§ 24. Просвітництво

Пригадайте

1. Поясніть, що означає термін «епоха Відродження».

2. Що спільного й відмінного у творчості майстрів античного мистецтва й епохи Відродження?

3. Поміркуйте, чому епоху Відродження називають «епохою титанів».

4. Що таке утопія? Хто створив першу утопію?

5. Назвіть провідні ідеї вчення гуманістів. Як гуманісти ставилися до людини?

6. Чи змінилися в добу Відродження уявлення людини про навколишній світ?

1. Джерела й зміст Просвітництва

У другій половині XVII ст. спостерігається бурхливий розвиток природничих наук. Учені пояснили чимало явищ навколишнього світу. Велика заслуга в цьому відомого англійського фізика й математика, засновника сучасного природознавства — Ісаака Ньютона (1643-1727). Він обґрунтував закон усесвітнього тяжіння, на основі якого розробив теорію руху небесних тіл, сформулював основні поняття й принципи класичної механіки й здійснив важливі відкриття у фізиці та математиці. Крім того, учений проводив дослідження в галузі оптики, розробив теорію поширення світла, сконструював один із перших термометрів.

Паралельно з І. Ньютоном, але цілком самостійно німецький філософ і математик Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) відкрив метод диференціального й інтегрального обчислення, що спричинило конфлікт з І. Ньютоном. У природничих і точних науках Г. Лейбніц випередив чимало майбутніх наукових відкриттів: висловив думку про еволюцію Землі; визнавав здатність тварин відчувати; винайшов удосконалену обчислювальну машину, що, крім додавання й віднімання, здійснювала операції множення, ділення й добувала квадратний корінь.

Досягнення в галузі науки розхитали релігійні підвалини суспільства. У сфері духовного життя утворилася своєрідна порожнеча. Перед суспільством постало запитання: що замінить віру. Відповідь на нього дало саме життя — розум, тобто раціоналізм. Учені припускали: якщо мовою математики можна викласти закони, за якими живе Всесвіт, то так само можна створити ідеальну модель організації суспільства й держави.

К. Б. Франке. Г. Лейбніц. 1700 р.

Як наслідок, у другій половині XVII XVIII ст. в духовному й культурному житті Європи й Америки утверджується ідея про всемогутність людського розуму, про переважання науки над релігією. Цей рух згодом було названо Просвітництвом. Уперше таку назву в 1788 р. вжив Іммануїл Кант (1724-1804) у статті «Що таке Просвітництво?», хоча самі просвітники називали себе філософами.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1788 р. Німецький філософ Іммануїл Кант про Просвітництво

Просвітництво — це вихід людства зі стану неповноліття, у якому воно перебуває з власної провини. Неповноліття — це невміння послуговуватися власним розумом... Sapere aude — наважся бути мудрим!.. Але ж так зручно бути неповнолітнім! Не треба мислити, якщо можна заплатити. Цією нудною справою хай замість мене займаються інші. Для Просвітництва необхідна свобода (...).

• Для чого, на думку І. Канта, людині необхідно бути освіченою?

• Чи актуальні слова І. Канта в наш час?

Просвітники були переконані, що розум здатний забезпечити процвітання всього людства. Вони вважали, що всі суспільні негаразди — результат людської неосвіченості й забобонів, що саме шляхом просвітництва народу та його правителів можна побудувати новий справедливий світ.

Просвітництво зародилося в Англії. Появу цього руху спричинили потреба в знаннях і нестача високоосвічених людей. Наприкінці XVII ст. в Англії бурхливо розвиваються математика, астрономія, фізика, механіка. У 1662 р. тут засновано наукову установу — Лондонське королівське товариство, членами якого були видатні вчені.

Одним із перших ідеї Просвітництва почав розвивати англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679). Своє бачення ідеальної держави він виклав у праці «Левіафан» (1651). Філософ був прихильником абсолютної монархії, однак за умови, що монарх — це посадова особа, яка має відповідні права й обов’язки та яка мусить уберегти державу й людину від можливих потрясінь. Він висловив ідею так званого «суспільного договору», згідно з яким держава бере на себе певні зобов’язання перед людиною, а людина повністю підпорядковується волі держави.

Раціоналізм — віра в здатність людського розуму пізнавати світ, переконання в силі людського розуму.

Просвітництво — ідейний рух кінця XVII-XVIII ст., заснований на раціоналізмі, поширенні знань, визнанні природних і політичних прав людини.

Г. Гнеллер. Джон Локк. Кінець XVII ст.

Видатним мислителем англійського Просвітництва був Джон Локк (1632-1704). На особливу увагу заслуговує його праця «Два трактати про правління», у якій учений виступає прихильником і теоретиком конституційної монархії. На його думку, вона має значні переваги над іншими формами правління. Як відомо, принцип конституційної монархії взято за основу державного устрою сучасної Великої Британії.

Джон Локк уважав, що джерелом влади є народ. Саме він має право не тільки контролювати владу, а й змінити її, якщо вона порушує права людини. Учений виступав за поділ державної влади на законодавчу й виконавчу, а також обстоював релігійну віротерпимість. Майбутнє, на його думку, належить людині, яка володіє знаннями для ведення підприємницької діяльності. Філософ уважав, що приватна власність, безпека самого власника й невтручання в його підприємницьку діяльність — основа економічного процвітання держави.

2. Французьке Просвітництво. Масони

Ідеї Просвітництва поширилися також у Франції. Однак у суспільно-політичному житті країни у XVIII ст. все ще були сильними звичаї й традиції, успадковані від феодалізму. Часто чинили опір новим віянням впливові верстви населення. Тому у Франції просвітники не мали такого впливу в суспільстві, як в Англії. Французьке Просвітництво спиралося насамперед на аристократичну культуру. Це відчувається в стилі літературних творів, які принесли авторам світову славу. Від аристократів французькі просвітники запозичили й салонну форму спілкування, що розвинуло в них схильність до теоретичних роздумів та узагальнень.

Визначним французьким філософом-просвітником був Шарль Луї де Монтеск’є (1689-1755). У своїй праці «Про дух законів» (1748) учений розглядає закономірності розвитку держав і народів. Він розрізняє три форми правління: деспотію, що ґрунтується на насиллі; монархію, де влада монарха спирається на принцип честі; і республіку, де панують рівність і доброчесність.

Монтеск’є вважав, що характер законів кожної держави пояснюється величиною її території, географічним середовищем, економікою, релігією тощо. У країнах із теплим кліматом населення більш спокійне, ледаче. Родючі землі потребують зусиль і часу, тому люди радо передають права на управління якійсь одній особі. Через це в землеробських народів переважає монархічна або деспотична форма правління. Натомість помірний клімат розвиває в людях волелюбність, войовничість і відвагу. Тому в державах із менш родючими землями переважає народне, демократичне, республіканське правління. Демократія, на переконання Ш. Монтеск’є, можлива тільки в малих державах, у великих нерідко трапляється деспотія. Учений виступав за поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, стверджуючи, що всі ці гілки влади повинні створювати противагу одна одній.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1748 р. З трактату Шарля Монтеск’є «Про дух законів»

(...) Коли в одному й тому ж урядовому органі або в одній особі законодавча влада поєднується з виконавчою — свободи не буде... Усе загине, якщо одна особа або один орган дворян чи народу зосередить у своїх руках ці три види влади (...).

• Від чого застерігав Ш. Монтеск’є? Чи відомі в історії випадки, коли поєднання трьох гілок влади призвело до глобальної катастрофи?

У XVI ст. формується загальноєвропейський духовний рух, що відомий в історії як масонство. Основою масонства були так звані вільні майстри-каменярі (фр. francs-macons — вільні каменярі), які не входили в міські цехові об’єднання. Вони займалися зведенням будинків, соборів, замків і фортець. Професія змушувала будівничого жити далеко від родини, тож у таких випадках вони оселялися гуртом по 12-20 осіб. їхнє тимчасове помешкання називалося ложею. Організації вільних каменярів були пов’язані з великою кількістю обрядів і таємниць, які застосовувалися в професійних знаннях майстрів і підмайстрів. Ідеали масонства та його історичні джерела сягають часів ордену тамплієрів.

Ще в середні віки в ложі вільних каменярів допускали представників тогочасного вченого світу. Вони були покровителями, а іноді й капеланами таких організацій. У ранній Новий час сюди стали вступати представники дворянства й буржуазії. Перші ж масонські ложі виникали або шляхом заповнення старих організацій вільних каменярів так зв. запрошеними членами (тобто людьми, які не мали стосунку до їхньої професії), або ж шляхом створення такими особами своїх власних лож. У масонстві стала спостерігатися тенденція до державних перетворень, пошуку нових форм суспільного устрою. На той час найбільше масонських лож було в Англії і Німеччині.

У 1717 р. чотири лондонські ложі утворили об’єднаний масонський орден — Велику ложу Англії, яка, завдяки загальноєвропейським зв’язкам, стала еталоном для багатьох масонських організацій. Невдовзі у Французькому королівстві за участі багатьох вельмож було утворено Велику ложу Франції. У 1769 р. було створено Масонську ложу наук, куди ввійшов і Франсуа Вольтер. Крім нього, масонами були й такі просвітники, як Дені Дідро, Жан-Жак Руссо, Жан Д’Аламбер.

Видатним французьким просвітником, письменником, істориком і філософом був Марі-Франсуа Аруе, відомий як Вольтер (1694-1778). Він — автор поеми «Орлеанська панна», наукових праць «Філософський словник», «Дослід про дух і звичаї народів», «Доба Людовіка XIV», «Історія Росії за царювання Петра І» та ін. У своїх творах учений висміював застарілі суспільні порядки, державні й церковні установи, доводив необхідність їх постійного вдосконалення. На думку Вольтера, життя в державі може суттєво покращитися, коли нею керуватиме освічена людина, «філософ на троні». Отже, він був прихильником освіченого абсолютизму — необмеженої монархії, яка б спиралася на ідеї Просвітництва. Учений виступав за релігійну свободу, однак уважав, що віра в Бога потрібна, аби втримати народ від бунтів і повстань. Він також був переконаний, що всі люди мають бути рівні перед законом.

Н. де Ларжільєр. Вольтер. 1718 р.

М. К. де Латур. Жан-Жак Руссо. XVIII ст.

Новий етап у розвитку просвітницького руху у Франції уособлю є Жан-Жак Руссо (1712-1778), який виступав за докорінні зміни суспільного устрою. Так, у трактаті «Міркування про походження нерівності» (1755) Ж.-Ж. Руссо пише, що нерівність не є вродженою рисою людської натури. Замість того, аби жити за законами природи, людина в процесі розвитку суспільства потрапляє в залежність від інших людей та їхніх думок. Такий стан речей пояснюється тим, що сильніші й здоровіші виробляють значно більше продуктів, ніж слабші. З’являється приватна власність, яка призводить до нерівності й утрати свободи. Таке суспільство не має права на існування. Замість нього потрібно збудувати нове, яке б існувало на засадах суспільного договору. Цій проблемі Ж.-Ж. Руссо присвятив спеціальний трактат «Про суспільний договір» (1762). Згідно з ним, людина відмовляється від деяких природних прав, наданих їй від народження, і добровільно бере на себе певні суспільні зобов’язання. Це не обмежує її свободу, оскільки вона здатна контролювати свою поведінку й жити, не заважаючи іншим. Водночас усі учасники суспільного договору рівні перед законом. Отже, державі, що ґрунтується на насиллі, учений протиставляє державу, засновану на розумі й праві. Просвітник переконаний, що тільки народ може наділяти своїх представників владою і, за потреби, відбирати в них такі повноваження. Ідеалом державного устрою Ж.-Ж. Руссо вважав демократичну республіку, а головним ворогом свободи людини — абсолютну монархію.

Філософ покладав великі сподівання на майбутнє покоління, яке потрібно виховувати по-новому. Власне бачення виховного процесу він відтворив у праці «Еміль, або Про виховання» (1761). Таке виховання повинне базуватися на індивідуальній свободі дитини, її живому контакті з природою.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1762 р. З роману Жан-Жака Руссо «Еміль, або Про виховання»

(...) Є книжка, яка містить найкращий трактат про природне виховання. Цю книжку першою прочитає мій Еміль; вона довго буде знаходитись у його бібліотеці й назавжди займе там почесне місце... Що ж це за чудова книжка? Це «Робінзон Крузо» (...).

• Як ви вважаєте, які ідеї Просвітництва викладено в романі «Життя й дивовижні пригоди Робін зона Крузо»?

• Які ідеї природного виховання знайшов у цьому романі Ж. -Ж. Руссо?

Отже, провідні діячі Просвітництва вважали, що освіта й виховання кожної людини приведуть людство до ідеального суспільства гармонії та щастя, яке будуватиметься на розумних і справедливих засадах. Дехто з просвітників покладав надії на освічених монархів, які пройнялися ідеями Просвітництва. Так, Вольтер листувався з російською імператрицею Катериною II, особисто знався з прусським королем Фрідріхом II. Політику освіченого абсолютизму втілювала й австрійська імператриця Марія-Терезія.

3. Вплив Просвітництва на суспільство

Ідеї Просвітництва порушили традиційні норми й закони тогочасного суспільства. Вони знайшли своє яскраве втілення передусім у середовищі західноєвропейської еліти. Саме в епоху Просвітництва формується верства освіченої аристократії. Просвітницька ідеологія відображала інтереси підприємців, фінансистів, ремісників, селян, представників творчих професій. Ідеї просвітників впливали на духовне життя людей у всій Європі, декларуючи свободу, рівність, приватну власність.

У середині XVIII ст. найбільші досягнення Просвітництва було об’єднано у великому інтелектуальному проекті — багатотомній «Енциклопедії, або Тлумачному словнику наук, мистецтв і ремесел». Видання здійснювали філософ Дені Дідро (1713-1784) і математик Жан Д’Аламбер (1717-1783).

До роботи над «Енциклопедією» було залучено видатних учених того часу. Крім Д. Дідро й Ж. Д’Аламбера, чимало статей для «Енциклопедії» підготували Вольтер, П. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо й інші автори. Загалом над підготовкою видання працювало понад 100 авторів, а його вихід у світ підтримувало майже 4000 меценатів. Перший том «Енциклопедії» вийшов друком у 1751 р. Із самого початку на видання чинився тиск з боку єзуїтів і держави.

Цензура постійно втручалась у видавничий процес, вимагала викинути ряд матеріалів і затримувала випуски наступних томів. Адже «Енциклопедія» подавала не тільки конкретні факти про важливі наукові досягнення людства, а й утверджувала нові культурні цінності, які суперечили існуючій системі. До 1776 р. було видано 17 томів тексту, 11 томів ілюстрацій і 7 томів додатків, які охоплювали всі важливі ділянки досягнень людства.

Великим позитивом «Енциклопедії» стало висвітлення питань про розвиток техніки й ремесел, винаходи в промисловому виробництві, досягнення у сфері освіти й виховання. Енциклопедисти пропагували також свої політичні погляди про природні права людини, форми державного устрою, розподіл гілок влади. Вони вірили, що знання й корисні поради можуть зробити світ чистішим і кращим.

Енциклопедисти — французькі просвітники, автори багатотомної «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел».

Л. Мішель. Дені Дідро. 1767 р.

М. де Латур. Жан Д’Аламбер. 1753 р.

4. Мистецтво і література

На початку XVII ст. у творчості французьких художників, які працювали в Римі, зароджується новий стиль — класицизм. Він існував паралельно з бароко як його мистецька противага. Представники класицизму спиралися на античне мистецтво й традиції Високого Відродження. Вони намагалися відтворити красу за допомогою законів розуму. Класицизм вирізняє прагнення ідеалізувати природу й людину, йому притаманні чіткість, рівновага, пластичність художніх форм. Визначними представниками класицизму були французькі митці Ніколя Пуссен і Клод Лоррен.

У творчості Ніколя Пуссена (1594-1665) домінує антична тематика. Зразком досконалості для митця була Стародавня Греція, в історії та міфології якої він убачав велич любові й справедливості. Найвідоміші твори Н. Пуссена на тему античності — «Царство Флори», «Аркадійські пастухи». Знаний Н. Пуссен і як пейзажист. На його картинах завжди присутні якісь міфологічні герої, щоправда, вони ледве помітні на тлі хмар, гір, дерев, рівнин («Пейзаж з Геркулесом», «Пейзаж з Поліфемом»).

Яскравим представником класицизму був Клод Лоррен (1600-1682). Він уважав себе учнем природи, а тому основним у його творчості був пейзаж («Сільський пейзаж», «Пейзаж з пастухом», «Відпочинок на шляху до Єгипту»), Саме К. Лоррен увижається основоположником традицій французького пейзажу.

Поступово французький класицизм видозмінюється, що засвідчує творчість Шарля Лебрена (1619-1690). Він був придворним художником короля Людовіка XIV й у своїх роботах прославляв французьку монархію. Митець створив галерею портретів короля, міністрів і придворної аристократії. Завдяки Ш. Лебрену в 1648 р. засновано Французьку королівську академію живопису й скульптури.

Вершиною архітектури класицизму вважають Версаль — величну резиденцію французьких королів поблизу Парижа. У створенні проекту брали участь видатні архітектори — Луї Лево, Жюль Мансар та Андре Ленотр. Центральною частиною Версаля є Великий палац з безліччю приміщень, здатних умістити 10 тис. осіб. Палац мав прославляти французький абсолютизм.

Н. Пуссен. Автопортрет. 1650 р.

Версаль (Франція). Сучасне фото

Класицизм — мистецький стиль, що виник у XVIІ ст. Зразком були античні твори мистецтва. В архітектурі споруди мали повторювати грецькі й римські будівлі. У літературі автори дотримувалися принципу єдності місця, часу й сюжету. У кожному творі мали стверджуватися ідеали громадянськості.

Н. Міньяр. Жан Батист Мольєр. XVII ст.

Невід’ємною складовою палацового ансамблю є чудовий парк. Архітектор А. Ленотр свідомо відмовився від штучних водоспадів і каскадів, які символізують непідвладну людині природну стихію. Натомість збудовані басейни мають чіткі геометричні пропорції й гладку поверхню. Тут усе підпорядковано чітким законам. Версаль став еталоном витонченого смаку.

За проектом архітектора Ж. Мансара в класичному стилі збудовано й Вандомську площу в Парижі. Вона має форму чотирикутника й оточена адміністративними будівлями. У центрі площі стояла статуя Людовіка XIV, яку на початку XIX ст. замінили тріумфальною колоною на честь Наполеона Бонапарта. Основна ідея площі — звеличення монарха, мрія про ідеально впорядкований світ, згідно з королівською волею.

У 1673 р. за проектом Клода Перро (1613-1688) було завершено будівництво східного фасаду Лувру — королівського палацу.

З-поміж культових споруд заслуговує на увагу церква Будинку інвалідів у Парижі, споруджена за проектом архітектора Ж. Мансара в класичному стилі.

Творцем французької класичної трагедії вважають П’єра Корнеля (1606—1684). Найвизначнішими творами митця є драми «Сід» і «Горацій». Справжнім реформатором сценічного мистецтва став французький комедіограф і актор Жан Батист Мольєр (1622-1673). Він походив із простої сім’ї, 13 років віддав мандрівному театру. Мольєр писав талановиті комедії й сам у них грав. Його п’єси «Тартюф», «Дон Жуан», «Скупий», «Міщанин-шляхтич», «Удаваний хворий» захоплюють жвавістю й гумором і донині не сходять зі сцен провідних театрів світу. Драматург гостро висміював людські й суспільні вади, через що нажив собі чимало ворогів.

Величні трагедії на класичні сюжети творив Жан Расін (1639-1699). Вони написані вишуканою поетичною мовою, вирізняються дивовижною психологічною проникливістю, яка зачаровує й донині. Вершиною творчості Ж. Расіна є трагедія «Федра».

З інших жанрів художньої літератури активно розвивалися сатира й роман. Талановитим байкарем був Жан Лафонтен (1621-1695). В образах тварин легко впізнати багатьох представників тогочасного суспільства. Лев — цар звірів, який уособлює короля. Лисиці, вовки й ведмеді втілюють риси улесливих і хитрих придворних, які постійно інтригують і готові з’їсти одне одного. Наприклад, хитрий лис радить хворому королю прикласти до тіла шкуру вбитого вовка, яка начебто допоможе йому видужати. У байках Ж. Лафонтена трапляються також пацюки, кроти, змії, яким притаманні риси нечесних служителів церкви, чиновників і суддів, які живуть за рахунок простолюду. Єдиний, хто у світі Лафонтенових байок заробляє на прожиття чесною працею, — це людина.

У XVIII ст. провідним жанром англійської літератури стає роман. Так, англійський письменник Даніель Дефо (1661-1731) створив роман «Життя й дивовижні пригоди Робінзона Крузо», у якому в художній формі викладено ідеї Просвітництва. З Робінзоном Крузо в літературу входить новий тип літературного героя — звичайний англійський буржуа. Свого героя автор ставить у виняткові обставини й залишає наодинці з неприборканою природою. Однак Робінзон Крузо гідно долає всі перешкоди, демонструючи найкращі людські якості.

Про моряка й мандрівника розповів Джонатан Свіфт (1667-1745) у романі «Мандри Гуллівера». Твір нещадно критикує тодішню цивілізацію, зокрема зіпсовану суспільну верхівку. Носієм моральних чеснот виступає Гуллівер, якому належить викрити людські й суспільні вади.

Найяскравішим представником французької літератури був П’єр Огюстен Бомарше (1732-1799). Усесвітню славу йому принесли комедії — «Севільський цирульник» та «Одруження Фігаро». Спритний, здібний, кмітливий представник з третього стану Фігаро є слугою графа Альмавіви. У «Севільському цирульнику» Фігаро допомагає графові відвоювати в опікуна серце молодої красуні Розини, а в «Одруженні Фігаро» герой сам улаштовує свій шлюб. Комедії П. Бомарше вражають народним гумором, використанням прислів’їв і приказок.

Просвітницькі ідеї пропагували й видатні німецькі письменники Иоганн Вольфганг Ґете (1749-1832) і Йоганн Фрідріх Шиллер (1759-1805). У трагедії Й. В. Ґете «Фауст» ідеться про вченого, який продав душу дияволу, аби знайти відповідь на запитання, у чому полягає сенс життя. Наприкінці життя Фауст робить висновок:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Сутність творчості Й. Ф. Шиллера можна висловити його ж словами: «Нехай ми будемо вільні, як предки, нехай кожен визнає за краще смерть, ніж рабство».

Мистецтво другої половини XVII-XVIIІ ст. характеризується розмаїттям стилів, бурхливим розвитком усіх жанрів. Воно звільнилося від панування церкви та її канонів, набуло світських рис і наповнилося якісно новим змістом.

На початку XVIII ст. у Франції зароджується новий стиль — рококо1. Назва розкриває найхарактернішу його ознаку, а саме — потяг до складних, вишуканих форм, химерних ліній, що нагадують силует мушлі. Мистецтво рококо звернене до людських почуттів, невловимих відтінків настрою. Цей стиль проіснував недовго — приблизно до 1740-х років, однак його вплив на європейську культуру був відчутним ще не одне десятиліття.

1 Рококо (від фр. rocaille — мушля) — стиль у західноєвропейському мистецтві першої половини XVIII ст., для якого характерні вигнуті лінії, подібні до обрисів мушлі, і сплетіння різьблених і ліпних орнаментів, манірність образів, звернення до міфологічної й пасторальної тематики.

Пам’ятник Й. В. Ґете та Й. Ф. Шиллеру. м. Веймар (Німеччина). Сучасне фото

А. Ватто. Жиль. 1718-1719 рр.

Одним із фундаторів стилю рококо був Антуан Ватто (1684-1721). Головним у його творчості, на противагу правилам класицизму, було відтворення світу людських почуттів, що не піддаються контролю розуму («Товариство в парку», «Непроста пропозиція»). Прихильник театру, А. Ватто малював також сценічні образи («Жиль»).

Жоден з європейських стилів XVII-XVIII ст. не розвинувся в мистецтві Англії в чистому вигляді: усі вони прийшли сюди набагато пізніше. Основоположником англійської національної школи живопису є Вільям Хогарт (1697-1764). Він уважав, що твори мистецтва можуть виховувати в людині справжні моральні цінності й виправляти вади. Художник створив цикли картин, поєднані спільним сюжетом. Так, шість картин об’єднані в цикл «Модний шлюб», у якому митець засуджує нерівний шлюб між збіднілим аристократом і багатою дівчиною з буржуазної родини, котрий, урешті-решт, призводить до трагедії. Нетиповою для того часу є його незакінчена картина «Дівчина з креветками». Митець ніби хотів показати, якою чудовою є людина, не обтяжена умовностями й забобонами.

Видатними англійськими портретистами були Джошуа Рейнольдс (1723-1792) і Томас Гейнсборо (1727-1788). Митці намагалися відтворити характери своїх персонажів, їхні професійні інтереси й уподобання. Такими є портрети талановитої акторки Сарн Сіддонс, виконані обома митцями в різний час. Зображення на обох картинах засвідчує, що сенсом життя для цієї жінки є сцена. Портрет, написаний Дж. Рейнольдсом, увижається символом акторського мистецтва. До речі, саме він у 1768 р. став першим президентом Лондонської королівської академії мистецтв, діяльність якої було відновлено завдяки його зусиллям.

Для англійської архітектури характерне поєднання різноманітних стилів. Зразком такого поєднання є величезний собор Святого Павла, який було споруджено в 1675-1710 рр. за проектом Кристофера Рена. Головний фасад собору виконано в стилі бароко.

Найвагоміший внесок Англії в архітектуру XVIII ст. — це пейзажний парк, який ще називають англійським.

На відміну від чіткої геометрії французького парку, в англійському вабить ілюзія недоторканості природного середовища. Найкращі пейзажні парки в Англії створені Вільямом Кентом. Він прикрашав їх скульптурами й павільйонами. Особливо вражали відвідувачів штучні руїни, які нагадували про минулі героїчні часи.

Дж. Рейнольдс. Портрет Сари Сіддонс. 1783-1784 рр.

Палац Сан-Сусі в м. Потсдамі (Німеччина). Сучасне фото

Яскравим зразком німецького рококо є палац Сан-Сусі (з фр. без турбот) у передмісті Берліна — м. Потсдамі. Він збудований у 1745-1747 рр. за проектом архітектора Георга Кнобельсдорфа для короля Пруссії Фрідріха II. Величезні вікна й двері робили стіни палацу майже прозорими. Скульптури, меблі, дзеркала, розписи утворюють цілісний ансамбль, який налаштовує на безтурботне сприйняття світу.

Європейській музиці в XVII — першої половини XVIII ст. притаманний стиль бароко. Чи не найповніше барокову ідею синтезу мистецтв утілює опера. З’являються й інші музичні жанри — сюїта, соната, ораторія, прелюдія, увертюра тощо. Увійшли в моду придворні оркестри.

Поняття «музика бароко» об’єднує таких різних композиторів, як Антоніо Вівальді, Георг Фрідріх Гендель, Йоганн-Себастьян Бах та ін.

Антоніо Вівальді (1678-1741) передав у музиці невичерпне розмаїття життя природи — подих вітру, шум дощу, спів птахів. Його концерт для скрипки з оркестром «Пори року. Зима. Весна. Літо. Осінь» відтворює мінливість природи, звеличує її красу й досконалість.

Георг Фрідріх Гендель (1685-1759) написав понад 40 опер: «Ринальдо», «Орландо», «Ксеркс», «Юлій Цезар» та ін. Життя композитора було пов’язане з оперними театрами в містах Ганновері (Німеччина) і Лондоні. Він писав також концерти для оркестру. Особливо відомі його концерти «Музика на воді», «Музика для феєрверку», які виконувались у літніх театрах.

Йоганн-Себастьян Бах (1685-1750) сформувався як композитор під впливом німецької Реформації й написав чимало протестантських хоралів.

Його творча спадщина складається з 1000 творів. Це вокально-драматичні хорали, твори для органа, клавіру, флейти, віоли, лютні. Для оркестру Й.-С. Бах написав 6 «Бранденбурзьких концертів», 4 сюїти, концерти для скрипки з оркестром. Крім того, митець удосконалив будову органа й клавіру.

Творчість Г. Ф. Генделя і Й.-С. Баха завершує добу бароко в музиці.

Подальший розвиток музики пов’язаний з епохою Просвітництва. Її відкриває музика віденської школи, представлена такими іменами, як Франц Йозеф Гайдн і Вольфганг Амадей Моцарт.

Е. Хаусман. Й.-С. Бах. 1748 р.

Б. Крафт. Посмертний портрет В. А. Моцарта. 1819 р.

Франц Йозеф Гайдн (1732-1809) — перший серед корифеїв музики відмовився від традиційної подорожі до Італії, знайшовши свій стиль на батьківщині. Камерна музика, створена у формі струнного квартету, численні симфонії, ораторії («Створення світу», «Пори року») принесли йому світову славу. Хоча симфонічні твори писали й до Ф. Й. Гайдна, уважають, що саме він відкрив нову епоху в розвитку жанру симфонії.

Багатою й різноманітною є творча спадщина Вольфганга Амадія Моцарта (1756-1791). Це 16 опер, майже 50 симфоній, концерти для клавесина з оркестром, скрипки з оркестром, для флейти, кларнета, фагота тощо. Музичні здібності В. А. Моцарта стали очевидними ще в ранньому дитинстві, перші твори композитор написав у 5 років.

Його талановиті опери («Чарівна флейта», «Весілля Фігаро», «Дон Жуан») донині є окрасою світових оперних театрів. Своєрідним епілогом творчості композитора став безсмертний «Реквієм».

5. Зміни в повсякденному житті

Наука, література й мистецтво справили неабиякий вплив на життя тогочасного суспільства. Освічені люди об’єднувалися за інтересами в різні гуртки й літературні салони. Перші такі салони з’явились у Франції ще в першій половині XVII ст. Часто провідна роль у них належала освіченим жінкам. Метою зібрань було розвивати гармонійну особистість, мову, ораторські здібності, сприяти зміні негативних звичок у повсякденному житті тощо. Салон давав можливість проявитися обдарованим людям, яких потім підтримували меценати, сприяючи розвитку їхнього таланту. У салонах утворився окремий етикет із відповідними манерами поведінки. Добре вихована людина ніколи не виявляла привселюдно свої почуття й емоції. Навіть чоловік і дружина мали поводитися на публіці стримано.

Повсякденне життя аристократів складалося з прогулянок, балів, урочистих прийомів, відвідання вистав і виставок, полювання. Довкола палаців вельмож закладали сади й парки. Модним став англійський парк, який створював ілюзію незайманості природи.

Нижчі верстви суспільства не брали участі в суспільно-культурному житті й не насолоджувалися його здобутками. Вони тяжко працювали й задовольняли вишукані потреби знаті. При цьому вельможі вважали, що зробили для простолюду все, що від них залежало.

Просвітництво, раціоналізм, класицизм, рококо, «музика бароко»; Томас Гоббс, Джон Локк, Франсуа Вольтер, Шарль Монтеск’е, Жан-Жак Руссо, Дені Дідро, Жан Д’Аламбер, Ісаак Ньютон, Готфрід Лейбніц, Ніколя Пуссен, Жан Лафонтен, Йоганн Вольфганг Ґете, Йоганн Фрідріх Шиллер, Антуан Ватто, Антоніо Вівальді, Йоганн-Себастьян Бах, Франц Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт.

1. Що спричинило появу ідей Просвітництва?

2. Чиї інтереси обстоювали просвітники?

3. Як просвітники розуміли «природне право людини»?

4. Яких композиторів об’єднує поняття «музика бароко»? Чому?

5. Які суттєві ознаки класицизму? Як основні ідеї просвітників пов’язані з характерними особливостями класицизму?

6. Який стиль називається рококо? У яких країнах він почав утверджуватися?

7. Визначте, як просвітники оцінювали роль релігії в суспільстві. Чому? Обґрунтуйте свої висновки.

8. Як ви вважаєте, чи можна висловом В. Шекспіра: «Весь світ — театр, а люди в ньому — актори» охарактеризувати етап суспільного й політичного життя XVII XVIII ст.? Обґрунтуйте свою думку.

9. Як ви вважаєте, чи вплинула Англійська революція на зародження Просвітництва в Англії? Обґрунтуйте свою думку.

Подискутуйте

10. Багато героїв літературних творів XVII—XVIII ст. вирушають у мандри. З якою метою?

11. Поміркуйте, які ідеї та прагнення просвітників актуальні й сьогодні.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно