Початок середніх віків, як відомо, припадає на 476 р., коли вождь германців Одоакр переміг останнього римського імператора Ромула Августула. З цього часу в історії середніх віків, як правило, виокремлюють три основні періоди, що відрізняються рівнем економічного, політичного й культурного розвитку. Перший період охоплює V — середину XI ст. і називається раннім Середньовіччям. В економіці цього періоду панувало натуральне господарство, у політичному житті простежувався процес формування держав, у духовному — тимчасовий занепад культури. Із середини XI до початку XIV ст. тривав період розквіту Середньовіччя. У цей час збільшилася кількість населення, пожвавилася господарська діяльність, виникали міста, формувалася міська культура. Перша половина XIV ст. характеризувалася ознаками занепаду господарства. Європейське суспільство охопила криза, яка розхитала його традиційні підвалини, змінила звичну картину світу, спричинила суттєві зміни в релігії, політиці й економіці. Цей період тривав до кінця XV ст. й отримав назву пізнє Середньовіччя, або, за висловом голландського історика XX ст. Й. Гейзінги, «осінь Середньовіччя». Учений розглядав цей час як епоху розкішного й чудового відцвітання середньовічної культури, її гармонійного завершення. Середньовічна історія, хоча й віддалена від нас у часі, зберігається не тільки в пам’яті народів Європи та Сходу. В епоху Середньовіччя виникла більшість європейських народів, міст і держав, сформувалися національні мови, культура й національний характер. На Сході проявляють неабияку активність тюркські народи, араби й монголи. У добу Середньовіччя в Європі закладаються основи сучасних парламентів, початки правового суспільства. Високі зразки літератури та мистецтва, філософської, політичної, історичної думки й нині наснажують європейську культуру та духовне життя. Готична й романська архітектури, що органічно вписалися в архітектурний ансамбль західноєвропейських міст, і в наш час матеріалізують образ середньовічної епохи....
|