§ 27-28. Міжнародні відносини

Пригадайте

1. Коли стала формуватися система політичної рівноваги сил у Європі? Що вона передбачала?

2. Коли й унаслідок яких історичних подій було укладено Вестфальський мир?

3. Якими були основні положення Вестфальського миру?

1. Виникнення нових вузлів протиріч

Після Тридцятилітньої війни, унаслідок підписання Вестфальського миру, на провідні позиції в Європі виходять Франція та Швеція. Щоправда, Вестфальський мир зовсім не гарантував спокійне життя європейському суспільству. За підсумками Тридцятилітньої війни на континенті виникло кілька нових вузлів протиріч.

По-перше, у центрі Європи, на місці сучасної Німеччини, за умовами Вестфальського миру постало багато дрібних державних утворень. З одного боку, це врівноважувало претензії Франції та Австрійської монархії Габсбургів, а з іншого — викликало бажання скористатися слабкістю німецьких князів і в такий спосіб укріпити свої позиції.

По-друге, дедалі більші територіальні претензії Франції наштовхувалися на супротив Голландії, яка в цей час перебувала на вершині своєї могутності. У маленькій Голландії фактично зосереджувався фінансовий центр усієї Європи. Її багатства привертали увагу сусідів, передусім Франції. Та Голландія не збиралася йти на поступки. Використовуючи свої фінансові ресурси, вона всіляко підтримувала антифранцузьку діяльність.

Упродовж 1660-1670-х років XVII ст. Франція мала військові конфлікти з Голландією за Іспанські Нідерланди. Як результат, Франція приєднала до своїх володінь кілька великих міст і провінцію Франш-Конте, яка входила до складу Священної Римської імперії. А 1681 р. французький король Людовік XIV захопив ще й Страсбург.

По-третє, на другу половину XVII ст. припадає пік експансії Османської імперії в Європі, що намагалася використати Франція в боротьбі з Австрійською монархією Габсбургів.

2. Війна за іспанську спадщину

Територіальні претензії Людовіка XIV не на жарт стривожили європейське суспільство. З ініціативи Голландії формується антифранцузька коаліція, ідейним натхненником якої став очільник Голландії Вільгельм III Оранський. Завдяки його зусиллям до складу коаліції ввійшли Австрія, Іспанія, Бранденбург, Савойя, Швеція та Англія. У відповідь на це Людовік XIV 1688 р. розв’язав нову війну, яка велася не тільки в Європі, а й у Вест-Індії та Північній Африці й виявилася довготривалою.

Г. Ріго. Філіпп Анжуйський. 1700 р.

• Які елементи репродукції картини засвідчують, що перед нами претендент на королівський трон?

Наштовхнувшись на опір об’єднаної коаліції, Людовік XIV звернувся по допомогу до Османської імперії, аби разом виступити проти Австрії. Відступати ніхто не збирався, і війна знекровлювала сили обох сторін. Нарешті в 1697 р. ворогуючі табори уклали мир. Уперше Франція не збільшила свої території, її експансії було покладено кінець. А ще через два роки було завершено війну з Османською імперією.

Однак основні учасники військового конфлікту не були задоволені результатом. Мир виявився хитким і вже скоро з’явився привід до розв’язання нової війни. У листопаді 1700 р. помер бездітний король Іспанії Карл II. На престол претендувало два кандидати: онук Людовіка XIV, Філіпп Анжуйський, і син імператора Леопольда І, австрійський ерцгерцог Карл. Ставка була величезною, бо, крім власне Іспанії та її володінь у Європі, ішлося про велетенську імперію в Новому Світі та колонії в інших частинах світу. Реалізація будь-якого варіанта могла змінити весь баланс сил у Європі на користь або Франції, або Австрії. Були й компромісні варіанти: розподіл спадщини між претендентами або передавання її комусь із них без права об’єднання зі своєю країною. Та обидві сторони, а особливо Франція, прагнули здобути все.

Зрештою Людовік XIV добився того, що Філіппа було проголошено іспанським королем і він утрачав право на французьку корону. Однак Людовік XIV проігнорував цю обставину, визнав право Філіппа на французький трон, увів свої війська в Іспанські Нідерланди й спробував управляти обома країнами.

Такі дії Людовіка XIV відновили діяльність антифранцузької коаліції і в 1701 р. розпочалася війна за іспанську спадщину, яка охопила весь континент. Бойові дії велися в районі Рейну та в Іспанських Нідерландах, Північній Італії і на Піренеях. Жорстока війна йшла й на морі. У конфлікт було втягнуто й Новий Світ. Протистояння затягувалося й це вимагало від усіх учасників нових ресурсів і сил. Та в найважчій ситуації опинилася Франція, якій довелося воювати ледь не з усією Європою.

Нарешті 1713 р. в Утрехті було укладено мирний договір між Францією й Іспанією, з одного боку, та Англією, Голландією, Пруссією і Португалією — з іншого. Наступного року в Раштатті Франція підписала мирний договір зі Священною Римською імперією. Так у 1714 р. було покладено кінець війні за іспанську спадщину. Згідно з умовами цих договорів, Філіпп залишився іспанським королем, однак відрікся від претензій на французький трон. Франція вивела свої війська з Лотарингії, утратила частину своїх володінь у Північній Америці. Натомість австрійські Габсбурги отримали Неаполітанське королівство, Міланське герцогство й Ломбардію, Сардинію та колишні Іспанські Нідерланди. Англія закріпила свої позиції в Північній Америці, отримала контроль над стратегічно важливою протокою Гібралтар, а також вигідні для себе фінансові привілеї на торгівлю з іспанськими колоніями, зокрема й рабами. Крім того, Англія закріпила за собою статус провідної морської держави. Незначні територіальні надбання отримали Пруссія й герцогство Савойя.

3. Війна за австрійську спадщину

Після укладення Утрехтського миру Європа, виснажена тривалими війнами, поступово стала заспокоюватися й до 1740 р. не мала серйозних конфліктів. Однак сталося так, що майже одночасно відбулася зміна влади в кількох провідних європейських державах. У Росії до влади прийшла Єлизавета І, у Пруссії — Фрідріх II. У жовтні 1740 р. помер імператор Священної Римської імперії Карл VI з династії Габсбургів, який був також ерцгерцогом Австрії, королем Угорщини та Чехії. Позаяк він не мав нащадків чоловічої статі, то ще 1713 р. видав Прагматичну санкцію, яка визначала порядок успадкування трону. Згідно з цим документом, усі володіння монархії австрійських Габсбургів оголошувалися нероздільними й за відсутності в імператора сина передавалися в спадок старшій доньці Карла VI, Марії-Терезії, та її нащадкам. Прагматичну санкцію було підтримано низкою міжнародних договорів.

Тож, австрійською ерцгерцогинею, а відтак і королевою Угорщини стала молода Марія-Терезія. Її визнали Англія, Росія та Голландія. Щоправда, був ще один претендент — баварський курфюрст Карл-Альберт, якого підтримували Франція, Іспанія та Саксонія. Тому багато чого залежало від прусського короля Фрідріха II, який вирішив використати цю ситуацію у власних інтересах. Поки в європейських столицях обговорювали законність прав Марії-Терезії на трон, Фрідріх II заявив про свої претензії на Силезію, обумовлюючи це власною згодою щодо визнання Марії-Терезії. Претензії Фрідріха II були, звичайно ж, відкинуті й у грудні 1740 р. він уторгся в Силезію. Так, у 1740 р. розпочалася війна за австрійську спадщину, яка тривала до 1748 р.

Весною 1741 р. війська Фрідріха II розгромили австрійців у Силезії. Баварські ж війська за підтримки французьких допоміжних загонів уторглися в Австрію, після чого захопили Прагу. Відтак Франція уклала союз із Баварією та Іспанією, а згодом із Саксонією та Пруссією проти Австрії. Іспанці й венеційці вторглися у володіння австрійських Габсбургів з півдня. У січні 1742 р. баварського курфюрста було обрано імператором Священної Римської імперії під іменем Карла VII.

Пруссія ж невдовзі отримала визнання своїх прав на частину Силезії.

Г. Десмарес. Карл-Альберт. XVIII ст.

• Які країни підтримали Карла-Альберта в його претензіях на австрійську спадщину?

Однак цим Фрідріх не задовольнився й у 1744 р. пішов у наступ. Він уторгся в Чехію, але отримав відсіч. Як наслідок, Фрідріх II був змушений відступити не лише з Чехії, а й із Силезії. До невдач прусського короля додалася й раптова смерть Карла VII, після чого Баварія відмовилася від претензій на австрійську спадщину. Та й це не зупинило Фрідріха II, який зблизився з Англією й здобув низку блискучих перемог над австрійцями. Наприкінці 1745 р. Марії-Терезії довелося підписати в Дрездені мирну угоду з Фрідріхом II. Згідно з її положеннями, Пруссія залишила собі Силезію, а чоловіка Марії-Терезії було обрано імператором Священної Римської імперії.

Тим часом Франція завоювала Іспанські Нідерланди, а у війну на стороні Австрії вступила Росія. У жовтні 1748 р. в Аахені було укладено мирний договір, який поставив крапку у цьому конфлікті. Усі землі, які входили в так звану австрійську спадщину (крім Силезії, яка відійшла до Пруссії), зберегла за собою Марія-Терезія, а її право на трон було визнано всіма країнами.

4. Семилітня війна

У середині XVIII ст. на міжнародній арені спостерігається складний процес перегрупування сил, що призвело до Семилітньої війни (1756-1763). Щоправда, конфлікт виник дещо раніше, а саме 1754 р., коли на кордоні англійських і французьких колоніальних володінь у Північній Америці розпочалися постійні прикордонні сутички. Та оскільки це була далека периферія цивілізованого світу, то Європа на такі речі реагувала відносно спокійно. Однак напруження в англо-французьких відносинах зростало й це змушувало обидві сторони шукати можливості для утвердження своїх позицій.

Англія потребувала союзника на континенті, якого можна було використати як противагу Франції. Такого союзника Англія вбачила в Пруссії, яка мала сильну сухопутну армію. Англія була готова підтримувати Пруссію в її претензіях на об’єднання німецьких земель в обмін на допомогу в боротьбі з Францією. На цій основі виник англо-прусський альянс. Це змушувало Францію шукати союзників, які могли б нейтралізувати Пруссію. Партнером у боротьбі з Пруссією могла стати Австрійська монархія, яка пам’ятала про кривди, завдані Фрідріхом II. Спільна небезпека примирила ворогів і допомогла сформувати франко-австрійський союз. Бурхливий розвиток подій у Європі наполохав і Росію, яка на той час стала відігравати активну роль у європейських справах. В англо-прусських союзних відносинах імператриця Єлизавета І та її канцлер О. Бестужев не безпідставно вбачали загрозу державним інтересам Росії. Тому Росія вирішила підтримати Австрійську монархію, з якою також уклала союзний договір.

А. Менцель. Фрідріх II під час Семилітньої війни. 1839-1842 рр.

• Чи можна сказати, що перед нами король, війська якого зазнають поразок?

Усі ці маневри в результаті призвели до військового зіткнення двох таборів. Війна охопила не лише Європу, а й Північну Америку, Вест-Індію та Індію. У Європі прусські війська із самого початку війни завдали кілька миттєвих ударів по французах і австрійцях, однак вступ у війну Росії різко змінив ситуацію не на їхню користь. Унаслідок блискучих перемог російської армії Пруссія опинилася на межі катастрофи. І тільки смерть Єлизавети І в січні 1762 р. врятувала Фрідріха II від ганьби. Новий російський імператор Петро III вирішив відмовитися від попередніх завоювань Росії в Пруссії і навіть виявив бажання надати Фрідріхові II допомогу.

Невдачі, які спіткали Англію в Європі, вона компенсувала успіхами на морі в Америці й Індії. Тут вона зуміла завдати кілька ударів Франції. Англійці зайняли більшу частину Канади й опорні пункти Франції в Індії. їхній флот повністю домінував на морях.

Семилітня війна закінчилася двома мирними договорами, які було укладено в лютому 1763 р. в Губертусбурзі й Парижі, Франція втратила Канаду, французьку Луїзіану (басейн річки Міссісіпі) і більшу частину своїх володінь, які відійшли до Англії. Австрія остаточно відмовилася від Силезії, а Фрідріх II пообіцяв під час виборів імператора Священної Римської імперії віддати свій голос за сина Марії-Терезії — Йосипа II. Додатково до французьких володінь у Північній Америці Англія отримала відібрану в іспанців Флориду.

Російсько-прусський союз не мав подальшого розвитку, позаяк 1762 р. Петра III було скинуто з трону, а нова імператриця Катерина II анулювала всі зовнішньополітичні плани свого колишнього чоловіка. Щодо Фрідріха II, який в очах європейської спільноти виглядав переможцем, бо його армія протистояла набагато чисельнішій коаліції, то він зміцнив свої позиції на міжнародній арені. Після Семилітньої війни Пруссія стала потужною політичною силою в Європі.

5. Поділи Речі Посполитої

У другій половині XVIII ст. провідну роль на міжнародній арені й надалі відігравали такі країни, як Англія, Франція, Австрія, Росія та Пруссія. Вони прагнули тримати під контролем ситуацію в Європі. У цей час у сфері впливу деяких із них опиняється й Річ Посполита.

У 1572 р. припинила своє існування династія Ягеллонів, і Польща стала виборною монархією на чолі з королем, який не мав реальної влади. На його обрання дедалі відчутніше впливали політичні сили з-поза меж країни. Розвиток держави гальмувала необмежена свобода магнатів і дрібної шляхти. Малоефективним був і польський сейм, який виявився не в змозі приймати відповідальні рішення. Державний устрій Польщі, котрий дав змогу кожному члену сейму блокувати будь-яке рішення, призвів до того, що в останній третині XVIII ст. країна опинилася в глибокій кризі.

У 1764 р. під тиском Росії польським королем став фаворит Катерини II, граф Станіслав Понятовський. За допомогою своїх родичів Чарторийських він прагнув зміцнити центральну владу шляхом проведення обмежених реформ, що викликало невдоволення Пруссії та Росії. У цій ситуації патріотично налаштована частина шляхти й католицького духовенства організувала в 1768 р. у м. Барі (на Поділлі) військово-політичну конфедерацію, яка виступила за незалежність держави й здобула чимало прихильників. У країні розгорілася громадянська війна.

Тим часом на територію Правобережної України було введено російські війська, що спровокувало гайдамацько-селянське повстання, відоме як Коліївщина. Побоюючись, що такий виступ може спалахнути й на Лівобережній Україні, російські війська за наказом Катерини II допомогли польським урядовим загонам придушили повстання.

З появою російських військ сили барських конфедератів зменшилися. У червні 1768 р. вони втратили Бар і були змушені припинити боротьбу. Тоді на допомогу конфедератам поспішила Османська імперія, яка оголосила Росії війну. Конфедератів підтримала також Франція, до їхніх дій із порозумінням поставилася Австрія. Спочатку конфедерати мали успіх і навіть оголосили, що С. Понятовський позбавлений престолу. Але в серпні 1772 р. існуванню Барської конфедерації було покладено край.

У січні 1771 р. в Петербурзі розпочалися перемовини Росії, Австрії і Пруссії про поділ Речі Посполитої. Вони завершилися 5 серпня 1772 р. підписанням відповідної угоди, яка узаконила перший поділ Речі Посполитої. Згідно з її положеннями, Австрія одержала Белзьке й Руське воєводства та частину Краківського й Сандомирського воєводств, Пруссія — Помор’я (без Гданська й Торуні) та частину Куявії і Великої Польщі, Росія — Східну Білорусію та Латгалію.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

Липень 1788 р. З листа британського посла у Варшаві про долю Речі Посполитої після першого поділу

(...) Від поділу й аж досі Польща вже не має ані своєї історії, ані незалежного політичного існування. Позбавлена торгівлі, не маючи жодного зовнішнього союзника, не володіючи жодною внутрішньою силою, ані прибутками, які дали б змогу визволитися від іноземного панування, затиснута з усіх боків трьома могутніми монархіями, вона, здається, мовчки чекає вироку про свою остаточну ліквідацію... Такою є доля країни, що за розумного урядування могла б упевнено стати серед перших держав Європи.

• Чи видно з листа, що Польща справді перебувала в безвихідному становищі?

• Чи співчуває британський посол полякам?

Скориставшись війною Росії з Туреччиною (1787-1791) і Швецією (1788-1790), у Польщі активізувалися патріотичні сили. У жовтні 1788 р. у Варшаві зібрався сейм, робота якого тривала чотири роки. На ньому за наполяганням патріотичного угруповання було ухвалено закони, які передбачали проведення реформ. Вони знайшли відображення в Конституції 3 травня 1791 р. Курс на реформи підтримав і польський король Станіслав Август. У підсумку було запроваджено спадкову монархію, посилено центральну владу, скасовано застарілі установи, урегульовано питання щодо остаточного об’єднання Польщі та Литви.

Г. Швейкарт. Т. Костюшко. 1802 р.

• Що спонукало Т. Костюшка очолити повстання проти Пруссії і Росії?

Діяльність патріотичних сил викликала протидію з боку консервативних магнатів, які 1792 р. підписали в Петербурзі акт про створення в м. Торговиці, що в Брацлавському воєводстві, конфедерації. На заклик конфедератів Росія вторглася в Польщу. У цій ситуації Станіслав Август узяв на себе командування армією, яка чинила відчайдушний опір російським військам. Йому допомагали генерали Юзеф Понятовський і Тадеуш Костюшко. Але невдовзі Станіслав Август приєднався до Торговицької конфедерації і наказав своїй армії припинити протистояння. На знак протесту Ю. Понятовський і Т. Костюшко подали у відставку. Реформи було скасовано й 1793 р. між Росією і Пруссією відбувся другий поділ Речі Посполитої.

До Росії відійшли центральна частина Білорусі й Правобережна Україна, а Пруссія забрала решту Великої Польщі, міста Торунь і Гданськ. Австрія участі в поділі не брала.

Після другого поділу Речі Посполитої Т. Костюшко приєднався до патріотів, які мали за мету відновлення Польщі в попередніх кордонах. У березні 1794 р. він очолив повстання проти Пруссії й Росії і був проголошений начальником (диктатором) держави. Повстання охопило порівняно невелику частину Польщі, не було підтримане широкими верствами населення й зустріло протидію з боку аристократів. Восени 1794 р. повстання придушили.

Після цих кривавих подій три монархи в 1795 р. здійснили третій поділ Речі Посполитої. Австрія загарбала Малу Польщу з Любліном і Краковом, Пруссія — решту Польщі з Варшавою й частиною Литви, Росія — Західну Волинь і Західну Білорусь, а також частину Литви та Курляндію. Так було ліквідовано велику державу — Річ Посполиту.

6. Початок боротьби за спадщину Османської імперії

У XVIII ст. спостерігається занепад економіки та господарства Османської імперії. Турецькі султани будь-що намагалися знайти вихід із непростої ситуації у війнах із сусідами й легко давали привід європейським правителям утягувати країну в різні коаліції і військові союзи. Одним із таких прикладів стала російсько-турецька війна 1768-1774 рр. У ній російські війська здобули низку блискучих перемог на суші й на морі, що призвело до втрати Туреччиною значних територій у Північному Причорномор’ї. У 1787 р. Туреччина під впливом англійської дипломатії вступила в нову війну проти Росії. У ній турецькі війська було розбито. Згідно з умовами Ясського мирного договору, Туреччина повинна була звільнити територію між Бугом і Дністром. Цим договором Росія остаточно оформила звільнення Причорномор’я від Кубані до Дністра від турецького панування.

Отже, наприкінці XVIII ст. на порядку денному міжнародних відносин постало так зване східне питання, а саме — поділ спадщини Османської імперії.

Кожна з провідних європейських країн висувала свої претензії на Османську спадщину. Найбільш гострі протиріччя викликало питання про європейські володіння Туреччини.

Так, Росія прагнула оволодіти Константинополем і протоками, а відтак забезпечити собі вихід із Чорного моря. Проти цього виступали Англія та Франція, які теж хотіли контролювати ці протоки. Зіштовхувалися також інтереси Росії та західноєвропейських держав щодо балканських провінцій Туреччини. Росія підігрівала прагнення слов’янського та грецького населення звільнитися від турецького панування. Використовуючи визвольний рух народів Балканського півострова проти турків, російський уряд прагнув або приєднати ці території до Росії, або створити державу зі столицею в Константинополі, але під російським протекторатом.

Це добре розуміли Англія та Франція, а тому було висунуто лозунг «цілісності й недоторканості Османської імперії». У такий спосіб провідні європейські країни прагнули поставити Туреччину в повну економічну й політичну залежність від Заходу.

Іноземне втручання цілковито заплутало східне питання й неабияк ускладнило його розв’язання.

Війна за іспанську спадщину, війна за австрійську спадщину, Семилітня війна, поділи Речі Посполитої; 1701-1714, 1740-1748, 1756-1763, 1772, 1793, 1795.

1. Пригадайте, які європейські країни проявляли найбільший інтерес до Польщі.

2. Яка країна закріпила за собою статус провідної морської держави внаслідок війни за іспанську спадщину?

3. Які країни найбільше виграли в результаті війни за іспанську спадщину?

4. Позиції якої європейської країни було суттєво послаблено на міжнародній арені після Семилітньої війни?

5. Прочитайте уривок із приватного листа російської імператриці Катерини II щодо справ у Польщі 1788 р. і дайте відповіді на запитання.

• «...Треба відкинути всі особисті наміри [польського] короля та його міністрів, і зберегти той державний устрій, що існує тепер. Бо, кажучи правду, Росії в тому немає ані потреби, ані користі, якщо Польща стане активною...»

• Чому Катерина II не хотіла, аби Польща була активною? Чи зацікавлені були в такому становищі Речі Посполитої монархи Пруссії та Австрії? Чи могла Польща в такій ситуації сподіватися на підтримку ззовні?

Працюємо в парах

6. Подумайте, чи змінила війна за іспанську спадщину баланс сил на міжнародній арені Європи.

7. Поміркуйте, як вплинула війна за австрійську спадщину на структуру міжнародних відносин у Європі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно