§ 22. «Великі реформи» в Росії. Зовнішня та колоніальна політика Російської імперії. Революція 1905—1907 рр. Столипінські реформи

Історичні подробиці. Московське князівство виникло у XII ст. як улус Золотої Орди. У XIV-XVI ст. навколо Москви ствердилася централізована держава, що охоплювала всі землі Північно-Східної й Північно-Західної Русі. Наприкінці XVI — у середині XVII ст. оформилося кріпосне право. Петровські реформи (кінець XVII — перша чверть XVIII ст.) сприяли промисловому розвитку країни, та водночас «законсервували» феодальні відносини в економіці та суспільстві. У результаті територіальних захоплень у XVI—XIX ст. утворилася багатонаціональна держава. Особливістю Російської імперії було те, що території її колоній прилягали до метрополії. Деякі «національні окраїни» (Фінляндія, Польща, Україна тощо) за рівнем соціально-економічного та політичного розвитку випереджали російську метрополію.

1. СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА (СЕЛЯНСЬКА, АБО АГРАРНА, РЕФОРМА)

У першій половині XIX ст. економіка Росії розвивалася досить швидкими темпами. Але за багатьма показниками Росія відставала від провідних держав, передусім через наявність кріпосницької системи.

Нерозв’язаним у Російській імперії залишалося національне питання.

Кріпосне право (кріпосництво) — форма феодальної залежності селян: прикріплення їх до землі та підпорядкування адміністративної й судової влади феодала.

Олександр II Миколайович (1818-1881 рр.) — російський імператор з 1855 по 1881 р. Старший син Миколи І. Здійснив скасування кріпосного права (1861 р.) та інші реформи. Після Польського повстання 1863-1864 рр. перейшов до охоронного внутрішньополітичного курсу. У роки царювання Олександра II завершилося приєднання до Росії територій Кавказу (1864 р.), Казахстану (1865 р.), більшої частини Середньої Азії (1865-1881 рр.). На Олександра II було зроблено кілька замахів, під час замаху 1 березня 1881 р. він був убитий. У російській дореволюційній літературі йменувався Визволителем.

Новий російський імператор, на відміну від своїх попередників, дотримувався ліберальних поглядів і розумів необхідність реформ. ЗО березня 1856 р. Олександр II привселюдно заявив про необхідність скасування кріпосного права, зазначивши: «Набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу».

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест «Про... дарування кріпосним людям прав стану сільських обивателів» й «Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності».

Основні положення селянської (аграрної) реформи:

1. Селяни одержували більшість цивільних прав (у тому числі особисту волю) і право вільно розпоряджатися своїм майном. Селяни, як і раніше, повинні були платити подушну подать і нести рекрутську повинність. Як і раніше, стосовно селян застосовувалися тілесні покарання.

2. Вводилося селянське самоврядування, основою якого була сільська громада.

3. Поміщики зберігали власність на всі землі, що належали їм, однак були зобов’язані надати в користування селянам наділ землі (його розмір встановлювався для кожного регіону, залежно від якості землі). За користування поміщицькою землею селяни зобов’язані були виконувати повинності — відпрацьовувати панщину або платити оброк.

Золота монета (реверс) номіналом 1000 рублів, випущена до 150-річчя Маніфесту про скасування кріпосного права (Росія, 2011 р.)

4. Встановлені норми наділу були нижчі від тієї кількості землі, що перебувала в користуванні селян до реформи. Поміщики мали право «відрізати» надлишок землі («відрізки» — це насильно «відрізані» від селянських наділів землі на користь поміщиків).

5. Викупити отриманий у користування наділ селянин міг за згодою поміщика. Через те, що селяни не могли сплатити всієї суми за земельні наділи, уряд перебрав на себе викупну операцію, виплативши поміщикам решту боргу грішми та цінними паперами. Селянство стало боржником держави, сплачуючи викупний борг і проценти на нього протягом 49 років.

Під час проведення реформи були розроблені місцеві «Положення» для окремих районів, у тому числі й для України, де були найродючіші землі. Ці «Положення» стосувались особистої залежності селян від поміщика та поземельних відносин.

Після реформи селяни мали у своєму розпорядженні менше землі, ніж до 1861 р. На Півночі Росії вони втратили близько 10 % своїх колишніх наділів. На Лівобережжі та Південній Україні їхні землі зменшилися майже на 30 %.

Селянська реформа, незважаючи на її грабіжницький стосовно селян характер, мала надзвичайно велике значення для подальшої економічної й соціально-політичної модернізації країни.

У селі почалося розшарування селянства: з патріархального середовища селян-общинників виділялися швидко розбагатілі хазяї й бідняки. Фабрики й заводи одержали постійний приплив дешевої робочої сили. Прискорене руйнування натурального господарства зробило більш ємним всеросійський внутрішній ринок.

Водночас були збережені деякі кріпосницькі пережитки, зокрема: поміщицьке землеволодіння, тимчасово зобов’язані відносини, панщина й оброк, «відрізки», викупні платежі, політичне безправ’я селян.

Читання Положення 19 лютого 1861 р. Картина художника Григорія М’ясоєдова (1873 р.)

(?) Підготуйте історичний коментар до зображення.

2. РЕФОРМИ ОЛЕКСАНДРА II ТА ЇХНІ НАСЛІДКИ

У ході здійснення фінансової реформи 1860 р. був створений Державний банк. Міністерство фінансів стало єдиним розпорядником усіх прибутків і витрат.

1 січня 1864 р. Олександр II затвердив «Положення про губернську й повітову земську установи». Земська реформа запроваджувала органи місцевого самоврядування — губернські й повітові земства. Вони відали будівництвом місцевих доріг, охороною здоров’я, народною освітою, місцевою торгівлею та промисловістю, а також доброчинністю.

Серед реформ 60—70-х років XIX ст. найбільш послідовною була судова реформа (1864 р.) Судді ставали незалежними (вони не підпорядковувалися місцевій адміністрації). Судовий процес відбувався відкрито. Він носив змагальний характер між прокурором (обвинувачем) та адвокатом (захисником). Долю обвинувачуваних вирішували присяжні засідателі (судді-непрофесіонали).

Уроки Кримської (Східної) війни засвідчили, що російська армія має потребу в глибокій військовій реформі. У 1874 р. був прийнятий новий військовий статут, за яким у країні замість рекрутських наборів вводилася загальна військова повинність для чоловіків, що досягли 21 року. Статут передбачав скорочення терміну військової служби в сухопутних військах до шести років і на флоті до семи років. Для поліпшення підготовки офіцерського складу засновувалися спеціальні військові училища та академії.

У рамках освітньої реформи 1864 р. впроваджувалася єдина система початкової освіти. Головною ланкою в ній були народні початкові училища з

Земство (земські установи) — виборні органи місцевого самоврядування в Російській імперії. Введені земською реформою 1864 р.

Міська дума — орган міського самоврядування в Росії; міські думи займалися питаннями міського благоустрою, охорони здоров’я, господарськими справами. Очолювалася міським головою.

безкоштовним навчанням. Гімназії ділилися на реальні та класичні, право навчання в них (воно було платним) надавалося представникам усіх станів. Університетам надавалася широка автономія в питаннях внутрішньої діяльності. Впроваджувалися приватні (платні) курси, де особи жіночої статі могли здобути вищу освіту. Реформа цензури 1865 р. звільняла від попередньої цензури центральні газети й журнали за умови внесення грошової застави. Була ліквідована попередня цензура для урядових та наукових видань. Однак цензурні послаблення поширювалися тільки на Петербург і Москву.

У 1870 р. проведено міську реформу, відповідно до якої розпорядницькі функції в містах покладали на міські думи.

3. РОСІЯ В ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Цивілізація по-російськи. Карикатура (1869 р.)

Скасування кріпосного права, реформи 60 70-х років XIX ст. створили сприятливі умови для подальшого розвитку країни. У 80 -х роках XIX ст. в Росії завершився промисловий переворот. У 1893 р. почався промисловий підйом, що тривав до початку XX ст. Промислове виробництво в країні за цей час збільшилося удвічі.

Відмітна риса розвитку сільського господарства полягала в його екстенсивному характері. Збільшення валових зборів зерна досягалося за рахунок оранки нових земель. Основним постачальником хліба залишалися поміщицькі господарства, але поступово зростала роль і селянських.

ВНУТРІШНЄ СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ

За формою державного правління Росія була абсолютною монархією. Вона була єдиною з великих країн Європи, що не знала парламентаризму — представницьких установ в країні не було до 1906 р.

До початку XX ст. соціально-політичними особливостями Російської імперії були, зокрема: необмежене самодержавство; захист держави інтересів поміщиків та великої буржуазії; станова нерівність; національне гноблення неросійських народів.

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ

До початку XX ст. чисельність населення Російської імперії становила більш як 110 млн осіб. Незважаючи на масове переселення селян із центральних у східні й південні райони країни, основна частина населення (75 %), як і раніше, проживала в Європейській частині Росії.

Російська імперія була багатонаціональною державою, у якій проживали більш як сто різних націй і народностей.

Царський уряд проводив великодержавну політику національного гноблення неросійських народів, придушував найменші паростки їхніх національно-визвольних рухів, постійно створював перешкоди для розвитку самобутніх національних культур. Тільки на заході країни — у Литві, Латвії, Естонії, Фінляндії й Польщі — населення мало різні форми автономії. Найповніша автономія була у Фінляндії, де збереглися законодавство, парламент і грошова система.

4. ЗОВНІШНЯ Й КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

КОЛОНІАЛЬНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В АЗІЇ

У 1858 р., скориставшись складним положенням Китаю, якому оголосили війну Велика Британія і Франція, Росія змусила його віддати Амурську область. Через два роки Китай змушений був поступитися Росії Уссурійським краєм.

«Посидимо біля моря, почекаємо погоди!..» Джон Буль (Англія) і Дядько Сем (США) підштовхують японця на війну з Росією. Порт-Артур обороняє забайкальський козак. Російський плакат, 1904 р.

(?) Яка ідея плакату? Які настрої в російському суспільстві щодо сил Росії та Японії в майбутній війні він відображає?

У першій половині XIX ст. Росія повністю захопила Казахстан і включила його до складу імперії. Тепер черга була за середньоазіатськими феодальними державами.

У 1864 р. російські війська вступили на територію Кокандського ханства й захопили міста Чимкент і Ташкент. У 1868 р. російські війська захопили Самарканд і наблизилися до Бухари. Бухарський емірат змушений був підписати мирний договір, за яким він визнав себе васалом Російської імперії. Цього самого року васалом Росії стало й Кокандське ханство. У травні 1873 р. війська Росії ввійшли до Хіви. Незабаром був підписаний мирний договір, за яким Хівинське ханство ставало васалом Росії.

Завоювання Росією Середньої Азії мало неоднозначні наслідки. З одного боку, воно сприяло припиненню феодальних міжусобиць і ліквідації феодальної роздробленості в цьому регіоні. З іншого боку — означало перетворення казахських і середньоазіатських земель у колонію царату.

РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА

Російське просування до берегів Тихого океану та кордонів Кореї дедалі більше турбували Японію, яка прагнула гегемонії в регіоні. З іншого боку, уряд Миколи II штовхав країну до війни, не зумівши правильно оцінити зовнішньополітичне становище Росії, її військову непідготовленість.

Раптовою атакою на російські кораблі в Порт-Артурі 27 січня 1904 р. Японія розпочала війну.

Висадка в лютому-квітні 1904 р. японських військ у Кореї та на Ляодунському півострові, успішні бойові дії проти росіян забезпечили японцям взяття в облогу Порт-Артура й розгортання бойових дій у Маньчжурії. Із серпня по грудень 1904 р. тривала облога Порт-Артура. Захисники фортеці витримали шість штурмів, але Порт-Артур все ж капітулював.

Протягом 1905 р. Росія зазнала ще дві великі поразки: у лютому під Мукденом та в травні біля острова Цусіма. Героїзм моряків крейсера «Варяг» і канонерського човна «Кореєць», серед яких було чимало українців, увійшов в історію та став символом мужності й військової відваги. Однак через погану підготовку Росії до війни та бездарне командування російський флот зазнав нищівного розгрому.

Утім і в Японії сил для подальшої боротьби бракувало. За посередництва США Росія та Японія розпочали переговори. За мирною угодою, підписаною в Портсмуті (США) 23 серпня 1905 р., Росія визнала Корею сферою впливу Японії, передала Японії право на оренду частини Ляодунського півострова з Порт-Артуром та південну частину Сахаліну.

Поразка царської Росії у війні з Японією серйозно вплинула на розстановку сил не тільки на Далекому Сході, а й у Європі. Водночас вона прискорила розвиток революційних подій у Росії.

5. РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907 рр.

Прологом першої російської революції став страйк робітників Путилівського заводу в Петербурзі, що розпочався 3 січня 1905 р. А вже 8 січня страйк охопив усі заводи столиці. Тодішня профспілкова організація робітників міста «Збори російських фабрично-заводських робітників», яку очолював священик Гапон, за ідеєю свого лідера вирішила звернутися із проханням до царя. Під петицією підписалися 150 тис. осіб.

Уранці 9 січня 1905 р. народний похід до царя на чолі з Гапоном закінчився розстрілом беззбройних робітників. Гапону вдалося втекти, але згодом, за вироком робітників, його було схоплено й повішено в березні 1906 р. в передмісті Петербурга.

Події «кривавої неділі» приголомшили російську громадськість і викликали бурю протестів по всій країні. У Росії розпочалась революція. Вона була викликана глибокими проблемами, які потребували розв’язання:

• вирішення аграрного питання (ліквідація поміщицького землеволодіння, викупних платежів 1861 р., общини та кругової поруки);

• встановлення конституційно-демократичного устрою в Росії (ліквідація самодержавства, демократизація суспільного життя, проголошення та юридичне закріплення прав і свобод громадян);

• розв’язання соціальних проблем (встановлення 8 -годинного робочого дня та мінімального розміру заробітної плати, виплата пенсій, створення системи соціального захисту);

• вирішення національного питання (реалізація прав націй на самовизначення). Намагаючись спинити революцію поступками, 17 жовтня 1905 р. цар видав

Маніфест, у якому обіцяв скликати Державну Думу, провести низку реформ у країні. Значна частина російського суспільства не хотіла подальшого розхитування держави, вважаючи достатніми здобуті поступки з боку самодержавства.

У країні утворювались нові політичні партії та організації. Восени 1905 р. сформувалась партія октябристів («Союз 17 жовтня», російською — «Союз 17 октября»). Назва партії відображала її задоволеність поступками, зафіксованими в Маніфесті від 17 жовтня 1905 р. Ліберальна програма октябристів була спрямована на встановлення конституційної монархії, проведення законодавчих реформ, відкидала революційне насильство.

До партії входили промисловці, банкіри, торговці, чиновники, поміщики, а також викладачі, лікарі, священики, селяни. Лідерами партії були московський підприємець О. Гучков і землевласник та підприємець із Катеринославської губернії М. Родзянко.

Партія кадетів, яка в 1905 р. була налаштована опозиційно до царизму, вимагала встановлення конституційного ладу, забезпечення свободи слова, совісті, зборів, пересування, недоторканності житла, законодавчого регулювання питань найму робочої сили, права національних меншин на культурно-національну автономію тощо.

Маніфестація 17 жовтня 1905 року. Картина художника Іллі Рєпіна (1907-1911 рр.)

(?) Які настрої людей намагався передати художник?

Панцерник «Потьомкін» Фото початку XX ст.

(?) Користуючись додатковою літературою, підготуйте повідомлення про повстання на панцернику «Потьомкін».

Лідером партії був історик П. Мілюков, біля джерел партії стояли відомий економіст П. Струве, письменник і прогресивний громадський діяч В. Короленко, відомий учений В. Вернадський.

Більшість політичних партій Росії (крім більшовиків, анархістів та есерів-радикалів) позитивно оцінювали результати революції:

• скликання царським урядом Державної Думи — виборного законодавчого органу, першого паростку парламентаризму в імперії;

• проголошення демократичних свобод;

• видання законів, що надавали робітникам гарантії соціального захисту;

• початок підготовки урядом аграрної реформи.

Революція, що розпочалася 9 січня 1905 р., досягла свого найвищого розмаху в грудці 1905 р., а до 1907 р. пішла на спад.

Основні події революції

6. СТОЛИПІНСЬКІ РЕФОРМИ

Стабілізація внутрішнього, у тому числі економічного становища після революційних подій 1905 р. пов’язана з ім’ям Петра Столипіна, який у 1906 р. очолив російський уряд.

Столипін став ініціатором перетворень високої економічної та соціальної результативності. Головною справою життя Столипіна стала аграрна реформа, що включала такі положення:

1. Указ про звільнення селян від викупних платежів та общинної залежності, за яким усі охочі могли вийти з общини й отримати землю у власність. Таким чином, ліквідовувався один з феодальних пережитків на селі — селянська община.

2. Закон, що дозволяв селянам селитися на хуторах і володіти землею на правах спадкової власності.

3. Створення земельного фонду з державних земель для забезпечення землею селян, які потребували її.

4. Надання селянам права викупати землю поміщиків.

5. Виділення селянам державних безпроцентних кредитів для купівлі землі.

6. Активізація роботи селянського банку, який кредитував землевласників, протидіяв спекуляціям землею.

7. Організація переселення селян із центральних районів Росії до Сибіру, Казахстану й Середньої Азії, де був великий вільний земельний фонд. Держава допомагала селянам із транспортом, кредитами на будування будинків у нових місцях проживання, купівлю реманенту, худоби та домашнього майна.

8. Організація на селі дорожнього будівництва, кооперативної діяльності, медичної та ветеринарної допомоги, агрономічних консультацій, будівництва шкіл і сільських храмів.

Петро Столипін

Унаслідок Столипінських реформ у Росії формувалося високорозвинуте землеробство. Залишки хліба незабаром після початку реформ становили сотні мільйонів пудів, тому різко зросли валютні надходження, пов’язані з експортом зерна.

Розвиток сільського господарства сприяв і розвиткові російської промисловості.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Що спонукало царський уряд скасувати кріпосне право та провести інші реформи?

2. Зазначте основні положення селянської (аграрної) реформи.

3. Назвіть пережитки феодально-кріпосницької системи, що збереглися в країні після скасування кріпосного права.

4. Які реформи були проведені в Росії в 1860-1870-і роки?

5. У чому проявлявся демократичний характер земської й міської реформ? Що нового внесла судова реформа в судочинство?

6. Які були особливості розвитку Росії в післяреформений період?

7. Користуючись картою, вміщеною в шкільному атласі, схарактеризуйте зовнішню та колоніальну політику Росії в другій половині XIX ст.

8. Назвіть основні події російсько-японської війни.

9. Які соціально-політичні та економічні проблеми мала розв’язати революція 1905-1907 рр.?

10. Назвіть основні події революції 1905-1907 рр.

11. Зазначте основні заходи Столипінської аграрної реформи.

12. Поясніть значення термінів та понять: кріпосне право, земство, міська дума.

II. Обговоріть у групі

1. Історики стверджують, що скасування кріпосного права стало історичним рубежем у багатовіковій історії Росії. Чи згодні Ви з такою точкою зору?

2. Чим було викликане посилення колоніальної політики Російської імперії в другій половині XIX — на початку XX ст.?

3. Схарактеризуйте результати та значення революції 1905-1907 рр.

4. Чи можна вважати, що Столипінські реформи були «продовженням» реформ 1860-1870 рр.? У чому полягає їхня спільність і відмінність?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Реформи з ліквідації кріпосного права були проведені в Австрії в 1765 р., у Пруссії — в 1807 р., у Франції— наприкінці XVIII ст. Чим Ви можете пояснити те, що кріпосницькі порядки в Росії протрималися довше, ніж в інших країнах? Які особливості мав соціально-економічний розвиток Росії порівняно з країнами Західної Європи?

2. Петро Столипін у «Промові про влаштування побуту селян та про право власності», яку виголосив 10 травня 1907 р., зокрема, зазначив: «...Супротивникам державності хотілося б обрати шлях радикалізму, шлях звільнення від історичного минулого Росії, звільнення від культурних традицій. їм потрібні великі потрясіння, нам потрібна Велика Росія!»

Як Ви розумієте ці слова, кому вони були адресовані? Як Ви вважаєте, чи могла Російська імперія на початку XX ст. уникнути революційних потрясінь?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ IX:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно