§ 8. Франція. Бельгійська революція

1. Що таке політична реставрація? 2. Як відбулася реставрація монархії Бурбонів у Франції? 3. Якими були рішення Віденського конгресу щодо Голландії? Чим, на вашу думку, вони були обумовлені?

1. Політичне й суспільне життя Франції в 1815—1830 рр. Після завершення наполеонівських війн у Європі розпочалася доба політичної реакції 1815—1830 рр. Ті, хто в попередні роки втратили власність і владу, тепер намагалися їх повернути. Однак ці спроби зустріли опір і призвели до нових революцій 1830—1848 рр. У Європі сформувалися революційна та еволюційна моделі суспільного розвитку, кожна з яких мала багато прихильників. Тогочасна Велика Британія засвідчувала можливість розвитку суспільства без революційних заворушень. А ось Франція, де протягом 60 років після завершення наполеонівських війн відбулися три революції, уособлювала протилежну модель розвитку.

Політична реакція — активний опір прогресу в суспільно-політичному житті з метою збереження та зміцнення «старих порядків», які вже відійшли в минуле.

Друге зречення Наполеона завершило період Першої імперії та спричинило повернення влади династії Бурбонів. За «Хартією 1814 року», як називалася нова Конституція, надана французам Людовіком XVIII, у країні встановилася конституційна монархія.

Із «Хартії 1814 року»

І. Усі французи рівні перед законом...

IV. Їхня особиста свобода однаково гарантована: ніхто не може бути підданий переслідуванню або затриманий інакше, ніж у передбачених законом випадках...

V. Кожний сповідує свою релігію з однаковою свободою...

VI. Незважаючи на це, католицька релігія... вважається державною...

XIII. Особа короля є недоторканною і священною. Виконавча влада належить королю, перед яким відповідальні міністри.

XIV. Король є верховним главою держави...

XV. Законодавча влада здійснюється спільно королем, палатою перів і палатою депутатів від департаментів. (Ці дві палати складали Законодавчий корпус. — Авт.)

XVI. Закон пропонується королем...

XIX. Палати можуть найпідданіше просити короля запропонувати закон...

XXVII. Призначення перів Франції належить королю...

XXXV. Палата депутатів складається з депутатів, обраних виборчими колегіями...

XXXVIII. Жоден депутат не може бути допущений до палати, якщо не досяг 40 років і не сплачує прямого податку в 1 тис. франків...

XL. Виборці, які обирають депутатів, не мають права голосу, якщо вони не сплачують прямого податку в 300 франків і не досягли 30-річного віку...

LXXI. Старому дворянству повертаються його титули. Нове зберігає свої...

1. Які факти свідчать про встановлення «Хартією 1814 року» у Франції режиму конституційної монархії? 2. Чи можна стверджувати, що хартія обмежувала права французів? Чому?

В очах більшості французів «Хартія 1814 року» була досить непривабливою порівняно з такими самими документами революційної та наполеонівської діб. Унаслідок встановленого хартією вікового й майнового цензу право голосу в країні отримали близько 72 тис. осіб, а право бути обраними — 16—18 тис. осіб.

В оточенні Людовіка XVIII переважали ультрароялісти (крайні монархісти), як називали прихильників повернення до дореволюційного «старого порядку» та необмеженої влади короля.

У відповідь на посилення політичної реакції у Франції, як і в Італії, почали виникати таємні антимонархічні організації, метою яких було усунення від влади Бурбонів. До них належали впливові діячі, наприклад генерал маркіз Жільбер де Лафаєт. У 1822 р. вони підняли повстання, яке було жорстоко придушене.

Ситуація в країні загострилася, коли престол посів Карл д’Артуа під ім’ям Карл X (1824—1830 рр.). У країні розгорнувся «білий терор» — масові вбивства колишніх революціонерів і прибічників Наполеона. Загальне обурення викликало рішення Карла X сплатити аристократам, що втратили майно в попередні часи, 1 млрд франків компенсації. Гроші для цього передбачалося отримати за рахунок зниження прибутків власників державних боргових зобов’язань — облігацій. Унаслідок цього великі банкіри й підприємці отримали б на 40% менший прибуток, ніж їм обіцяли під час продажу облігацій.

Коронаційний портрет Карла X. 1829. Художник Жан-Огюст-Домінік Енгр

У березні 1830 р. Палата депутатів висунула вимогу про відставку уряду ультрароялістів. У відповідь на це Карл X розпустив її та призначив нові вибори. Однак у новообраній Палаті депутатів із 428 її членів прихильниками короля були лише 145 осіб. У цій ситуації 25 липня 1830 р. Карл X підписав чотири ордонанси (укази), якими фактично скасував «Хартію 1814 року» і здійснив державний переворот. Згідно із цими указами було розпущено новообрану Палату депутатів, запроваджено нові обмеження виборчого права, скасовано свободу друку й відновлено цензуру, призначено дату проведення нових виборів.

Такі дії короля викликали обурення парижан, у місті стали лунати заклики до опору владі. У популярній у Парижі газеті «Національ» 26 липня 1830 р. було опубліковано протест на ордонанси короля, де проголошувалося: «Дію правового порядку припинено, розпочався режим насильства. Уряд порушив законність і цим звільнив нас від обов’язку підпорядковуватися йому».

2. Липнева революція 1830 р. Липнева монархія у Франції. 27 липня 1830 р. вулиці Парижа вкрилися барикадами. Урядові війська були безсилі: у Липневій революції брав участь кожен десятий житель міста.

28 липня 1830 р. повсталі парижани оволоділи збройним складом, міською ратушею та собором Паризької Богоматері. Коли наприкінці дня на бік повстанців цілими підрозділами почали переходити урядові війська, стало зрозуміло, що в революції відбувся перелом.

29 липня 1830 р. було сформовано Національну гвардію, очолювану генералом Ж. Лафаєтом, яка ввечері захопила королівський палац Тюїльрі. Було створено Тимчасовий уряд, який очолили банкір Ж. Лаффітт і генерал Ж. Лафаєт. Карл X направив до них посланців із пропозицією розпочати переговори, але їх відмовилися прийняти. Липнева революція, яка тривала «три славні дні», перемогла.

Лідери повстанців вирішили зберегти в країні монархію, але змінити короля. Корону запропонували близькому до ліберальної опозиції герцогу Луї Філіппу Орлеанському, представнику молодшої (Орлеанської) гілки Бурбонів. 2 серпня 1830 р. Карл X зрікся престолу, а 7 серпня 1830 р. Законодавчий корпус прийняв нову Конституцію («Хартія 1830 року») і проголосив Луї Філіппа Орлеанського королем. Правління Луї Філіппа (1830—1848 рр.) отримало назву Липневої монархії.

«Хартія 1830 року» зберігала органи виконавчої та законодавчої влади, що існували за «Хартією 1814 року», та порядок їх формування. Однак майновий ценз знижувався до 200 франків, а вік — до 25 років. Унаслідок цього кількість виборців збільшилася й досягла 200 тис. осіб із 31-мільйонного населення. Проголошувався принцип народного суверенітету (зверхності) й скасовувалося божественне право короля на управління. Католицизм уже не вважався державною релігією. Гарантувалися права і свободи громадян, заборонялися надзвичайні суди. Коронація нового монарха була замінена складанням ним присяги французькому народу в присутності обох палат Законодавчого корпусу.

Історичне значення Липневої революції полягало в тому, що вона показала безперспективність спроб відновлення у Франції «старого порядку». Одночасно вона стала свідченням завершення доби політичної реакції в Європі. Цього ж року відбулася революція в Бельгії, результатом якої стало здобуття незалежності від Голландії. Активізувалася боротьба за об’єднання в Німеччині та Італії.

У результаті Липневої революції 1830 р. до влади у Франції прийшла фінансова аристократія — банкіри, великі біржові спекулянти, власники шахт, копалень, земель тощо. Якщо до Липневої революції вони захищали свої права і власність від зазіхань старого дворянства, то після неї для них виникла нова небезпека з боку середньої і дрібної буржуазії та робітників. Дуже швидко з’ясувалося, що Липнева монархія не влаштовує більшість політичних сил у країні.

У тогочасній Франції залишалося чимало прихильників повернення до республіканської форми правління, що поділялися на поміркованих і радикальних. Помірковані республіканці заперечували необхідність радикальних соціальних перетворень, спрямованих на демократизацію суспільства та покращення життя трудящих. Вони виступали лише за зниження майнового цензу й збільшення кількості виборців шляхом парламентської реформи, як це відбулося в 1832 р. у Великій Британії. Радикальні республіканці виступали за ліквідацію існуючих порядків і побудову нового суспільства, що ґрунтується на соціальній рівності й відсутності експлуатації. Вони вели боротьбу з режимом Липневої монархії, створюючи таємні товариства («Друзі народу», «Права людини і громадянина», «Пори року»), організовували змови й повстання. У 1832, 1834 і 1839 рр. радикали здійснили збройні повстання в Парижі з метою встановлення республіки, але були жорстоко придушені урядовими військами.

Замах на життя Луї Філіппа під час військового параду в липні 1835 р.

Луї Філіпп у Версалі в 1837 р. Художник Орас Верне

Яку інформацію про період Липневої монархії в історії Франції можна отримати за ілюстраціями?

Прихильники монархії в той час поділялися на орлеаністів, які підтримували правління Луї Філіппа Орлеанського, легітимістів, що вважали законною (легітимною) лише позбавлену влади династію Бурбонів і виступали за її відновлення, та бонапартистів, які були прибічниками відродження наполеонівської імперії. Орлеаністи намагалися захистити режим Липневої монархії, а легітимісти й бонапартисти — його повалити. Усі виступи легітимістів і бонапартистів влада придушила, а їх учасників заарештувала й засудила. Про зростаюче невдоволення французів правлінням Луї Філіппа також свідчили численні замахи на його життя (щонайменше сім).

Постійне застосування владою репресій та військової сили для придушення безладдя, заколотів і повстань спричинило те, що в 40-х рр. XIX ст. Липнева монархія стала нагадувати режим реставрації Бурбонів, а в країні сформувалися умови для нової революції. У період Липневої монархії Франція знову повернулася до колоніальних загарбань. У 1830 р. вона розпочала криваву 30-літню війну за підкорення Алжиру.

3. Економічний розвиток Франції. У промисловості Франції цього періоду набирала обертів промислова революція, яка розпочалася в країні наприкінці XVIII ст. Зокрема, кількість парових машин зросла із 65 штук у 1820 р. до 625 — у 1830 р. і 4853 — у 1848 р. Протягом 1818—1848 рр. виплавка чавуну збільшилася зі 114 до 600 тис. тонн, видобуток вугілля — з 1 до 5 млн тонн. Обсяги промислового виробництва за цей період збільшилися на 60 %.

Парова сільськогосподарська машина. Невідомий художник

Дитяча праця на ткацькій фабриці. Фотографія XIX ст.

На підставі аналізу ілюстрацій зробіть висновок про зміни в господарстві Франції внаслідок промислової революції.

Країна посіла перше місце у світі за випуском шовкових тканин, інтенсивно розвивалися вовняна й особливо бавовняна промисловість, що розміщувалася в Ельзасі та Нормандії і виробляла дешевий ситець для масового збуту. Париж став центром виробництва готового одягу та взуття: у 40-х рр. XIX ст. тут було збудовано першу у Франції взуттєву фабрику. У 30-х рр. XIX ст. з’явилися перші пароплави, а з 1831 р. розгорнулося будівництво залізниць.

На 1848 р. промислова революція у Франції в цілому завершилася. Однак у країні залишалося також чимало мануфактур і дрібних майстерень, особливо з виробництва предметів розкоші й галантерейних товарів, за якими Франція утримувала першість у Європі. Одночасно з розвитком промисловості зростала кількість робітників. Умови їхнього життя та праці були надзвичайно важкими. Робочий день на фабриках тривав 12—16 годин. Активно застосовувалася праця жінок та дітей. Заробітна плата була низькою, а страйки та професійні спілки — заборонені. Неможливість розв’язання конфліктів законним шляхом викликала великі повстання робітників ткацьких фабрик у Ліоні в листопаді 1831 та квітні 1834 р. Повстання супроводжувалися жорстокістю та насильством з обох боків.

Сільське господарство в цей період зберігало провідні позиції в економіці Франції. Збільшувалися посівні площі картоплі, виноградників, розвивалося тваринництво. У цілому обсяг продукції сільського господарства в 1815—1848 рр. зріс на 50%.

4. Бельгійська революція 1830 р. За рішеннями Віденського конгресу 1814—1815 рр., учасники якого прагнули створити своєрідний «бар’єр» навколо кордонів Франції на півночі, католицьку Бельгію приєднали до протестантської Голландії та утворили Об’єднане королівство Нідерландів на чолі з голландським королем Вільгельмом І.

У бельгійців у складі нової держави одразу з’явилося багато приводів до невдоволення. Вільгельм І правив одноосібно й всіляко підтримував своїх земляків — голландців. Державною мовою було оголошено голландську, хоча переважна більшість бельгійців розмовляла французькою та фламандською. До того ж інтереси молодих бельгійських промисловців, що потребували сприяння промисловому розвитку, були прямо протилежні інтересам голландських купців та землевласників, які вимагали від влади свободи торгівлі.

У 1830 р. у зв’язку з промисловою кризою й відмовою голландської влади йти на поступки бельгійському національному руху ситуація в країні загострилася. 25 серпня 1830 р., після повідомлень про перемогу Липневої революції у Франції, у Брюсселі спалахнуло повстання, яке швидко поширилося на інші бельгійські міста й провінції. У Брюсселі народне ополчення встановило контроль над містом.

Вирішальні бої розгорнулися 25—28 вересня 1830 р. Спроба голландців за допомогою армії придушити повсталих провалилася. У період вересневих боїв більшість території Бельгії було звільнено від голландських військ.

10 листопада 1830 р. відкрився бельгійський Національний конгрес, який проголосив незалежність країни й розробив конституцію. Бельгія стала конституційною монархією. Революція перемогла.

20 грудня 1830 р. на Лондонській конференції Австрія, Велика Британія, Пруссія, Росія та Франція погодилися на незалежність Бельгії, уперше в історії визнавши законними підсумки революції, і дали згоду на перегляд рішення Віденського конгресу щодо Бельгії.

Висновки

Франція в першій половині XIX ст. уособлювала революційну модель розвитку. Прихильники «старого порядку», що повернулися до влади в 1815 р., спробували відновити його, однак зустріли рішучий опір, який вилився в Липневу революцію 1830 р. Небажання режиму Липневої монархії йти на поступки іншим політичним силам знову загострило ситуацію в країні.

Історичне значення Бельгійської революції 1830 р. полягає в тому, що за її підсумками країна звільнилася від голландського панування й стала незалежною державою.

Запитання і завдання

1. Що таке політична реакція? 2. Представники яких політичних поглядів переважали в оточенні Людовіка XVIII? 3. Війну за підкорення якої африканської країни розпочала Франція в 1830 р.? 4. Коли у Франції в цілому завершилася промислова революція? 5. Чим завершилася Бельгійська революція 1830 р.?

6. Якими були характерні риси суспільного й політичного життя Франції в період Реставрації? 7. Як розвивалася Франція в період Липневої монархії? 8. Що було характерним для економічного розвитку тогочасної Франції?

9. Складіть порівняльну характеристику Липневої революції 1830 р. у Франції та Бельгійської революції 1830 р. за планом: 1) причини; 2) мета; 3) основні події;

4) результати; 5) історичне значення. 10. Об'єднайтеся в малі групи та обговоріть, чим розвиток Франції в період Реставрації наближав новий революційний вибух. За яких умов його можна було уникнути?

11. Опозиційна французька газета «Триб'юн», що видавалася в роки Липневої монархії та виступала за встановлення республіки й загальне виборче право, за чотири роки витримала 111 судових процесів, її редактора 200 разів було засуджено загалом до 49 років ув'язнення та 157 тис. франків штрафу. Які висновки щодо суспільно-політичного життя Франції в період Липневої монархії можна зробити за цими фактами?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно