§2 ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ КІНЦЯ XVIII СТ.: ВІД КОНСТИТУЦІЙНОЇ МОНАРХІЇ ДО РЕСПУБЛІКИ

1. Пригадайте, коли відбувалося становлення абсолютної монархії у Франції? Назвіть події, які свідчать про її формування.

2. Який ідейний рух називається Просвітництвом?

3. Назвіть представників французького Просвітництва та їх основні ідеї.

1. Франція наприкінці ХVІІІ ст.: передумови і причини Великої французької революції

Королівська влада: криза абсолютизму. Франція кінця ХVІІІ ст. — абсолютна монархія. Найвища влада належала королю, що здійснював «особисте правління»: видавав і скасовував закони, оголошував війну, підписував мирні угоди, вирішував усі адміністративні та судові справи, запроваджував збір будь-яких податків.

Опорою королівської влади був бюрократичний апарат, який складався з міністерств, місцевої адміністрації на чолі з губернаторами (у подальшому — інтенданти) і королівських судів. Особливе місце належало судам вищої інстанції — парламентам (на відміну від англійських, вони були не законодавчими, а судовими й адміністративними органами). Було 12 парламентів (у Парижі, Тулузі, Греноблі, Бордо, Діжоні тощо). Головним серед них був Паризький парламент, який ще мав право реєстрації королівських едиктів, після чого вони набували чинності законів.

У Франції кінця ХVІІІ ст. усі державні посади продавалися або передавалися у спадок. Зростання бюрократії спричинило занепад традиційних станових органів влади. Замість Генеральних штатів іноді скликалися нотаблі (призначені королем члени зборів представників вищого духовенства, придворного дворянства, мерів міст). Місцеві представницькі органи влади були відсутні у більшості провінцій королівства. Керівництво ними здійснювали призначені вищі чиновники. Міста втратили право самоврядування. Посади мерів у містах також можна було купити. Утримання кількісно зростаючої бюрократії непомірно обтяжувало державну скарбницю Франції.

При королівському дворі процвітав фаворитизм, набули поширення різні зловживання з боку влади. Зазначені вище обставини зумовили кризу владних, економічних і соціальних відносин. Її спробував подолати король Людовік XVI (1754-1793). Постійно лавіруючи між вимогами громадськості щодо модернізації суспільства й консервативно налаштованою частиною придворної знаті, він погодився на певні кадрові зміни у складі уряду та проведення обмежених реформ генеральними контролерами фінансів (тобто міністрами фінансів) — ученим-економістом Ж. Тюрго і швейцарцем Ж. Неккером.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«...спроба першого міністра Ж. Тюрго втілити в життя програму реформ зазнала краху. І це було закономірно... вона зазнала невдачі через спротив із боку придворної знаті... Але результати такої поразки були катастрофічними для монархії. Надії тепер покладалися не на освічену монархію, а на народ чи націю» (Е. Хобсбаум. «Епоха революції: Європа 1789—1848»).

Чому погляд ученого про закономірність неможливості реформування системи влади у Франції є справедливим? Які наслідки має на увазі вчений?

Пропозиції міністрів-реформаторів, що стосувалися обмеження нових податків, скасування сталих цін на зерно, ліквідації цехів, запровадження режиму суворої економії королівським двором, скасування привілеїв дворянства, духовенства, запровадження місцевого самоврядування суперечили самій суті абсолютистської монархії. Вони викликали протести придворної аристократії і тому не були підтримані королем. Їх ініціатори були відправлені у відставку.

Соціально-економічне становище Франції наприкінці XVIII ст. Франція наприкінці XVIII ст., залишаючись однією з наймогутніших країн Європи, була аграрною країною, населення якої становило 26 млн чол. (три чверті — проживало в сільській місцевості). Провідною галуззю економіки залишалось сільське господарство. Виробництво зерна на 3/4 наповнювало державну скарбницю. Із 35 млн га оброблюваних земель 2/3 належало дворянству. Особливістю земельної власності було поширення селянського дрібного землеволодіння у формі цензиви — спадкової земельної власності: сеньйор не мав права зігнати селянина з наділу або забрати його у нього, але й селянин не міг покинути свій наділ.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...Я багато разів спостерігав поділ земельних наділів до такої міри, що одне фруктове дерево на невеличкій земельній ділянці (приблизно 20 футів) було одночасно і господарством, і садибою усієї родини... Я був у Сен-Жерменському абатстві... Це найбагатше абатство в усій Франції; абат одержує 300 тисяч ліврів доходу. У мене не вистачає терпіння, коли я бачу подібний розподіл таких великих доходів. Скільки ферм можна було б побудувати за чверть цього доходу! Яку ріпу, капусту, картоплю, конюшину, яких овець і яку вовну можна було б одержати!» (А. Юнг. «Подорож Францією»).

Про яке типове явище говорить сучасник? Які негативні сторони економічного життя Франції помітив мандрівник?

Хоча більшість феодалів вели своє господарство традиційно, частина дворянства вже запроваджувала грошові ренти, здачу своїх земель в оренду. Це свідчило про розвиток товарно-грошових відносин.

Основною системою обробітку землі було трипілля. Проте на півдні Франції існувала ще архаїчна двопільна система, за якої значна частина земель роками не давала врожаю.

Унаслідок низького рівня розвитку тваринництва, саме від урожайності зернових культур (до поширення картоплі вони складали основу харчування), залежали добробут усього населення, надходження до державної скарбниці, розвиток промисловості. Низька врожайність зернових зумовлювала високі ціни на продукти харчування. Різке зростання цін було однією з причин фінансових і промислових криз. Так, неврожаї 1787-1788 рр. зумовили зростання ціни на хліб удвічі. Хліба у містах не вистачало. Міська біднота опинилася у скрутному становищі. На стінах паризьких будинків з’явилися написи: «Якщо хліб не здешевіє, а міністра не змінять, ми знищимо короля і весь рід Бурбонів».

За рівнем промислового розвитку Франція поступалася лише Великій Британії. Міста Ліон, Брест, Тулон, Париж стали великими промисловими центрами країни. Основою промисловості стало мануфактурне виробництво. Розвивались централізовані, змішані та розсіяні мануфактури.

Найуспішніше розвивалися вугільна, металургійна, бавовняна галузі. Особливо процвітало виробництво предметів розкоші. Королівський двір, привілейовані стани, заможні буржуа не шкодували коштів на придбання дорогих тканин, вишуканих меблів, посуду, парфумерії тощо. Великі дворянські роди охоче вкладали кошти також у важку індустрію. У 1780-х рр. понад 50% металургійних підприємств належало дворянам, понад 9% — церкві. Саме у цей період дворянська родина Ванделів заснувала відомий металургійний завод у Крезо, на якому в 1787 р. відбулася перша в історії Франції виплавка металу з використанням коксу. У 1780-х рр. розпочали застосовувати і парові машини. Однак на підприємствах ще широко використовували ручну працю. Для порівняння у 1790 р. у Франції працювало 900 прядильних машин «Дженні» (у Великій Британії — 20 000) і лише 8 механічних машин Аркрайта (у Великій Британії — 143).

Прискорений розвиток промисловості сприяв розвитку внутрішньої торгівлі. Будувались шляхи, мости і канали. Складалась спеціалізація регіонів із виробництва певних видів товарів. Водночас розвиток промисловості стримувався відсутністю єдиної тарифно-митної системи, єдиної системи мір ваги, довжини, об’єму, єдиної монетної системи, численними внутрішніми митними кордонами.

Важливу роль в економічному житті країни відігравала зовнішня торгівля, особливо з колоніями. Швидкими темпами розвивалися приморські міста-порти Марсель, Бордо, Нант. Основними товарами експорту були тканини, вина; товарами імпорту — прянощі, цукор, кава, тютюн, бавовна тощо. Використовуючи працю чорношкірих рабів, французькі землевласники на островах Гаїті, Мартиніка й Гваделупа вирощували цукрову тростину, тютюн і збували ці товари до Франції та інших країн. Не цуралися французькі судновласники торгівлі чорношкірими рабами.

Франція за розмірами зовнішньої торгівлі посідала друге місце у світі, поступаючись лише Великій Британії.

Однак розвиток промисловості й торгівлі стримувався величезними податками, які зумовили зубожіння більшості населення, знижували його купівельну спроможність. Податкові привілеї для окремих компаній і власників «королівських мануфактур», цехові обмеження, застарілість устаткування, державні обмеження підприємництва, свавілля державних службовців, застаріла фінансова система, численні внутрішні митні збори між провінціями були негативними чинниками у розвитку промисловості й торгівлі.

Наприкінці XVIII ст. у Франції населення поділялось на три стани: духовенство, дворянство і так званий третій стан, до якого належали: буржуа (купці, цехові майстри, власники мануфактур, банкіри, учені, письменники, лікарі, адвокати, чиновники, судді, сільські орендарі), ремісники, наймані робітники, міська біднота (санкюлоти), селяни. Духовенство й дворянство — привілейовані стани, що звільнялись від сплати більшості податків, а весь податковий тягар ніс третій стан, сплачуючи численні прямі (податок на землю (талья), подушний (капітація), двадцятину, тощо) та непрямі податки. Селяни, хоч і були переважно особисто вільними, але щорічно додатково на користь сеньйора ще платили різні податки та виконували різноманітні повинності.

За умов, коли вся повнота влади зосереджувалася у руках двох привілейованих станів (духовенства та дворянства), економічно зростаюча буржуазія почала вимагати проведення реформ в управлінні державою, прагнучи отримати рівні з дворянством і духовенством права та привілеї.

Економічне становище Франції наприкінці XVIII ст. погіршилося як унаслідок фінансової кризи (дуже великі особисті витрати королівської родини, які покривались із державного бюджету; зростання утричі державного боргу), так і внаслідок лібералізації міжнародної торгівлі (франко-британський договір про свободу торгівлі (1786 р.) був вигіднішим для британських купців і підприємців) та її участі у війнах другої половини XVIII ст. (втрачено практично всі колоніальні завоювання останніх 150 років у результаті Семилітньої війни (1756-1763); зростання державного боргу внаслідок участі у боротьбі північноамериканських колоній за незалежність від Великої Британії (1775-1783)).

Таким чином, криза абсолютизму, потреби економічного розвитку, зміни у соціальній структурі французького суспільства вимагали кардинального реформування державного устрою Франції. Історичний досвід доводив (Англійська революція XVII ст.): там, де влада «запізнюється» з проведенням реформ, суспільство сплачує дуже високу ціну — ціну революції.

2. Початок революції

Економічна криза, падіння життєвого рівня населення, політичні негаразди стали причинами Великої французької революції XVIII ст.

1789 рік став визначальним у житті Франції. Події цього року розвивались досить стрімко. 5 травня 1789 р. у Версальському палаці Малих ігор урочисто відкрилось засідання Генеральних штатів (не скликались 175 років), на якому мали затвердити нові податки. Але депутати від третього стану виявили непокору волі короля й не тільки не надали нову позику в розмірі 80 млн ліврів, а й 17 червня 1789 р. оголосили себе Національними зборами. Згодом більшість депутатів від двох перших станів також приєдналася до них. У відповідь на депутатське свавілля король, прагнучи перешкодити їх спільним засіданням, у ніч на 20 червня 1789 р. наказав зачинити Зал засідань. Проте депутати зібрались на засідання у Залі для гри у м’яч і присяглися збиратися, поки не приймуть конституцію. За такої ситуації король Людовік XVI 23 червня 1789 р. йде на поступки: зібрав депутатів трьох станів на спільне засідання, оголосив про запровадження єдиного для всіх станів оподаткування, реформу судочинства. Однак він наголосив, що влади ділити ні з ким не буде, і запропонував депутатам продовжити роботу в окремих палатах. Коли король пішов, то його церемоніймейстер звернувся до депутатів: «Панове, ви чули наказ короля!» — «Так, — відповів тоді представник третього стану граф О. Мірабо, — ми чули наміри короля... Скажіть Вашому господарю, що ми тут із волі народу і розійдемося лише поступаючись силі багнетів». Спроба короля розігнати Національні збори силою успіху не мала. Цьому перешкодили декілька депутатів-дворян, серед яких був «герой Нового і Старого світу» генерал маркіз М. Ж. де Лафайєт. Національні збори оголосили себе недоторканними. Король Людовік XVI дозволив іншим депутатам приєднатись до спільного зібрання. 9 липня 1789 р. Національні збори проголошують себе Установчими зборами. Таке рішення дозволяло депутатам прийняти конституцію, яка б змінила державний устрій країни. У відповідь на спробу короля за допомогою військ їх розігнати, у Парижі відбулося повстання (14 липня 1789 р.), у ході якого створено Національну гвардію, захоплено Арсенал, Будинок інвалідів і штурмом узято фортецю-в’язницю Бастилію. Ці події стали початком революції. Дізнавшись про це, Людовік XVI вигукнув: «Це ж заколот!» Головний хранитель королівського гардеробу герцог де Ліанкур йому відповів: «Ні, Ваша величносте, це революція!»

Людовік XVI змирився з перетворенням Національних зборів в Установчі збори, яким відтоді стала належати законодавча влада. Король залишався главою держави. Так, у Франції розпочався процес утвердження конституційної монархії.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Аристократ, що мав славу легковажної людини й дуелянта, декілька років був ув’язнений у тюрмах Франції. Під час революції, прихильник конституційної монархії, прагнув обійняти посаду прем’єр-міністра. Знаходячись у зеніті слави, Мірабо захворів і 2 квітня 1791 р. помер. Його прах поховали в Пантеоні слави з найбільшими почестями. Смерть революціонера була сприйнята як справжня трагедія. Навколо його раптової смерті вирували чутки про отруєння. Але за півтора року після його смерті стало відомо про зв’язки Мірабо з королівською родиною. Його звинуватили у зрадництві. Останки винесли з усипальниці видатних людей та перенесли на цвинтар злочинців.

МІРАБО (Оноре Габрієль Рікеті) (1749—1791)

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Величезний натовп зібрався навколо Бастилії. ...перші дві години натовп ще не думав про штурм. Юрба вимагала тільки видати зброю. Але коли маленький гарнізон почав чинити опір, ця вимога переросла в інше. ...Стрілянина йде приблизно одну чи дві години; губернатор маркіз де Лоне здається; він опускає підйомний міст — усі стрімко кидаються туди; але раптом він знову піднімає його і лунають гарматні постріли. Тоді гармата французької гвардії пробиває стіну... і за півгодини палац узято... Її штурмували цивільні та солдати, без жодного офіцера! ...Блискуча перемога — здобута...» (Камілл Демулен, із листа батькові).

Що спонукало парижан до штурму Бастилії?

Революція охоплює всю Францію. Повстала провінція: у містах відбувалася «муніципальна революція» (формувалися нові органи місцевого самоврядування — муніципалітети); у сільській місцевості розгорнулася «селянська жакерія»: грабуються маєтки, дворян убивають, нищать документи про селянські повинності. Це було «літо великого страху».

3. «Декларація прав людини і громадянина». Суспільні перетворення 1789—1791 рр.

Розгортання революції розкололо французьке суспільство на противників (в основному привілейовані стани) та прихильників (переважно третій стан) революції і спонукало депутатів Установчих зборів прискорити розробку конституції, вступом до якої стала проголошена 26 серпня 1789 р., з ініціативи генерала Ж. Лафайєта, «Декларація прав людини і громадянина», в якій, обґрунтовуючи невід’ємність прав кожної людини, дарованих їй самою природою, скасовуючи станові привілеї, основним завданням держави оголошувалось забезпечення прав та свобод людини (священність і недоторканність приватної власності, право опору гнобленню, право безпеки, свобода слова, свобода совісті та свобода друку). Носієм державного суверенітету визнавався народ.

Таким чином, прийняття «Декларації прав людини та громадянина» (1789) за «Декларацією незалежності» США (1776) втілювало ідеї Просвітництва, юридично закріплювало невід’ємність прав кожної людини, скасовувало станові привілеї, утверджувало рівність прав людей від народження, визнавало народ джерелом влади та верховенство закону, недоторканність приватної власності.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із виступу Майля під час дебатів про «Декларацію прав людини і громадянина». Дехто стверджує, що Декларація — не закон, а лише проголошення принципів. Якщо це не закон, то вона позбавлена сенсу, оскільки з декларованими нею принципами ми завжди можемо ознайомитись у працях філософів. Але таке знайомство не так шкідливе, як їхнє юридичне закріплення у преамбулі до конституції, бо наслідком таких дій може бути громадянський конфлікт.

1. Що свідчить про гостроту дискусії під час обговорення «Декларації прав людини і громадянина»?

2. Які суспільні виклики має на увазі депутат?

Упродовж 5-11 серпня 1789 р. Установчі збори затвердили декрети, що руйнували «старий порядок» і формували основи нового буржуазного суспільства: остаточне знищення привілеїв, церковної десятини, рівність усіх громадян перед законом при сплаті податків, безоплатне скасування особистих повинностей селян та монополії сеньйорів на полювання (найбільш обтяжливі платежі підлягали викупу).

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із постанови Установчих зборів 4-11 серпня 1789 р. Ст. 1. Національні збори повністю скасовують феодальний порядок. Ст. 5. Усякого роду десятина і податі, що заміняють їх... ліквідовуються... Ст. 9. У галузі податків будуть назавжди знищені грошові, особисті і земельні привілеї...

1. Чому Установчі збори насамперед скасували сплату десятини та особисті повинності?

2. Проаналізувавши уривок із документа, доведіть, що ця постанова руйнувала феодальний порядок у Франції.

Відмова короля Людовіка XVI затвердити декрети 5-11 серпня 1789 р. та «Декларацію прав людини і громадянина», поширення чуток про підготовку монархічного заколоту, нестабільне постачання хліба в столицю, наказ короля перевести до Версаля два полки регулярної армії, революційні заклики Ж.-П. Марата у газеті «Друг народу» стали причинами походу санкюлотів 5-6 жовтня 1789 р. на Версаль. Уранці 6 жовтня натовп, переважно із жінок, очолюваний відомою акторкою Тервань де Мерікур, увірвався до королівського палацу й змусив короля Людовіка XVI пообіцяти підписати «Декларацію...», ухвалені декрети й переїхати до Парижа. Разом із королівською родиною до Парижа переїхали уряд й Установчі збори.

Революційні події супроводжувалися активною законотворчістю Установчих зборів у сферах економічного, соціального життя й адміністративного устрою:

Отже, економічна та фінансова кризи, посилені політичною кризою, дестабілізували внутрішньополітичне життя Франції, спричинивши революцію, яка пробудила соціальні сили, що розпочали суспільні перетворення. Останні мали удосконалити державне управління, реформувати суспільно-політичний і економічний устрій Франції, знищити абсолютизм.

4. Повалення монархії. Установлення Республіки

Із початком революції у Франції активно діють політичні клуби і товариства: «Товариство друзів конституції», або Якобінський клуб (назва походить від трапезної монастиря Св. Якова, де проходили його засідання), лідери Е. Сійєс, М. Робесп’ер та ін.; Клуб кордельєрів, або «Товариство друзів прав людини й громадянина» (збирався у колишньому монастирі ордену францисканців-кордельєрів), лідери Ж. Дантон, К. Демулен; Клуб фельянів (виник після розколу Якобінського клубу в 1791 р.). Водночас у Парижі створювались «народні клуби»: «Соціальний клуб», «Всесвітня федерація друзів істини» та «Залізні вуста», члени яких обговорювали цілі й тактику революційної боротьби, формували революційні патрулі тощо. Надзвичайною популярністю користувалась антимонархічна газета «Друг народу» (видавалася Ж.-П. Маратом).

Упродовж 1790-1791 рр. посилюється боротьба між різними політичними угрупованнями в Установчих зборах: конституціалістами-монархістами (граф Мірабо, маркіз Лафайєт, абат Сійєс), лівими демократами (адвокат М. Робесп’єр), правими роялістами (Ж.-А.-М. Казалес).

У цей період активізуються роялісти (намагалися організувати іноземну інтервенцію, щоб відновити «старий порядок»), виникла Вареннська криза: невдала спроба короля і королеви, переодягнених лакеєм та покоївкою, з дітьми і фальшивими російськими паспортами, таємно залишити Париж та дістатись до своїх прихильників, які зосередились біля бельгійського кордону.

Коли стало відомо про втечу короля, в усі напрямки було розіслано гінців із наказом перехопити втікачів. 21 червня 1791 р. королівська родина зробила зупинку на поштовій станції Сент-Мену. Син начальника поштової станції, солдат Друе, упізнав переодягненого лакеєм короля за знайомим профілем, який карбували на монетах. Верхи, найкоротшим шляхом, Друе дістався до міста Варенн і повідомив революційну владу про місце перебування короля. Королівську родину затримали і повернули до палацу Тюїльрі під конвоєм національних гвардійців. На всьому шляху їх зустрічав розлючений народний натовп. Після повернення до Парижа король тихо промовив: «У Франції більше немає короля». Людовіка XVI було взято під варту, а народ, називаючи короля зрадником, розбивав його бюсти. Установчі збори постановили нагородити Друе 30 тис. ліврів, але він із гордістю відмовився від нагороди, заявивши, що лише виконував обов’язок громадянина. Наслідком Вареннської кризи стало остаточне падіння авторитету монархії.

Арешт сім’ї Людовіка XVI у Варенні

Якими засобами художник передає трагічність події для родини монарха?

Очевидна зрада короля й королеви ускладнила політичну ситуацію. 14 липня 1791 р., на святі Федерації (щорічне святкування з нагоди взяття Бастилії), пролунала вимога: «Геть Людовіка XVI!» Кілька днів відбувалися багатотисячні маніфестації, учасники яких вимагали встановити республіку. 17 липня 1791 р. маніфестантів було розстріляно. Загинуло понад 50 чол. Рятуючи монархію, частина поміркованих конституціалістів-монархістів із клубу фельянів заявила, що короля було викрадено. Більшість депутатів Установчих зборів підтримала цю версію.

3 вересня 1791 р. Установчі збори прийняли Конституцію, яка закріплювала конституційну монархію; вища законодавча влада належала однопалатним Національним законодавчим зборам; депутатам надавалося право недоторканності; виконавча влада належала королю й міністрам, яких він призначав і які були підзвітними лише йому; король мав право «відкладального вето», очолював збройні сили; судова влада надавалася суддям, яких обирав народ на визначений термін. Виборче право надавалося чоловікам віком від 25 років, але воно було обмежене майновим цензом і цензом осілості. Конституція не поширювалася на колонії, де зберігалося рабство.

Отже, установлення конституційної монархії мало стабілізувати політичне становище в державі. Спроба народних мас здійснити тиск на депутатів щодо питання про долю монархії була придушена силами Національної гвардії.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

У дні революції він, відомий адвокат, стає одним із її вождів, її трибуном. Ініціювавши створення революційного трибуналу, згодом виступив проти терору, законфліктувавши з Робесп’єром. Хоча і вирізнявся способом життя «нувороша», але на пропозицію врятувати життя втечею заявив: «Батьківщину неможливо забрати на підошвах своїх туфель». Дорогою до місця страти він підбадьорює себе: «Будь сміливим, Дантоне!» Останніми словами перед стратою було прохання до ката Сансона: «Не забудь тільки показати мою голову народові. Вона цього вартує».

ДАНТОН Жорж Жак (1759—1794)

5. Проголошення Республіки

1 жовтня 1791 р. розпочали роботу Національні законодавчі збори, депутатський корпус яких розколовся на різні політичні групи.

Національні законодавчі збори не змогли провести радикальні соціально-економічні та політичні реформи. У країні зростало народне невдоволення. Вибухнули перші народні повстання проти революції. У відповідь влада застосувала репресії. Посилилося протистояння між парламентом та королем. Ускладнилась і міжнародна ситуація. Сформувалась антифранцузька коаліція Австрії і Пруссії («Пільніцька декларація» 1791 р.). Росія оголосила бойкот революційній Франції. До того ж Австрію та Пруссію активно закликали почати бойові дії і роялісти-емігранти, які організували поблизу кордону Франції збройний табір у м. Кобленц (Бельгія).

Ідея війни була народжена у самій Франції. Король убачав у ній можливість повернення влади, республіканці — можливість остаточного усунення Людовіка ХVІ від влади. Під тиском жирондистів 20 квітня 1792 р. Законодавчі збори оголосили війну Австрії (триватиме 20 років). Непідготовленість французької армії на початковому етапі, передача королевою австрійському командуванню плану ведення війни призвели до низки поразок та вторгнення прусських військ до Франції.

Тим часом 20 червня 1792 р., у чергову річницю присяги в Залі для гри у м’яч, у Парижі відбулася масова демонстрація, яка мало не переросла у повстання, проте завершилась демонстративним братанням короля з народом, який, надягнувши червоний ковпак, пообіцяв бути вірним конституції. Демократичні клуби для оборони країни вимагали від уряду запровадження надзвичайних заходів. Біля Парижа було організовано табір із 20 тис. вільнонайманих бійців. Але ситуація продовжувала погіршуватися. 11 липня 1792 р. Законодавчі збори звернулися до народу із закликом «Батьківщина в небезпеці!» У відповідь тисячі добровольців — федератів — стали на захист революції й рушили до Парижа.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1792 р. Із оголошення Законодавчих зборів

Численні війська наближаються до наших кордонів. Громадяни, Вітчизна в небезпеці! Нехай ті, які матимуть честь першими виступити на захист того, що вони мають найдорожчого... чекають заклику закону, щоб розпочати дії, і тоді Вітчизна буде врятована...

Що, на думку авторів документа, є найдорожчим для громадянина? Чому?

Саме в ці дні народилася найвідоміша революційна пісня марсельського батальйону — «Бойова пісня Рейнської армії», яку написав військовий інженер революційної армії Руже де Лілль і яка згодом стане відомою як «Марсельєза» — державний гімн Франції.

Поразки на фронті, зростання цін, спекуляції товарами першої необхідності, непослідовність дій уряду, зрада королівського двору викликали нове народне повстання. У ніч на 10 серпня 1792 р. тисячі простих громадян та батальйони Національної гвардії оточили королівську резиденцію в Тюїльрі. Артилеристи під вигуки «Хай живе нація!» приєднались до повстання. Повстанці захопили палац. Розпочинається новий етап революції, вирішальну роль у якому відіграють представники «низів», центром яких стала Комуна Парижа. Національні законодавчі збори закликають ліквідувати монархію. Короля заарештовано і переведено в замок-в’язницю Тампль. У Національних законодавчих зборах владу здобувають жирондисти. Призначено вибори до Національного конвенту, що мав проголосити республіку й прийняти нову конституцію.

Після арешту короля Францією керував новий уряд — Тимчасова Виконавча Рада. Вона вжила низку заходів із поліпшення ситуації в країні: розподілено землі селянської громади; дозволено здавати в оренду або продавати землі емігрантів; знижено виборчий віковий ценз до 21 року; скасовано поділ на «активних» і «пасивних» громадян; скасовано власність на землю тих, хто не міг довести законність володіння нею.

20 вересня 1792 р. розпочав свою роботу Національний конвент, у якому виділилось три угруповання: жирондисти (165 депутатів, що гуртувалися навколо депутатів від департаменту Жиронди; їхні лідери Ж. Бріссо, Ж. М. Ролан, П. Верньйо вважали справу революції завершеною, підтримуючи ідею розширення прав департаментів, виступали за вільну торгівлю та повну недоторканність приватної власності); незалежні депутати («болото», 500 осіб), майже завжди підтримували жирондистів; монтаньяри, лідерами яких були Ж. Дантон, М. Робесп’єр і Ж.-П. Марат (т. зв. «Гора», близько 100 депутатів) — виражали інтереси демократичної буржуазії, частини селянства, міських низів, які прагнули подальшого розвитку революції.

У цей день французькі революційні війська здобули першу значну перемогу біля селища Вальмі. Революційна армія оволоділа Савойєю, Майнцем. У зайнятих містах французи скасували феодальні порядки і запровадили нові закони.

22 вересня 1792 р. Конвент скасовує монархію та встановлює у Франції республіку. Вона увійшла в історію як Перша й проіснувала 12 років до березня 1804 р., коли Наполеон Бонапарт проголосив себе імператором.

Проголошення Франції республікою зумовило вирішення долі Людовіка Капета (так називали короля, позбавленого влади). Жирондисти, прагнучи уникнути повстань роялістів, нової інтервенції і посилення впливу монтаньярів, не хотіли допустити страти короля. Якобінці вимагали відкритого суду над королем. Депутати Конвенту провели слідство у справі короля, яке встановило, що він підтримував зв’язок з опозиційною еміграцією, закликав Австрію та Пруссію розпочати війну з революційною Францією. На вимогу якобінця Ж.-П. Марата було проведено поіменне голосування депутатів Конвенту: «Ви рятуєте батьківщину... і ви забезпечите благо народу, стявши голову тирану». Із перевагою в один голос більшість депутатів, після 40-годинних дебатів, підтримали смертну кару й негайне виконання вироку. 21 січня 1793 р. короля Людовіка XVI стратили.

У 1793 р. внутрішньополітична ситуація в країні загострилася: скорочувалось виробництво, зростало безробіття та ціни на товари першої необхідності, процвітала спекуляція. Збідніле населення вимагало стабілізації цін (введення «максимуму») та повної ліквідації феодальних повинностей.

Становище жирондистів ускладнилося внаслідок повстань у західних департаментах: у Вандеї (емблемою повсталих стала смужка червоної тканини — «серце Ісуса»), в Бретані, у департаменті Мен (повсталих називали шуанами, бо їх бойовий вигук нагадував крик лісової сови). Їх жертвами стало 600 тисяч осіб.

Улітку 1793 р. знову погіршується зовнішньополітичне становище Франції: революційна армія втратила завойовані землі й постійно відступала, багато генералів зрадили її, бойові дії знову відбувалися на її території. Розширився склад антифранцузької коаліції (Велика Британія, Сардинія, Неаполь, Росія, Голландія, Туреччина, Баварія).

У цій складній ситуації якобінці організовують повстання проти жирондистів. Французька революція вступила в нову стадію свого розвитку.

Отже, повалення монархії та встановлення республіки стало важливим моментом в історії Франції та Європи, адже було порушена традиційна для тогочасної Європи організація влади. Ця подія викликала широкий міжнародний резонанс. Монархи Європи вбачали у цьому небезпеку для свого правління. Це ускладнило міжнародне становище республіканської Франції. У країні ліквідація монархії загострила політичну ситуацію.

Жан Дюплессі-Берто. Штурм Тюїльрі

Еміль Жан Орас Верне. Битва при Вальмі

ПОМІРКУЙТЕ

1. Які риси соціально-економічного та суспільно-політичного життя кінця XVIII ст. свідчать, що Франція переживала переддень революції?

2. Які наслідки мало повалення монархії для розгортання революції?

3. Чому узурпація якобінцями влади стала закономірністю у розвитку революції?

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Коаліція — тимчасовий воєнно-політичний союз двох або більше держав, укладений для спільних дій проти будь-якої держави або кількох держав.

Муніципальна революція — формування нових органів влади й місцевого самоврядування (муніципалітетів).

Роялісти — прихильники монархії.

Санкюлоти — представники міської бідноти.

Секуляризація — процес позбавлення церкви права на земельну власність і відокремлення церкви від держави.

ОСНОВНІ ДАТИ

5 травня 1789 р. — відкриття засідання Генеральних штатів.

17 червня 1789 р. — депутати від третього стану оголосили себе Національними зборами.

9 липня 1789 р. — Національні збори проголосили себе Установчими.

14 липня 1789 р. — штурм Бастилії. Початок Великої французької революції.

26 серпня 1789 р. — прийнято «Декларацію прав людини і громадянина».

3 вересня 1791 р. — затвердження першої Конституції Франції.

10 серпня 1792 р. — повалення монархії у Франції.

22 вересня 1792 р. — проголошення Першої республіки у Франції.

Федір Булгаков. Страта на ешафоті Людовіка XVI

Чому короля було страчено публічно?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно