У XIV ст. в Ірані формуються релігійні громади, які очолювали шейхи. Уважалося, що шейх знав таємниці ісламу, тому йому поклонялися як святому. Однією з найвідоміших була громада Сефевідів. Її заснував Сефі ад-Дін. Прихильники громади Сефевідів одягали на голову чалму з 12 пурпуровими смужками, і тому їх називали кизил-баші — «червоноголові». Очолювані шейхом Ісмаїлом І, кизилбаші розпочали війну за панування в регіоні. Підкоривши Азербайджан, у 1502 р. шейх Ісмаїл І Сефевід проголосив себе шахиншахом («царем царів») і став засновником держави Сефевідів. І хоча впродовж найближчих років Ісмаїл І захопив Вірменію, Ірак, Іран і Курдистан, центром держави залишався Азербайджан, а столицею — м. Тебриз. Європейці називали державу Сефевідів, яка проіснувала до 1736 р., Перським царством. На території Персії проживали різні народи, зокрема перси, курди, афшари, азербайджанці. Населення традиційно займалося землеробством і кочовим скотарством. Землями володіла знать, якій селяни платили натуральний податок з урожаю й худоби. Країна славилася виробництвом килимів, зброї та обладунків, мідного посуду тощо. Перська держава процвітала в роки правління шаха Аббаса І (1587-1629). Він переніс столицю до перського міста Ісфагана, замінивши в найближчому оточенні свавільних азербайджанців на освічених персів. Державною мовою стала перська. За часів Аббаса І в Персії встановилася абсолютна монархія. У Європі перського шаха називали найбагатшим володарем Сходу. Він запровадив єдину грошову систему, збирав податки з товарів підвищеного попиту, будував дороги й караван-сараї....
|