|
ГУМАНІЗМ ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РУХ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ. ВИСОКЕ ВІДРОДЖЕННЯ. Близько середини XIV ст. в Італії виникла культура епохи Відродження, або Ренесансу, як її називали у Франції. Саме італійські майстри відродили мистецтво Давніх Греції та Риму, звідки й походить ця назва. Нове мистецтво виникло на основі гуманізму. В епоху Відродження він набув вигляду європейського інтелектуального руху за вдосконалення людської природи через пізнання культурної спадщини Античності. Гуманізм епохи Відродження став проявом світського вільнодумства, часто досить критично налаштованого до ролі християнської церкви в тогочасному європейському суспільстві. Його послідовники — гуманісти — виступали за визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і реалізацію своїх можливостей. ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ Із роздумів італійського мислителя доби Відродження Леона-Баттіста Альберті (XV ст.) Природа, тобто Бог, вклала в людину елемент небесний та божественний, незрівнянно прекрасний і благородний, ніж будь-що смертне. Вона дала їй талант, здатність до навчання, розум — властивості божественні, завдяки яким людина може досліджувати, розрізняти та пізнавати, чого треба уникати та чому слідувати для того, щоб зберегти саму себе. До цих великих та безцінних дарів Бог вклав ще в душу людини поміркованість, стриманість проти пристрастей і надмірних бажань, а також сором, скромність та прагнення заслужити похвалу. Крім того, Бог вселив у людей потребу в міцному взаємному зв’язку, який підтримує співіснування, правосуддя, справедливість, щедрість і любов, а всім цим людина може заслужити від людей подяку та похвалу, а від свого Творця — благовоління та милосердя. Бог вклав ще в груди людини здатність витримувати будь-яку працю, кожне нещастя, кожен удар долі, долати всілякі труднощі, перемагати скорботу, не боятися смерті. Він дав людині міць, стійкість, твердість, силу, презирство до нікчемних дрібниць... Тому будь переконаний, що людина народжується не для того, щоб скніти в сумному існуванні в бездіяльності, а щоб працювати над великою та грандіозною справою. Цим вона може, по-перше, догодити Богові та вшанувати його, а по-друге, набути для самої себе найдосконаліших чеснот і повного щастя....
|
