від своїх наступників перший сьогун Токугава?

Сьогун Іеясу Токугава

4. Самозакриття Країни Вранішнього Сонця. У XVI ст. Японія підтримувала зовнішні зв’язки з народами шістнадцяти країн. Японці були прекрасними мореплавцями, і на Сході майже не залишилося місць, куди б вони не проникли з торговими або завойовницькими цілями.

Японія теж притягувала іноземців. Першими прибулими сюди європейцями стали португальці. Слідом за ними з’явились іспанці, голландці та англійці. Торгівля з ними розвивалася бурхливо і приносила великі прибутки всім учасникам. За купцями поринули місіонери-єзуїти. Спочатку їх зустрічали цілком дружелюбно, адже вони відкривали безкоштовні лікарні, школи, притулки для сиріт. Більше того, частина японців-буддистів, особливо в районах активної торгівлі з європейцями, прийняла християнство.

XVI ст. З «Японських листів» єзуїта Франціска Ксав’є

Японці дуже товариські, доброзичливі, не злобні, цінують честь і гідність, ставлячи їх понад усе. Здебільшого вони бідні, але бідність тут не зневажається... Японці високо цінують зброю і дуже покладаються на неї... Вони не дозволяють собі звертатися до будь-кого образливо та зневажливо. Люди поводяться гідно, з великою повагою ставляться один до одного.

Питання до документа. 1. Які риси в характері японців справили особливе враження на автора документа? 2. Чи викликають вони повагу у вас?

Згодом ситуація змінилась. Якось один іспанський моряк похвалявся в японському порту, що володіння короля Іспанії постійно розширюються. Коли його спитали, чому так відбувається, іспанець відповів, що «спочатку приходять місіонери, а потім солдати короля». Про це негайно доповіли сьогуну Хідейосі той відреагував миттєво: усіх місіонерів змусили покунути країну.

Сьогуни династії Токугава контакти з іноземцями звели до мінімуму. Вони заборонили не лише християнство, а й в’їзд іноземців до Японії. Виняток було зроблено лише для голландців, які допомогли придушити потужне селянське повстання, та для сусідів-китайців. Їхні торгові судна, хоча й в обмеженій кількості, могли заходити в порт Нагасакі. Самим японцям під загрозою смертної кари не дозволялося залишати межі батьківщини, а також будувати великі, придатні для далекого плавання кораблі. Так у 1639 р. Японія завершила перехід до політики самоізоляції від зовнішнього світу. Певний час це не заважало розвитку землеробства, ремесла і торгівлі. У XVIII ст. в країні навіть виникли текстильні, солеварні й паперові мануфактури, почали діяти банки, тобто зароджувались елементи буржуазного устрою.

«Самозакриття» Японії тривало 215 років і врятувало її від європейського колоніального поневолення. Але в умовах, коли в Європі розгортався промисловий переворот, ізоляція прирекла країну на технічну відсталість. Розрив між Японією і Європою дедалі збільшувався. Наприкінці XVIII ст. питання про «відкриття» Японії постало з усією гостротою.

Який стиль переважає у будові представництва? Про що, на вашу думку, це свідчить?

Нідерландське торговельне представництво в Нагасакі. 1690 р.

5. Традиції японської культури. У житті японців особливу роль завжди відігравало мистецтво. Прагнення відчувати гармонію з оточуючим світом, уміння бачити красу навколо себе, до того ж навіть у звичайних речах - природні риси японського характеру.

У ХVI-ХVIII ст. досягла розквіту ансамблева архітектура, у якій у спільне ціле з’єднано замок і розташований навколо нього сад. Замки з багатоярусними вигнутими дахами нагадували ширяючих у небі птахів. У садах художники так майстерно розташовували дерева, кущі, каміння та струмки, що їх споглядання створювало відчуття спокою і відчуженості від повсякденної суєти.

Японські художники оздоблювали настінним розписом палаци правителів та знаті, наносили тушшю рисунок на шовкові та паперові сувої, на вишукані віяла. Високо цінувалися також картини-ширми, які слугували декоративними перегородками між кімнатами. Популярним видом живопису була гравюра - друкований відбиток малюнка, нанесеного на дерев’яну дошку чи металеву пластину. На них зображували акторів у театральних образах, японських красунь і сцени з повсякденного життя.

Із XVII ст. в ужиток японців широко увійшли нецке - маленькі фігурки з дерева, каменю, слонової кістки, порцеляни. їхня поява пов’язана з тим, що національний японський костюм - кімоно - не має кишень. Тому всі потрібні дрібні предмети (ключі, гаманець, коробочку з ліками, люльку) прикріплювали до пояса з допомогою брелока-нецке. З XVIII ст. нецке почали виготовляти відомі майстри, і відтоді вони перетворилися на твори декоративного мистецтва. Нецке робили у вигляді богів, добрих духів, тварин; їх вважали талісманами, які приносять удачу.

Японці вірили, що поезію придумали боги, тому вона важливіша за прозу - винахід людини. Поети складали короткі вірші без рифми, але кожне слово в них мало глибокий сенс і значення. Велику популярність мав японський театр, де акторами були лише чоловіки.

Нономура Нінсей. Предмети для чайної церемонії

Т. Кійохіро. Чайна церемонія

Із XVI ст. особливого розвитку набуло мистецтво розміщення квітів у вазах - ікебана («життя квітів»). Знамениті майстри створювали різні види ікебани, завжди вкладаючи в них певний зміст. Кожна рослина втілювала в собі конкретне побажання: сосна і троянда - довголіття, півонія і бамбук - процвітання і миру, хризантема і орхідея - радощів. Стало звичаєм обов’язкове навчання дівчат мистецтва складання букетів.

Окреме місце в японській культурі посідає церемонія чаювання. Із XVI ст. вона перетворюється на справжнє мистецтво. Тут усе мало значення: розташування чайного павільйону і саду навколо нього, вибір ікебани і посуду, предмети обстановки і кожний жест господаря.

Уся японська культура XVІ-XVIII ст. пронизана прагненням знайти гармонію в душі людини та у відносинах між людиною і природою. Вона сповнена бажання побачити красу як у великому, так і в малому.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Який порядок вводило конфуціанство в китайське суспільство?

2. Чому завойовники-маньчжури запозичили в китайців досвід державного управління, їхні вірування, культурні здобутки?

3. Із чим був пов’язаний перехід Китаю до «закриття» для іноземців?

4. Чим слова іспанського моряка про те, що слідом за місіонерами йдуть королівські солдати, так схвилювали сьогуна Хідейосі, що він видав наказ про вислання християнських місіонерів?

5. З яких міркувань японцям було заборонено будувати великі морські судна?

6. Які своєрідні риси були притаманні японській культурі?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

1. На стрічці часу позначте періоди царювання династії Мін та Цин в Китаї.

2. Розв’яжіть хронологічну задачу. У якому році припинилася політика «самозакриття» Японії, якщо вона тривала 215 років, а розпочалася у 1639 р.?

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙТЕ

Об’єднайтеся в малі групи. Прочитайте одне з повчань Конфуція та обговоріть його. «Я часто цілими днями не їм і цілими ночами не сплю, усе думаю, але від цього немає користі. Краще вже вчитися. Учитися й не розмірковувати - марнування часу; розмірковувати й не вчитися - згубно». Результати обговорення презентуйте класу.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

1603-1867 - епоха сьогунату Токугава

1639 - перехід Японії до політики самоізоляції

1644-1911 - правління в Китаї династії Цин

скачать dle 11.0фильмы бесплатно