ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

§ 4. Утвердження принципів громадянського рівноправ'я: від Декларації прав людини і громадянина до Цивільного кодексу Наполеона

ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ДЕМОКРАТІЯ В ІСТОРІЇ

Ідеї про права людини беруть свій початок від найдавніших часів людської історії. Ще в стародавніх міфах та віруваннях, а також у Книзі Книг — Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівність людей. Ці погляди утверджувалися в історії поступово й особливо поширилися в античні часи. Тоді почало формуватися усвідомлення важливості людини, її здатності та можливості визначати спосіб життя у своїй державі, закладалися принципи демократії.

У ході історичного розвитку розуміння демократії поглиблювалось, поширювались громадянські права людини, які проголошувались та закріплювались певними законами.

Так, видатним документом Нової історії є «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», що були написані Пилипом Орликом у квітні 1710 р. при обранні його гетьманом. «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» були створені під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму й закладали принципи республіканської форми правління на українських землях.

Цей документ, який пізніше дістав назву «Конституція Пилипа Орлика», містить цілу низку привілеїв, які надавалися як певним соціальним групам, так і окремим містам. Конституція Пилипа Орлика діяла певною мірою на Правобережній Україні як мінімум протягом 1710—1711 рр. і стала однією з перших конституцій Європи.

Демократія (від грец. demos — народ і kratos — влада) — політичний лад, за якого встановлено і здійснюється на практиці народовладдя

Пригадайте значення понять «громадянське рівноправ’я», «громадянські права».

Титульна сторінка оригінальної версії Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися тільки на загальній користі.

2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини. Суть цих прав: свобода, власність, безпека й опір гнобленню.

3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Жодна установа, жодна особа не може здійснювати влади, яка не походить прямо від нації.

4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

Уважно прочитайте документ, зверніть увагу на основні думки, закладені в ньому.

«Декларація прав людини і громадянина» (1789 р.)

5. Закон може забороняти лише дії, що шкодять суспільству. Усе, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, чого закон не приписує.

6. Закон є виразником загальної волі. Усі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те, що всі громадяни перед ним рівні, то вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їхніх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінності в їхніх доброчинностях і талантах.

7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним формами. Ті, які випрошують, віддають, виконують або змушують виконувати свавільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взятий в силу закону, повинен негайно коритись; чинячи опір, він стає винним.

8. Закон повинен установлювати тільки строго й очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як у силу закону, встановленого й обнародуваного до вчинення злочину і законно застосованого.

9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу, поки її не оголосять винною, — то в разі необхідності її арешту всяка суворість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна бути суворо карана законом.

10. Ніхто не повинен бути переслідуваний за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського ладу, встановленого законом.

11. Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, друкувати за умови відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом.

12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена.

13. Для утримання громадської сили і для витрат на управління необхідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їхніх статків.

14. Усі громадяни мають право особисто або через своїх представників визначати необхідність громадських податків, добровільно погоджуватися на їх стягнення, стежити за їх використанням, установлювати їх розмір, спосіб оподаткування, порядок і термін, на який вони встановлюються.

15. Суспільство має право вимагати в будь-якого посадовця звіту про його діяльність.

16. Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановлено розподілу влади, не має конституції.

17. Оскільки власність є право недоторканне і священне, ніхто не може бути позбавлений її інакше, як у разі встановленої законом явної суспільної необхідності й за умови справедливого і попереднього відшкодування.

Запитання та завдання до документа

1. Які права Декларації належать до природних і невід’ємних прав людини?

2. Чим, за Декларацією, може бути обмежена свобода людини?

3. Назвіть статті Декларації, які визначають:

• порядок і норми кримінального провадження;

• свободу слова й переконань;

• мету, порядок стягнення та використання податків;

• недоторканність приватної власності.

4. Які статті Декларації та її ідеї можуть бути використані, на Вашу думку, для укладання Статуту Вашої школи, Вашого класу?

5. Які статті Декларації, на Ваш погляд, є найбільш актуальними для України сьогодні?

6. Чому ідеї Декларації прав людини і громадянина стали основоположними не тільки для французького конституційного права, а й для конституцій багатьох країн світу?

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС НАПОЛЕОНА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ НАПОЛЕОНА

Цивільний кодекс, або Кодекс Наполеона, юридично закріплював завоювання Французької революції та спирався на Декларацію прав людини і громадянина.

Кодекс, що складається із вступу та трьох книг, містить 2281 статтю.

У кодексі встановлювалося єдине поняття французького громадянства й пов’язані з ним єдності прав на основі повної рівності. Важливою спадкоємністю з Декларацією прав людини і громадянина було проголошення Кодексом Наполеона громадянської рівності.

Цивільним кодекс Наполеона

Історичні подробиці. Кодекс Наполеона відрізняється стрункістю викладу, стислістю юридичних формулювань і визначень, чіткістю трактування основних понять та інститутів цивільного права. Його структура відобразила схему побудови інституцій римського права: особа, речі, спадкоємство та зобов’язання. Така структура Кодексу отримала в цивільному праві назву інституційної.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ

Право власності. В основу кодексу була покладена ідея недоторканності приватної власності. Наполеон говорив, що у Франції необхідно «примножити число власників, що є твердою опорою безпеки і спокою держави». Із 2281 статті кодексу близько 800 статей присвячені приватній власності, яка згідно зі ст. 544 розглядалася як «право користуватися й розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином».

У кодексі виділено три види власності: індивідуальна, державна й общинно-комунальна.

У кодексі наголошено, що нікого не можна змушувати поступатися своєю власністю, якщо тільки цене робиться з причин суспільної користі та за справедливого попереднього відшкодування.

Зобов’язання. Головна увага серед зобов’язань приділена тому, як мають укладатися договори. Зокрема договори купівлі-продажу, обміну, найму речей, роботи або послуг, позики та ін.

Кодексом проголошувалося, що договори мають бути добровільними, обов’язковими для виконання, з рівними правами сторін договору.

Сімейно-шлюбне та спадкове право. Норми сімейно-шлюбного права, викладені в першій книзі кодекса, визначили:

• умови законності шлюбу, визнання шлюбу недійсним чи відсутнім;

• взаємовідносини, права й обов’язки подружжя;

• можливість розірвання шлюбу;

• відносини батьків і дітей.

Найважливішим нововведенням у сфері сімейно-шлюбного права стало закріплення інституту цивільного шлюбу. Шлюб був чисто світським, хоча не заборонялося проводити за бажанням релігійні церемонії. Шлюбний вік встановлювався 18 років для чоловіків і 15 років для жінок.

ФРАГМЕНТИ ТЕКСТУ ДОКУМЕНТА

Ст. 544. Власність є правом користуватися або розпоряджатися речами... Ст. 545. Ніхто не може бути примушений до того, щоб позбутися своєї власності, якщо це не робиться через суспільну користь і за справедливе попереднє відшкодування.

Ст. 546. Власність на річ як рухому, так і нерухому, надає право на все, що ця річ робить, і на те, що природно або штучно з’єднується із цією річчю...

Наполеон підписує Кодекс. Зображення початку XIX ст.

Запитання та завдання до документа

1. Відповідно до Кодексу Наполеона, цивільна дієздатність громадянина наставала у 21 рік. Чи вважаєте Ви це демократичною нормою на той час? Чи можете Ви сказати, як це співвідноситься з віком цивільної дієздатності в сучасній Україні?

2. Яке значення для суспільства й держави мали статті про захист приватної власності?

3. Як Ви думаєте, чи існує зв’язок між захистом приватної власності та наявністю демократії в державі?

4. Яке значення для французького суспільства мали положення кодекса про шлюб? Як Ви вважаєте, чи однаково це сприймалось у країнах Європи, де більшість населення становили католики, або протестанти, або православні? Назвіть ці країни.

МІЖНАРОДНЕ ЗНАЧЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ НАПОЛЕОНА

Кодекс Наполеона став взірцем для цивільного права в різних країнах світу. Чимале значення для поширення кодексу мали наполеонівські війни.

Окрім Франції, у майже незмінному вигляді кодекс було введено в Бельгії, Люксембурзі, Рейнських областях Німеччини, Гессені, Женеві, Савойї, П’ємонті, Пармі. У частково зміненій формі його було запроваджено у Варшавському герцогстві, Бадені, Вестфалії, Ганновері, Ганзейських державах, Голландії, Італії, Баварії. Пізніше ідеї й положення кодексу були запроваджені до законодавства Румунії, Греції, Гаїті, Штату Луїзіана (США), провінції Квебек (Канада), Болівії, Сальвадору, Домініканської Республіки, Іспанії, Португалії та інших країн. Великий вплив справив Кодекс Наполеона й на розвиток цивільного права Єгипту та Японії.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно