§ 12. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку провідних країн Західної Європи та Америки

За цим параграфом ви зможете:

- визначати характерні риси соціально-економічного розвитку тогочасних провідних країн світу;

- аналізувати формування колоніалізму та його наслідки для народів світу;

- розкривати особливості політичного розвитку й робітничого руху у провідних країнах світу.

Пригадайте:

1. Що таке промислова революція (переворот)? Коли і де вона почалася?

2. Якими були наслідки промислової революції (перевороту)?

3. Покажіть на карті провідні країни світу у першій половині XIX ст.

4. Назвіть провідні тенденції соціально-економічного і політичного розвитку країн у першій половині XIX ст.

1. Розвиток промисловості

Друга половина XIX ст. — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу.

За цей період промислове виробництво зросло майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали основними показниками могутності країн.

Індустріалізація — створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини та обладнання і є базовою для подальшого розвитку промисловості.

Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості — електротехнічної, хімічної тощо — це докорінно змінило повсякденне життя людей.

► Що наприкінці XIX ст. стало визначати могутність країни?

Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та великих фінансових інвестицій. Для залучення капіталу з метою вирішення великих економічних завдань набуло поширення акціонування.

Акціонування — об’єднання капіталу кількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки.

Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького прошарку банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький прошарок отримав назву «фінансова олігархія».

Створення великої машинної індустрії привело до концентрації виробництва і виникнення нових форм виробничих об’єднань — монополій у формах синдикатів, трестів, картелів, концернів, що відрізнялися рівнем об’єднання сфер діяльності та інтересів.

Монополія — це встановлення підприємцем або групою підприємців контролю над однією чи кількома галузями виробництва з метою збільшення прибутків і ліквідації конкуренції.

Синдикат — монополістичне об’єднання, характерною рисою якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація готової продукції через єдину систему збуту. Члени синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.

Трест — монополістичне об’єднання, в рамках якого всі учасники повністю втрачають самостійність, як виробничу, комерційну, так і юридичну. Керує трестом головна компанія або правління. Найчастіше утворюються в однорідних галузях промислового виробництва.

Завод компанії «Сіменс і Гальске». Берлін, 1875 р.

Картель — монополістичне об’єднання, учасники якого укладають між собою договір про регулювання обсягів виробництва, умов збуту й найму робочої сили з метою отримання монопольного прибутку. Члени картелю зберігають виробничу та комерційну самостійність. Найчастіше утворюються в одній галузі промисловості.

Концерн — одна з найрозвинутіших форм монополій, об’єднання багатьох промислових, фінансових та торговельних підприємств, що формально зберігають самостійність; централізації, як правило, підлягають капіталовкладення і фінанси.

Раніше за інші країни цей процес розпочався в США і згодом набув найбільшого розмаху. Монополії намагалися встановити своє панування на ринку в провідних галузях промисловості, їм ставало дедалі тісніше в національних кордонах від «надлишку» капіталу. Експансія його в слаборозвинені країни давала можливість одержувати вищі прибутки.

Стрімке зростання промисловості, з одного боку, зумовило розширення внутрішніх ринків, а з іншого — сприяло зростанню зовнішньої торгівлі. Національним виробникам було тісно на внутрішньому ринку, і вони прагнули завоювати нові ринки збуту. Це зумовлювало гостру боротьбу за контроль над ринками. Найбільш поширеним став демпінг, тобто імпорт тих чи інших товарів за заниженими цінами з метою знищити конкурентів. У відповідь на захист національного виробництва ставала держава, яка почала обмежувати доступ іноземних товарів. Така державна політика (побудована на захисті власного виробника), що змінила вільну торгівлю (фритредерство), отримала назву протекціонізм.

Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист власної економіки від іноземної конкуренції.

Обмеження торгівлі, висока вартість доставки товару і, відповідно, зростання собівартості зумовили появу нового явища в економічному розвитку. Замість вивезення товару промислово розвинені країни почали вивозити капітал у ті країни, де прибуток був значно вищим. Вивезення капіталу стало вагомим чинником у формуванні світового ринку. Лідерами в експорті капіталу були Англія, Франція, Бельгія, США та ін.

Важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було зростання ролі держави в економічних процесах. Держава з «нічного охоронця» перетворювалася на регулятора економічних процесів. Державні субсидії, замовлення, регулювання ставали вагомими чинниками економічного розвитку, особливо в тих країнах, де промисловий переворот розпочався пізніше, — Німеччині, Росії, Італії, Австро-Угорщині, Японії.

Завершення становлення нової економіки спричинило значні соціальні зміни. Сформувалися основні групи індустріального суспільства — підприємці та наймані робітники. Із середовища різних соціальних груп виокремився прошарок суспільства, який згодом отримав назву «середній клас» — це люди з певним достатком, майном, рівнем освіти та соціальним статусом. Чим більше в суспільстві представників середнього класу, тим воно стабільніше.

► Кого називали «фінансовою олігархією»?

► Що таке монополія?

Частка провідних країн світу в промисловому виробництві на 1900 р., %

Американські фермери біля сільськогосподарської машини

2. Розвиток сільського господарства

У розвитку сільського господарства чітко визначилися два напрямки господарювання: фермерський, поширений у США й Канаді, та прусський (еволюція поміщицького господарства). Сутність цих напрямків полягала в переході сільського господарства від натурального до товарного.

Фермерський шлях передбачав здійснення цього процесу відразу, тоді як прусський полягав у поступовому пристосуванні існуючих відносин до потреб ринкової економіки. Для Європи було характерним поєднання цих напрямків. Це пояснюється тим, що земельна аристократія, яка відігравала провідну роль у країнах Центральної та Східної Європи, чинила активний опір необхідним змінам. Незалежно від того, у який спосіб розвивалося сільське господарство, виробництво його продукції помітно зросло, проте воно не встигало за розвитком промисловості та зростанням міст. У результаті європейські країни були основними імпортерами сільгосппродукції з Америки та Росії.

Сільське господарство європейських країн, що базувалося на дрібному селянському господарстві, починаючи від 70-х рр. XIX ст., вразила тривала криза. Розвиток транспорту привів до того, що сільськогосподарська продукція із США, Канади, Аргентини, Австралії була значно дешевшою за європейську.

Європейські селяни, потрапивши в лещата конкуренції, масово розорювалися, продавали свої ділянки, майно й переселялися до міст, де поповнювали найбідніші верстви міського населення.

► Звідки імпортували сільгосппродукцію європейські країни?

3. Формування колоніалізму

Від часу Великих географічних відкриттів формування світової системи господарства на основі експансії європейського капіталу нерідко здійснювалося насильницькими методами. Європейці підпорювали своїй владі народи та країни Африки, Азії, перетворюючи їх на свої володіння. Формувався колоніалізм як система відносин між країнами. На межі XIX — XX ст. завершився процес створення колоніальних імперій. Вони стали основною ознакою великих держав — Великої Британії, Франції, Німеччини, США, Росії, Японії. Колонії були джерелом ресурсів і ринком збуту товарів.

Колоніалізм — політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинутих країн більш розвинутими.

Колоніальна імперія — велика держава (метрополія) із залежними територіями (колоніями), які зазнають нещадного пограбування та експлуатації.

Отже, наприкінці XIX ст. в країнах Західної та Центральної Європи й Північної Америки завершився процес становлення індустріального суспільства. Ці країни утворювали зону «передового розвитку». Країни Південної, Південно-Східної та Східної Європи, Росія, Японія стали на шлях індустріального розвитку дещо пізніше.

Розміри колоніальних володінь та кількість населення великих держав

Решта країн лишалися економічно відсталими. Наявний у них традиційний (аграрний) спосіб виробництва не забезпечував розвитку. З іншого боку колоніалізм руйнував старе традиційне господарство та включав колонії у більш прогресивний на той час економічний процес.

► Коли завершився процес створення колоніальних імперій?

4. Політичний розвиток. Робітничий рух

Незважаючи революції у XVIII — XIX ст., у Європі зберігалося чимало пережитків минулого. Тут утворилося лише три республіки — Франція, Швейцарія, Сан-Маріно; в інших державах залишилася монархія. У політичному житті важливу роль продовжували відігравати родова аристократія, яка становила основу військової еліти й державної бюрократії, та буржуазія, що сформувалася внаслідок промислової революції. Більшість населення була усунена від участі в політичних процесах.

Поява монополій обумовила зміни в політичному розвитку провідних країн світу. На межі XIX — XX ст. тут виник імперіалізм.

Бюрократія — система управління, за якої перевага віддається формальностям, а не змісту діяльності.

Імперіалізм — монополістична стадія розвитку капіталізму.

На стадії імперіалізму в політичному та економічному житті провідних країн світу панівні позиції посіла фінансова олігархія, що зосереджувала в своїх руках увесь контроль над промисловим і фінансовим капіталом.

Економічні зміни, які відбулися під впливом промислової революції, призвели до того, що найчисленнішим класом суспільства стали наймані робітники. На відміну від селян і ремісників, вони були позбавлені власних засобів виробництва, а отже, гарантованих можливостей до існування. Вони заробляли собі на життя, продаючи свою робочу силу власникам підприємств. Втрата роботи була для них справжньою життєвою катастрофою, відкидала до межі голодного існування.

Природне прагнення робітників до соціальної стабільності спричинило масовий робітничий рух, домінуючою ідеологією якого в другій половині XIX ст. став марксизм.

У 1868 р. англійські профспілки об’єдналися в Британський конгрес тред-юніонів. Перша соціал-демократична партія виникла в Німеччині в 1875 р. У 80-ті рр. XIX ст. такі партії були створені в Бельгії, Англії, Нідерландах, Австрії та інших країнах. Соціал-демократи своєю метою вважали захист інтересів людей праці, перш за все робітників, й боротьбу за зміни у суспільстві на засадах соціальної справедливості.

Соціал-демократія — загальна назва соціал-демократичних і соціалістичних партій, що виникли в останній третині XIX — на початку XX ст. Нині в світі понад 80 партій цього напрямку, що мають широку соціальну базу.

Спочатку уряди провідних європейських держав дивилися на конфлікт між робітниками й роботодавцями як на проблему, що їх не стосується. Проте організованість, розмах і могутність робітничого руху перетворили цю проблему на одну з найголовніших в останній чверті XIX ст. Уряди почали перейматися тим, як зберегти соціальну стабільність та уникнути соціального вибуху або революції.

Наприкінці XIX ст. робітничий рух досяг значних успіхів у відстоюванні прав робітників і став більш організованим. Майже в усіх країнах були створені профспілки й соціал-демократичні партії, які координували свою діяльність у межах II Інтернаціоналу (1889-1914 рр.). У робітничому русі з’явився ще один інструмент впливу на державні уряди — робітнича солідарність працівників різних країн.

Учасники Цюріхського конгресу II Інтернаціоналу (1893). Зліва направо: доктор Симон, Ф. Симон, К. Цеткін, Ф. Енгельс, Ю. Бебель, А. Бебель, Е. Шаффер; крайній праворуч — Е. Бернштейн

Робітничий рух став вагомою силою в боротьбі за демократію. Політичний устрій більшості європейських держав був ще далеким від неї. Загальне виборче право, до того ж тільки для чоловіків, існувало в деяких країнах. У більшості право голосу мала незначна частка населення. Представницькі органи відігравали допоміжну роль. Під тиском робітничого руху в країнах Заходу почалася «епоха реформізму». Її ініціаторами були здебільшого ліберальні партії. Завдяки реформам було забезпечено відносний соціальний мир від 1870 до 1917 р., зміцнено демократичні інститути й започатковано досконале соціальне законодавство, яке забезпечувало зростаючий життєвий рівень основної маси населення.

► Що змінилося у політичному та економічному житті країн світу на стадії імперіалізму? Коли утворився Британський конгрес тред-юніонів?

Вплив Інтернаціоналів на робітничий рух другої половини XIX — початку XX ст. не був визначальним. Так, якщо на початок століття у Європі налічувалося 100 млн промислових робітників, то кількість членів партій, що входили до II Інтернаціоналу, не перевищувала 4,2 млн осіб. Водночас членами профспілок були 8,5 млн осіб, а членами кооперативів — 4,5 млн.

Висновки

В останній чверті XIX ст. в провідних країнах світу розгортається процес індустріалізації. Зростання промисловості породжує таке явище, як монополії, що, своєю чергою, обумовило виникнення імперіалізму.

На новій основі відбувається боротьба між провідними країнами за лідерство у світі. Економічна й воєнна могутність, наявність колоній стали основними ознаками величі країни. Установилося панування Заходу над рештою світу, розгорнулася боротьба за його переділ.

Принципи свободи, демократії, правової держави визнавалися більшістю політичних сил.

Вагомим чинником політичного розвитку провідних країн світу на шляху до демократизації та соціальної справедливості стає робітничий рух.

Закріпимо знання

1. Охарактеризуйте зміни у розвитку промисловості провідних країн світу в цей період.

2. Що змінилося у тогочасному сільському господарстві?

3. Які наслідки для країн світу мало формування колоніалізму?

4. Що було характерне для політичного життя провідних країн світу в цей період?

5. Які нові явища визначили розвиток тогочасного робітничого руху?

6. Проведіть дискусію за темою: «Роль робітничого руху в суспільному житті провідних країн світу в останній чверті XIX ст.».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно